Ухвала суду № 101100504, 12.11.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

УХВАЛА

про поновлення строку звернення до суду

м. Вінниця

12 листопада 2021 р. Справа № 120/8188/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді: Бошкової Ю.М.,

за участю:

секретаря судового засідання: Марисік В.Ю.

представника позивача: Залюбовської І.К,

представника відповідача: Жуковської Н.Ю.,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні клопотання Державної податкової служби України та Державної фіскальної служби України про залишення позову без розгляду та клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду

за позовом: ОСОБА_1

до: Державної податкової служби України, Державної фіскальної служби України

про: визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, заборону застосування обмежень

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової служби України (відповідач - 1), Державної фіскальної служби України (відповідач - 2) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, заборону застосування обмежень.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що 26.03.2014 Міністерством доходів та зборів протиправно прийнято наказ №677-о про звільнення його з посади начальника Головного управління Міндоходів у Вінницькій області, за угодою сторін.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 26.07.2021 позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків останньої.

Ухвалою від 29.07.2021 вирішено відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду та на підставі п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України позовну заяву повернуто позивачу.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10.09.2021 вищезазначену ухвалу скасовано, а справу направлено до Вінницького окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

При цьому, скасовуючи ухвалу суду про повернення позовної заяви, суд апеляційної інстанції зазначив, що КАС України і КЗпП України передбачають, що для звернення до суду у справах про звільнення встановлено місячний строк, який обчислюється з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Відтак, колегія суддів дійшла висновку, що Вінницьким окружним адміністративним судом не досліджено питання щодо факту отримання позивачем копії наказу про звільнення та трудової книжки.

Ухвалою суду від 23.09.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Окрім того, витребувано в Державної податкової служби України докази щодо отримання ОСОБА_1 наказу Міністерства доходів і зборів від 26.03.2014 №677-о та докази видачі ОСОБА_1 його трудової книжки та зобов`язано надати такі докази у строк для подання відзиву на позовну заяву.

Судове засідання у справі призначено на 18.10.2021.

Ухвалою суду від 18.10.2021 вирішено задовольнити клопотання представника позивача про повторне витребування доказів та повторно витребувано у Державної податкової служби України та зобов`язано надати суду у 3-денний строк з моменту отримання даної ухвали, докази щодо отримання ОСОБА_1 наказу Міністерства доходів і зборів від 26.03.2014 №677-о та докази видачі ОСОБА_1 його трудової книжки.

Судове засідання у справі відкладено на 01.11.2021.

26.10.2021 до суду надійшло клопотання відповідача 1 про долучення доказів до матеріалів справи.

29.10.2021 представником позивача подано клопотання про відкладення розгляду справи.

01.11.2021 представником Державної податкової служби України подано клопотання про залишення позову ОСОБА_1 без розгляду. Обґрунтовуючи вищезазначене клопотання, представник відповідача 1 зазначив, що матеріали справи містять завірену копію витягу з книги обліку трудових книжок і вкладок до них №04-00-44, яка підтверджує, що позивач отримав трудову книжку НОМЕР_1 - 26.03.2014. Враховуючи вищезазначене, сторона відповідача вважає, що місячний строк звернення до суду з даним позовом необхідно обчислювати з 26.03.2014.

01.11.2021 на електронну адресу суду надійшли додаткові пояснення відповідача 1 та клопотання, за змістом якого представник Державної податкової служби України повідомив про неможливість надання доказів щодо отримання ОСОБА_1 наказу Міністерства доходів та зборів України від 26.03.2014 № 677-о.

У судовому засідання, 01.11.2021 ухвалою занесеною до протоколу судового засідання вирішено задовольни клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи та відкладено розгляд даної справи на 12.11.2021.

05.11.2021 до суду надійшов від Державної податкової служби України відзив на позовну заяву, за змістом якого представник відповідача 1 заперечує з приводу задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та вказує, що враховуючи те, що зобов`язання відповідача у справі не стосуються реалізації публічно-владних функцій, що були передані ДПС і до Реєстру не був внесений запис про припинення ДФС, то підстави для задоволення позовних вимог позивача до ДПС є передчасними.

Окрім того, 05.11.2021 представником відповідача 1 подано клопотання про розгляд справи у порядку загального провадження.

Державною фіскальною службою України, 05.11.2021 також подано відзив на позовну заяву, за змістом якого відповідач 2 просить залишити позовну заяву ОСОБА_1 без розгляду. Мотивуючи наявність підстав для залишення позову без розгляду сторона відповідача вважає, що оскільки копія наказу про звільнення позивачем отримана 24.11.2020, то з цього часу останньому стало відомо про порушення його прав.

