Рішення № 101018614, 30.09.2021, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/15271/21

Провадження № 2/752/7621/21

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

30 вересня 2021 року місто Київ

Голосіївський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Кирильчук І.А.

при секретарі Сінчук І.А.

розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні Голосіївського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», третя особа - приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Уніка», про відшкодування коштів,

в с т а н о в и в:

Стислий виклад позиції позивача

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), третя особа - приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Уніка» (далі - ПрАТ «СК «Уніка»), про відшкодування коштів, у якому просить суд: визнати дії АТ КБ «ПриватБанк» з утримання ПДФО та військового збору зі страхового відшкодування неправомірними; стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на свою користь 74 607,39 грн недоотриманого страхового відшкодування; стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» суму моральних збитків, завданих позивачу, у розмірі 10 000 грн; стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» 3% за кожен день прострочення виконання зобов`язання, починаючи з 28 січня 2021 року у розмірі 889,15 грн; стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» суму збитків від інфляції за весь період прострочення виконання зобов`язання у розмірі 3 566,75 грн; стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» витрати позивача на правову допомогу адвоката у розмірі 12 000 грн.

Свої позовні вимоги обґрунтовує наступними обставинами та доводами.

15 січня 2020 року між позивачем та відповідачем було укладено договір фінансового лізингу №КЗН0А!00000227. За вказаним договором АТ КБ «ПриватБанк» виступає лізингодавцем, а ОСОБА_1 - лізингоодержувачем. Предметом лізингу за цим договором є транспортний засіб «Mazdа 6», 2017 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , право власності на який за умовами договору лізингу після сплати всіх лізингових платежів переходить до ОСОБА_1

16 січня 2020 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ПрАТ СК «Уніка» було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту (КАСКО) №КЗН0СР8- 200G5Е5.

Згідно з пунктами 1, 2, 3 цього договору ПрАТ СК «Уніка» є страховик, АТ КБ «ПриватБанк» є страхувальник, ОСОБА_1 є лізингоотримувач, разом - сторони. Страхова сума - 411 400 грн. Предметом договору страхування є майнові інтереси АТ КБ «ПриватБанк», що не суперечать закону, пов`язані з володінням, користуванням і розпоряджанням ТЗ «Mazdа 6» 2017 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 .

08 травня 2020 року за адресою м. Київ, вул. Васильківська, б. 8, невстановлена особа незаконно заволоділа застрахованим транспортним засобом. Даний факт підтверджується довідкою ГУ НП у м. Києві Голосіївського управлінням поліції вих. №3627 від 20 січня 2021 року та зазначені відомості внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань Голосіївським управлінням поліції ГУ НП у м. Києві 08 травня 2020 року за № 12020100010002809 та розпочато досудове розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.289 Кримінального кодексу України.

Окрім того, позивач зазначив, що 21 січня 2021 року на підставі його письмової заяви від 12 травня 2020 року до страховика ПрАТ «СК «Уніка», страховиком було здійснено виплату страхового відшкодування у розмірі 382 602 грн на розрахунковий рахунок відповідача АТ КБ «ПриватБанк» IBAN НОМЕР_3 .

Станом на 28 січня 2021 року заборгованість лізингоотримувача перед лізингодавцем за договором лізингу складала суму у розмірі 248 349,81 грн, а тому за умовами договору лізингу страхове відшкодування було перераховане в якості погашення заборгованості, а різниця у розмірі 134 252,19 грн мала бути перерахована на рахунок позивача.

Проте, 29 січня 2021 року відповідач АТ КБ «ПриватБанк» переказав на рахунок позивача суму в розмірі 59 644,80 грн, а залишок в сумі 74 607,39 грн утримав, мотивуючи це тим, що він сплатив 68 868,36 грн в якості податку на доходи фізичних осіб і 5 739,03 грн в якості військового збору.

Таким чином, враховуючи викладене, позивач вважає, вказані дії банку порушують його право на отримання страхового відшкодування в повному обсязі, виходячи з того, що відповідно до п.п 165.1.27 п. 165.1 ст. 165 ПК України до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включається сума страхової виплати, страхового відшкодування або викупна сума, отримана платником податку за договором страхування від страховика-резидента, іншого ніж довгострокове страхування життя (у тому числі страхування довічних пенсій) та недержавне пенсійне забезпечення, у разі виконання умови, що під час страхування майна сума страхового відшкодування не може перевищувати вартість застрахованого майна, визначену за звичайними цінами на дату укладення страхового договору, збільшену на суму сплачених страхових платежів (страхових внесків, страхових премій).

