Рішення № 101090484, 02.11.2021, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/7357/20

Провадження № 2/204/417/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

17 травня 2021 року м. Дніпро

Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська, у складі:

головуючого - судді Приваліхіної А.І.,

за участю секретаря судового засідання - Сокола Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

04 листопада 2020 року позивач АТ КБ «Приватбанк» звернулася до суду із позовною заявою до відповідачки - ОСОБА_1 , в якій прохає стягнути із неї заборгованість за кредитним договором № б/н від 01 жовтня 2011 року, у сумі 10410 гривень 88 копійок, яка складається із заборгованості за простроченим тілом кредиту у сумі 5973 гривні 73 копійки, заборгованості відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України у сумі 2085 гривень 506 копійок та пені у розмірі 2352 гривні 09 копійок (а. с. 1-3).

В обґрунтування позовних вимог вказав, що відповідачка звернулася до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала заяву № б/н від 01 жовтня 2011 року. При підписанні анкети-заяви відповідачка підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між нею та банком Договір про надання банківських послуг. На підставі договору про надання банківських послуг відповідачці відкрито картковий рахунок із початковим лімітом, розмір якого у подальшому було збільшено до 5000 гривень. Позивач свої зобов`язання виконав, надавши відповідачці можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах, передбачених договором, та в межах встановленого кредитного ліміту. Однак відповідачка своїх обов`язків за угодою не виконує, оскільки не надала своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом. Внаслідок цього, станом на 24 вересня 2020 року, за нею утворилася заборгованість у сумі 10410 гривень 88 копійок, яка складається із заборгованості за простроченим тілом кредиту у сумі 5973 гривні 73 копійки, заборгованості відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України у сумі 2085 гривень 506 копійок та пені у розмірі 2352 гривні 09 копійок, яку позивач прохає стягнути із ОСОБА_1 разом із судовими витратами у сумі 2102 гривні (а. с. 1-10).

Ухвалою суду від 06 листопада 2020 року позовну заяву залишено без руху, позивачу надано строк на усунення недоліків (а. с. 58).

19 листопада 2020 року недоліки зазначені в ухвалі суду від 06 листопада 2020 року, позивачем усунуто (а. с. 60-97).

Ухвалою суду від 02 грудня 2020 року у справі відкрито спрощене позовне провадження з викликом сторін та призначено судове засідання на 13 годину 40 хвилин 21 грудня 2020 року (а. с. 100), копія якої надіслана учасникам справи за вихідним № 26171/20-вих/2/204/2036/20 від 03 грудня 2020 року (а. с. 101). 15 січня 2021 року на адресу суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання» повернуто конверт, яким відповідачці направлялись позовна заява з додатками та копія ухвали про відкриття провадження (а. с. 104).

Представник позивача в судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності (а. с. 56), в якій не заперечує проти ухвалення заочного рішення по справі.

Відповідачка в судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, шляхом розміщення на офіційному сайті «Судова влада» оголошення про її виклик (а. с. 110), про причини неявки суд не повідомила.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням кожен окремо та в їх сукупності, суд дійшов висновку про залишення позовних вимог без задоволення та спираючись на вимоги ст. ст. 223, 280 ЦПК України, ухвалив заочне рішення.

Судом встановлено, що 01 жовтня 2011 року відповідачка підписала заяву позивача № б/н від 01 жовтня 2011 року про отримання банківських послуг. Відповідно до заяви, відповідач погодився з тим, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами» складає між нею та Банком договір про надання банківських послуг. Відповідно до наданого суду розрахунку заборгованості, станом на 24 вересня 2020 року, за відповідачкою перед позивачем утворилася заборгованість у сумі 10410 гривень 88 копійок, яка складається із заборгованості за простроченим тілом кредиту у сумі 5973 гривні 73 копійки, заборгованості відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України у сумі 2085 гривень 506 копійок та пені у розмірі 2352 гривні 09 копійок (а. с. 4-10).

Згідно з вимогами ст. ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до вимог ст. ст. 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Нормами ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Приписами п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 14 ЦК України, цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Вимогами ч. 2 ст. 207 ЦК України, визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Положеннями ст. 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів.

