Рішення № 101111408, 12.11.2021, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

12 листопада 2021 року м. Рівне №460/12139/21

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Махаринця Д.Є.

розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доГоловне управління ДПС у Рівненській області про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки), зобов`язання вчинення певних дій, -

В С Т А Н О В И В:

До суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління ДПС у Рівненській області (далі - відповідач), відповідно до якого позивач просить суд визнати протиправними та скасувати вимоги відповідача про сплату боргу (недоїмки) від 14.08.2019 №Ф-21404-17 на суму 23785.08 грн., від 20.02.2020 №Ф-21404-17 на суму 29293.44 грн., від 17.11.2020р. №Ф-21404-17 на суму 35588.74 грн., від 16.02.2021 на суму 37788.74 грн., а також зобов`язати Головне управління ДПС у Рівненській області виключити з інформаційно-телекомунікаційної системи органів ДПС та індивідуальної картки платника податків ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) відомості про наявність боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне страхування у розмірі 37788,74 грн.

Ухвалою судді від 08.09.2021 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що суми єдиного внеску зазначені в оскаржуваних вимогах обчислені відповідачем за період з 09.02.2018р.- по 19.01.2021р. та сформовані відповідачем вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 14.08.2019 №Ф-21404-17 на суму 23785.08 грн., від 20.02.2020 №Ф-21404-17 на суму 29293.44 грн., від 17.11.2020р. №Ф-21404-17 на суму 35588.74 грн., від 16.02.2021 на суму 37788.74 грн. є протиправними, оскільки позивач у період за який нарахований єдиний внесок хоч була зареєстрованою фізичною особою-підприємцем, однак у вказаному періоді була найманим працівником, і сплату за неї єдиного внеску здійснював роботодавець, а тому, в розумінні чинного законодавства була застрахованою особою. При цьому, у періоді, за який їй нараховано до сплати ЄСВ, вона не здійснювала жодної підприємницької діяльності та не отримувала від такої діяльності жодних доходів. Зазначає, що з квітня 2011 року позивачем не подано жодної звітності по фізичній особі-підприємцю до органів ДПС, а тому відповідач мав би ініціювати припинення фізичної особи-підприємця. Отже, відповідач протиправно нарахував позивачу до сплати ЄСВ та неправомірно виніс вимоги про сплату боргу. Вказує, що матеріально-правовий інтерес платника податків полягає в тому, щоб дані інтегрованих карток правильно відображали фактичний стан розрахунків з бюджетом, реальну структуру податкових вигод та податкових зобов`язань платника податків, а тому необхідно зобов`язати відповідача виключити з інформаційно-телекомунікаційної системи органів ДПС та індивідуальної картки платника податків ОСОБА_1 відомості про наявність боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне страхування у розмірі 37788,74 грн. Просила позов задовольнити повністю.

13.09.2021 позивачем було подано заяву про забезпечення позову.

Ухвалою суду від 14.09.2021 заяву про забезпечення позову задоволено. Зупинено стягнення у виконавчому провадженні № 60419447, яке здійснюється на підставі вимоги про сплату боргу (недоїмки), що оскаржується позивачем, до набранням законної сили судовим рішенням у цій справі.

Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, у якому він заперечив проти заявлених позовних вимог. Зокрема, зазначив, що згідно інформаційно-телекомунікаційної системи Головного управління ДПС у Рівненській області за позивачем обліковується борг (недоїмка) зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 37788.74 грн., яка нею не погашена. Позивач в розумінні чинного законодавства є платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування як фізична особа-підприємець. Вказує на те, що статус фізичної-особи підприємця позивача було припинено 13.08.2021, а отже і статусу платника єдиного внеску він позбавлений лише 13.08.2021. Підстав звільнення від сплати єдиного внеску, в тому числі при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та здійснення господарської діяльності, чинним законодавством не передбачено. У зв`язку з наявною заборгованістю та відповідно до вимог чинного законодавства відповідачем було сформовано спірні вимоги. Вважає, що оскаржувані вимоги винесені на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Просить у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

04.10.2021 представником позивача подано клопотання про доручення до матеріалів справи детальний опис робіт (наданих послуг) правничої допомоги та здійснених витрат необхідних для надання правничої допомоги, а також доказів, які підтверджують розмір судових витрат позивача по справі.

