Рішення № 101030989, 12.11.2021, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" листопада 2021 р. справа № 300/3275/21

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Григорука О.Б., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківської обласної прокуратури про стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 02.07.2021 звернулася до суду із адміністративним позовом до Івано-Франківської обласної прокуратури про стягнення вихідної допомоги у розмірі 37836,00 гривень та середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні по день ухвалення судового рішення з розрахунку середньоденної заробітної плати у розмірі 1801,71 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем на момент звільнення не проведено повного розрахунку, а саме не виплачено вихідної допомоги при звільненні. Зазначене зумовило зобов`язання виплатити позивачу додатково середній заробіток за весь час затримки при звільненні по день фактичного розрахунку. Позивач зазначає, що нездійснення повного розрахунку при звільненні, зокрема передбаченої статтею 44 Кодексу законів про працю України суттєво погіршило становище позивача та обмежило реалізацію його законних інтересів в частині трудових прав. Щодо правого регулювання виплати вихідної допомоги, то позивач зазначила, що Закон України «Про прокуратуру» не регулює вказане питання, зокрема немає прямої заборони щодо здійснення таких виплат. Позивач зазначила, що у зв`язку із невиплатою частини належних виплат при звільненні позивачу, відповідач зобов`язаний виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08.07.2021 у справі №300/3275/21 заяву про самовідвід головуючого судді Панікара І.В. задоволено. Відведено головуючого суддю Панікара І.В. від розгляду даної адміністративної справи (а.с. 34, 35).

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.07.2021 для розгляду справи визначено головуючого суддю Григорука О.Б.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.07.2021 в зв`язку з недоліками позовну заяву залишено без руху.

Позивачем усунуто недоліки позовної заяви в строк визначений судом.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13.09.2021 у справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (а.с.58,59).

Відповідач скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 01.10.2021 (а.с. 64-74). У відзиві на позовну заяву представник відповідача вказав, що позовні вимоги є безпідставними. Зокрема зазначає, що відповідно до вимог спеціального законодавства наказ прокурора області про звільнення позивача з посади та органів прокуратури не містить посилань на п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України як на підставу звільнення. Відповідно до Закону України «Про прокуратуру», який є спеціальним та визначає статус прокурорів, виплата вихідної допомоги у разі звільнення на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону не передбачена. Таким чином відповідачем проведений повний розрахунок із позивачем у день його звільнення.

Позивач скористалася своїм правом на подання відповіді на відзив, яка надійшла на адресу суду 12.10.2021 (а.с. 87-91). Спростовуючи доводи відповідача наведені у відзиві, позивач зазначила, що частиною 5 статті 51 Закону №1697-VII та частиною 4 статті 50 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків, коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з тим, у такий перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги, відзив на позов та відповідь на відзив, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 безперервно працювала в органах прокуратури в період з 17.04.2007 по 30.12.2020, що підтверджується копією трудової книжки (а.с. 24-27).

Наказом Івано-Франківської обласної прокуратури №1268к від 21 грудня 2020 року позивача звільнено з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру у місцях несвободи, а також пробації прокуратури Івано-Франківської області та з органів прокуратури на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру».

Зобов`язано відділ фінансування та бухгалтерського обліку прокуратури Івано-Франківської області провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні ОСОБА_1 виплати при звільненні (а.с.19).

Не погоджуючись із розрахунком під час звільнення, вважаючи, що відповідачем протиправно не виплачено вихідну допомогу та середній заробіток за весь час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні, позивач звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також система прокуратури України визначені Законом України «Про прокуратуру».

Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Згідно з підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови настання наступної підстави: рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури.

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» статтю 51 Закону України «Про прокуратуру» доповнено частиною п`ятою, згідно з якою на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.

Згідно із статтею 1 КЗпП України, цей Кодекс регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

За приписами пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до статті 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» статтю 40 КЗпП України доповнено частиною п`ятою, згідно якої звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

З матеріалів справи встановлено, що позивача звільнено з посади на підставі Закону України «Про прокуратуру», а саме на підставі пункту 9 частини першої статті 51, що підтверджується копією наказу про звільнення позивача №1268к від 21 грудня 2020 року.

