Рішення № 101030550, 02.11.2021, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

02 листопада 2021 рокум. Ужгород№ 260/2460/21

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Скраль Т.В.,

за участю секретаря судового засідання – Шестак Н.В.,

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ,

представник позивача: Хом`як Євгеній Любомирович - не з"явився;

відповідач: Військова частина 2142 – представник Зданевич Сергій Олександрович,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини 2142 (89600, Закарпатська область, м. Мукачево, вул. Недецеї, 45, код ЄДРПОУ 14321676) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

У відповідності до статті 243 частини 3 КАС України 02 листопада 2021 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Рішення у повному обсязі складено 12 листопада 2021 року.

14 червня 2021 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_2 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Мукачівського прикордонного загону (військова частина 2142) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України, якою просить: 1) визнати протиправною бездіяльність командування Мукачівського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України, що виразилося у не здійсненні заходів щодо розгляду заяви від 11.02.21 за вх. №0-29 поданою ОСОБА_1 «Про надання грошову компенсацію - за належне йому жиле приміщення» на засіданні житлової комісії Мукачівського прикордонного загону; 2) визнати протиправним рішення командування Мукачівського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної Служби України, оформлене листом від 15.02.2021 року №0-29, яким протиправно позбавлено права ОСОБА_1 на отримання грошової компенсації за належне йому для отримання жиле приміщення; 3) зобов`язати Мукачівський прикордонний загін Західного регіонального управління Державної прикордонної Служби України розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.02.21 за вх. №0-29 на засіданні житлової комісії Мукачівського прикордонного загону з метою прийняття рішення відповідно до Порядку визначення розміру і надання військовослужбовцям та членам їх сімей грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення затвердженого Постановою КМУ № 728 від 02 вересня 2015 року.

22 червня 2021 року ухвалою суду відкрито провадження у даній адміністративній справі.

08 жовтня 2021 року ухвалою суду закрито пiдготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті

1. Позиції сторін.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що виходячи із норм права викладених у Законі України «Про військовий обов`язок і військову службу» вбачається, що звільнення із військової служби по причині вказаній у статті 26 частина 5 п. 2 підпункт «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту), - є одною із юридичних підстав звільнення з військової служби в запас. Тобто вбачається, що звільнена з військової служби фізична особа залишається набувачем права на соціальну пільгу (у вигляді грошової компенсації за належне їй для отримання жиле приміщення). На підставі наведеного, можна зробити висновок, щодо наявності юридичних фактів, які підтверджують, що позивач підпадає під дію Порядку № 728 від 02 вересня 2015 р. : проходив військову службу по контракту осіб офіцерського складу; звільнений з військової служби у запас, має юридичний статус - військовозобов`язаного; має вислугу 25 календарних років, 07 місяців, 10 днів та перебуває на квартирному обліку для поліпшення житлових умов у Мукачівському прикордонному загону ДПСУ, зі складом сім`ї 2 особи; звільнений майор ОСОБА_1 в запас у зв`язку із закінченням строку контракту, тобто не за службовою невідповідністю у зв`язку з систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем, має необхідну вислугу років, що дає право на пенсійне забезпечення; відсутні правові підстави для зняття з обліку осіб, які потребують покращення житлових умов відповідно до п.30 Положення «Про забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловим приміщенням» затвердженого Постановою КМУ № 1081 від 03.08.2006 р. Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не був уповноважений нормативно-правовим актом встановлювати і визначати підстави для відмови у наданні позивачу соціальної пільги у вигляді грошової компенсації за належне для отримання ним і його сім`єю житло. Єдиним представником суб`єкта владних повноважень, який мав повноваження, щодо вирішення викладених у заяві позивача питань є - Житлова комісія Мукачівського прикордонного загону Західного Регіонального управління ДПС України.