Враховуючи, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до ч.4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріли по справі, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, судом встановлено наступне.

Згідно відомостей ЄДР 15.03.2010р. до ЄДР внесено відомості про реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , № запису 26750000000009692, дата запису № 15.03.2010.

Позивача 11.02.2011р. взято на облік, як платника єдиного внеску в Головному управлінні ДПС у Рівненській області, ДПІ у м. Рівному.

Видами діяльності Позивача за кодом КВЕД зареєстровано 74.40.0 - Рекламна діяльність (основний); 22.22.0 - інша поліграфічна діяльність.

13.08.2021 року позивач припинив діяльність як фізична особа-підприємець.

Згідно копії трудової книжки ОСОБА_1 та довідки ПП "ТАІР-РІВНЕ" № 3 від 30.08.2021р. позивач з 01.04.2011р. і по теперішній час є офіційно працевлаштована найманим працівником за основним місцем роботи в ПП "ТАІР-РІВНЕ" на посаді директора.

Відповідно до довідки ПП "ТАІР-РІВНЕ" № 3 від 30.08.2021р. та довідок Форми ОК-5 ОК-7 - Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування "Індивідуальні відомості про застраховану особу" ОСОБА_1 , Єдиний соціальний внесок за позивача сплачувався роботодавцем, як за застраховану особу, за кожен відпрацьований місяць в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.

Головним управлінням ДПС у Рівненській області ОСОБА_1 відповідно до статті 25 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів сформовані вимоги про сплату боргу (недоїмки): № Ф-21404-17 від 14.08.2019 в сумі 23785,08 грн.; № Ф-21404-17 від 20.02.2020 року в сумі 29 293,44 грн.; № Ф-21404-17 від 17.11.2020 року в сумі 35 588,74 грн.; № Ф-21404-17 від 16.02.2021 року в сумі 37 788,74 грн.

Як встановлено судом з копії листа відповідача від 25.08.2021 "Про розгляд адвокатського запиту" борг по сплаті ЄСВ станом на 25.08.2021р. виник у позивача на загальну суму 37788,74 грн., дата операцій з 09.02.2018р.- по 19.01.2021р.

Ці обставини не заперечуються учасниками справи.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Як встановлено ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (надалі також - ПК України) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" ("Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань") в частині відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб-підприємців та нормами Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (надалі також - Закон № 2464-VI) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Як підтверджується матеріалами справи, позивач зареєстрований в Єдиному державному реєстрі як фізична особа-підприємець з 15.03.2010р., а 13.08.2021року позивач припинила діяльність як фізична особа-підприємець.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464, з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб-підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування. Таким чином, визначення наявності у особи статусу фізичної-особи підприємця має першочергове значення для вирішення питання щодо наявності обов`язку сплати єдиного внеску.

Пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дано визначення поняттю "працівник" - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом статті 2 Закону № 2464-VI, його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям: застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного внеску. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З огляду на предмет спору у даній справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд вважає за необхідне зазначити, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI на якому наполягає відповідач щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція неодноразово викладалась у постановах Верховного Суду від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19), від 04 грудня 2019 року (справа №440/2149/19), від 05.12.2019 року (справа №260/358/19), від 23 січня 2020 року (№480/4656/18), від 05.03.2020 року (справа №824/509/19-а), від 27.03.2020 року (справа №140/2214/19), від 02.04.2020 року (справа №140/2475/19), від 19.05.2020 року (справа №560/1959/19), від 17.08.2020 року (справа №140/1679/19).

Матеріалами справи стверджується, що у період з квітня 2011 р. по даний час, позивач є найманим працівником та єдиний внесок за нього регулярно нараховував і сплачував роботодавець у розмірі, не меншому за мінімальний, отже позивач є застрахованою особою.