Процесуальні дії у справі та заяви (клопотання) учасників

Ухвалою судді Голосіївського районного суду міста Києва від 29 червня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Стислий виклад позиції сторін відносно позовних вимог

23 липня 2021 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, яким представник АТ КБ «Приватбанк» заперечує проти задоволення позовних вимог в повному обсязі, виходячи із наступного.

Предметом страхування за договором страхування № КЗН0СР8- 200G5Е5 від 16 січня 2020 року є майнові інтереси АТ КБ «ПриватБанк» пов`язані з володінням, користуванням та розпорядженням наземним транспортним засобом, що належить йому на праві власності, а саме: транспортний засіб марки «Mazdа 6», 2017 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 .

У даному випадку, необхідно звернути увагу і на ту обставину, що як на момент настання страхової події, так і на момент виплати страхового відшкодування правові підстави для набуття права власності на предмет лізингу за позивачем не настали, оскільки лізингові платежі не були ще сплачені в повному обсязі. Факт наявності заборгованості за договором лізингу підтверджується випискою з рахунку договору № КЗН0А100000227 від 15 січня 2020 року, з якої вбачається, що станом на 24 січня 2021 року залишок заборгованості становив 247 845,86 грн. Надалі, отримавши страхове відшкодування, банк діяв як власник та лізингодавець майна, яке викрадене, на підставі наявного у нього права власності та договору фінансового лізингу по відношенню до позивача. Тобто, сума страхового відшкодування, яка отримана банком як страхувальником майна при наявності заборгованості зараховується на погашення такої заборгованості.

28 січня 2021 року сплачене страхове відшкодування було зараховано банком на погашення заборгованості в розмірі 248 349,81 грн. Різниця між сумою сплаченого страхового відшкодування та сумою, зарахованою на погашення заборгованості, становить 134 252,19 грн (382 602,00 грн - 248 349,81 грн = 134 252,19 грн.)

В подальшому, після такого зарахування, якщо є залишок, то він перераховується лізингоодержувачу. І в такому випадку це є сума перевищення/перплати як випливає із пункту 5.3 договору лізингу, а не сума страхового відшкодування. Оскільки, позивач за договором страхування не є його стороною: ані страхувальником, ані вигодонабувачем, то він і не міг отримати виплату страховиком/третьою особою грошових коштів в якості саме страхового відшкодування в розумінні статей 1, 9 Закону України «Про страхування». Тому, сплата банком як лізингодавцем позивачу різниці між сумою сплаченого страхового відшкодування та сумою, зарахованою на погашення заборгованості відповідно до пункту 5.3. статті 5 договору лізингу є для позивача додатковим благом, а не сумою страхової виплати/страхового відшкодування. Саме тому, при сплаті банком коштів, які є сумою перевищення між отриманим страховим відшкодуванням та сумою заборгованості за договором лізингу застосовується пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України, відповідно до якого додаткові блага включаються в загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід, та не може бути застосований п.п. 165.1.27 п. 165.1 ст. 165 Податкового кодексу України, на який посилається позивач.

28 січня 2021 року банком перед зарахуванням на рахунок позивача суми перевищення за договором лізингу було сплачено із суми 134 252,19 грн ПДФО - 68 868,36 грн, військовий збір - 5 739,03 грн, оскільки в такому випадку банк є податковим агентом (пп. 14.1.180 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України). 29 січня 2021 року банком, після сплати ПДФО та військового збору, було зараховано на рахунок позивача 59 644,80 грн суми перевищення між отриманим страховим відшкодуванням та сумою заборгованості за договором лізингу.

У заперечення вимоги про стягнення моральної шкоди представник відповідача посилається на те, що її розмір позивачем не обґрунтований, протиправна поведінка відповідача позивачем не доведена та крім того, відносини, що виникли між сторонами в даній справі, є договірними. Регулюються вони параграфом 3 глави 71 ЦК України, статтями якого не передбачено відшкодування моральної шкоди. Не передбачають таких наслідків у разі порушення зобов`язання відповідачем і умови договору лізингу.

У заперечення вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних збитків представник відповідача посилається на те, що банком не допущено жодних порушень щодо виконання грошових зобов`язань, що вбачається із наданих доказів у справі та аргументів банку, а тому не може бути застосована вказана норма, на яку посилається позивач.

