Рішення № 101031854, 11.11.2021, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 листопада 2021 р. Справа № 400/6068/21 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Малих О.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_2 , до відповідача:Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки, вул. Космонавтів, 61, м. Миколаїв, 54056, про:визнання протиправною та скасування постанови від 22.07.2021 № 281856,ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки (далі – відповідач) про визнання протиправною та скасування постанови від 22.07.2021 року № 281856 Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки про застосування адміністративно-господарського штрафу (далі також – оскаржувана постанова).

Позовні вимоги обґрунтовані наступним:

Транспортні засоби, який перевірялися відповідачем 11.06.2021 року, позивачем передано у користування ОСОБА_2 на підставі довіреності від 15.11.2020 року № 5 на право експлуатації транспортних засобів (без права розпорядження). Факт передачі та отримання транспортних засобів, техпаспортів та ключів на них підтверджується актом приймання-передачі транспортних засобів від 15.11.2020 року.

Згідно вказаної довіреності, ОСОБА_2 має право використовувати транспортні засоби для здійснення виробничої діяльності.

Позивач стверджує, що перевезення вантажів здійснювалось згідно міжнародної товарно-транспортної накладної CMR №955800, відповідно до якої перевізником є ТОВ «НИКЮГТРАНС».

Враховуючи, що позивач в спірних правовідносинах не є автомобільним перевізником у розумінні положень Закону України № «Про автомобільний транспорт» і не може нести відповідальність, передбачену ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», позивач вважає, що оскаржувана постанова складена відносно неналежного суб`єкта правопорушення.

Тому за думкою позивача постанова відповідача від 22.07.2021 року № 281856 є безпідставною, незаконною та такою, що підлягає скасуванню так як він не є автомобільним перевізником.

Ухвалою від 03.08.2021 року суд відкрив провадження у спарві та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження.

27.09.2021 року до суду надійшов відзив Південного міжрегіонального Управління Укртрансбезпеки, в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог у повному обсязі та який обґрунтовано наступним:

11.06.2021 року під час проведення рейдової перевірки було виявлено надання послуг з перевезення вантажу без оформлення документів, перелік яких міститься в ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме перевищення вагових норм на одиночну вісь від 10% до 20% включно, чим порушено ч. 1 абз. 15 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт». За результатами перевірки було складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом № 290054 від 11.06.2021 року та винесено постанову про накладення адміністративно-господарського штрафу від 22.07.2021 року № 281856.

Відповідач зазначає, що у разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов`язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше семи відсотків.

Щодо правильності визначення відповідачем автомобільного перевізника під час здійснення перевезення вантажу, відповідач стверджує, що під час проведення рейдової перевірки водієм не було надано тимчасового реєстраційного талону, внаслідок чого автомобільним перевізником під час перевірки 11.06.2021 року був саме позивач.

Таким чином, посадові особи Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки, при розгляді справи, за наявними матеріалами, виявили підстави для винесення постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу.

Суд розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

З`ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне:

11.06.2021 року посадовими особами Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки (Одеська область), на а/д М-05 «Одеса – Мелітополь – Новоазовськ» 452 км + 811 м, на підставі направлення на перевірку від 08.06.2021 року № 026485, було проведено ваговий контроль транспортного засобу DAF XF 95.480, д/н НОМЕР_1 та причіп GS CTIC-120-2700, д/н НОМЕР_2 .

Згідно з наявною у матеріалах справи міжнародною товарно-транспортною накладною CMR № 955800 від 10.06.2021 року відправником вказано ТОВ «Сандора», перевізником – ТОВ «НИКЮГТРАНС».

Судом встановлено, що за результатами вагового контролю складено довідку про результати здійснення габаритно-вагового контролю від 11.06.2021 року № 0068599, якою встановлено:

- повна маса транспортного засобу 38,75 тон.

- навантаження на осі: 7,65/12,21/6,87/6,1/5,92 тон.

Також судом досліджено акт про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів № 0065784 від 11.06.2021 року. Згідно із зазначеним актом встановлена нормативно допустима маса: 44,00 тон та фактична 38,75 тон. Осьові навантаження: нормативно допустиме – 11/11/24 тон, фактичне – 7,65/12,21/18,89 тон.

За результатами перевірки було складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 11.06.2021 року №290054.