Судом також враховано, що згідно ч. 6 ст. 4 Закону № 2464-VI особи, зазначені у пунктах 4 і 5 частини першої цієї статті, які мають основне місце роботи, звільняються від сплати за себе єдиного внеску за місяці звітного періоду, за які роботодавцем було сплачено страховий внесок за таких осіб у розмірі не менше мінімального страхового внеску. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску за умови самостійного визначення за місяці звітного періоду, за які роботодавцем було сплачено страховий внесок за таких осіб у розмірі менше мінімального страхового внеску, бази нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному періоді або окремому місяці звітного періоду, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Згідно п. 9-10 розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Законом № 2464-VI тимчасово звільняються від нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску особи, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, в частині сум, що підлягають нарахуванню, обчисленню та сплаті такими особами за періоди з 1 по 31 березня, з 1 по 30 квітня та з 1 по 31 травня 2020 року за себе. При цьому положення абзацу другого пункту 2 частини першої статті 7 цього Закону щодо таких періодів для таких осіб не застосовуються. Згідно п. 14-5 розділу ХV "Прикінцевих положень" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" для осіб, зазначених у пунктах 2, 3, 13 частини першої статті 11 цього Закону, які не сплачували страхові внески за періоди з 1 по 31 березня, з 1 по 30 квітня та з 1 по 31 травня 2020 року на підставі пункту 9-10 розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", такі періоди включаються до страхового стажу та вважається, що страхові суми було сплачено у розмірі мінімального страхового внеску, визначеного законодавством для кожного з таких періодів.

При цьому, як стверджує позивач, у періоді за який відповідачем нарахований єдиний внесок вона, як фізична особа-підприємець, господарської діяльності не здійснювала та доходу від такої діяльності не отримувала.

Доказів зворотного відповідачем не надано і судом не встановлено.

Разом з тим, позивач з квітня 2011р., перестала подавати будь-яку звітність по фізичній особі-підприємцю, що не заперечується відповідачем.

Згідно з положеннями п. 11.10. розд. XI Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 № 1588 (в редакції від 09.12.2011), якщо платник податків не має заборгованості перед бюджетом та у разі: неподання протягом одного року в органи державної податкової служби податкових декларацій, документів податкової звітності; якщо установчі документи суперечать чинному законодавству; провадження діяльності, яка суперечить установчим документам та законодавству; наявності в Єдиному державному реєстрі запису про відсутність юридичної особи за вказаним її місцезнаходженням; наявності в органу державної податкової служби передбачених законами України інших підстав для постановлення судового рішення щодо припинення (ліквідації) чи скасування державної реєстрації суб`єкта господарювання, то керівник органу державної податкової служби приймає рішення у вигляді розпорядження відносно платника податків про звернення до суду або господарського суду із заявою (позовною заявою) про винесення судового рішення щодо припинення юридичної особи чи підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, відміни державної реєстрації припинення юридичної особи або підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, скасування державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи.

Так, доказів звернення відповідача до суду із заявою (позовною заявою) про винесення судового рішення щодо припинення підприємницької діяльності позивача, як фізичної особи - підприємця до суду відовідчем надано не було.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 20 жовтня 2011 року у справі "Рисовський проти України" (заява №29979/04) підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування", який передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб.

Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок… і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси…".

Тобто, виходячи з принципу "належного урядування", державні органи загалом, і податкові органи зокрема, зобов`язати діяти вчасно та в належний спосіб, а держава не повинна отримувати вигоду у вигляді майнового інтересу (нараховувати податки та збори) за рахунок приватної особи, яка діяла добросовісно (у даному випадку за рахунок платника податку) і якій на протязі 15 років (від дати припинення підприємницької діяльності до дати винесення оскаржуваних податкових вимог) податкові та інші органи, які займались у цей час адміністрування єдиного соціального внеску та питаннями реєстрації підприємницької діяльності, не висловлювали жодних претензій з приводу незакінчення нею процедури припинення підприємницької діяльності та не застосовували жодних санкцій відносно позивача.