Законом України «Про прокуратуру» не врегульовано питання виплати вихідної допомоги у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Натомість КЗпП України встановлює обов`язок роботодавця виплатити працівнику вихідну допомогу у розмірі не менше середнього місячного заробітку, якщо працівника звільнено у разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Закон України «Про прокуратуру» є спеціальним законом, що регулює правовідносини у зв`язку із звільненням прокурорів, проте КЗпП регулює трудові правовідносини, що виникли між працівником і роботодавцем в тій частині, що не врегульовано спеціальним законом.

Таким чином, трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Внесені зміни Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» до Закону України «Про прокуратуру» та в КЗпП України не встановлюють жодних обмежень щодо виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».

Закон України «Про прокуратуру», як і КЗпП України (в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури») встановлює обмеження тільки щодо непоширення положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.

Водночас, обмеження щодо застосування статті 44 КЗпП України не встановлено.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі №21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Законом України «Про прокуратуру» не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні працівників, у зв`язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України, що не заборонено спеціальним законодавством.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі №823/276/16.

Таким чином, оскільки позивача звільнено на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону «Про прокуратуру» у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, позивач набув право на виплату вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, відповідно до статті 44 КЗпП України.

Обґрунтовуючи у позовній заяві необхідність стягнення вихідної допомоги відповідно статті 44 КЗпП України в конкретному розмірі, а саме в сумі посадового окладу - 37836,00 грн., позивач посилається на те, що у день звільнення вже діяли нові посадові оклади для працівників перейменованої обласної прокуратури, а оклад за рівнозначною посадою позивача становив саме таку суму. При цьому, суд зазначає, що відповідно до статті 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку. Згідно статті 81 Закону України «Про прокуратуру» заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Преміювання прокурорів здійснюється в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.

Враховуючи наведене, а також те, що встановивши право позивача на виплату вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, відповідно до статті 44 КЗпП України та оскільки вихідна допомога не нараховувалась позивачу, є неможливим стягнення сум зазначених позивачем у прохальній частині позовної заяви. При цьому слід зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу вихідну допомогу у розмірі не менше середнього місячного заробітку, відповідно до статті 44 КЗпП України.

Щодо позовної вимоги про стягнення з Івано-Франківської обласної прокуратури на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки вихідної допомоги при звільненні, то суд зазначає наступне.

Положеннями ст. 4, ч.5 ст.51 Закону України «Про прокуратуру» та ч.4 ст.40 Кодексу законів про працю України, встановлено виключний перелік випадків, коли до відносин служби в органах прокуратури не можуть застосовуватися норми Кодексу законів про працю України При цьому такий перелік не містить обмежень і щодо застосування норм ст.116 та 117 Кодексу законів про працю України, які стосуються виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Разом із тим суд вважає, що заявлені позивачем вимоги в частині позову, яка стосується стягнення середнього розміру заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у даному випадку є передчасними.

Так, відповідно до ст.117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

В даному випадку має місце спір про право на належні звільненому працівнику суми, а саме право позивача на отримання вихідної допомоги.

При цьому, ч.2 ст.117 Кодексу законів про працю України покладено обов`язок на роботодавця сплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Підставою для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку буде рішення у даній справі, яким встановлено право позивача на отримання вихідної допомоги.

На час розгляду справи відсутні підстави вважати, що відповідачем при виплаті позивачу вихідної допомоги за цим рішенням суду не буде виплачено середній заробіток за весь час затримки розрахунку, а тому права позивача в цій частині не є порушеними.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги у цій частині є передчасними, фактично спрямовані на урегулювання тих відносин, які відбудуться в майбутньому, тобто після виконання судового рішення про виплату вихідної допомоги при звільненні, а тому не підлягають задоволенню.

Виходячи із заявлених позовних вимог, аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у спірному випадку відповідач в частині позовних вимог не діяв на підставі закону, із урахуванням усіх обставин, які мають значення для вірного вирішення порушеного позивачем питання, у зв`язку із чим позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат суд відзначає, що позивач на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи, так як остання стосується стягнення заробітної плати.

Учасниками справи не подано до суду будь-яких доказів про понесення ними інших витрат, пов`язаних з розглядом справи, відповідні клопотання не подано, відтак у суду відсутні підстави для вирішення питання щодо їх розподілу.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Зобов`язати Івано-Франківську обласну прокуратуру (код ЄДРПОУ 03530483, вул. Грюнвальдська, 11, м. Івано-Франківськ, 76018) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ідентифікаційний № НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) вихідну допомогу при звільненні з органів прокуратури.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Григорук О.Б.