08.11.2021 на адресу суду надійшли пояснення Державної податкової служби України, у яких наводяться заперечення щодо поновлення строку звернення до суду та щодо визначення належного відповідача у справі.

10.11.2021 від представника позивача надійшли заперечення на клопотання, відповідь на додаткові пояснення відповідача 1 та додаткові письмові пояснення. У таких запереченнях сторона позивача звертає увагу суду на те, що ОСОБА_1 не писав заяви про звільнення за власним бажанням, не укладав договору про звільнення за угодою сторін, не отримував трудову книжку станом на дату звернення до суду з позовом, відтак, не міг знати про факт та мотиви його звільнення. Остаточно позивач зрозумів, що його права порушено 11.05.2021, після отримання від Державної податкової служби України відповіді на адвокатський запит.

11.11.2021 відповідачем 1 подано клопотання щодо витребування у Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Офісу Генерального прокурора оригінал (завірену копію) заяви ОСОБА_1 про звільнення та інші матеріали з особової справи ОСОБА_1 .

Ухвалою суду від 12.11.2021 задоволено клопотання Державної податкової служби України про розгляд справи у загальному провадженні та вирішено здійснювати подальший розгляд справи №120/8188/21-а у порядку загального позовного провадження, призначити підготовче судове засідання у справі.

У судовому засіданні, 12.11.2021 судом винесено на обговорення клопотання Державної податкової служби України про витребування доказів. Представник відповідача 1 підтримала заявлене клопотання, у свою чергу, представник позивача заперечувала щодо задоволення такого клопотання.

Ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання, суд вирішив відмовити у задоволенні клопотання Державної податкової служби України про витребування доказів, з мотивів наявності у матеріалах справи відповіді на запит представника позивача щодо надання документів з особової справи ОСОБА_1 , отриманої від Офісу Генерального прокурора. Більш того, відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України обов`язок щодо доказування правомірності рішення, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень покладається на відповідача.

Окрім того, 12.11.2021 винесено на обговорення клопотання відповідачів про залишення позовної заяви без розгляду та заяви позивача про поновлення строку звернення до суду.

Визначаючись щодо наявності або ж відсутності підстав для поновлення строку звернення до суду з даним адміністративним позовом, суд керувався такими мотивами.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Стаття 5 КАС України визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушеного суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про її порушення.

За змістом частин першої, другої статті 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною третьою, п`ятою цієї ж статті визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду встановлені статтею 123 цього ж Кодексу, згідно з якою адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними.

Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.

Відповідно до частини п`ятої статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Частиною першою статті 233 КЗпП України встановлено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Відтак, КЗпП України пов`язує початок перебігу строку звернення до суду у справах про звільнення саме з днем вручення копії наказу про звільнення та видачі трудової книжки. Не заперечується такий факт і представниками відповідачів, доводи яких також базується на тому, що строк звернення до суду щодо оскарження наказу Міністерства доходів та зборів від 26.03.2014 №677-о необхідно обраховувати з моменту отримання трудової книжки або оскаржуваного наказу.

При цьому, з матеріалів справи вбачається відсутність доказів на підтвердження отримання ОСОБА_1 копії оскаржуваного наказу, про що неодноразово наголошувалось стороною позивача.

З приводу доводів Державної фіскальної служби України про те, що строк звернення до суду необхідно обраховувати з моменту отримання позивачем листа від 06.11.2020, суд зазначає наступне.

Відповідно до змісту листа про надання відповіді від 06.11.2020 №14725/10/02-32-11-01 Головне управління ДПС у Вінницькій області, на запит представника позивача від 02.11.2020 повідомило, що 16.05.2017 слідчим військової прокуратури Вінницького гарнізону капітаном юстиції Клим`юком Р.І., на виконання доручення Головної військової прокуратури від 05.05.2017 та досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань №42016000000003536 від 18.11.2016 на підставі ухвали слідчого судді №757/24612/17-к від 04.05.2017, було вилучено особову справу ОСОБА_1 в кількості 73 арк. Також вказано, що Головним управління ДПС у Вінницькій області надаються копії наказів та довідку про заробітну плату.

Водночас представник позивача, у судовому засіданні, заперечувала факт отримання нею копії оскаржуваного наказу 06.11.2020, тому що, зі слів останньої до листа від 06.11.2020 було додано лише довідку про заробітну плату від 06.11.2020 №383/10-02-27.

Окрім того, сторона позивача за змістом позову та у додаткових поясненнях звертає увагу суду на те, що у цей період на території України діяли карантинні обмеження, які створювали перешкоди для вчасного збору необхідного пакету документів для формування правової позиції у суді.

З цього приводу, суд вказує, що відповідно до ст. 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" № 1645-III від 06.04.2020, з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 та з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020, постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (зі змінами від 25.03.2020), на всій території України запроваджено карантин із встановленням ряду заборон та певних обмежень.