Отже, передумовою для виникнення у позичальника обов`язку повернути кредитні кошти та сплатити проценти за користування ними має бути встановлений факт отримання і використання кредитних коштів відповідачем.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.

На підтвердження того, що між банком і відповідачкою було укладено договір про надання кредиту, позивачем надано в якості письмового доказу анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у АТ КБ «Приватбанк» (яка разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становлять договір про надання банківських послуг) від 01 жовтня 2011 року. Вказана заява підписана 01 жовтня 2011 року від імені ОСОБА_1 (а. с. 13 на звороті).

Згідно з вимогами ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з вимогами ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 623 ЦК України, боржник, що порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Згідно з вимогами ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Як вбачається із анкети-заяви (а. с. 13 на звороті), у ній зазначені персональні дані відповідачки щодо дати народження, місця проживання, реквізитів паспорту громадянина України, РНОКПП, а також міститься інформація про те, що позичальниця ознайомилася з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді. Також позичальник висловив свою згоду, що дана заява, разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг у АТ КБ «Приватбанк», разом з пам`яткою клієнта становлять договір про надання банківських послуг. Крім того вказано, що позичальниця, зобов`язується виконувати Умови та Привила надання банківських послуг та регулярно знайомитися з їх змінами на вказаному сайті банку. Вказана заява підписана 01 жовтня 2011 року позичальницею (а. с. 13 на звороті).

Натомість, жодних даних про те, яку саме картку отримала відповідачка, строк її дії, та розмір наданого кредиту вказана заява не містить. Також не вказано будь-яких відомостей про номер карткового рахунку, дати вручення картки відповідачці, повідомлення їй пін-коду, строку дії картки саме за цим позовом та наданим розрахунком заборгованості. Про вид картки не вказано і в самій позовній заяві, тому, не зрозуміло, яким чином вказана заява стосуються кредитного договору № б/н від 01 жовтня 2011 року. Крім того, із даної анкети-заяви вбачається, що договір про надання банківських послуг відповідачці не видавався.

Також позивачем до позову додано Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у АТ КБ «Приватбанк» розміщеного на сайті www.privatbank.ua, виписку про затвердження Умов та правил надання банківських послуг для АТ КБ «Приватбанк» і всіх дочірніх банків та витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» з різними пільговими періодами, відсотковими ставками, обов`язковими щомісячними платежами та пенею, а саме: «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT» та «Універсальна GOLD» (а. с. 14), які не містять відомостей щодо того, яку саме картку видано відповідачці, а також підпису останньої. А з наданої позивачем довідки про надання відповідачці за кредитним договором № б/н кредитних карток №№ НОМЕР_1 від 26 травня 2016 року, 5168755500102427 від 17 липня 2014 року,5168755500102740 від 17 липня 2014 року, 4149625810637098 від 05 травня 2016 року, 4149629390236834 від 13 травня 2017 року5168742202696211 від 20 червня 2017 року, 5168742211934520 від 27 листопада 2017 року, 4149629399612498 від 21 вересня 2018 року та 4149629380610402 від 14 листопада 2018 року, не вбачається, за яким кредитним договором вони надані та яким чином вони стосуються кредитного договору № б/н від 01 жовтня 2011 року. Інших, доказів позивачем на підтвердження того, що відповідачка отримала кредитну картку, суду не надано.

Крім того, не вбачається, яким чином стосується кредитного договору № б/н від 01 жовтня 2011 року та анкети-заяви відповідачки від 01 жовтня 2011 року, довідка про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки № НОМЕР_2 , оформленої на ім`я ОСОБА_1 (а. с. 12). Інших доказів позивачем на підтвердження того, що відповідачка отримала кредитну картку за вказаним кредитним договором, суду не надано.

Приписами ч. ч. 1, 3 ст. 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг, відповідно до вимог ст. 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів».

Згідно з вимогами п. 22 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив стягнути заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України та пеню.

У Анкеті-заяві позичальниці від 01 жовтня 2011 року процентна ставка не зазначена, а також відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру (а. с. 13).

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги, в тому числі розмір і порядок нарахування відсотків, пені і штрафів, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у АТ КБ «Приватбанк», розміщений на сайті www.privatbank.ua, як невід`ємні частини спірного договору.

