Ухвала суду № 101049200, 19.10.2021, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

У Х В А Л А

19.10.2021 Справа №1915/2322/2012

місто Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого судді Герчаківської О. Я.,

за участю секретаря судового засідання Савіцької О. П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Брайт Інвестмент», заінтересовані особи: публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра», товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп»про заміну сторони виконавчого провадження та поновлення строків для пред`явлення до примусового виконання виконавчого листа,

В С Т А Н О В И В :

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Брайт Інвестмент» (далі – ТОВ «Брайт Інвестмент») звернувся до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області із заявою про заміну сторони виконавчого провадження та поновлення строків для пред`явлення до примусового виконання виконавчого листа.

В обґрунтування заяви вказує, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області у справі № 1915/2322/2012 від 11 квітня 2012 було задоволено позов, та стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» (далі – ПАТ «КБ «Надра»)заборгованість за кредитним договором № 3176/2007–Ф від 20 серпня 2008 року, розмір якої станом на 16 листопада 2011 року становить 25 907,17 гривні та 259,07 гривень судового збору, сплаченого при подачі позовної заяви.

Згідно Договору № GL48N718070_blank про відступлення прав вимоги від 05 серпня 2020 року, право вимоги за Кредитним договором № 3176/2007–МК від 20 серпня 2008 року, укладеним між Відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра» (найменування змінено на ПАТ «КБ «Надра» на виконання вимог Закону України «Про акціонерні товариства») та ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , право вимоги перейшло до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» (далі – ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп»). Первісний кредитор – ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп», згідно Договору № GL48N718070_blank_01 про відступлення прав вимоги від 30 вересня 2020 року, відступив права вимоги на користь ТОВ «Брайт Інвестмент», разом з усіма додатками до нього (у т.ч. графіками здійснення платежів) та додатковими договорами (угодами), договорами про внесення змін, змінами і доповненнями, що є невід`ємними частинами.

На підставі вищевикладеного, представник заявника просить замінити сторону стягувача у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого листа № 1915/2322/2012 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 3176/2007–Ф від 20 серпня 2008 року в сумі 25 907,17 грн та 259,07 грн судового збору.

Щодо поновлення строку для пред`явлення до примусового виконання виконавчого листа заявник покликається на те, що ТОВ «Брайт Інвестмент» не могло раніше знати про дану обставину, оскільки ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» відступив права вимоги на користь ТОВ «Брайт Інвестмент» разом з усіма додатками до нього та додатковими договорами (угодами), договорами про внесення змін, змінами і доповненнями, що є невід`ємними частинами лише 30 вересня 2020 року. Вищезазначені обставини унеможливлювали вчинення процесуальних дій у визнаний законом та судом строк та виникли об`єктивно незалежно від волі ТОВ «Брайт Інвестмент».

В судове засідання представник ТОВ «Брайт Інвестмент» не з`явився, зазначивши у прохальній частині заяви проводити судове засідання без його участі.

Представники ПАТ «КБ «Надра», ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» та боржник ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилися, хоча про час та місце розгляду справи судом повідомлялися, про причини неявки суд не повідомили.

Відповідно до ч. 3 ст. 442 ЦПК України неявка учасників справи та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження.

Таким чином, суд, вважає за можливе розглядати справу за відсутності учасників справи.

Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши надані суду докази та матеріали цивільної справи № 1915/2322/2012, суд встановив наступне.

20 серпня 2008 року між відкритим акціонерним товариство комерційний банк «Надра» та ОСОБА_1 було укладено кредитним договір № 3176/2008–Ф, згідно якого банк надав позичальнику грошові кошти в сумі 10 000,00 дол. США на споживчі потреби, строком до 17 серпня 2011 року зі сплатою 3,15 відсотків на місяць.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 квітня 2012 року позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором № 3176\2007–Ф від 20 серпня 2008 року, розмір якої станом на 16 листопада 2011 року становить 25 907, 17 гривні та 259, 07 гривень судового збору, сплаченого при подачі позовної заяви.

В порядку виконання даного судового рішення, 30 серпня 2012 року судом було видано виконавчий лист. На виконавчому листі наявні відмітки: 25 вересня 2015 року повернуто стягувачеві, керуючись п. 2 ч. 1 ст. 47 ЗУ «Про виконавче провадження»; 22 лютого 2017 року повернуто стягувачу, керуючись п. 2 ч. 1 ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження».