Так, у Рішенні Європейського Суду по справі Аманн проти Швейцарії від 16 лютого 2000 року якість закону вимагає, щоб він був доступний для даної особи і вона також могла передбачити наслідки його застосування до неї та щоб закон не суперечив принципові верховенства права. Це означає, що в національному праві має існувати засіб правового захисту від свавільного втручання з боку державних органів у права, гарантовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Небезпека свавілля є особливо очевидною, коли виконавча влада здійснює свої функції закрито. Закон має містити досить зрозумілі й чіткі формулювання, які давали б громадянам належне уявлення стосовно обставин та умов, за якими державні органи уповноважені вдаватися до втручання в право.

Жодна норма не може вважатися "законом", якщо вона не сформульована з точністю, достатньою для того, щоб надати змогу громадянинові регулювати свою поведінку: він має бути спроможним - якщо потрібно, після відповідної консультації - передбачити такою мірою, наскільки це є розумним за даних обставин, наслідки, які можуть випливати з його дій. Ці наслідки не повинні бути передбачуваними з абсолютною певністю. У той час, як певність у праві є вельми бажаною, вона може спричиняти надмірну жорсткість, а право має йти в ногу з обставинами, що змінюються. Відповідно до цього більшість законів з необхідністю укладаються в термінах, які більшою чи меншою мірою є нечіткими, а їхнє тлумачення і застосування є питаннями практики (Рішення Європейського суду Фельдек проти Словаччини від 12.07.2001 року).

Положення закону повинні бути передбачуваними та надавати достатньо гарантій проти свавільного застосування (рішення Європейського суду по справі Свято-Михайлівської парафії проти України від 14.06.2007року).

Відповідно до пп. 4.1.4 п.4.1 ст. 4 ПК України, якщо норма закону припускає неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, то діє презумпція правомірності рішень платника податку.

Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону №2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

За приписами частини четвертої статті 25 Закону №2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Відповідно до абзацу другого пункту 2 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.15 №449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 4.05.18 №469), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 7.05.15 за №508/26953 (надалі - Інструкція №449), у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.

За змістом пункту 3 розділу VI Інструкції №449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій. У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій); платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій). Абзацом першим пункту 4 розділу VI Інструкції №449 визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи). Структура даної норми, з огляду на вживання у ній законодавцем сполучника "та", свідчить про те, що підставою для формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) може бути або акт документальної перевірки та облікові дані з інформаційної системи органу доходів і зборів, або звіт платника про нарахування єдиного внеску та облікові дані з інформаційної системи органу доходів і зборів. Тобто, облікові дані з інформаційної системи органу доходів і зборів не є самостійною підставою для формування вимоги про сплату боргу (недоїмки), оскільки така система призначена виключно для відображення відомостей, одержаних безпосередньо від платника або за результатами проведеної перевірки.

Статтею 9 Закону №2464-VI чітко визначено, що обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Отже, контролюючий орган мав право нарахувати внесок та сформувати вимогу про його сплату, на підставі: акта перевірки; звітності, що подається платником до органів доходів і зборів; бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до закону нараховується внесок.

Проте, позивач не подавав звітність з 2011р., відповідач чи інший державний орган не проводив перевірку стосовно позивача, не витребувались у позивача та не надавались відповідачеві бухгалтерські та інші документи.

Рішенням ЄСПЛ від 19.04.1993 року у справі "Краска проти Швейцарії" визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути почуті, тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

Крім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи Серков проти України (заява № 39766/05), Щокін проти України (заяви №№ 23759/03 та 37943/06.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Отже, вимоги відповідача про сплату боргу (недоїмки) від 14.08.2019 №Ф-21404-17 на суму 23785.08 грн., від 20.02.2020 №Ф-21404-17 на суму 29293.44 грн., від 17.11.2020р. №Ф-21404-17 на суму 35588.74 грн., від 16.02.2021 на суму 37788.74 грн. є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до ч. 3 ст. 245 КАС України, у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Організація діяльності з ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) до 21.04.2021 року була визначена Порядком ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженим наказом Міністерства фінансів України 07.04.2016 №422, зареєстровано в Міністерстві юстиції 20.05.2016 за №751/28881 (далі - Порядок №422).