Позивачем на підтвердження понесення ним витрат на правову допомогу в розмірі 12 000 грн не надано жодного документу. Позов підписано ним особисто. Як з позовної заяви, так і з поданих позивачем матеріалів, не вбачається взагалі участь представника. Таким чином, стороною документально не доведено, що ним понесено витрати на правову допомогу, а саме: не надано договір про надання правової допомоги, платіжні документи про оплату таких послуг, акт здачі-приймання таких послуг тощо. Представник відповідача вважає, що в такому разі у задоволенні вимоги про стягнення витрат на правову допомогу слід відмовити.

28 липня 2021 року на адресу суду надійшла відповідь на відзив, якою позивач вважає посилання відповідача в обґрунтування для відмови у позові надуманими, такими, що не відповідають дійсності та спробою банку ввести суд в оману виходячи із наступного.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що ним було утримано ПДФО та військовий збір не від суми страхового відшкодування у розмірі 382 602,00 грн, а від суми, яка є різницею між сумою страхового відшкодування і поточною заборгованістю за договором лізингу на момент сплати страхового відшкодування у розмірі 134 252,19 грн. І всі подальші доводи відповідача базуються на цьому, що начебто ПДФО і військовий збір було утримано не від суми страхового відшкодування, а від суми перевищення/переплати згідно з пунктом 5.3 договору лізингу, що легко можна перевірити шляхом розрахунків.

Разом з тим, відповідач зазначає, що оскільки позивач за договором страхування не є ані страхувальником, ані вигодонабувачем, а є лізингоотримувачем, тобто третьою особою, то він і не міг отримати виплату страхового відшкодування. Таке твердження не відповідає дійсності, оскільки відповідно до положень Закону України «Про страхування» та постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» особи, які хоч і не є власниками, але володіють майном на праві господарського відання, оперативного управління або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором (речове право), мають право вимагати відшкодування шкоди, завданої цьому майну.

Крім того, позивач ніс витрати на страхування, мав право на отримання страхової виплати за законом, то така страхова виплата не може бути для нього додатковим благом, а на думку позивача є для нього страховим відшкодуванням.

Третя особа пояснення на позов та/або будь-які клопотання до суду не подавала.

На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.

Фактичні обставини, установлені судом та зміст спірних правовідносин

Судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що 15 січня 2020 року між позивачем та відповідачем було укладено договір фінансового лізингу №КЗН0А!00000227. За вказаним договором АТ КБ «ПриватБанк» виступає лізингодавцем, а ОСОБА_1 - лізингоодержувачем. Предметом лізингу за цим договором є транспортний засіб «Mazdа 6» 2017 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 . За цим договором лізингодавець зобов`язується набути у власність вказаний лізингоодержувачем транспортний засіб і надати лізингоодержувачу це майно за плату у тимчасове користування. Предмет лізингу є власністю лізингодавця протягом усього строку дії даного договору.

Відповідно до статті 5 зазначеного договору страхування предмета лізингу здійснюється з моменту підписання акту приймання-передачі транспортного засобу та протягом строку лізингу. Страхування предмету лізингу здійснюється лізингодавцем в страхових компаніях, акредитованих лізингодавцем, протягом строку лізингу за наступними страховими реквізитами: пошкодження, втрата або знищення предмета лізингу (сукупність вказаних реквізитів) спричинені дорожньо-транспортною пригодою, пожежею, вибухом, ударом блискавки, падінням предметів або їхніми уламками, стихійними лихами, протиправними діями третіх осіб, викраденням або іншим незаконним заволодінням та/або його розукомплектуванням. У випадку повної конструктивної загибелі (яка визначається страховою компанією за договором страхування) предмета лізингу, а також у разі крадіжки чи протиправного вилучення предмета лізингу дія договору припиняється.

Якщо предмет лізингу не може бути відремонтований для нормальної експлуатації, або був знищений (втрачений) лізингодавець зараховує суму отриманого від страхової компанії відшкодування на погашення заборгованості лізингоодержувача за договором лізингу. Якщо сума страхового відшкодування, отриманого від страхової компанії, є недостатньою для покриття всіх боргів лізингоодержувача та необхідних платежів за договором лізингу, лізингоодержувач зобов`язаний сплатити лізингодавцю всю заборгованість та необхідні платежі за договором, які не відшкодовані лізингоодержувачем на момент настання конструктивної загибелі, протягом 15 робочих днів після отримання відповідного письмового повідомлення від лізингодавця.