02 липня 2021 року відповідачем подано відзив на позовну заяву. Згідно поданого відзиву відповідач заперечує проти заявлених позовних вимог у повному обсязі. Зокрема, зазначає, що твердження позивача, що у нього виникло право на отримання компенсації відповідно до Порядку визначення розміру і надання військовослужбовцям та членам їх сімей грошової компенсації за належне їм для отримання жилого приміщення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2015 року № 728 «Деякі питання забезпечення житлом військовослужбовців та інших громадян» є невірним, непідтверджене документально та таким яке не ґрунтується на законі з підстав, зокрема, що позивача звільнено у зв`язку із закінченням строку контракту відповідно до наказу начальника Західного регіонального управління ДПСУ від 30 липня 2019 року № 311 - ОС. Зазначає, що Порядок не поширюється на осіб звільнених у зв`язку із закінченням строку контракту, а тому у позивача право на отримання грошової компенсації за належне йому та членам його сім`ї житло -відсутнє.

16 липня 2021 року представником позивача подано до суду відповідь на відзив, в якій зазначають, що насправді факту інформування позивача про настання його черги не було, однак письмове інформування про настання черги, та розмір компенсації не є інформуванням про настання права на отримання грошової компенсації. Крім того, оскільки позивач наділений правовим статусом учасника бойових дій - він наділений правом першочергового забезпечення житловою площею як особа яка потребує поліпшення житлових умов. Разом з тим, всі військовослужбовці звільнюються з військової служби у запас або відставку, разом з тим, підстави звільнення у всіх різні, відповідно право на отримання грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення набувають лише військовослужбовці звільнені за віком, станом здоров`я та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням інших організаційних заходів у разі неможливості використання на військовій службі.

Під час розгляду справи по суті позивач позов підтримав повністю, просив суд його задовольнити з мотивів, що у ньому наведені.

Представник відповідача в судовому засіданні, проти задоволення позову заперечив та просив суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

2. Обставини, встановлені судом

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , проходив військову службу в 27 прикордонному загоні (військова частина 2142) на підставі контракту про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України.

30 липня 2019 року відповідно до витягу з наказу №311-ОС «По особовому складу» майора ОСОБА_1 виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення з підстав наказу начальника Західного регіонального управління від 26.06.2019 №277-ОС, (а.с. 14).

11 лютого 2021 року позивачем подано заяву в якій просить надати грошову компенсацію за належні для отримання жилі приміщення.

15 лютого 2021 року листом Мукачівського прикордонного загону ДПС України за підписом начальника Римарук Ігоря надано відповідь на заяву позивача від 11 лютого 2021 року, в якій зазначено, що Порядок від 02 вересня 2015 року № 728 на військовослужбовця запасу ОСОБА_1 та членів його сім`ї не поширюється.

Позивач, не погоджуючись з діями відповідача звернувся із цим позовом до суду.

3. Мотиви суду та норми права, застосовані судом

Згідно з статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною 1 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» ( у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР та іншими нормативно-правовими актами.

Військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Такі жилі приміщення або грошова компенсація надаються їм один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла, з урахуванням особливостей, визначених пунктом 10 цієї статті.

З 02 квітня 2021 року діє Наказ МВС України № 26 від 18.01.2021 року, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України від 17.03.2021 року за №344/35966, яким затверджено Інструкцію з організації забезпечення військовослужбовців Державної прикордонної служби України та членів їх сімей жилими приміщеннями, однак такий не діяв на момент виникнення спірних правовідносин. До 18 січня 2021 року діяв наказ Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20 грудня 2007 року № 1040 «Про затвердження Інструкції про організацію забезпечення житловими приміщеннями в Державній прикордонній службі України», зареєстрований у Міністерстві юстиції України 11 січня 2008 року за № 16/14707 (із змінами).

Механізм визначення розміру і надання військовослужбовцям та членам їх сімей, що перебувають разом з ними на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, який ведеться у військових частинах, органах, підрозділах, загонах, військових навчальних закладах, установах (далі - військові частини), а у разі їх розформування - у військових комісаріатах та квартирно-експлуатаційних установах (організаціях), за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення (далі - компенсація) установлено Порядком визначення розміру і надання військовослужбовцям та членам їх сімей грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 №728 (далі - Порядок).