Згідно Договору № GL48N718070_blank про відступлення прав вимоги від 05 серпня 2020 року, право вимоги за Кредитним договором № 3176/2008–Ф від 20 серпня 2008 року, укладеного між Відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра» (найменування змінено на Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» на виконання вимог Закону України «Пре акціонерні товариства») та ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , перейшло до ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп».

Як вбачається із Витягу з Додатку №1 до Договору № GL48N718070_blank про відступлення ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» прав вимоги, до останнього перейшло право вимоги до боржника ОСОБА_1 за договором № 3176/2008–Ф від 20 серпня 2008 року.

ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп», згідно Договору № GL48N718070_blank_01 про відступлення прав вимоги від 30 вересня 2020 року, відступив права вимоги на користь ТОВ «Брайт Інвестмент» разом з усіма додатками до нього (у т.ч. графіками здійснення платежів) та додатковими договорами (угодами), договорами про внесення змін, змінами і доповненнями, що є невід`ємними частинами.

Як слідує із Витягу з Додатку №1 до Договору № GL48N718070_blank_01 про відступлення прав вимоги, укладений 30 вересня 2020 року, до ТОВ «Брайт Інвестмент» перейшло право вимоги до боржника ОСОБА_1 за договором № 3176/2008–Ф від 20 серпня 2008 року.

За вказаних вище обставин, до виниклих правовідносин підлягають застосуванню наступні норми матеріального права.

Відповідно до ст. 129–1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України, судове рішення є обов`язковим до виконання.

У п. 9 ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Підставами виникнення цивільних прав і обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні (крім випадків, передбачених ст. 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі ст. 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов`язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можлива на будь–якій стадії процесу.

За змістом ст. 512 ЦК України, у разі вибуття кредитора в зобов`язанні він замінюється правонаступником.

Виходячи із змісту цих норм, зокрема, пунктів 1 і 2 ч. 1 ст. 512 ЦК України, у разі передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) чи правонаступництва (припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу, перетворення або ліквідації, спадкування) на стадії виконання судового рішення відбувається вибуття кредитора.

Заміна кредитора відбувається поза межами виконавчого провадження у разі смерті кредитора, припинення юридичної особи чи відступлення права вимоги.

У зв`язку з такою заміною кредитора відбувається вибуття цієї особи з виконавчого провадження, у зв`язку із чим припиняється її статус сторони виконавчого провадження, і її заміна належним кредитором проводиться відповідно до ч. 5 ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження», ч. 1 ст. 442 ЦПК України за заявою заінтересованої сторони зобов`язання, якою є правонаступник, що отримав від попереднього кредитора всі права та обов`язки в зобов`язанні, у тому числі й право бути стороною виконавчого провадження.

Норма статті 442 ЦПК України має імперативний характер, оскільки в ній прямо визначено правило поведінки, а саме: замінити сторону виконавчого провадження, а не замінювати сторону виконавчого провадження лише у відкритому виконавчому провадженні чи за інших обставин.

Отже, підставою для заміни сторони виконавчого провадження, тобто процесуального правонаступництва, є наступництво у матеріальних правовідносинах, унаслідок якого відбувається вибуття сторони зі спірних або встановлених судом правовідносин і переходу до іншої особи прав і обов`язків сторони, яка вибула, в цих правовідносинах.

Заміна сторони правонаступником може відбуватися як при відкритому виконавчому провадженні, так і при відсутності виконавчого провадження, тобто може бути проведена на будь–якій стадії процесу.

Судові рішення, які набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України. Вибуття первісного кредитора і заміна його новим не скасовує обов`язковості виконання рішення суду, при цьому реалізувати право на примусове стягнення присуджених судом сум можливо лише шляхом заміни сторони стягувача у виконавчому провадженні, оскільки новий кредитор без вирішення питання про заміну сторони у зобов`язанні не має права звернутися до органу державної виконавчої служби із заявою про примусове виконання рішення суду. Тобто, без заміни сторони виконавчого провадження правонаступник позбавлений процесуальної можливості ставити питання про відкриття виконавчого провадження та вчиняти інші дії згідно із Законом України «Про виконавче провадження».

Європейський суд з прав людини вказує, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Важко уявити, щоб ст. 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд — і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у ст. 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи конвенцію. Отже, для цілей ст. 6 виконання рішення, ухваленого будь–яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення від 19.03.97 у справі «Hornsby v. Greece», п.40).

За таких обставин, суд вважає, що є всі підстави для заміни сторони виконавчого провадження, а саме стягувача з ПАТ КБ «Надра» на ТОВ «Брайт Інвестмент» у виконавчому провадженні з виконання виконавчого листа № 1915/2322/2012, що видав Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області.

