Рішення № 101118418, 16.11.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

16 листопада 2021 року справа №640/11509/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 )доОфісу Генерального прокурора (далі по тексту - відповідач)простягнення з відповідача на користь позивача заробітної плати (середній заробіток за час невиконання рішення суду про поновлення на роботі) за період з 30 травня 2020 року по день винесення рішення у цій справі або фактичного поновлення на роботіВ С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва, зазначаючи про несвоєчасність виконання відповідачем рішення суду про поновлення на роботі, у зв`язку із чим на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню з відповідача середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Ухвалою від 11 травня 2021 року Окружний адміністративний суд міста Києва відкрив провадження в адміністративній справі №640/11509/21 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.

Відповідач у письмовому відзиві просив відмовити у задоволенні позову, оскільки право позивача на стягнення середнього заробітку за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі пов`язується виключно із виданням роботодавцем відповідного наказу та фактичним допуском незаконно звільненого працівника до роботи; підстави для застосування коефіцієнта підвищення при обчисленні заробітної плати за час затримки виконання судового рішення відсутні.

У відповіді на відзив позивач повторно наголосив на обґрунтованості позовних вимог зазначивши, що виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі проводиться незалежно від вини роботодавця в цій затримці; закон пов`язує так виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Дослідивши наявні у справі докази, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив такі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 29 травня 2020 року в адміністративній справі №440/4510/19, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2021 року, адміністративний позов ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора) задоволено повністю: скасовано наказ Генеральної прокуратури України від 22 жовтня 2019 року №1167ц; поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника управління організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, яке здійснюється слідчими регіональних прокуратур та територіальних органів досудового розслідування Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України та органів прокуратури України з 23 жовтня 2019 року; стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 23 жовтня 2019 року по 29 травня 2020 року включно у загальній сумі 310 661,36 грн.

Суд також допустив негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника управління організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, яке здійснюється слідчими регіональних прокуратур та територіальних органів досудового розслідування Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України та органів прокуратури України з 23 жовтня 2019 року та в частині стягнення з Офісу Генерального прокурора середнього заробітку у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 43 204,56 грн.

У зв`язку із невиконанням вказаного судового рішення, позивач звернувся до суду із цим позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення.

Окружний адміністративний суд міста Києва, вирішуючи спір по суті позовних вимог, керується такими мотивами.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Пунктом 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.

Правові положення аналогічного змісту містяться також в статті 235 Кодексу законів про працю України, якою передбачено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Згідно статті 236 Кодексу законів про працю України, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що законодавством передбачено обов`язок роботодавця негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника у разі його незаконного звільнення. Цей обов`язок полягає у тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду.

Негайне виконання судового рішення полягає у тому, що таке рішення підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, а негайно з моменту його прийняття.

Рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з моменту видачі наказу про поновлення працівника на роботі та фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків. При цьому працівник повинен бути обізнаним про наявність наказу про його поновлення на роботі і йому повинно бути фактично забезпечено доступ до роботи і можливості виконання своїх обов`язків.

Наведена правова позиція підтверджується також висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 17 червня 2020 року у справі №521/1892/18.

З огляду на зазначене, після прийняття рішення Полтавським окружним адміністративним судом 29 травня 2020 року у справі №440/4510/19 у Офісу Генерального прокурора, як роботодавця, виник обов`язок добровільно і негайно виконати це рішення в частині поновлення позивача на роботі та виплати середній заробіток у межах суми стягнення за один місяць.

Суд звертає увагу на те, що станом на момент прийняття рішення у цій справі, доказів поновлення позивача на посаді до суду не надано. При цьому, факт невиконання рішення про поновлення ОСОБА_1 на посаді відповідач не заперечує.

Разом з тим, відповідач зазначає, що невиконання вказаного рішення зумовлене тим, що позивач не подавав до Офісу Генерального прокурора заяви про виконання вказаного рішення чи інших виконавчих документів, а також у зв`язку з наявністю обставин щодо несумісності посади прокурора та адвокатської діяльності позивача.

З приводу вказаних доводів відповідача суд зазначає, що судове рішення про поновлення на посаді підлягає негайному виконанню та жодним чином не може ставитися в залежність від будь-яких обставин, за виключенням непереборних.

Враховуючи встановлені чинним законодавством гарантії обов`язковості виконання судових рішень, суд зазначає, що затримка виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника тягне обов`язок роботодавця виплатити такому працівникові середній заробіток за весь час затримки.

Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 Кодексу законів про працю України, згідно якої проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці.

Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникло у працівника, який незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Таким чином, згідно статті 236 Кодексу законів про працю України проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці.

Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 Кодексу законів про працю України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

Аналогічна правова позиція викладена у постанова Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №802/1183/16-а та від 05 березня 2020 року у справі №280/360/19.

Також, стаття 236 Кодексу законів про працю України не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткові дії, що вказують на його бажання поновитися на роботі. Добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов`язок, який не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі.

З огляду на викладене, посилання відповідача на ненадходження заяви від позивача чи інших виконавчих документів щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді, як на підставу невиконання рішення, є необґрунтованими.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 11 червня 2020 року у справі №816/1895/18 та від 10 травня 2019 року у справі №816/1791/17.

В частині доводів відповідача щодо несумісності посади прокурора із зайняттям адвокатською діяльністю, як на підставу, що унеможливила виконання рішення, суд звертає увагу на таке.

Статтею 18 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що перебування на посаді прокурора несумісне з обійманням посади в будь-якому органі державної влади, іншому державному органі, органі місцевого самоврядування та з представницьким мандатом на державних виборних посадах.

На прокурора поширюються обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності, визначені Законом України «Про запобігання корупції».

Пунктом 1 частини першої статті 25 Закону України «Про запобігання корупції» встановлено, що особам, зазначеним у пункті 1 частини першої статті 3 цього Закону, забороняється займатися іншою оплачуваною (крім викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту) або підприємницькою діяльністю, якщо інше не передбачено Конституцією або законами України.

Статтею 7 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено вимоги щодо несумісності діяльності адвоката, серед яких робота на посадах осіб, зазначених у пункті 1 частини першої статті 3 Закону України «Про запобігання корупції».

У разі виникнення обставин несумісності, встановлених частиною першою цієї статті, адвокат у триденний строк з дня виникнення таких обставин подає до ради адвокатів регіону за адресою свого робочого місця заяву про зупинення адвокатської діяльності.

З аналізу вказаних правових норм вбачається, що посада прокуратура є несумісною із діяльністю адвоката, при цьому у разі виникнення обставин несумісності, адвокат у триденний строк з дня виникнення таких обставин подає заяву про зупинення адвокатської діяльності.

Суд звертає увагу, що обставиною несумісності, виникнення якої обумовлює обов`язок адвоката зупинити адвокатську діяльність, в контексті спірних правовідносин є видання відповідачем наказу про поновлення позивача на посаді.

Разом з тим, у даному випадку, обставини несумісності не виникли, оскільки рішення суду про поновлення позивача на посаді, відповідач не виконав.

Суд також звертає увагу на те, що норми закону не містять застережень щодо неможливості поновлення на посаді незаконно звільненого працівника на підставі судового рішення у разі, якщо він перебуває на іншій службі, або провадить адвокатську діяльність, а питання несумісності повинно вирішуватись після поновлення позивача на посаді.

Таким чином, доводи відповідача щодо неможливості виконання рішення суду про поновлення позивача на посаді з огляду на несумісність посади прокурора із адвокатською діяльністю позивача також є безпідставними.

Доводи відповідача про те, що у разі добровільного невиконання рішення суду про поновлення на посаді таке судове рішення виконується примусово в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», суд також не приймає до уваги, оскільки згідно статті 236 Кодексу законів про працю України, виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі проводиться незалежно від вини роботодавця в такій затримці.

Враховуючи викладене, відповідач не довів належними та допустимими доказами неможливість виконання рішення про поновлення позивача на посаді, а тому суд приходить до висновку, що позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29 травня 2020 року у справі №823/3269/14 починаючи з 01 червня 2020 року (наступний робочий день після прийняття рішення у справі (30 та 31 травня 2020 року вихідні дні).

При визначенні періоду за який належить стягнути середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, суд зазначає таке.

Оскільки суд встановив невиконання відповідачем рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29 травня 2020 року у справі №823/3269/14 в частині поновлення позивача на посаді, граничною датою періоду затримки за який належить стягнути середній заробіток є дата прийняття рішення у цій справі, тобто 16 листопада 2021 року.

Таким чином, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час невиконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 01 червня 2020 року по дату прийняття рішення у цій справі.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону «Про оплату праці» за правилами, передбаченими постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі по тексту - Порядок).

Із пункту 5 Порядку вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (пункт 8 Порядку).

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).

Відповідно до абзацу третього пункту 8 Порядку середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 14 січня 2014 року №21-395а13.

Згідно довідки Генеральної прокуратури України від 06 листопада 2019 року №18-838зп, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складає 2 057,36 грн.