Приписами пункту 3 Порядку зазначено, що військовослужбовці та члени їх сімей, які відповідно до законодавства потребують поліпшення житлових умов, мають право отримати компенсацію один раз протягом усього часу проходження військовослужбовцями військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла.

Відповідно до пункту 5 Порядку визначення розміру і надання військовослужбовцям та членам їх сімей грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення, черговість надання компенсації визначається за часом взяття військовослужбовця та членів його сім`ї на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, та/або включення до списків осіб, які мають право на першочергове чи позачергове отримання жилих приміщень.

Згідно із пунктом 6 вказаного Порядку підставою для відмови у наданні військовослужбовцю та членам його сім`ї компенсації є їх зняття з обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, або виключення із списків громадян, що мають право на першочергове чи позачергове отримання жилих приміщень.

Пунктом 11 цього ж Порядку передбачено, що для отримання грошової компенсації та визначення її остаточного розміру житловій комісії подаються такі документи:

-рапорт військовослужбовця (заява особи, звільненої з військової служби в запас або у відставку, або члена сім`ї, зазначеної в абзацах четвертому і п`ятому пункту 2 цього Порядку) та нотаріально посвідчена згода членів його сім`ї на отримання компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення;

- довідка про склад сім`ї та реєстрацію місця проживання (перебування);

- копії паспорта військовослужбовця і повнолітніх членів сім`ї, які перебувають з ним на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов;

- копія свідоцтва про шлюб (за наявності);

- копія свідоцтва про народження дитини (за наявності);

- копія облікової картки фізичної особи - платника податків (військовослужбовця та членів його сім`ї, які перебувають з ним на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов);

- копія свідоцтва про право власності на житло за його наявності (військовослужбовця та членів його сім`ї, які перебувають з ним на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов);

- довідка про отримання (неотримання) житла військовослужбовцем з колишнього місця перебування його на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов;

- документ, що підтверджує невикористання житлових чеків для приватизації державного житлового фонду;

- витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про належне військовослужбовцю та членам його сім`ї, які перебувають з ним на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, нерухоме майно;

- дозвіл органу опіки і піклування на отримання неповнолітнім членом сім`ї компенсації у випадках, визначених законодавством.

Пунктом 12 Порядку встановлено, що житлові комісії розглядають рапорти військовослужбовців (заяви, зазначені в пункті 11 цього Порядку) щодо надання компенсації та приймають рішення про її надання або відмову в наданні.

Рішення житлової комісії затверджується відповідно командирами військових частин, військовими комісарами та начальниками житлово-експлуатаційних установ (організацій), після чого в порядку, визначеному Міноборони, МВС, Мінінфраструктури, Адміністрацією Держприкордонслужби, СБУ, ДСНС, Службою зовнішньої розвідки, Національною гвардією, Управлінням державної охорони, ДКА, Адміністрацією Держспецзв`язку, списки осіб, щодо яких прийнято рішення про надання компенсації, подаються на затвердження відповідно Міністрові оборони, Міністрові внутрішніх справ, Міністрові інфраструктури, Голові Держприкордонслужби, Голові ДСНС, Голові СБУ, Голові Служби зовнішньої розвідки, начальнику Управління державної охорони, командувачу Національної гвардії, Голові ДКА, Голові Держспецзв`язку.

Враховуючи наведене, суд наголошує, що Порядком визначено, що за результатами розгляду заяви особи, звільненої з військової служби в запас, про надання згоди на отримання компенсації за належне їй для отримання жиле приміщення, житлова комісія повинна прийняте рішення про задоволення такої заяви або про відмову у її задоволенні.

