Рішення № 101046992, 29.10.2021, Бориславський міський суд Львівської області

Справа № 438/742/20

Провадження № 2/438/64/2021

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

29 жовтня 2021 року Бориславський міський суд Львівської області

у складі: головуючого судді Слиша А.Т.

за участю секретаря судового засідання Наминанік О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бориславі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «СГ «Ю.БІ.АЙ-КООП», ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про стягнення страхового відшкодування, витрат на оцінку автомобіля, моральної шкоди та компенсації суми франшизи, -

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з ПАТ «СГ «Ю.БІ.АЙ-КООП» на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування за шкоду, заподіяну майну - легковому автомобілю марки «Opel Frontera», д.р.н. НОМЕР_1 , що знаходиться у законному володінні ОСОБА_1 , на суму 99 000 грн, а також понесені витрати на виготовлення ТзОВ «ЕКСПЕРТ-СЕРВІС» за замовленням ОСОБА_1 звіту від 10 грудня 2019 року за №1850/19 про оцінку автомобіля марки «Opel Frontera», д.р.н. НОМЕР_1 на суму 2 500 грн, а всього коштів на загальну суму 101 500 грн. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 відшкодування за шкоду, заподіяну майну - легковому автомобілю марки «Opel Frontera», д.р.н. НОМЕР_1 , що знаходиться у законному володінні ОСОБА_1 , на суму 17 171, 05 грн, компенсацію суми франшизи в розмірі 1 000 грн та 10 000 грн за заподіяну ОСОБА_1 моральну шкоду, а всього стягнути грошових коштів на загальну суму 28 171,05 грн. Судові витрати, а саме судовий збір та витрати на правничу допомогу адвоката, в повному обсязі покласти на відповідачів.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 29 червня 2019 року близько 13-20 години, по вулиці Д.Галицького в місті Бориславі, водій автомобіля марки «Volkswagen Transporter», д.р.н. НОМЕР_2 ОСОБА_2 , при виїзді на нерегульоване перехрестя вулиць Д.Галицького-Івасюка-Шевченка-Міцкевича, не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, відповідно не реагував на її зміну, не надав перевагу в русі автомобілю марки «Opel Frontera», д.р.н. НОМЕР_1 під керуванням позивача, коли позивач рухався по головній дорозі, та скоїв з автомобілем позивача зіткнення. Внаслідок ДТП автомобіль позивача отримав механічні пошкодження, йому було заподіяно майнової та моральної шкоди. Своїми діями ОСОБА_2 грубо порушив п.п. 2.36., 16.11 ПДР України, відповідальність за що передбачена ст.124 КУпАП.

Постановою судді Бориславського міського суду від 06 вересня 2019 року у справі №438/824/19 відповідача ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП. Як вбачається із судового рішення, потерпілим визнано саме позивача ОСОБА_1 .

Цивільна відповідальність власника транспортного засобу заподіювача шкоди, застрахована у відповідача 1 АТ «СГ «Ю.БІ.АЙ-КООП», згідно Полісу обов`язкового страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АМ8916750, який відповідно до офіційному веб-сайті Моторно-транспортного страхового бюро України (МТСБУ) станом на 29 червня 2019 року був діючим.

29 червня 2019 року у Бориславському відділенні страховика категорично відмовились приймати від позивача ОСОБА_1 будь-які документи, безпідставно покликаючись на те, що він не є власником пошкодженого транспортного засобу. При цьому аварійний комісар, працівник, експерт чи інші представники страховика на місце дорожньо-транспортної пригоди для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків не прибули, автомобіль марки «Opel Frontera», д.р.н. НОМЕР_1 , який станом на 29 червня 2019 року перебував в його законному володінні, не оглянули та не дослідили на предмет наявності пошкоджень та визначення розміру заподіяної позивачу майнової шкоди.

Внаслідок зіткнення автомобіль позивача отримав значні механічні пошкодження і згідно Звіту про оцінку за №1850/19 від 10 грудня 2019 року, який виконано за замовленням ОСОБА_1 суб`єктом оціночної діяльності - ТзОВ АК «Експерт- Сервіс» в особі оцінювача ОСОБА_4 : вартість відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складових автомобіля «Opel Frontera», д.р.н, НОМЕР_1 внаслідок пошкодження автомобіля під час ДТП приймається рівним дійсним (ринковій) вартості автомобіля на момент дослідження без врахування аварійних пошкоджень і становить 116 171, 05 грн.;ринкова вартість автомобіля «Opel Frontera», д.р.н. НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_3 , складає 116 171, 05 грн.

За проведення дослідження позивачем оплачено експерту 2 500 грн, що незаперечно підтверджується відповідною бухгалтерською документацією.

Таким чином, згідно п.9.2. ст.9, ст.22, ст.29 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», позивачу підлягає виплата шкоди, заподіяної його майну.