Як встановлено вище, середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі підлягає стягненню за період з 30 травня 2020 року по 16 листопада 2021 року.

На підставі листів Міністерства праці та соціальної політики України «Про розрахунок норми тривалості робочого часу» суд встановив, що кількість робочих днів за період з 01 червня 2020 року по 16 листопада 2021 року становить 368 днів, а саме: червень 2020 року - 20 днів; липень 2020 року - 23 дні; серпень 2020 року - 20 днів; вересень 2020 року - 22 дні; жовтень 2020 року - 21 день; листопад 2020 року - 21 день; грудень 2020 року - 22 дні; січень 2021 року - 19 днів; лютий 2021 року - 20 днів; березень 2021 року - 22 дні; квітень 2021 року - 22 дні; травень 2021 року - 18 днів; червень 2021 року - 20 днів; липень 2021 року - 22 дні; серпень 2021 року - 21 день; вересень 2021 року - 22 дні; жовтень 2021 року - 20 днів; листопад 2021 року - 13 днів.

Пунктом 10 Порядку (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення.

На момент звільнення ОСОБА_1 з посади посадовий оклад за його посадою «начальник управління у складі департаменту», згідно постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №657, становив 9 340,00 грн.

Частиною першою статті 81 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Законом України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» внесено зміни до пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про прокуратуру» та установлено, що стаття 81 Закону України «Про прокуратуру» застосовується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевою бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Рішенням Конституційного Суду України №6-р/2020 від 26 березня 2020 року у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII від 14 жовтня 2014 року зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

Частинами другою, третьою статті 81 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством.

Посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора окружної прокуратури з коефіцієнтом, зокрема, прокурора Офісу Генерального прокурора - 1,3.

Частиною п`ятою статті 81 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що посадові оклади прокурорів, які перебувають на адміністративних посадах, встановлюються у такому розмірі: керівника підрозділу Офісу Генерального прокурора - 1,27-1,20 посадового окладу прокурора Офісу Генерального прокурора.

Отже розмір посадового окладу прокурора за посадою позивача у 2020 року складає 50 416,47 грн. (2 102,00 грн. (прожитковий мінімум з 01 січня 2020 року) х 15) х 1,3 (коефіцієнт посадового окладу прокурора Офісу Генерального прокурора) х 1,23 (коефіцієнт посадового окладу прокурора, який перебуває на адміністративній посаді).

У зв`язку з цим, коефіцієнт підвищення посадового окладу посади, яку позивач обіймав до звільнення, у 2020 році складає 5,4 (50 416,47 грн. / 9 340,00 грн.).

Відповідно середньоденна заробітна плата позивача з урахуванням коефіцієнту підвищення становить 11 109,74 грн. (2 057,36 грн. х 5,4).

12 грудня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1213 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100» (далі по тексту - Постанова №1213), якою пункт 10 Порядку виключено.

Тобто з 12 грудня 2020 року відсутні підстави для коригування середньої заробітної плати на коефіцієнт підвищення, у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів.

Застосування коефіцієнту підвищення при обчисленні середньої заробітної плати, до прийняття Постанови №1213, підтверджується також висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 22 травня 2019 року у справі №572/2429/15-ц, від 21 серпня 2020 року №540/953/19, від 26 червня 2019 року у справі №813/5855/15.

Таким чином, сума середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду за період з 01 червня 2020 року по 11 грудня 2020 року розраховується судом з урахуванням Закону України «Про прокуратуру» (11 109,74 грн. х 136 днів) та за період з 12 грудня 2020 року по 16 листопада 2021 року з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1213 (2 057,36 грн. х 232 дні).

Позивач у своєму розрахунку суми середнього заробітку, що підлягає стягненню зазначає, що на момент звільнення мав щомісячну надбавку у розмірі 20% від посадового окладу, які слід врахувати при обчисленні, однак суд звертає увагу на те, що докази на підтвердження зазначеного в матеріалах справи відсутні, а тому такі посилання судом не враховуються.

За таких умов на користь ОСОБА_1 належить стягнути середній заробіток за час затримки виконання рішення суду у розмірі 1 988 232,16 грн.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, розподіл судових витрат не здійснюється.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час затримки виконання рішення у розмірі 1 988 232,16 грн. (один мільйон дев`ятсот вісімдесят вісім тисяч двісті тридцять дві гривні шістнадцять копійок).

3. В іншій частині адміністративного позову відмовити.

Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 );

Офіс Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15; ідентифікаційний код 00034051).

Суддя В.А. Кузьменко