02.04.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30 березня 2020 року № 540-IX.

Пунктом 9 цього Закону розділ VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України доповнено пунктом 3 такого змісту:

"3. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, зокрема строки звернення до адміністративного суду, продовжуються на строк дії такого карантину.

Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк дії карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)".

Таким чином, з дня набрання чинності Законом № 540-IX процесуальні строки в адміністративному судочинстві, зокрема, строк звернення до суду автоматично продовжено на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України.

Втім, 17.07.2020 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 18.06.2020 № 731-IX (далі Закон № 731-IX).

Вказаним законом з метою удосконалення норм Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України в частині перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), внесено зміни до деяких законодавчих актів України. Зокрема, і пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України викладено в такій редакції:

"Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином".

Отже, з набранням чинності Законом № 731-IX поновлення процесуального строку, в тому числі строку для подання позовної заяви, здійснюється судом за заявою учасника справи у випадку, якщо неможливість вчинення певної процесуальної дії у визначений строк зумовлена карантинними обмеженнями.

Таким чином, Закон № 731-IX удосконалив раніше прийняті норми щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину для того, щоб, з однієї сторони, запобігти випадкам зловживання процесуальними правами недобросовісними учасниками справи та, відповідно, затягування розгляду справи під приводом діючого карантину, а з іншої через процедуру продовження/поновлення судом процесуального строку забезпечити гарантування прав учасників справи, якщо їх реалізація ускладнена у зв`язку з карантинними обмеженнями.

При цьому можливість продовження/поновлення процесуального строку законодавцем віднесено на розсуд суду, залежно від обставин конкретної справи.

Відтак, з матеріалів справи вбачається, що представником позивача вчинялись ряд заходів з метою встановлення обставин звільнення її довірителя, адже з метою формування підстав позову, необхідним було отримання копій документів, які безпосередньо впливають на формування правової позиції для подання позовної заяви до суду, зокрема, до таких документів належать і докази отримання ОСОБА_1 трудової книжки та наказу про звільнення від 26.03.2014 №677-о, а також встановлення факту наявності або ж відсутності заяви ОСОБА_1 про звільнення за власним бажанням, адже відповідно до частини третьої статті 47 КЗпП України у разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи.

Так, 30.04.2021 представник позивача також звернулась до ГУ ДПС у Вінницькій області із запитом щодо надання копій документів, які містяться в матеріалах особової справи позивача, зокрема, заяви про звільнення ОСОБА_1 за власним бажанням, адже такий доказ є ключовим, з огляду на позицію позивача, який вказує, що жодної заяви про звільнення за власним бажанням не писав та не укладав будь-якого договору про звільнення за угодою сторін.

З метою встановлення вищезазначених обставин та підтвердження їх належними та достатніми доказами, представник позивача звернулась із адвокатським запитом до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону, адже ГУ ДПС у Вінницькій області вказано про перебування особової справи саме у даного суб`єкта владних повноважень. У відповіді від 18.05.2021 повідомлено, що публічне обвинувачення в указаному кримінальному провадженні підтримується прокурорами Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Офісу Генерального прокурора. Окрім того, вказано, що з врахуванням зазначеного адвокатський запит направлено за належністю до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Офісу Генерального прокурора.

У подальшому, листом Офісу Генерального прокурора від 28.05.2021 №07-1030-21 представника позивача повідомлено про відсутність будь-яких документів з кадрових питань щодо ОСОБА_1 .

Відтак, вичерпавши всі можливі способи отримання доказів, позивач звернуся до суду із позовною завою - 03.06.2021. Згідно з відомостями системи "Діловодство спеціалізованого суду" ухвалою від 08.06.2021 позовну заяву залишено без руху. Представник позивача, у судовому засіданні зазначила, що позивач не міг подати заяви про усунення недоліків, адже в період з 06.05.2021 по 22.07.2021 перебував на амбулаторному лікуванні, що підтверджується довідкою, виданою Великокісницькою амбулаторією ЗПСМ від 22.07.2021 №301. Тому, ухвалою від 15.07.2021 позовну заяву повернуто позивачу, на підставі п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України.

Звернутись повторно до суду із позовною заявою ОСОБА_1 зміг лише після закінчення амбулаторного лікування, а саме 22.07.2021.

Відтак, стороною позивача вчинялись активні дії з моменту отримання листа податкового органу від 06.05.2021, з якого позивачу стало зрозуміло про порушення його прав шляхом звернення із адвокатськими запитами та із позовною заявою в межах місячного строку (03.06.2021).