Одночасно, як вбачається із вимог ст.12 Закону, розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту. Франшиза при відшкодуванні шкоди, заподіяної життю та/або здоров`ю потерпілих, не застосовується.

Пунктом 36.6. ст.36 Закону передбачається, що страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування.

При цьому, згідно п.п.8, 9 ч.2 ст.16 ЦК України, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування майнової та моральної шкоди.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування, а збитками є витрати, які особа зробила для відновлення свого порушеного права.

Згідно ч.1 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність 'здійснює, та інших осіб.

Відповідно до ч.ч.2,5 названої статті, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Відповідно до вимог ст.1188 ЦК України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах - шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується виною особою.

Відповідно до вимог ст.1166 ЦК України, майнова шкода, завдана майну фізичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала.

Пунктами 2, 3, 4, 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України №6 від 27.03.1992 року з подальшими змінами «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» передбачено, що відповідальність за шкоду, заподіяну особі і майну, покладається на володільця джерела підвищеної небезпеки. Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа, або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо). Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з володільцем цього джерела (шофер, машиніст, оператор і т.п.). Відповідальність юридичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з даною організацією в трудових відносинах, і шкода, заподіяна нею у зв`язку з виконанням трудових (службових) обов`язків, незалежно від того постійним, сезонним, тимчасовим за трудовим договором чи на інших умовах вона була працівником цієї організації. Володілець джерела підвищеної небезпеки не відповідає за шкоду, заподіяну цим джерелом, якщо доведе, що воно вибуло з його володіння внаслідок протиправних дій інших осіб, а не з його вини.

Аналогічна правова позиція міститься і в Постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №4 від 01.03.2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки».

Отже, з наведених норм чинного цивільного, цивільно-процесуального законодавства України та фактичних обставин справи випливає, що страховик повинен виплати позивачу страхове відшкодування за шкоду, заподіяну його майну на суму 99 000 грн. (ліміт відповідальності на одного потерпілого - 100 000 грн), а суму франшизи в розмірі 1 000 грн йому повинен компенсувати винуватець ДТП - ОСОБА_5 .

Проте, страховик на заяву позивача про виплату страхового відшкодування від 10.02.2020 року, в порушення умов, викладених у полісі, а також в порушення вимог ст.ст.29, 36, 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст.20 Закону України «Про страхування», ст.988 ЦК України впродовж 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування та визначених у ст.35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» документів не здійснила страхової виплати позивачу, як третій особі.

Натомість, позивач одержав безпідставну відмову страховика за №837 від 20.04.2020 року з тих підстав, що заява про виплату страхового відшкодування повинна бути подана виключно власником автомобіля марки «Opel Frontera», д.р.н. НОМЕР_1 - ОСОБА_3 , а позивач, ОСОБА_1 , не є потерпілим і не уповноважений власником транспортного засобу на одержання страхового відшкодування.

Подібні твердження страховика є явно надуманими і необґрунтованими, а також такими, що суперечать вимогам Закону, про що частково зазначено вище.

Крім того, згідно п.13 Постанови Пленуму ВССУ № 4 від 01.03.2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», враховуючи, що відповідно до статей 386, 395, 396 ЦК положення щодо захисту права власності поширюються також на осіб, які хоч і не є власниками, але володіють майном на праві господарського відання, оперативного управління або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором (речове право), такі особи також мають право вимагати відшкодування шкоди, завданої цьому майну.

До таких осіб належить і особа, яка керувала транспортним засобом без доручення, але на підставі документів, визначених пунктом 2.1 Правил дорожнього руху України (посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії та реєстраційного документа на транспортний засіб).

При розгляді таких спорів суд має вирішити питання про залучення до участі у справі власника майна як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача у порядку, передбаченому статтями 35, 36 ЦПК, оскільки рішення у справі може вплинути на його права та обов`язки щодо однієї зі сторін.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 листопада 2018 у справі №200/21325/15-ц (провадження № 61-37571св18) зроблено висновок про те, що «спричинення шкоди користувачу майна випливає з факту його користування цим майном на достатній правовій підставі відповідно до пункту 2,2 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306». «Встановивши, що ОСОБА 5 управляв транспортним засобом на підставі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії та реєстраційного документа на транспортний засіб, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що він правомірно володів цим майном, а тому має право на відшкодування завданої шкоди».

Отже, ОСОБА_1 станом на 29 червня 2019 року правомірно володів автомобілем марки «Opel Frontera», д.р.н. НОМЕР_1 , а тому має право на захист свого порушеного речового права, в тому числі на відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням даного майна.

Іншу суму шкоди, заподіяної є майну, - 17 171, 05 грн, згідно вимог ст.1194 ЦК України, в зв`язку із недостатністю страхової виплати, зобов`язаний сплатити позивачу, як потерпілому, відповідач ОСОБА_2 , що випливає із фактичних обставин справи та вимог діючого законодавства України.