У справі, що розглядається, неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» в період із часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані Умови та правила банківських послуг, відсутність у заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин та не містять підпису позичальниці про ознайомлення з ними під час укладення кредитного договору.

Надані позивачем Правила надання банківських послуг АТ КБ «Приватбанк» з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку в анкеті-заяві позичальниці, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальницею запропонованих їй умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Крім того, пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил, тим більш співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Такий висновок також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що викладено у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.

Тому, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачкою АТ КБ «Приватбанк» дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк, а тому Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у АТ КБ «Приватбанк» розміщений на сайті www.privatbank.ua та Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» з різними пільговими періодами, відсотковими ставками, обов`язковими щомісячними платежами та пенею, які містяться в матеріалах даної справи без підпису відповідачки, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 01 жовтня 2011 року шляхом підписання заяви-анкети.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та унеможливив покладання на слабшу сторону - споживача, невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Крім того, роздруківка із сайту банку позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що викладено у постанові від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Приписами п. 336 Переліку типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, що затверджений наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2012 року № 578/5 визначено, що первинні документи і додатки до них це документи, що фіксують факт виконання господарських операцій і стали підставою для записів у регістрах бухгалтерського обліку та податкових документах. До них відносяться: касові, банківські документи, ордери, повідомлення банків і переказні вимоги, виписки банків, корінці квитанцій, банківських чекових книжок, наряди на роботу, акти про приймання, здавання і списання майна й матеріалів, квитанції і накладні з обліку товарно-матеріальних цінностей, рахунки-фактури, авансові звіти тощо.

Так, позивачем надано суду розрахунок заборгованості відповідачки за три різні періоди (з 04 лютого 2015 року станом на 31 травня 2015 року, з 01 червня 2015 року станом на 30 вересня 2019 року та з 01 жовтня 2019 року станом на 24 вересня 2020 року) та у різних формах із зазначенням різних відомостей (які в одному розрахунку є, а в іншому відсутні), що позбавляє суд можливості перевірити правильність наданого розрахунку банка. Тобто, початок періоду розрахунку розпочинається з 04 лютого 2015 року, коли кредитний договір, як зазначає позивач, укладено 01 жовтня 2011 року. Таким чином вказаний розрахунок заборгованості не охоплює більш як три роки розрахункового періоду з дня укладання кредитного договору, що позбавляє суд можливості не тільки перевірити заявлену позивачем суму заборгованості, а взагалі ставить під сумнів її існування.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що розрахунок заборгованості, що наданий позивачем на обґрунтування позовних вимог, є неналежним та недостатнім доказом для підтвердження позовних вимог, а тому суд не приймає його до уваги.

Також, не охоплює вказаний період часу з 01 жовтня 2011 року по 04 лютого 2015 року виписка з банківських рахунків відповідачки, яка є первинним банківським документом, а тому належним доказом у справі.

Тобто, докази, якими позивач підтверджує обставини щодо погодження між сторонами розміру відсотків та пені, якими обґрунтовує свої вимоги, викладені в позовній заяві щодо стягнення з відповідачки заборгованості за простроченими відсотками, у сумі 2085 гривень 06 копійок та пені, у розмірі 2352 гривні 09 копійок, в розумінні ст. ст. 77, 79, 80 ЦПК України, є неналежними та недостатніми для підтвердження позовних вимог.

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Згідно з ч. 5 наведеної статті докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ч. 7 наведеної статті, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи і згідно з ч. 2 ст. 13 ЦПК України це не є обов`язком суду.

Враховуючи вищезазначене, суд вважає, що позивачем не доведено факту погодження між сторонами умов кредитного договору, в тому числі і щодо розміру відсотків та штрафних санкцій за користування кредитними коштами, а також, строку дії такого договору, а наданий позивачем розрахунок не може слугувати підтвердженням укладення кредитного договору, оскільки по суті є письмовим обґрунтуванням заявлених вимог.

Таким чином, суд вважає не доведеним погодження між сторонами розміру штрафних санкцій, у зв`язку із чим позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» в частині стягнення заборгованості за простроченими відсотками та пенею не підлягають задоволенню.

Щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 5973 гривні 73 копійки суд зазначає наступне.