У силу вимог Порядку №422, з метою обліку нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску органами ДФС відкриваються інтегровані картки платника за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися такими платниками.

Інтегрована картка платника містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника податків з бюджетами та цільовими фондами за відповідним видом платежу.

Облік нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску відображається в інтегрованій картці платника окремими обліковими операціями в хронологічному порядку. При цьому кожна операція фіксується в окремому рядку із зазначенням виду операції та дати її проведення.

Інформаційна система органів ДФС після відображення облікової операції забезпечує автоматичне проведення в інтегрованій картці платника розрахункових операцій.

У розділі VII Порядку № 422 визначено механізм перенесення до інтегрованої картки платника результатів адміністративного та/або судового оскарження рішень органів ДФС та методи контролю достовірності відповідних показників, положеннями якого передбачено, що інформація, внесена та збережена відповідальним юристом в інформаційній системі, яка забезпечує відображення результатів судового оскарження, щодня автоматично відображається в реєстрі "Апеляційне та судове оскарження" підсистеми, що забезпечує відображення результатів контрольно-перевірочної роботи.

Розділом VI Порядку № 422 врегульовано порядок відображення в інтегрованій картці платника сум погашення податкового боргу та заборгованості зі сплати єдиного внеску, розстрочення (відстрочення) зобов`язань (боргів), а також списання податкового боргу та заборгованості зі сплати єдиного внеску.

З 05.04.2021 року правила ведення в податкових органах оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування визначено Порядком ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженим наказом Міністерства фінансів України 12.01.2021 № 5, зареєстровано в Міністерстві юстиції 15.03.2021 за № 321/35943 (далі - Порядок №5).

За приписами Порядку №5, з метою обліку нарахованих і сплачених, повернутих та відшкодованих сум платежів територіальними органами ДПС відкриваються інтегровані картки платника за кожним платником та кожним видом платежу, які мають сплачуватися такими платниками на рахунки, відкриті в розрізі адміністративно-територіальних одиниць.

У підрозділі 4 розділу V Порядку №15 визначено механізм перенесення до інтегрованої картки платника результатів адміністративного та/або судового оскарження рішень податкових органів та методи контролю достовірності відповідних показників, положеннями якого передбачено, що інформація, внесена та збережена працівниками підрозділів адміністративного/судового оскарження до інформаційної системи податкових органів, яка забезпечує відображення результатів судового оскарження, та інформаційної системи податкових органів, яка забезпечує відображення результатів адміністративного оскарження, щоденно автоматично відображається в реєстрі "Апеляційне та судове оскарження" підсистеми, що забезпечує відображення результатів контрольно-перевірочної роботи.

Аналізуючи наведені правові норми, суд дійшов висновку, що оскаржуючи індивідуальний акт, яким контролюючим органом здійснено нарахування податків і зборів, в тому числі і єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, платник податків і зборів має матеріально-правовий інтерес в тому, щоб дані інтегрованих карток правильно відображали фактичний стан розрахунків з бюджетом, реальну структуру його податкових вигод та зобов`язань.

Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду у постановах від 13.02.2018 у справі №816/2042/16, від 26.02.2019 у справі №805/4374/15-а, від 23.12.2019 року у справі №813/3277/18 (№К/9901/22863/19), які є обов`язковими для врахування судами в силу вимог ч. 5 ст. 242 КАС України.

Таким чином, належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язання відповідача виключити з інформаційно-телекомунікаційної системи органів ДПС та індивідуальної картки платника податків відомості про наявність боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне страхування.

Частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Позивач просить стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача всі судові витрати (в т. ч. витрати на професійну правничу допомогу), які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень КАС України.

Позивач при зверненні до суду взяла на себе зобов`язання сплатити 6000,00 гривень витрат на правову (правничу) допомогу відповідно до умов Договору про надання правової допомоги б/н від 16.08.2021 року, що підтверджується, договором, Заявкою № 1 від 16.08.2021р. до Договору про надання правової допомоги б/н від 16.08.2021 року, Додатковим договором № 1 від 26.08.2021р. до Договору про надання правової допомоги б/н від 16.08.2021 року, Актом виконання замовлення по договору від 04.10.2021 року та даною позовною заявою.