Так само, ОСОБА_6 по даний час в добровільному порядку не компенсовано позивачу суму франшизи у розмірі 1 000 грн.

Враховуючи те, що майно, яке знаходилось в законному володінні позивача, - автомобіль, ушкоджено третьою особою, те що він не отримав від винуватця ДТП та страховика передбачених страховим договором, який набрав юридичної сили, необхідних виплат, його право на отримання коштів за страховим випадком порушене і підлягає захисту, як і право на отримання від винуватця ДТП ОСОБА_2 компенсації суми франшизи у розмірі 1 000 грн.

Як вбачається з ст.ст.29, 36, 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст.20 Закону України «Про страхування», ст.988 ЦК України, у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством. Виплата страхового відшкодування здійснюється не пізніше 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування

При цьому, в даному конкретному випадку заяву позивача про виплату страхового відшкодування страховиком одержано, після чого листом за №837 від 20.04.2020 безпідставно відмовлено у виплаті страхового відшкодування.

Згідно з нормою ч.1 ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала.

Пунктами 2, 3, 4, 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України №6 від 27.03.1992 року з подальшими змінами «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» передбачено, що відповідальність за шкоду, заподіяну особі і майну, покладається на володільця джерела підвищеної небезпеки. Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа, або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо). Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з володільцем цього джерела (шофер, машиніст, оператор і т.п.). Відповідальність юридичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з даною організацією в трудових відносинах, і шкода, заподіяна нею у зв`язку з виконанням трудових (службових) обов`язків, незалежно від того постійним, сезонним, тимчасовим за трудовим договором чи на інших умовах вона була працівником цієї організації. Володілець джерела підвищеної небезпеки не відповідає за шкоду, заподіяну цим джерелом, якщо доведе, що воно вибуло з його володіння внаслідок протиправних дій інших осіб, а не з його вини.

Відповідно до п.21 Постанови Пленуму ВССУ № 4 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» при вирішенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням страховиком зобов`язань за договором страхування, суди повинні виходити з того, що правовідносини сторін за договором страхування є зобов`язальними. У випадку порушення зобов`язання моральна шкода може бути відшкодована лише тоді, коли це встановлено договором або законом (стаття 611 ЦК).

Так, заподіяна позивачу діями винної особи - відповідача ОСОБА_2 моральна полягає у душевних стражданнях, яких позивач зазнав у зв`язку з протиправною поведінкою щодо нього (порушення водієм ОСОБА_2 вимог Правил дорожнього руху України) та у зв`язку із пошкодженням майна.

Також, на момент даної ДТП, безпосередньо перед зіткненням, коли на автомобіль позивача з великою швидкістю та неконтрольовано рухався автомобіль під керуванням ОСОБА_2 , то позивач значно перелякався не тільки за своє здоров`я, але й за життя. Тим більше, що він молода людина. Позивач глибоко переконаний, що зазначена обставина є загальновідомою і згідно ч.3 ст.82 ЦПК України не потребує додаткового доказування.

Також, різко погіршився психічний стан його здоров`я і з`явились пов`язані з цим роздратованість, депресія та порушення сну у вигляді безсоння, відсутність апетиту, апатія до всього навколишнього світу. Ще до сьогоднішнього дня у нього часто паморочиться у голові, коли вночі він намагається заснути, його переслідують нічні страхіття.

Враховуючи обставини справи, характер й обсяг страждань, яких позивач зазнав у зв`язку із дорожньо-транспортною пригодою 29 червня 2019 року, вважає, що розмір завданої йому моральної шкоди повинен складати 10 000 грн. Вказаний розмір є розумним, виваженим та справедливим відшкодуванням за завдану моральну шкоду.

Ухвалою судді від 13.08.2020 вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та визначено, що справа буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідач ОСОБА_2 подав до суду відзив від 03 вересня 2020 року на позовну заяву, в якому позовні вимоги до нього вважає необґрунтованими, у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди заподіяної майну - легковому автомобілю марки «Opel Frontera» д.н.з. НОМЕР_1 17 171,05 грн., компенсацію суми франшизи в розмірі 1 000 грн та 10 000 грн моральної шкоди, а всього грошових коштів на загальну суму 28 171,05 грн та судових витрат, просить відмовити. Відповідач послався на положення Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальну власників наземних транспортних засобів» (п.2.1 ст.2, ст.28, ст.30) та зазначив, що враховуючи копію звіту про оцінку автомобіля, юридично встановлено, що транспортний засіб «Opel Frontera» р.н. НОМЕР_1 вважається технічно знищеним, а тому майнова шкода підлягає відшкодуванню в розмірі, що складає різницю між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди.

Звітом про оцінку автомобіля не визначено вартість транспортного засобу після ДТП, що на даний час унеможливлює встановити реальну шкоду, заподіяну в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну Позивача, а оскільки ОСОБА_1 звернувся про стягнення із ПАТ «СГ «Ю.БІ.АЙ-КООП» в договірному порядку, то не маючи розміру шкоди, неможливо встановити | страхової виплати та відповідно неможливо визначити різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою, яка відшкодовується винною особою.