Якщо отримання лізингодавцем сума страхового відшкодування перевищує суму заборгованості лізингоодержувача за договором, та лазингоодержувач не порушував умови цього договору, лізингодавець має право сплатити лізингоодержувачу або зарахувати як частину відшкодування вартості предмета лізингу за новим договором суму перевищення протягом 15 (п`ятнадцяти) робочих днів з дати надходження коштів на рахунок лізингодавця.

Установлено, що 17 січня 2020 року між страховиком - ПрАТ «СК «Уніка» та страхувальником - АТ КБ «ПриватБанк» укладений договір добровільного страхування наземного транспорту (КАСКО) № КЗН0СР8-200G5Е5. Лізингоотримувач - ОСОБА_1 на підставі договору лізингу № КЗН0А!00000227 від 16 січня 2020 року. Предмет договору - майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону, пов`язані із володінням, користування та розпорядженням наземним транспортним засобом, що належить йому на праві власності, повного господарського відання, оперативного управління або на інших законних підставах. За договором майном, що страхуєтьс,я є транспортний засіб «Mazdа 6», 2017 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Невід`ємна частина договору: Додаток № 1 «Умови страхування», Додаток № 2 Спеціфікація та акт приймання передачі застрахованого лізингового ТЗ та фотографії застрахованого ТЗ.

Необхідно відмітити, що вказані вище додатки до договору добровільного страхування наземного транспорту (КАСКО) № КЗН0СР8-200G5Е5 суду на дослідження не надані.

Надалі, у зв`язку із незаконним заволодінням транспортного засобу, який є предметом договору лізингу та договору страхування, а саме: «Mazdа 6» 2017 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , Голосіївським УП ГУ НП у м. Києві зареєстровано кримінальне провадження № 12020100010002809 від 08 травня 2020 року за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 289 КК України. В рамках зазначеного кримінального провадження вказаний автомобіль оголошено у розшук.

Сторонами не заперечується, що вказана подія визнана страховим випадком та страховою компанією визначено розмір страхового відшкодування у сумі 382 602 грн, що відповідно до наявного в матеріалах справи платіжного доручення № 195872 від 21 січня 2021 року перерахована на рахунок АТ КБ «ПриватБанк».

Позивачем не ставиться перед судом питання про правомірність перерахування суми страхового відшкодування у розмірі 382 602 грн на рахунок відповідача.

Згідно виписки, наданої представником відповідача, за договором лізингу № КЗН0А!00000227 від 29 січня 2021 року, станом на 24 січня 2021 року позивач мав залишок за тілом кредиту у розмірі 247 845,86 грн та відповідно до відомостей станом на 28 січня 2021 року в рахунок погашення обов`язкових лізингових платежів передбачених умовами договору надійшли кошти у розмірі 248 349,81 грн, як наслідок надходження вказаної суми на рахунок позивача, залишок тіла кредиту після погашення становить 0 грн.

За розрахунком суду, різниця між страховою виплатою та коштами, що були зараховані в якості відшкодування залишку за тілом кредиту становить 134 252,19 грн.

Крім того, сторони в обґрунтування своїх вимог та заперечень посилаються на положення п.п 165.1.27 п. 165.1 ст. 165 ПК України, де визначено, що сума страхової виплати не включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, з чим погоджується і суд.

Однак, відповідач стверджує, що банком, як податковим агентом було здійснено обрахування та утримано ПДФО та військовий збір не від суми страхового відшкодування у розмірі 382 602,00 грн, а від суми, яка є різницею між сумою страхового відшкодування і поточною заборгованістю за договором лізингу на момент сплати страхового відшкодування у розмірі 134 252,19 грн, що не відповідає дійсності.

За переконанням суду, відповідач мав керуватися наступним розрахунком:

ПДФО - (134 252 грн*18 (розмір відсотка податку)) / 100 = 24 165,40 грн;

Військовий збір - (134 252 грн*1,5 (розмір відсотка податку)) / 100 = 2013,78 грн, що загалом складає 28 192,96 грн., а не як стверджує відповідач - 74 607,39 грн.

Мотиви, з яких виходить суд та застосовані норми права

Відносини у сфері страхування, створення ринку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових інтересів підприємств, установ, організацій та фізичних осіб регулюються Законом України «Про страхування», відповідно до статті 1 якого, страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Відповідно до статті 16 Закону, договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Страхувальниками визнаються юридичні особи та дієздатні фізичні особи, які уклали із страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України. Страхувальники мають право при укладанні договорів страхування інших, ніж договори особистого страхування, призначати фізичних осіб або юридичних осіб (вигодонабувачів), які можуть зазнати збитків у результаті настання страхового випадку, для отримання страхового відшкодування, а також замінювати їх до настання страхового випадку, якщо інше не передбачено договором страхування (стаття 3 Закону України «Про страхування»).