Щодо вимог ТОВ «Брайт Інвестмент» про поновлення строку для пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання, то суд вважає, що вказані вимоги до задоволення не підлягають, керуючись наступним.

Статтею 1 Закону України »Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року №606–XIV (у редакції, чинній на час ухвалення судового рішення, видачі виконавчого листа та на момент відкриття виконавчого провадження) визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) – це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно–правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною першою статті 22 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606–X1V передбачено, що виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання в такі строки: 1) посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, – протягом трьох місяців; 2) інші виконавчі документи – протягом року, якщо інше не передбачено законом.

Строки, зазначені у частині першій цієї статті, встановлюються для: 1) виконання судових рішень – з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а в разі якщо судове рішення підлягає негайному виконанню, – з наступного дня після його постановлення; 2) виконання рішень комісій по трудових спорах – з дня видачі посвідчення на примусове виконання рішення; 3) інших виконавчих документів з наступного дня після набрання ними юридичної сили, якщо інше не передбачено законом.

05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України від 02 червня 2016 року № 1404–VIII «Про виконавче провадження».

Згідно з п. 5 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення вищевказаного Закону виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду 18 січня 2021 року № 2–20/11, вищевказаний припис Закону застосовується до виконавчих документів, строк пред`явлення яких до виконання не сплинув на час набрання ним чинності.

Статтею 12 Закону України №1404–VIII «Про виконавче провадження» зокрема передбачено, що виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців (частина перша).

Строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі пред`явлення виконавчого документа до виконання. У разі повернення виконавчого документу стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення, строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документу у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника – з дня закінчення строку дії відповідної заборони (частини четверта і п`ята).

В матеріалах справи наявний виконавчий лист, виданий Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області 30 серпня 2012 року. На виконавчому листі наявні відмітки: 25 вересня 2015 року повернуто стягувачеві, керуючись п. 2 ч. 1 ст. 47 ЗУ «Про виконавче провадження»; 22 лютого 2017 року повернуто стягувачу, керуючись п. 2 ч. 1 ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження».

22 лютого 2017 року державний виконавець, керуючись п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» №1404–VIII виніс постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Відтак, виконавчий лист № 1915/2322/2012 міг бути пред`явлений до виконання до 22 лютого 2020 року.

Після винесення постанови про повернення виконавчого документу стягувачу виконавчий лист у справі № 1915/2322/2012 до виконання, у строк встановлений законом, не був пред`явлений. Інформація, яка доводить зворотне, до матеріалів заяви не приєднана.

Із змісту ч. 1 ст. 433 ЦПК України слідує, що необхідною умовою для поновлення судом строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання є поважність причини його пропуску позивачем у справі, при цьому доказування наявності обставин, які зумовили пропуск такого строку, за приписами статті 81 ЦПК України, покладається на заявника.

Судом встановлено, що відомості про те, що ПАТ КБ «Надра» було звернуто виконавчі листи до виконання у встановлені законом строки або докази поважності пропуску строку пред`явлення виконавчих листів до виконання при матеріалах справи відсутні, оскільки заявником їх не надано.

На думку суду, поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звертається до суду, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій і підтверджені належними доказами.

Не можуть бути прийняті до уваги доводи заявника про те, що ТОВ «Брайт Інвестмент» не могло раніше знати про дану обставину, оскільки ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» відступив права вимоги на користь заявника разом з усіма додатками до нього та додатковими договорами (угодами), договорами про внесення змін, змінами і доповненнями, що є невід`ємними частинами лише 30 вересня 2020 року, а це унеможливлювало вчинення процесуальних дій у визнаний законом строк та стало причиною пропущення процесуальних строків, з огляду на наступне.

Так, на підставі постанови Правління Національного банку України №83 від 05 лютого 2015 року «Про віднесення ПАТ «КБ «НАДРА» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №26 від 05 лютого 2015 року «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Комерційний банк «НАДРА», згідно з яким з 06 лютого 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «НАДРА».

Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «КБ «НАДРА» призначено провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Стрюкову І. О. Тимчасову адміністрацію в ПАТ «КБ «НАДРА» запроваджено строком на три місяці з 06 лютого 2015 року по 05 травня 2015 року включно.

На підставі постанови Правління НБУ №356 від 04 червня 2015 року «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «КБ «НАДРА» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №113 від 05 червня 2015 року «Про початок процедури ліквідації ПАТ «КБ «НАДРА» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації ПАТ «КБ «НАДРА» та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ «КБ «НАДРА» провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Стрюкову І. О. строком на 1 рік з 05 червня 2015 року до 04 червня 2016 року включно.