Із аналізу вказаного акту вбачається, що відповідачем виявлено порушення: під час надання послуг з перевезення вантажу згідно CMR № 955800 від 10.06.2021 року з перевищенням навантаження на одиночну вісь склала 12,21 тон при допустимих 11,00 тон, у тому числі порушення, відповідальність за які передбачена статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» ч.1 абз.15 - перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм від 10% до 20% включно при перевезенні вантажу без відповідного дозволу.

У матеріалах справи також наявний розрахунок плати за проїзд великовагових та /або великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування до акту від 11.06.2021 року № 0065784, на суму 397,71 євро, який виставлено позивачу.

Також судом досліджено запрошення відповідача від 01.07.2021 року № 51494/20.3/24-21 адресоване позивачу про розгляд справи за актом 290054, з проханням прибути 22.07.2021 року для участі у розгляді справи, рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення № 5405610331228.

За результатами розгляду справи відповідачем винесено: постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № 281856 від 22.07.2021 року, якою стягнуто з позивача адміністративно-господарський штраф в сумі 17000,00 грн. за порушення Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність за яке передбачена абз. 15 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт»: перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 10%, але не більше 20% при перевезенні вантажу без відповідного дозволу Даф державний номер НОМЕР_3 (акт № 290054). Постанова отримана позивачем разом із листом відповідача від 23.07.2021 року № 58495/20.3/24-21.

Не погоджуючись з вказаною постановою відповідача, позивач оскаржив її у судовому порядку.

Приймаючи рішення у справі, суд виходить з наступного:

Відповідно до абз. 4. п.1 Постанови Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 року № 422 «Про оптимізацію систем центральних органів виконавчої влади», утворено Державну службу України з безпеки на транспорті.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року № 103 затверджено Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті (далі – Положення).

Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.

У відповідності до абз. 1 п. 8 Положення, Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.

У відповідності до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 03.03.2020 року № 196-р «Про оптимізацію діяльності територіальних органів Державної служби з безпеки на транспорті»; утворені територіальні органи Державної служби з безпеки на транспорті як структурні підрозділи апарату Служби за переліком згідно з додатком, зокрема, Південне міжрегіональне управління Укртрансбезпеки.

Стаття 6 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачає, що Державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України; державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі); рейдові перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів.

Враховуючи зазначене висновується, що Південне міжрегіональне управління Укртрансбезпеки та відповідач наділені повноваженнями стосовно здійснення рейдових перевірок дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт, забезпечення габаритно-вагового контролю транспортних засобів, нарахування відповідної плати за перевищення нормативів допустимої ваги транспортного засобу.

Згідно з пунктом 14 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 року № 1567 (далі – Порядок № 1567), рейдова перевірка транспортних засобів проводиться на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях вантаження та розвантаження вантажних автомобілів, контрольно-вагових комплексах, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, у пунктах пропуску через державний кордон за погодженням з начальником органу охорони державного кордону.

Відповідно до п. 15 Порядку № 1567 під час проведення рейдової перевірки перевіряється наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.

За результатами габаритно-вагового контролю на стаціонарному або пересувному пункті водієві транспортного засобу видається довідка про здійснення габаритно-вагового контролю із зазначенням часу і місця його здійснення (п. 18 Порядку № 879).

Згідно з п. 20, 21 Порядку № 1567 виявлені під час перевірки порушення вимог законодавства та норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом зазначаються в акті з посиланням на порушену норму. У разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовою особою (особами), що провела перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.

Згідно абз. 15 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за: перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 10 відсотків, але не більше 20 відсотків при перевезенні неподільного вантажу без відповідного дозволу або подільного вантажу – штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

На підставі п. 25 – 27 Порядку 1567 передбачено: що справа про порушення розглядається в органі державного контролю за місцезнаходженням суб`єкта господарювання або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи суб`єкта господарювання) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.

Справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи суб`єкта господарювання.

Про час та місце розгляду справи про порушення уповноважена особа суб`єкта господарювання повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням.

За наявності підстав керівник органу державного контролю або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів.

З огляду наявних у матеріалах справи документів, порядку їх оформлення, строків їх винесення, у тому числі щодо оскаржуваної постанови, та з урахуванням означеного порядку суд приходить до висновку, що відповідачем дотримано передбачену законодавством процедуру застосування адміністративно-господарського штрафу.

Суд бере до уваги ті обставини, що позивача належним чином було запрошено до розгляду адміністративної справи, про що свідчить наявне у матеріалах справи рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення № 5405610331228, що було направлене відповідачем на адресу позивача, отже, позивач не скористався своїм правом на участь у розгляді справи, подання заперечень тощо.