Так, позивачем на підтвердження своїх вимог, щодо користування відповідачкою кредитними коштами позивача за договором № б/н від 01 жовтня 2011 року та наявності у останньої заборгованості за ним, надано суду виписку по карткових рахунках відповідачки. Вказана виписка є первинним банківським документом, а тому належним доказом у справі, з якої вбачається, що 04 лютого 2015 року відповідачці було встановлено кредитний ліміт у розмірі 5000 гривень за карткою № НОМЕР_3 , однак, як вбачається з довідки позивача про видані кредитні картки (а. с. 11), така картка їй не видавалася. Відомості щодо встановлення кредитного ліміту, про який позивач зазначає у своїй довідці про зміну умов кредитування (а. с. 12) з прив`язкою до кредитної карти № НОМЕР_2 , зокрема 04 лютого 2015 року та 05 травня 2016 року, стосуються кредитної картки - № НОМЕР_3 . Натомість, відомості щодо подальшого збільшення/зменшення кредитного ліміту за карткою № НОМЕР_2 , зокрема 01 січня 2019 року зменшення до 4708 гривень 09 копійок, 07 січня 2019 року зменшення до 4410 гривень та 10 травня 2019 року зменшення до 0 гривень випискою по картковим рахункам відповідачки взагалі (по будь-яким її карткам) не підтверджено.

Згідно з вимогами ст. 1 Закону України «Про платіжні системи», платіжна картка - це електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для лініювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунку банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.

Тобто, з урахуванням вищевикладеного, вбачається, що використання платіжної картки можливе лише за наявності відкритого рахунку.

Позивач не надав суду у якості доказу належним чином оформлений розрахунковий документ, який підтверджує факт видачі/перерахування кредитних коштів на підставі вказаної Анкети-заяви від 01 жовтня 2011 року на відповідний рахунок відповідачки, та згідно з яким можна було б встановити суму, яку позивач надав/перерахував відповідачці саме як кредитні кошти.

Натомість з виписки по картковим рахункам відповідачки вбачається, що остання здійснювала користування кредитними коштами та загалом нею фактично використано грошових коштів на суму 45858 гривень 71 копійка з останньою транзакцією 26 листопада 2018 року. Після чого фактичне користування кредитними коштами банку відповідачкою не здійснювалося, а тіло кредиту збільшувалося за рахунок стягнення відсотків та пені за користування кредитом в загальному розмірі 16066 гривень 09 копійок. При цьому, розмір кредитного ліміту розширявся за рахунок списання відсотків, нарахування яких здійснювалося на суму фактично наданої відповідачу позики та розміру відсотків за попередній місяць, а також суми комісії та пені, тобто сума відсотків нараховувалася на суму позики + розмір відсотків за попередні місяці + розмір пені та комісії.

Крім того, з наданої позивачем виписки по картковому рахунку відповідачки вбачається, що останньою, у зазначений період часу з 04 лютого 2015 року по 01 березня 2020 року внесено грошові кошти на загальну суму 48509 гривень 91 копійка.

Оскільки фактично відповідачка використала кредитних коштів на суму 45858 гривень 77 копійка, а повернула банку в розмірі 48509 гривень 91 копійка, суд вважає, що у відповідачки, у вищезазначений період часу, відсутня заборгованість за кредитом, а тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, має відповідати завданню цивільного судочинства.

Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях, а тому, виходячи із наведеного вище, суд визнає, що наданими до суду доказами позивач не довів підстав для задоволення заявлених ним вимог про стягнення із ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № б/н від 01 жовтня 2011 року, через що підстави для задоволення позову відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 5, 10-11, 60, 76-80, 89, 128, 141, 213-215, 258, 265, 280-289, 354-355 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1-Д; ЄДРПОУ 14360570) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) про стягнення заборгованості - залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції протягом 30 днів зо дня його підписання або протягом 30 днів зо дня його отримання учасниками справи.

Рішення суду набирає законної сили протягом 30 днів зо дня його підписання або протягом 30 днів зо дня його отримання учасниками справи, якщо не буде оскаржено у встановленому порядку.

Заочне рішення може бути переглянуте Красногвардійським районним судом м. Дніпропетровська за письмовою заявою відповідача протягом двадцяти днів зо дня отримання ним копії рішення.

Суддя А.І. Приваліхіна