Однак, як зазначено вище, рішення у справі № 2–5263/08 було постановлено 01 вересня 2008 року тобто, до запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ «КБ «Надра» та до прийняття рішення про початок процедури ліквідації ПАТ «КБ «НАДРА» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку.

Відтак, у ПАТ «КБ «НАДРА» не було перешкод для повторного пред`явлення виконавчого документа до виконання у строк встановлений законом.

За змістом п. 6, 15, 17 ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» ліквідація банку – це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства; система гарантування вкладів фізичних осіб – сукупність відносин, що регулюються цим Законом, суб`єктами яких є Фонд, Кабінет Міністрів України, Національний банк України, банки та вкладники; уповноважена особа Фонду – працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

Як слідує з ст. 3 (ч. 1, 2) цього ж закону, Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Фонд є суб`єктом управління майном, самостійно володіє, користується і розпоряджається належним майном, вчиняючи стосовно нього будь–які дії (у тому числі відчуження, передача в оренду, ліквідація), що не суперечать законодавству та меті діяльності Фонду.

При цьому, основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд здійснює процедуру виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організовує відчуження всіх або частини активів і зобов`язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку (ст. 4).

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює повноваження органів управління банку.

Отже, суд дійшов висновку, що фактично Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, в даному випадку, діє як виконавчий орган банку.

Однак, Фондом гарантування вкладів фізичних осіб безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду не було вжито жодних заходів, щоб повторно пред`явити виконавчий лист до виконання у встановлений законом строк.

Первісним кредитором ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» також не було вжито будь–яких заходів, щоб пред`явити виконавчий лист до виконання, а отже немає підстав для поновлення пропущеного строку і новому кредиторові – заявнику. При цьому недбале ставлення до процесуальних обов`язків з боку стягувача за таких обставин не може виправдовувати пропуск відповідних процесуальних строків, оскільки фактично покладає надмірний тягар на боржника й суперечитиме принципу правової визначеності.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що, реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава–учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких – не допустити судовий процес у безладний рух (рішення суду у справі Жоффер де ля Прадель проти Франції від 16 грудня 1992 року).

Встановлення в законі строків на пред`явлення виконавчих листів до виконання також спрямовано на забезпечення вказаного принципу.

Безпідставне та необґрунтоване поновлення строків порушує законні права та інтереси сторін і суперечить принципу (правової визначеності) права на справедливий суд, що закріплене в ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, яка набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року та згідно зі статтею 9 Конституції України є частиною національного законодавства України (п. 53 рішення Європейського суду з прав людини від 29 жовтня 2015 року в справі Устименко проти України , заява № 32053/13 ).

Єдиною та необхідною правовою підставою для поновлення строку пред`явлення виконавчого документа до виконання є наявність в особи поважних причин пропуску пред`явлення виконавчого документа. При цьому, поважність причин є оціночною категорією та повинна визначатися, виходячи з наявності реальних обставин, які фактично унеможливили вчинення особою відповідної процесуальної дії вчасно, тобто в межах строків, установлених законодавством.

За таких обставин, суд не вбачає підстав для поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання по справі № 1915/2322/2012, оскільки заявником не доведено поважних пропуску такого строку.

На підставі наведеного та керуючись Законом України «Про виконавче провадження» (з наступними змінами та доповненнями), ст. ст. 260, 261, 353–355, 442, п. п. 15.5 п. 15 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Брайт Інвестмент»про заміну сторони виконавчого провадження та поновлення строків для пред`явлення до примусового виконання виконавчого листа – задовольнити частково.

Замінити стягувача у виконавчому листі № 1915/2322/2012 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 3176/2007–Ф від 20 серпня 2008 року в сумі 25 907,17 грн та 259,07 грн судового збору – з публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра», як вибулої сторони, на його правонаступника: Товариство з обмеженою відповідальністю «Брайт Інвестмент», код ЄДРПОУ 43115064, місцезнаходження: 49019, м. Дніпро, вулиця Академіка Белелюбського, будинок 54, офіс 402, (р/р IBAN: НОМЕР_2 , банк одержувача АТ «ПРАВЕКС БАНК», ЄДРПОУ банку 14360920, код банку 380838).

У задоволенні решти вимог – відмовити.

Копію ухвали суду вручити або надіслати учасникам справи.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

У разі подання апеляційної скарги ухвала суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину ухвали суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Тернопільського апеляційного суду або через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області.

Головуючий суддяО. Я. Герчаківська