Відповідно до ч. 2 ст. 29 Закону України «Про дорожній рух» з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України.

За статтею 33 Закону України «Про автомобільні дороги» рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України,

Відповідно до пункту 3 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2001 року № 30, транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великоваговим, якщо максимальна маса або осьова маса перевищує хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху.

Згідно з пунктом 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року № 1306, за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м, за висотою від поверхні дороги – 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Державтоінспекцією маршрутах – 4,35 м), за довжиною – 22 м (для маршрутних транспортних засобів – 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів – понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Державтоінспекцією для них маршрутах – до 46 т), навантаження на одиночну вісь -11т (для автобусів, тролейбусів – 11,5 т), здвоєні осі – 16 т, строєні – 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь – 11 т, здвоєні осі – 18 т, строєні – 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м.

Як передбачено статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов`язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше семи відсотків.

Відповідно до пп. 4 п. 2 Порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2007 року № 879 «Про заходи щодо збереження автомобільних доріг загального користування» (далі та раніше за текстом – Порядок № 879), габаритно-ваговий контроль - контроль за проїздом великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, який включає перевірку відповідності габаритно-вагових параметрів таких транспортних засобів установленим законодавством параметрам і нормам, наявності дозволу на рух за визначеними маршрутами, а також дотримання визначених у дозволі умов та режиму руху транспортних засобів.

Згідно з пунктами 3, 4, 6 Порядку № 879 габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування здійснюється Укртрансбезпекою, її територіальними органами та відповідними підрозділами МВС, що забезпечують безпеку дорожнього руху.

Із аналізу статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» вбачається, що за відсутність документів при перевезенні вантажу відповідальність покладається на перевізника.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільний перевізник – фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Стаття 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачає, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є, утому числі:

- для автомобільного перевізника – документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах;

- для водія – посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб.

Відповідно до абзацу 4 пункту 16 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 року № 1388 (далі – Порядок № 1388) за бажанням власника транспортного засобу – фізичної особи надати право керування таким засобом іншій фізичній особі чи за бажанням фізичної або юридичної особи, якій власник транспортного засобу передав у встановленому порядку право користування і (або) розпорядження транспортними засобами, сервісний центр МВС видає за зверненням такого власника тимчасовий реєстраційний талон на строк, зазначений у його заяві, або документах, які підтверджують право користування і (або) розпорядження транспортним засобом.

За правилами п.6.3 Інструкції про порядок здійснення підрозділами Державтоінспекції МВС державної реєстрації, перереєстрації та обліку транспортних засобів, оформлення і видачі реєстраційних документів, номерних знаків на них, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11.08.2010 року № 379 (далі – Інструкція № 379), якщо власник ТЗ передав у встановленому порядку право користування і (або) розпорядження ТЗ іншій фізичній або юридичній особі (особам), то їм за письмовою заявою (додатки 1 і 2), поданою ними особисто або уповноваженим представником (за винятком випадків, коли в Центрі наявна інформація про анулювання таких повноважень), працівниками Центру оформляється і видається тимчасовий реєстраційний талон на період дії документа, який підтверджує право користування і (або) розпорядження ТЗ.

Із наведених норм законодавства висновується, що у разі передачі права користування транспортним засобом фізичній або юридичній особі, позивач або користувач мали у встановленому законодавством порядку забезпечити оформлення і видачу тимчасового реєстраційного документа, який підтверджує право користування і (або) розпорядження транспортним засобом.

Схожа позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.12.2018 року у справі № 804/8740/16.

Однак, тимчасовий реєстраційний документ, що підтверджує право користування транспортним засобом, про який йдеться у цьому спорі, у матеріалах справи відсутній.

У матеріалах справи наявна довіреність від 15.11.2020 року № 5, відповідно до якої позивач уповноважує ОСОБА_2 керувати (без права розпорядження) належними позивачу транспортними засобами: марки DAF, модель XF 95.480, випуску 2005 року, реєстраційний номер НОМЕР_4 ; марки GS, модель ОТІС-120-2700, випуску 2003 року, реєстраційний номер НОМЕР_5 . Згідно вказаної довіреності ОСОБА_2 надано право використання транспортних засобів для здійснення виробничої діяльності ; використання транспортних засобів здійснюється повіреним у його діяльності самостійно. При цьому він має право як використовувати транспортні засобі для власних потреб, так і укладати від свого імені договори перевезення та/чи інші договори відповідно до призначення транспортних засобів без додаткового узгодження цього питання з позивачем. Довіреність видана строком до 10.11.2021 року. Відповідно до акту приймання-передачі транспортних засобів від 15.11.2020 року, складеного на підставі довіреності від 15.12.2020 року № 5, здійснено приймання-передачу вищезазначених транспортних засобів, свідоцтв про їх реєстрацію та ключів.