Стосовно відшкодування моральної шкоди, завданої Позивачеві, зазначив наступне, що ст. 1167 ЦК України передбачає, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. У відповідності до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди» від 31 березня 1995 року № 4, позивачем має бути доведено в чому полягає ця шкода, з яких міркувань він виходив визначаючи розмір шкоди та якими доказами це підтверджується. Як вбачається із матеріалів справи, позивачем наведено необґрунтовані міркування, про те, що внаслідок ДТП, що сталася з вини ОСОБА_2 , він зазнав цілу низку негативних наслідків морального характеру, порушився звичний ритм його життя він став роздратованим, з`явились депресія, безсоння, відсутність апетиту, тощо, однак наведені обставини жодними доказами не підтверджує, що фактично вказує на безпідставність вимог.

Представник відповідача ПАТ «СГ «Ю.БІ.АЙ-КООП» Васютін А.Г. подав до суду письмове пояснення на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимогах до ПAT «СГ «Ю.БІ.АЙ-КООП» повністю, у зв`язку із безпредметністю, передчасністю та безпідставністю подання позовної заяви. Представник зазначив, що позовні вимоги висуваються у зв`язку із настанням дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 29.06.2019, в якій було пошкоджено транспортний засіб (надалі т/з) Опель, д.н. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , за участі т/з Фольксваген, д.н. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 . Відповідно до Постанови Бориславського міського суду Львівської області від 06.09.2019 року по справі № 438/824/19, відповідальність у спричиненні зіткнення покладено на ОСОБА_2 . На дату настання вказаної події цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована AT «СГ «Ю.БІ.АЙ-КООП» за Договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, посвідченого за Полісом № АМ/4119279, предметом якого є захист майнових інтересів, пов`язаних із відшкодуванням шкоди, завданої третім особам за наслідками настання цивільно-правової відповідальності водія, який перебував за кермом транспортного засобу, зазначеного в Полісі, в даному випадку т/з Фольксваген, д.н. НОМЕР_2 . Статтею 982 ЦК України передбачені істотні умови договору страхування, зокрема, істотними умовами договору страхування є предмет договору страхування, страховий випадок, розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов`язаний провести виплату у разі настання страхового випадку (страхова сума), розмір страхового платежу і строки його сплати, строк договору та інші умови, визначені актами цивільного законодавства. Відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають з обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства. Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (надалі Закон) у відповідності до преамбули є тим спеціальним нормативним актом, що регулює правовідносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. У цьому Законі визначено, що особами, відповідальність яких вважається застрахованою, є страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом, тобто таким, який зазначається у чинному договорі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована (пункти 1.4, 1.7 статті 1). З огляду на зазначене, сторонами договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу.

При цьому, в разі звернення з отримання відшкодування матеріальних збитків в рамках Договору обов`язкового страхування, необхідно враховувати всі норми Закону, як ті, що встановлюють гарантоване право на компенсацію матеріальних збитків потерпілій особі, так і зважати на вимоги, що регулюють порядок виплати страхового відшкодування. Згідно ст. 6 Закону, «Страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого». 26 лютого 2020 року ОСОБА_1 надіслав на адресу AT «СГ «Ю.БІ.АЙ-КООП» заяву про виплату страхового відшкодування щодо пошкодженого т/з Опель, д.н. НОМЕР_1 .

Статтею 35 Закону встановлено, що для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Відповідно до пп. «г» п. 3.2 ст. 32 Закону передбачено обов`язок потерпілого надати відповідний документ, що підтверджує право власності на пошкоджене майно на день скоєння дорожньо- транспортної пригоди, - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди, заподіяної майну. Разом з тим, згідно ч. 3 ст. 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому шкоди. Відповідно до наданої ОСОБА_1 інформації та документів встановлено, що т/з Опель, д.н. НОМЕР_1 , належить ОСОБА_3 (свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу). Заява про виплату страхового відшкодування подана від імені ОСОБА_1 та за його власним підписом. Підтвердження відповідних повноважень, які б надавали ОСОБА_7 право на подання заяви про виплату страхового відшкодування від власника пошкодженого т/з Страховику не надано. Тому дана заява унеможливлює прийняття Страховиком рішення по даній справі. Отже, враховуючи вищевикладене, повідомляємо, що у AT «СГ «Ю.БІ.АЙ-КООП» відсутнє порушення будь-яких прав ОСОБА_1 по виплаті страхового відшкодування.