Щодо цієї вимоги судом зазначається наступне.

Відповідно до частини першої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Зазначені положення кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам Щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом.

Відповідно до пунктів 1, 5, 6 статті 1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

З приводу зазначеного питання висловлювався і Конституційний Суду України, так, пунктом 3.2 рішення від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Також Конституційний Суд України зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті частини другої статті 3, статті 59 Конституції України покладає на державу відповідні обов`язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов`язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги.

Отже, з викладеного слідує, що до правової (правничої) допомоги належать, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру тощо.

За змістом пункту першого частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Частиною четвертою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною п`ятою статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю.

Згідно пп. 3.1.1 п. 3.1 Договору про надання правової допомоги б/н від 16.08.2021 року та п.4 Заявки №1 від 16.08.2021р. з урахуванням Додаткового договору № 1 від 26.08.2021р. до Договору про надання правової допомоги б/н від 16.08.2021 року, сторонами погоджений фіксований розмір гонорару в розмірі 6000,00 (шість тисяч) гривень. При визначенні такого розміру гонорару Сторони керувалися критерієм розумності розміру гонорару, враховуючи при цьому складність справи, фінансовий стан клієнта, обставини спору, що виник, обсяг робіт (послуг) правої допомоги необхідних для належного представництва та захисту прав та інтересів клієнта. Вказаний розмір гонорару клієнт сплачує адвокатському об`єднанню на його рахунок на протязі 5 банківських днів з дня набрання рішенням Рівненського окружного адміністративного суду законної сили, якщо інший строк розрахунку не вказаний у Заявці, що є додатком до цього Договору.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Крім того, Верховний Суд 21.01.2020 року у справі №904/1038/19 та у справі № 280/2635/20 від 21.01.2021 зазначив, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Враховуючи характер і складність справи, також зважаючи на детальний опис робіт (наданих послуг) правничої допомоги, суд вважає обґрунтованим розмір гонорару в розмірі 6000,00 гривень, які необхідно стягнути з відповідача.

Відповідно до частини 1 статі 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно часини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Всупереч наведеним вимогам відповідачами, як суб`єктами владних повноважень, не доведено правомірності винесення оскаржуваних вимог. Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа, а тому на користь позивача слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень-відповідача судовий збір в сумі 908,00 сплачений згідно квитанції №ПН170731С1 від 30.08.2021 оригінал якої знаходиться в матеріалах справи, судовий збір в сумі 681,00 грн. сплачений згідно квитанції №ПН180258С1 від 13.09.2021 оригінал якої знаходиться в матеріалах справи та витрати на правничу допомогу в розмірі 6000,00 гривень.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства Украни, суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати протиправними і скасувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Рівненській області № Ф-21404-17 від 14 серпня 2019 року в сумі 23785.08 грн.; № Ф-21404-17 від 20 лютого 2020 року в сумі 29293.44 грн.; № Ф-21404-17 від 17 листопада 2020 року в сумі 35588.74 грн.; № Ф-21404-17 від 16 лютого 2021 року в сумі 37788.74 грн.

Зобов`язати Головне управління ДПС у Рівненській області виключити з інформаційно-телекомунікаційної системи та індивідуальної картки платника податків ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) відомості про наявність боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне страхування у розмірі 37788,74 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Головного управління ДПС у Рівненській області (вул. Відінська, 12, м. Рівне, код ЄДРПОУ 43142449) судовий збір на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) в сумі 1589,00 (одна тисяча п`ятсот вісімдесят дев`ять) гривень.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Головного управління ДПС у Рівненській області (вул. Відінська, 12, м. Рівне, код ЄДРПОУ 43142449) судові витрати на правову допомогу на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в сумі 6000,00 (шість тисяч) гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 12 листопада 2021 року

Суддя Д.Є. Махаринець