З приводу доводів представника Державної податкової служби України про те, що строк звернення до суду необхідно обраховувати з моменту отримання ОСОБА_1 трудової книжки, відмітка про що міститься в книзі обліку трудових книжок та вкладок до них № НОМЕР_2 , суд вказує, що ст. 233 КЗпП передбачено, що строк звернення до суд обраховується з дня видачі наказу про звільнення та трудової книжки, з такою позицією погоджується і представник відповідача 1, про що свідчить абз. 6 ст. 2 клопотання Державної податкової служби України про залишення позову ОСОБА_1 без розгляду, яке надійшло до суду 01.11.2021.

Так, представником відповідача 1 надано для огляду в судовому засіданні оригінал книги обліку трудових книжок та вкладок до них №04-00-44, яка дійсно містить запис №225 від 27.11.2013. Однак, суд враховує, що стороною позивача заперечується факт отримання такої трудової книжки, окрім того, як встановлено судом вище, копія наказу Міністерства доходів та зборів від 26.03.2014 №677-о не вручалась ОСОБА_1 .

У свою чергу, трудовим законодавством передбачено обов`язок роботодавця у видачі як трудової книжки в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення, так і копії наказу (розпорядження) про звільнення. Отже, роботодавець не уповноважений на власний розсуд видавати лише один із визначених законом документів в разі звільнення працівника. Крім того, трудова книжка є основним документом для підтвердження трудового стажу, відомості до якої вносяться на підстав конкретних документів (наказів, розпоряджень), але записи трудової книжки не відтворюють повний текст, в даному випадку, наказу про звільнення.

При цьому, предметом позову в межах даної адміністративної справи є саме наказ від 26.03.2014 №677-о, без наявності якого ОСОБА_1 був позбавлений можливості звернутись до суду за захистом своїх прав.

У свою чергу, з приводу доводів представника Державної податкової служби України про те, що ОСОБА_1 отримав оскаржуваний наказ, про що свідчить його особистий підпис на наказі Головного управління Міндоходів у Вінницькій області від 26.03.2014 №78-о, суд звертає увагу, що цей наказ не є предметом розгляду, адже не оскаржується позивачем в межах даної адміністративної справи. При цьому такий наказ прийнятий на виконання наказу Міністерства доходів і зборів України від 26.03.2014 №677-о та підписаний ОСОБА_1 виключно, як начальником Головного управління Міндоходів у Вінницькій області.

Щодо наявності особистого підпису позивача на наказі Міністерства доходів і зборів України від 26.03.2014 №677-о, то суд зазначає, що такий підпис виконаний шляхом проставлення резолюції із надписом "до наказу".

Так, відповідно до п. 40 постанови Кабінету Міністрів України від 30.11.2011 №1242 Про затвердження Типової інструкції з діловодства у центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади (чинна на момент вчинення виконавчого напису), резолюція - це зроблений посадовою особою напис на документі, який містить стислий зміст прийнятого нею рішення щодо виконання документа.

Отже, така резолюція проставлена ОСОБА_1 , в межах його повноважень як посадової особи - начальника Головного управління Міндоходів у Вінницькій області. У свою чергу, ст. 233 КЗпП України містить чіткий припис, що місячний строк звернення до суду потрібно обраховувати саме з дня вручення копії наказу про звільнення.

Відтак, наявність в матеріалах справи наказу від 26.03.2014 №677-о з особистою резолюцією позивача, не підтверджує отримання ОСОБА_1 копії оскаржуваного наказу.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-VI "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику ЄСПЛ як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом з тим, суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16.12.1992 року).

У Рішенні у справі "Белле проти Франції" від 4 грудня 1995 року Європейський суд з прав людини зазначив, що "стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Відтак, Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на пріоритетності захисту прав саме людини шляхом забезпечення реального доступу до правосуддя, при цьому необхідним є уникнення занадто формалізуючих підстав для позбавлення особи єдиного способу захисту її прав.

Отже, враховуючи обставини справи, суд вважає, що в разі непоновлення строку звернення до суду з даним позовом, суд позбавить позивача будь-якого можливого захисту своїх прав, обмеживши доступ до правосуддя, при цьому, враховуючи те, що позивачем вказується про порушення суб`єктом владних повноважень трудового законодавства, які спричинили порушення конституційного права особи на працю, яке є одним із ключових соціальних прав.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, про наявність підстав для поновлення позивачу строку звернення до суду та, як наслідок, про відмову у задоволенні клопотань представників відповідачів про залишення позову без розгляду.

Керуючись ст. 5, 122, 123, 240, 248, 256 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання Державної податкової служби України про залишення позову без розгляду - відмовити.

У задоволенні клопотання Державної фіскальної служби України про залишення позову без розгляду - відмовити.

Поновити позивачу строк звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.

Повний текст ухвали суду сформовано: 16.11.2021.

Суддя Бошкова Юлія Миколаївна