Порядок виплати страхового відшкодування та випадки його оподаткування регулюються ЦК України та ПК України.

Стосовно виплати страхового відшкодування платнику податку фізичній особі та застосування ПК України регулюється Порядком № 997 від 24 грудня 2010 року, затвердженим Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.

Якщо виплата страхового відшкодування платнику податку фізичній особі здійснюється страховою компанією (у разі настання страхового випадку) з недодержанням вимог ПК України та Порядку, то вона включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу такого платника та оподатковується у відповідності до п. 167.1 статті 167 Розділу IV ПК України.

Відповідно до п. 162.1.1 ст. 162 ПК України платниками податку є фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи. Об`єктом оподаткування резидента є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід (п. 163.1.1. ст. 163 ПК України).

Відповідно до п. 164.1 ст. 164 ПК України базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

До загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених ст. 165 Кодексу) у вигляді суми грошового або майнового відшкодування будь-яких витрат або витрат платника податку, крім тих, що обов`язково відшкодовуються згідно із законом за рахунок бюджету або звільняються від оподаткування згідно з розділом IV Кодексу (пп. «г» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Кодексу).

При цьому, додаткове благо це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов`язаний з виконанням обов`язків трудового найду або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами IV Розділу Кодексу) (пп. 14.1.47 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

Порядок нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку до бюджету встановлено статтею 168 Кодексу, відповідно до пп. 168.1.1 п. 168.1 якої податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаним утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 ПК України.

Ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.5 цієї статті) (п. 167.1 ст. 167 ПК України).

Крім того, п. 16-1 підрозділу 10 Розділу ХХ Перехідних положень Кодексу передбачено, що тимчасово, до набрання чинності рішенням ВРУ про завершення реформи Збройних сил України, встановлюється військовий збір.

Об`єктом оподаткування військовим збором є доходи, визначені статтею 163 ПК України, зокрема, загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід (пп. 1.2 п. 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень Кодексу).

Нарахування, утримання та сплата (перерахування) військового збору до бюджету здійснюється у порядку, встановленому статтею 168 Кодексу, за ставкою 1,5 відсотка (пп. 1.4 п. 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень Кодексу).

Враховуючи викладене, у разі якщо юридична особа компенсує фізичній особі будь-які витрати або втрати, то сума зазначеної компенсації підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб як додаткове благо на підставі пп. «г» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Кодексу.

При цьому, судом відзначається, що сторонами за договором добровільного страхування наземного транспорту (КАСКО) №КЗН0СР8- 200G5Е5 є ПрАТ «СК «Уніка», як страховик, та АТ КБ «ПриватБанк», як страхувальник та одночасно як вигодонабувач, поряд з цим, позивач не є стороною вищевказаного договору страхування та не є вигодонабувачем за договором страхування.

Отримана відповідачем від ПрАТ «СК «Уніка» грошова сума у розмірі 382 602 грн, дійсно є страховою виплатою, а тому до наведених вище положень законодавства, не мала б включатись до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу та як наслідок відсутні підстави для застосування ставки податку у розмірі 18% (ПДФО) та 1,5 % (військовий збір).

Однак, за встановлених судом обставин, грошова суму у розмірі 134 252,19 грн, що утворилась після покриття суми заборгованості за договором лізингу у розмірі 248 349,81 грн за рахунок страхового відшкодування у розмірі 382 602 грн, тобто, є різницею між сумою страхового відшкодування та розміром заборгованості, і не може вважатись сумою страхового відшкодування, як про це стверджує позивач, а тому підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб як додаткове благо на підставі пп. «г» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПК України.

А тому, із наведеного вище розрахунку проведеного судом, розмір, що мав бути утриманий податковим агентом складає 28 192,96 грн, замість утриманого у розмірі 74 607,39 грн.

Тобто, на користь позивача із вирахуванням суми податку мали б надійти грошові кошти у розмір 106 059,23 грн. (134 252,19 - 28 192,96 = 106 059,23).