У судове засідання, яке відбулось 29 жовтня 2021 року позивач ОСОБА_1 та його представник – адвокат Крамар Ю.М. не прибули, представник позивача ОСОБА_8 подав до суду заяву, в якій просить розглянути справу без участі сторони позивача, позов просить задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник - адвокат Король Р.М. у судове засідання, яке відбулось 29 жовтня 2021 року, не прибули, представник відповідача ОСОБА_9 подав до суду заяву, в якій просить розглянути справу без участі сторони відповідача, позовні вимоги вважає безпідставними, з підстав викладених у відзиві.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу 29 жовтня 2021 року за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов обґрунтований та підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що 29 червня 2019 року о 13 год. 20 хв. м.Борислав по вул.Д.Галицького водій ОСОБА_2 керуючи автомобілем марки «Volkswagen Transporter», д.р.н. НОМЕР_2 ОСОБА_2 , при виїзді на нерегульоване перехрестя вулиць Д.Галицького-Івасюка-Шевченка-Міцкевича, не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, відповідно не реагував на її зміну, не надав перевагу в русі автомобілю марки «Opel Frontera», д.р.н. НОМЕР_1 , який рухався по головній дорозі, та скоїв з ним зіткнення. При ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження та завдано матеріальні збитки, чим порушив п.п. 2.36., 16.11 ПДР України, відповідальність за що передбачена ст.124 КУпАП, що підтверджується постановою Бориславського міського суду Львівської області від 06 вересня 2019 року (а.с.21). Зазначеною постановою суду відповідача ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, та піддано адміністративному стягненню у вигляді штрафу на користь держави у poзмірі 340 грн. Потерпілим даного правопорушення є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючий АДРЕСА_1 .

Відомості про те, що дана постанова суду оскаржувалась сторонами суду, надано не було. Постанова набрала чинності 17 вересня 2019 року.

Відповідно до ч. ч. 5, 6 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Судом також встановлено, що цивільно-правова відповідальність відповідача 2 - ОСОБА_2 перед третіми особами на час вищевказаної ДТП була застрахована у відповідача 1 АТ «СГ «Ю.БІ.АЙ-КООП», в контексті п.1.4 ст.1 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Забезпеченим транспортним засобом є транспортний засіб, реєстраційний номер НОМЕР_2 , згідно Полісу обов`язкового страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АМ8916750, який відповідно до офіційному веб-сайті Моторно-транспортного страхового бюро України (МТСБУ) станом на 29 червня 2019 року був діючим (а.с.20).

Як слідує з наданого позивачем звіту №1850/19 про оцінку автомобіля «Opel Frontera» д.н.з. НОМЕР_1 , виконаного ТзОВ АК «Експерт-Сервіс» від 26 червня 2019 року вартість відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складових автомобіля «Opel Frontera» д.н.з. НОМЕР_1 , внаслідок пошкодження автомобіля під час ДТП приймається рівним дійсним (ринковій) вартості автомобіля на момент дослідження без врахування аварійних пошкоджень та становить 116 171, 05 грн. Ринкова вартість автомобіля «Opel Frontera» д.н.з. НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_10 , складає 116 171, 05 грн (а.с.24-26).

18 лютого 2020 року позивач ОСОБА_1 скерував на адресу відповідача 2 - ПАТ «СГ «Ю.БІ.АЙ-КООП» заяву про страхове відшкодування (а.с.22). До такої було долучено в тому числі вищезазначений звіт.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем було відмовлено у отриманні страхового відшкодування, така була мотивована тим, що згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу Опель № НОМЕР_1 , власником його є фізична особа ОСОБА_10 (а.с.23), а у позивача відсутні будь-які відповідні повноваження, що унеможливлює прийняття відповідачем рішення по даній справі.

Правовідносини, які виникли між сторонами, врегульовані нормами ЦК України, Закону України «Про страхування», Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», Розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України «Про деякі питання здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 09 липня 2010 року №566 (далі Розпорядження), Правилами дорожнього руху, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001року №1306 (далі Правила).

Так, відповідно до ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до норм ст.ст.11, 629 ЦК України підставою для виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договір, який є обов`язковим для виконання, акти цивільного законодавства, а також завдання майнової (матеріальної) шкоди іншій особі.

Нормою ст.1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ст.1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є в тому числі діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності тощо) володіє транспортним засобом, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Положеннями ст.1188 ЦК України встановлено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Згідно п.2.2 Правил власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.

Як встановлено судом, власником автомобіля «Opel Frontera», 1993 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 є ОСОБА_3 , про що зазначено в свідоцтві про реєстрацію ТЗ серія НОМЕР_3 (а.с. 17). Власником автомобіля позивачеві разом з автомобілем переданий реєстраційний документ на цей автомобіль.

Відповідно встановлено, що позивач ОСОБА_1 є законним володільцем (користувачем) автомобіля «Opel Frontera», 1993 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 та володіє ним на підставі п. 2.2. Правил.