Із аналізу вищевказаних норм законодавства та зазначених довіреності від 15.11.2020 року № 5 і акту приймання-передачі транспортних засобів від 15.11.2020 року вбачається, що позивач у встановленому законодавством порядку передав право користування транспортними засобами ОСОБА_2 , оформивши відповідну довіреність на право експлуатації транспортних засобів, тому не може виступати автомобільним перевізником у спірних правовідносинах. Зазначене підтверджується і наявною у матеріалах справи міжнародною товарно-транспортною накладною CMR № 955800 від 10.06.2021 року, де в графі перевізник зазначено ТОВ «НИКЮГТРАНС», тобто ТОВ «НИКЮГТРАНС» визнає себе автомобільним перевізником.

На підставі п. 6.3 Інструкції № 379 користувач транспортного засобу мав самостійно у встановленому законодавством порядку забезпечити оформлення тимчасового реєстраційного документа, який підтверджує право користування і (або) розпорядження транспортним засобом. Тому суд приходить до висновку, що позивач, передавши належним чином ОСОБА_2 право користування транспортними засобами, не зобов`язаний бути обізнаний про оформлення чи не оформлення усіх необхідних документів користувачем, відповідно до призначення транспортних засобів.

За такого суд приходить до висновку, що оскаржувану постанову відповідачем складено відносно неналежного автомобільного перевізника.

На підставі вищевикладеного, суд доходить висновку, що належним способом захисту прав позивача у спірних правовідносинах є визнання протиправною та скасування постанови від 22.07.2021 року № 281856 Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки про застосування адміністративно-господарського штрафу.

На підставі ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1. ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню.

У відповідності до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем за звернення до суду сплачено судовий збір у сумі 908,00 грн., який підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Крім того, позивачем у позовних вимогах заявлено клопотання про стягнення з відповідача судових витрат у сумі 2400,00 грн.

На підтвердження понесених витрат позивачем надано: договір про надання правової допомоги від 28.07.2021 року; Акт наданих послуг від 29.07.2021 року; квитанцію до прибуткового касового ордера № 12 від 29.07.2021 року на суму 2400,00 грн.

Вирішуючи питання щодо стягнення витрат на правничу допомогу, суд виходить з наступного:

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (п. 1 ч. 3 ст. 134 КАС України).

У відповідності до ч. 5 ст. 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

З огляду на вищезазначені норми, суд дійшов висновку, що розмір таких витрат визначається на підставі доказів, підтверджуючих понесені стороною витрати та доказів, що підтверджують відповідність цих витрат фактично виконаній адвокатом роботі.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), п. 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), п. 88 рішення у справі «Меріт проти України» (Заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у п. 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Аналогічна правова позиція викладена у додатковій постанові Верховного Суду від 05.09.2019 року по справі № 826/841/17.

Також, відповідно до положень ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Згідно з ч. 9 статті 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Таким чином, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним ст. 19, 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а також враховуючи ціну позову, яка значно менша ніж розмір заявлених до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, та конкретні обставини справи, яка не є складною, суті виконаних послуг, суд вважає, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 2400,00 грн. є обґрунтованою.

За таких обставин, суд вважає наявними підстави для задоволення заяви про відшкодування витрат на правничу допомогу.

Судові витрати підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті як розпорядника бюджетних коштів.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 19, 77, 139, 241 – 246, 260 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 ) до Південного міжрегіонального Управління Укртрансбезпеки (вул. Космонавтів, 61, м. Миколаїв, 54056, код ЄДРПОУ 39816845) – задовольнити.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову від 22.07.2021 року № 281856 Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки про застосування адміністративно-господарського штрафу.

3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті (пр. Перемоги, 14, м. Київ, 03135, код ЄДРПОУ 39816845) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 ) судовий збір в розмірі 908,00 грн (дев`ятсот вісім гривень 00 коп.) та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2400,00 грн. (дві тисячі чотириста грн. 00 коп.).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 11.11.2021 року.

Суддя О.В. Малих