Відповідно до виписки з рахунку наданого відповідачам, вбачається, що на рахунок позивача надійшли кошти у розмірі 59 644,8 грн, тобто сума перевищення страхового відшкодування, яка ще має бути компенсована позивачу складає 46 414,43 грн (106 059,23-59644,8 = 46414,43).

А тому вимоги позивача в цій частині позову підлягають частковому задоволенню.

Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Станом на день розгляду справи (30 вересня 2021 року) час прострочки повернення суми боргу складає 246 днів. Три проценти річних розраховуються з урахуванням боргу у розмірі 46 414 грн, помноженого на кількість днів прострочення, які вираховуються з 28 січня 2021 року до дня розгляду позову судом, а саме, 30 вересня 2021 року, що становить 246 днів, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році). Тобто, 46414 грн * 246 днів х 3 : 100 : 365 = 938,45 грн.

Таким чином, відповідно до статті 625 ЦК України три проценти річних за порушення грошового зобов`язання за період з 28 січня по 30 вересня 2021 року становить 938,45 грн.

Однак, враховуючи, що відповідно до вимог статті 264 ЦПК України при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог, а у позові позивач просить стягнути 3% річних станом на 21 червня 2021 року (подання позовної заяви до суду) у розмірі 889,15 грн, то суд задовольняє позовні вимоги у межах позовних вимог - у розмірі 889,15 грн.

Інфляційні збитки за весь період прострочення - з 28 січня по 30 вересня 2021 року - складають 2 849,82 грн, що відповідно до положень частини другої статті 625 ЦК України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, на думку суду, не підлягають задоволенню, оскільки між сторонами виникли правовідносини, які випливають із положень глави 73 ЦК України та які врегульовують зобов`язання, що виникають із договорів лізингу, та не передбачають відшкодування вказаної шкоди. Крім того, укладаючи вказаний правочин - договір фінансового лізингу, сторонами у справі не визначався такий вид відповідальності за несвоєчасне виконання зобов`язання як відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до частин першої, другої статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини третьої статті 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до пункту 48 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17.10.2014 року, витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а і у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Отже, стороні, на користь якої прийняте рішення, для отримання відшкодування витрат на правову допомогу слід довести: факт і тривалість надання їй правової допомоги; факт надання допомоги адвокатом або іншим фахівцем у галузі права; факт оплати правової допомоги.

При розрахунку розміру відшкодування має враховуватися час на надання правової допомоги: 1) у судовому засіданні; 2) під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; 3) під час ознайомлення з матеріалами справи в суді.

Слід звернути увагу на те, що стороною позивача надана суду копію ордера про надання правової допомоги та копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, однак, доказів на підтвердження факту оплати наданої правової допомоги (чеки, квитанції, платіжні доручення) в сумі 12 000 грн та акту наданих правових послуг, матеріали справи не містять, та стороною позивача суду не надано.

Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги те, що у справі відсутні достатні, в розумінні статей 77, 78 ЦПК України, докази на підтвердження факту оплати наданої правової допомоги в пред`явленому до стягненні розмірі, суд дійшов висновку про недоведеність заявленої вимоги щодо стягнення витрат на правову допомогу, в зв`язку з чим в її задоволенні слід відмовити.

З огляду на викладене вище, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, а так само, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми перевищення страхового відшкодування у розмірі 46 414,43 грн; 3% річних у розмірі 889,15 грн та інфляційні збитки, що складають 2 849,82 грн.

У задоволенні вимог про стягнення моральної шкоди та витрат на правову допомогу слід відмовити.

На підставі вищевикладеного, керуючись статями 3, 4, 10, 11, 57-59, 60, 61, 88, 212, 213-215, 218, 354 ЦПК України, суд,

у х в а л и в:

Позову ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», третя особа - приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Уніка», про відшкодування коштів задовольнити частково.

Стягнути з акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 суму перевищення страхового відшкодування у розмірі 46 414,43 грн; 3% річних у розмірі 889,15 грн. та інфляційні збитки у розмірі 2 849,82 грн.

У задоволенні решти вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Київського апеляційного суду або через Голосіївський районний суд міста Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи.

Позивач - ОСОБА_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_4 .

Відповідач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», місце знаходження юридичної особи : 49094, м. Дніпро. вул. Набережна Перемоги. 50, м. Дніпро; код ЄДРПОУ: 14360570

Третя особа - приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Уніка» - місце знаходження юридичної особи: 04112, м. Київ, вул. О. Теліги, буд. 6, літ. В.

Суддя І. А. Кирильчук