Зазначена позиція відображена у п.13 Постанови Пленуму ВССУ № 4 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», враховуючи, що відповідно до статей 386, 395, 396 ЦК положення щодо захисту права власності поширюються також на осіб, які хоч і не є власниками, але володіють майном на праві господарського відання, оперативного управління або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором (речове право), такі особи також мають право вимагати відшкодування шкоди, завданої цьому майну.

До таких осіб належить і особа, яка керувала транспортним засобом без доручення, але на підставі документів, визначених пунктом 2.1 Правил дорожнього руху України (посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії та реєстраційного документа на транспортний засіб).

При розгляді таких спорів суд має вирішити питання про залучення до участі у справі власника майна як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача у порядку, передбаченому статтями 35, 36 ЦПК, оскільки рішення у справі може вплинути на його права та обов`язки щодо однієї зі сторін.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 листопада 2018 у справі №200/21325/15-ц (провадження № 61-37571св18) зроблено висновок про те, що «спричинення шкоди користувачу майна випливає з факту його користування цим майном на достатній правовій підставі відповідно до пункту 2,2 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306». «Встановивши, що ОСОБА 1 управляв транспортним засобом на підставі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії та реєстраційного документа на транспортний засіб, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що він правомірно володів цим майном, а тому має право на відшкодування завданої шкоди».

Оскільки позивач ОСОБА_1 29 червня 2019 року правомірно володів автомобілем марки «Opel Frontera», д.р.н. НОМЕР_1 , який було пошкоджено внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, відповідно має право на захист свого порушеного речового права, в тому числі на відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням даного майна.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем було відмовлено в отриманні страхового відшкодування, оскільки «згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу Опель № НОМЕР_1 власником ТЗ є фізична особа ОСОБА_10 » (а.с.23), а у позивача відсутні будь-які відповідні повноваження, що унеможливлює прийняття відповідачем рішення по даній справі.

Разом з тим, відповідно до ч.3 ст.386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Далі, нормами ст.ст.395, 396 ЦК України встановлено, що особа, яка має речове право на чуже майно (зокрема, право володіння), має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 ЦК України.

В свою чергу ст.386 ч.3 ЦК України, яка входить до глави 29 вказаного кодифікованого нормативно-правового акту, передбачено, що власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Згідно ст.999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником майна або відповідальності перед іншими особами.

Положеннями ст.ст.3, 5 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст.ст.979, 980ЦК України передбачено, що обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників (страхувальників) наземних транспортних засобів здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників. Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого (ст.6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

За змістом ст.17 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст.981 ЦК України договір обов`язкового страхування, яким особа страхує свою цивільно-правову відповідальність, укладається у письмові формі, зокрема, шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва поліса.

Відповідно до ст.21 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» на території України забороняється експлуатація транспортного засобу (за винятком транспортних засобів, щодо яких не встановлено коригуючий коефіцієнт в залежності від типу транспортного засобу) без поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чинного на території України, або поліса (сертифіката) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладеного в іншій країні з уповноваженою організацією із страхування цивільно-правової відповідальності, з якою МТ СБУ уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування.

Відповідно до ст.22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (надалі Закону) у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо- транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до ст.9 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст.9 Закону України «Про страхування» страхова сума це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Розмір страхової суми за шкоду, заподіяну майну потерпілих, становить 50 тисяч гривень на одного потерпілого. Розміри страхових сум переглядаються Уповноваженим органом відповідно до рівня інфляції та індексу споживчих цін.

Пунктом 1 Розпорядження встановлено, що розміри страхових сум за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладеними після набрання чинності цим розпорядженням (після 19 лютого 2016 року) за шкоду, заподіяну майну потерпілих, у розмірі 100 000 гривень на одного потерпілого.

За змістом ст.ст.12, 22, 28, 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст.9Закону України «Про страхування» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи (страхове відшкодування). Різновидом шкоди, завданої майну, є шкода, пов`язана із пошкодженням транспортного засобу. У зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розмір якої не може перевищувати 2% від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.

Згідно із ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

У відповідності до п. 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01.03.2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» - розглядаючи позов про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до ст. ст. 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Відповідно до п. 6 вищезазначеної Постанови особою, яка зобов`язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Верховний Суд України в постанові від 20 січня 2016 року в справі №6-2808цс15 дійшов до висновку, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована. У разі задоволення такого позову заподіювач шкоди не позбавлений можливості пред`явити майнові вимоги до страхової компанії, з якою ним укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Таким чином, позивач на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1194 Цивільного кодексу України підстав.

Відповідно до п. 3 ч.1ст. 980 ЦК України, предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).