Під бездіяльністю розуміється пасивна поведінка суб`єкта владних повноважень, яка може мати вплив на права, свободи чи інтереси фізичних або юридичних осіб, в тому числі не прийняття рішення у випадках, коли таке рішення повинно бути прийнято відповідно до вимог закону. Сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб`єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов`язаний був і міг вчинити.

В свою чергу дії - це юридичні факти, які пов`язані з волею суб`єктів правовідносини; це поведінка людей; зовнішнє вираження волі людини. Відмінна риса даного виду юридичних фактів полягають у тому, що норми права пов`язують з ними юридичні наслідки саме в силу вольового характеру юридичних дій.

Юридичні дії - це вчинки особи, акти державних органів, інших суб`єктів, що відбуваються за волевиявленням суб`єкта правовідносин.

В той же час, з матеріалів справи вбачається, що 11 лютого 2021 року позивачем подано заяву в якій просить надати грошову компенсацію за належні для отримання жилі приміщення.

15 лютого 2021 року начальник Мукачівського прикордонного загону ДПС України надав відповідь на заяву від 11 лютого 2021 року, в якій зазначено, що Порядок від 02 вересня 2015 року № 728 на військовослужбовця запасу ОСОБА_1 та членів його сім`ї не поширюється.

Отже, права позивача порушені саме діями відповідача, шляхом прийняття рішення у формі відмови, а не бездіяльністю, як на це вказує позивач.

Крім того, у відмові зазначено, що дія цього Порядку поширюється на:

військовослужбовців, які мають вислугу на військовій службі 20 і більше років, та членів їх сімей;

осіб, звільнених з військової служби в запас або у відставку за віком, станом здоров`я та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням інших організаційних заходів у разі неможливості використання на військовій службі, та членів їх сімей;

сім`ї військовослужбовців, які загинули (померли) або пропали безвісти під час проходження військової служби;

сім`ї померлих осіб, звільнених з військової служби в запас або у відставку за віком, станом здоров`я та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням інших організаційних заходів.

Однак, такі доводи відповідача є хибними та спростовуються самим змістом п. 2 Порядку № 728 та тією обставиною, що 30 липня 2019 року відповідно до витягу з наказу №311-ОС «По особовому складу» майора ОСОБА_1 виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення, звільненого з військової служби в запас, за статтею 26 частиною 5 пунктом 2 підпунктом "а" (у зв`язку із закінченням строку контракту) Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", (а.с. 14).

Крім того, визначальним для суду є та обставина, що згідно пункту 12 Порядку № 728 встановлено, що саме житлові комісії розглядають рапорти військовослужбовців (заяви, зазначені в пункті 11 цього Порядку) щодо надання компенсації та приймають рішення про її надання або відмову в наданні, а вже рішення житлової комісії затверджується відповідно командирами військових частин.

Постановою КМ № 728, а саме пунктом 2 установлено, що надання військовослужбовцям та членам їх сімей грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення здійснюється в межах коштів, що передбачаються у державному бюджеті. Де Міністерство оборони, Міністерство внутрішніх справ, Міністерство інфраструктури, Адміністрація Державної прикордонної служби, Служба безпеки, Служба зовнішньої розвідки, Національна гвардія, Управління державної охорони, Державне космічне агентство та Адміністрація Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації визначають щороку в межах бюджетних призначень для забезпечення житлом військовослужбовців на відповідний бюджетний рік видатки на надання грошової компенсації за належні для отримання військовослужбовцями та членами їх сімей жилі приміщення, а Державна служба з надзвичайних ситуацій - видатки на надання грошової компенсації за належні для отримання особами, звільненими з військової служби в запас або у відставку за віком, станом здоров`я та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням інших організаційних заходів, та членами їх сімей жилі приміщення.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб`єктом владних повноважень в основу свого рішення та дій, на відповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України, суд приходить до переконливого висновку, що начальник Мукачівського прикордонного загону Державної прикордонної служби України Римарук Ігор дів не у спосіб та не в межах повноважень, перебравши на себе повноваження житлової комісії, що суперечить п.12 Порядку № 728 затв. Постановою КМ від 02.09.2015 року, а тому позовна вимога в частині визнання протиправним рішення командування Мукачівського прикордонного загону Державної прикордонної служби України, оформлене листом від 15.02.2021 року №О-29 - підлягає задоволенню.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання Мукачівського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної Служби України розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.02.21 за вх. №О-29 на засіданні житлової комісії Мукачівського прикордонного загону з метою прийняття рішення відповідно до Порядку визначення розміру і надання військовослужбовцям та членам їх сімей грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення затвердженого Постановою КМ України № 728 від 02 вересня 2015 року, то така підлягає до часткового задоволення з огляду на наступне.

Перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 2 статті 2 КАС України критеріям, суд не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.

Як випливає зі змісту Рекомендації №R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої 11.03.1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, під дискреційним повноваженням суд розуміє таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

У рішенні «Суханов та Ільченко проти України» від 26.09.2014 Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності. Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (пункти 52-53).

У справі «Рисовський проти України» Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Згідно із рішеннями Європейського суду з прав людини по справах: «Класс та інші проти Німеччини» від 6 вересня 1978 року, «Фадєєва проти Росії» (Заява № 55723/00), Страсбург, від 9 червня 2005 року, «Кумпене і Мазере проти Румунії» (Заява N 33348/96), Страсбург, від 17 грудня 2004 року - завдання суду при здійсненні його контрольної функції полягає не в тому, щоб підміняти органи влади держави, тобто суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою.

При обранні належного способу захисту, суд зважає на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), суть якої зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Таким чином, встановивши порушення прав позивача, суд має обрати такий захисту, який з урахуванням конкретних обставин справи буде ефективним з точки зору частини першої статті 2 КАС України та статті 13 Конвенції та виключатиме можливі подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень у спірних правовідносинах.

Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Обираючи належний спосіб відновленого порушеного права позивача, враховуючи положення статті 9 КАС України, суд дійшов висновку, що здійснення належного захисту та без порушення дискреції відповідача - можливе шляхом зобов`язання Військової частини 2142 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.02.21р. за вх. №О-29 на засіданні житлової комісії із врахуванням висновків суду.

Висновок суду полягає у необхідності розгляду відповідачем заяви ОСОБА_1 від 11.02.2021 року за вх № О-29 на засіданні житлової комісії по процедурі, що визначена пунктом 12 Порядку № 728 затв. Постановою КМ від 02.09.2015 року.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи викладене, суд вважає, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Позивачем при поданні адміністративного позову сплачено судовий збір у розмірі 910, 00 грн., що підтверджується квитанцією № 56432711 від 14 червня 2021 року, (а.с. 23).

У відповідності статті 4 частини 2 пункту 3 Закону № 3674-VI, ставки судового збору встановлюються у таких розмірах, зокрема: за подання до адміністративного суду адміністративного позову, а саме: 2) немайнового характеру, який подано: а) суб`єктом владних повноважень, юридичною особою або фізичною особою - підприємцем - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, б) фізичною особою - 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Таким чином, сума судового збору у розмірі 908,00 грн. підлягає стягненню пропорційно до задоволених вимог, а саме у розмірі 454,00 грн..

Керуючись статтями 9, 14, 90, 139, 242-246, 255 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

1. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини 2142 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії - задоволити частково.

2. Визнати протиправним рішення командування Мукачівського прикордонного загону Державної прикордонної служби України, оформлене листом від 15.02.2021 року №О-29.

3. Зобов`язати Військову частину 2142 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.02.21р. за вх. №О-29 на засіданні житлової комісії із врахуванням висновків суду.

4. В іншій частині позовних вимог - відмовити.

5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини 2142 (89600, Закарпатська область, м. Мукачево, вул. Недецеї, 45, код ЄДРПОУ 14321676) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 454,00 грн. (чотириста п`ятдесят чотири гривні 00 коп).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

СуддяТ.В.Скраль