Відповідно до частини першої статті 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до ст. 1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відповідно до Правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 4 червня 2014 року№ 6-49цс14, системний аналіз указаних положень законодавства, а також абзацу третього пункту 3 частини першої статті 988, статті 1194 ЦК України, пункту 32.7 статті 32 Закону, пунктів п 1.6, 8.6, 8.6.1, 8.6.2 Методики дає можливість дійти таких висновків. Власник пошкодженого внаслідок ДТП транспортного засобу має право на відшкодування в повному обсязі завданої йому майнової шкоди. При цьому, якщо цивільна відповідальність заподіювана шкоди була застрахована, але розміру страхового відшкодування не вистачає для повного відшкодування завданої майнової шкоди, у тому числі й у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком, то в такому разі майнова шкода у вигляді втрати товарної вартості транспортного засобу повинна бути відшкодована винною особою в загальному порядку.

Крім цього, суд звертає увагу, що відповідно до п.36.2 ст.36 цього Закону Страховик протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо- транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний - у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Страховик маг право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі том перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір за спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна.

Відповідно до ст. 37.1 Закону, підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є:

37.1.1. навмисні дії особи, відповідальність якої застрахована (страхувальника), водія транспортного засобу або потерпілого, спрямовані на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на осіб, дії яких пов`язані з виконанням ними громадянського чи службового обов`язку, вчинені у стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або під час захисту майна, життя, здоров`я. Кваліфікація дій таких осіб встановлюється відповідно до закону;

37.1.2. вчинення особою, відповідальність якої застрахована (страхувальником), водієм транспортного засобу умисного кримінального правопорушення, що призвело до страхового випадку (події, передбаченої статтею 41 цього Закону);

37.1.3. невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на отримання відшкодування, своїх обов`язків, визначених цим Законом, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди;

37.1.4. неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди;

Із аналізу наведених норм спеціального Закону можна зробити висновок, що підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування передбачені у статті 37 Закону, їх перелік є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає.

За таких обставин, оскільки в ході судового розгляду судом встановлено наявність у позивача права на виплату страхового відшкодування, яке у нього виникло в результаті настання страхового випадку підтвердженого у встановленому Законом, і таке право ним підтверджено шляхом вчинення юридично значимих дій, що полягали у поданні особою заяви про страхове відшкодування, а доводи відповідача щодо відсутності підстав у виплаті страхового відшкодування судом відхилені, тому суд вважає, що відповідач 1 - ПАТ «СГ «Ю.БІ.АЙ-КООП» зобов`язаний був здійснити виплату позивачу страхового відшкодування у розмірі 99 000 грн.

Оскільки розміру страхового відшкодування не вистачає для повного відшкодування завданої майнової шкоди, тому позовні вимоги щодо стягнення майнової шкоди з відповідача 2- ОСОБА_2 у розмірі 17 171,05 грн та компенсацію суми франшизи у розмірі 1 000 грн підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Абзац 2 частини 1 ст.1192 ЦК України передбачає, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Статтею 1194 ЦК України встановлено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Суд не приймає до уваги заперечення відповідача 2 ОСОБА_2 щодо не доведеності суми матеріального збитку, а саме, що звіт №1850/19 про оцінку автомобіля «Opel Frontera» д.н.з. НОМЕР_1 , виконаного ТзОВ АК «Експерт-Сервіс» від 26 червня 2019 року з визначення матеріального збитку є неналежним та недопустимим доказом визначення розміру шкоди, оскільки доказів на спростування вартості збитків не було подано, а також, сторони не звернулися до суду з клопотаннями щодо призначення експертизи.

Частиною 1ст.12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно із ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що з відповідача 2 ОСОБА_2 підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 різниця між фактичним розміром шкоди i страховою виплатою (страховим відшкодуванням) у розмірі 17 171,05 грн. (116 171, 05 грн - 99000 грн).

Також враховуючи, що вимоги щодо стягнення суми матеріальної шкоди підлягають задоволенню, тому також i підлягають задоволенню вимоги, які є похідними щодо стягнення суми франшизи у розмірі 1000 грн з відповідача 2 ОСОБА_2 , оскільки відповідно до ст.12 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» франшиза страховиком не відшкодовується.

Вирішуючи спір в частині відшкодування моральної шкоди суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Частиною 1 ст.1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 31.03.1995року №4 обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Судом встановлено, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, винуватцем у вчиненні якої визнано відповідача ОСОБА_2 , відповідно позивачу ОСОБА_1 внаслідок дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено майно, відповідно останній вправі ставити питання про відшкодування йому моральної шкоди.

Моральну шкоду з відповідача 1 позивач не стягує, користуючись своїм правом вибору особи боржника, який повинен відшкодовувати завдану майнову шкоду в результаті дорожньо-транспортної пригоди.

Вирішуючи позов в частині стягнення моральної шкоди, суд бере до уваги те, що відповідачем 2 ОСОБА_2 було порушено звичний для позивача уклад життя, що завдало йому моральних страждань, які виразилися в переживаннях, пов`язаних із необхідністю звернення до страховика, необхідність звернення до суду за захистом свого порушеного права. Все це завдало втрат немайнового характеру, тобто позивачу завдано моральну шкоду.

Позивач вказує, що ситуація безпосередньо перед зіткненням, коли на автомобіль позивача з великою швидкістю та неконтрольовано рухався автомобіль під керуванням відповідача ОСОБА_2 , позивач перелякався не тільки за своє здоров`я, але й за життя. Позивач переніс значний стрес, погіршився його психічний стан, був втрачений душевний спокій, сон і це не викликає сумнів у суду, адже дорожньо-транспортна пригода це завжди негативне явище. Крім цього, відповідач ОСОБА_2 після настання дорожньо-транспортної пригоди не проінформував позивача про особу власника транспортного засобу, свої місце проживання про найменування страховика та не надав поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Так, Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, від 12 липня 2007 року).

Згідно зі ст. 46 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, рішення Європейського суду є обов`язковими для держав-учасниць Конвенції, суд враховує прецедент практики Європейського суду з прав людини, якою визнана презумпція моральної шкоди. Тобто в разі порушення майнових або цивільних прав «середня», «нормально» реагуюча на протиправну щодо неї поведінку людина повинна відчути страждання (моральну шкоду).

Суд враховує практику Європейського суду з прав людини, де визнана презумпція моральної шкоди. Так, рішенням від 27 липня 2004 року по справі «Ромашов проти України», суд стягнув на користь заявника моральну шкоду, хоча заявник не представив жодного документа на підтвердження своїх вимог про відшкодування моральної шкоди. У процесі розгляду заяви суд звернув увагу на те, що згідно з правилом 60 Регламенту Суду будь-яка вимога щодо справедливої сатисфакції має містити перелік претензій та має бути подана письмово разом з відповідними підтверджуючими документами або свідченнями, «без наявності яких суд може відхилити вимогу повністю або частково». Суд врахував той факт, що в результаті виявлених порушень заявник зазнав моральної шкоди, яка не може бути відшкодована шляхом лише констатації судом факту порушення.

Таким чином, враховуючи характер та обсяг душевних і психічних страждань, яких зазнав позивач, характер немайнових втрат, тяжкість вимушених змін у його житті, та зважаючи на положення Постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди, з урахуванням встановлених судом обставин справи, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, підлягають задоволенню в розмірі 10000 грн.

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України.

Враховуючи задоволення позовних вимог до ПАТ «СГ «Ю.БІ.АЙ-КООП» у повному обсязі згідно вимог п. 1) ч. 2 ст.141ЦПК України з відповідача ПАТ «СГ «Ю.БІ.АЙ-КООП» на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 648,36 грн.

Враховуючи задоволення позовних вимог до ОСОБА_2 у повному обсязі згідно вимог п. 1) ч. 2 ст.141ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 648,36 грн, а також понесені витрати позивачем на виготовлення ТзОВ «Експерт-сервіс» звіту від 10 грудня 2019 року за №1850/19 про оцінку автомобіля на суму 2 500 грн.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 76-81, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

позов ОСОБА_1 до ПАТ «СГ «Ю.БІ.АЙ-КООП», ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про стягнення страхового відшкодування, витрат на оцінку автомобіля, моральної шкоди та компенсації суми франшизи – задовольнити.

Стягнути з ПАТ «СГ «Ю.БІ.АЙ-КООП» на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування за шкоду, заподіяну майну - легковому автомобілю марки «Opel Frontera», д.р.н. НОМЕР_1 , що знаходиться у законному володінні ОСОБА_1 , на суму 99 000 грн, а також понесені витрати на виготовлення ТЗОВ «ЕКСПЕРТ-СЕРВІС» за замовленням ОСОБА_1 звіту від 10 грудня 2019 року за №1850/19 про оцінку автомобіля марки «Opel Frontera», д.р.н. НОМЕР_1 на суму 2 500 грн, а всього коштів на загальну суму 101 500 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 відшкодування за шкоду, заподіяну майну - легковому автомобілю марки «Opel Frontera», д.р.н. НОМЕР_1 , що знаходиться у законному володінні ОСОБА_1 , на суму 17 171, 05 грн, компенсацію суми франшизи в розмірі 1 000 грн та 10 000 грн за заподіяну ОСОБА_1 моральну шкоду, а всього стягнути грошових коштів на загальну суму 28 171,05 грн.

Стягнути з ПАТ «СГ «Ю.БІ.АЙ-КООП» на користь ОСОБА_1 648 гривень 36 копійок судового збору.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 648 гривень 36 копійок судового збору.

Повне найменування учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

позивач: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 ;

відповідач: Приватне акціонерне товариство "Страхова група "Ю.БІ.АЙ-КООП" (АТ «СГ «Ю.БІ.АЙ-КООП»), місцезнаходження: 01014, місто Київ, вул. Бастіонна, будинок 5/13, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 31113488;

відповідач: ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ;

третя особа: ОСОБА_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 09 листопада 2021 року (у зв`язку з перебуванням головуючого судді у відпустці з 05 по 08 листопада 2021 року).

Головуючий суддя А.Т.Слиш