Ухвала суду № 101004305, 10.11.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А

10 листопада 2021 року м. Київ № 640/14131/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Іщука І.О., розглянувши в письмовому провадженні заяву позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення в порядку статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративній справі

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві

про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування рішення,

зобов`язання вчинит дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо відмови ОСОБА_1 у проведенні перерахунку пенсії за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 №1789-XII в редакції, яка діяла на момент призначення пенсії;

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві від 07.06.2020 №2600-0305-8/73978 щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку пенсії за вислугою років на підставі довідки Офісу Генерального прокурора №21- 973зп від 15.05.2020.

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ (у редакції, що діяла на момент призначення пенсії), виходячи із 90% місячної заробітної плати без обмеження її максимального розміру, відповідно до довідки Офісу Генерального прокурора №21- 973зп від 15.05.2020 з урахуванням раніше проведених виплат.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.05.2021 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Суд вирішив:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо відмови ОСОБА_1 у проведенні перерахунку пенсії за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 №1789-XII (в редакції, яка діяла на момент призначення пенсії);

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві від 07.06.2020 №2600-0305-8/73978 щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку пенсії за вислугою років на підставі довідки Офісу Генерального прокурора №21- 973зп від 15.05.2020;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ (у редакції, що діяла на момент призначення пенсії), обчисленої відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №657 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури» відповідно до довідки Офісу Генерального прокурора №21- 973зп від 15.05.2020 з урахуванням раніше проведених виплат.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.09.2021 апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві залишено без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 травня 2021 року - без змін.

На виконання рішення суду від 19.05.2021 Окружним адміністративним судом міста Києва 04.10.2021 видано виконавчі листи у справі №640/14131/20.

Через відділ документального обігу, контролю та забезпечення розгляду звернень громадян (канцелярію) Окружного адміністративного суду міста Києва від позивача надійшла заява про встановлення судового контролю за виконанням рішення в адміністративній справі №640/14131/20, в якій останній просить суд вжити процесуальних заходів щодо виконання судового рішення, зокрема, зобов`язавши відповідача подати звіт про його виконання, за необхідності - накласти на відповідача штраф, а також відреагувати постановленням окремої ухвали та самостійно (окремо) надіслати повідомлення про невиконання судового рішення (вчинення злочину відповідачем) до Офісу Генерального прокурора для відкриття кримінального провадження та притягнення до кримінальної відповідальності винних осіб відповідача.

Розглянувши подане клопотання, суд зазначає наступне.

Приписами статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Половина суми штрафу стягується на користь позивача, інша половина - до Державного бюджету України.

Питання про накладення штрафу вирішується за клопотанням позивача або за ініціативою судді у судовому засіданні з повідомленням сторін. Неприбуття у судове засідання сторін, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду цього питання.

Суддя за клопотанням органу чи посадової особи, відповідальних за виконання рішення, на підставі відповідних доказів зменшує розмір штрафу, який стягується на користь Державного бюджету України за невиконання або неналежне виконання рішення, на суму штрафу, який було накладено за ці самі дії державним виконавцем відповідно до законодавства про виконавче провадження.

Ухвала суду про накладення штрафу, що набрала законної сили, направляється для виконання до державної виконавчої служби. З наступного дня після набрання ухвалою законної сили на суму заборгованості без додаткового рішення суду нараховується пеня у розмірі трьох відсотків річних з урахуванням індексу інфляції.

Сплата штрафу не звільняє від обов`язку виконати рішення суду і подати звіт про його виконання. Повторне невиконання цього обов`язку тягне за собою застосування наслідків, установлених частинами першою і другою цієї статті, але розмір нового штрафу при цьому збільшується на суму штрафу, який було або мало бути сплачено за попередньою ухвалою.

Судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється також у порядку, встановленому статтею 287 цього Кодексу.

Таким чином, Кодексом адміністративного судочинства України чітко визначено, що судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах покладено саме на суд, який, в разі неподання такого звіту, ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання постанови, штраф.

З аналізу викладених норм вбачається, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов`язком.

Вказана правова позиція викладена у судових рішеннях Верховного суду, зокрема, в ухвалі Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 10 грудня 2018 року у справі №807/2358/15, а також в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №800/305/17.

Так, Європейський Суд з прав людини звертав увагу, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (рішення у справі "Скордіно проти Італії" (Scordino v. Italy). Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом (рішення у справі "Сіка проти Словаччини" (Sika v. Slovaki), №2132/02, пп. 24-27, від 13.06.2006, пп. 18 рішення "Ліпісвіцька проти України" №11944/05 від 12.05.2011).

Крім того, у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах "Бурдов проти Росії" від 07.05.2002, "Ромашов проти України" від 27.07.2004, "Шаренок проти України" від 22.02.2004 зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла щоб остаточне зобов`язувальне рішення залишалося бездієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід`ємною частиною судового процесу.

Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі "Сокур проти України" (Sokur v. Ukraine), №29439/02, від 26.04.2005, та у справі "Крищук проти України" (Kryshchuk v. Ukraine), №1811/06, від 19.02.2009).

Аналіз зазначених вище рішень Європейського Суду з прав людини свідчить про те, що з метою забезпечення права особи на ефективний судовий захист в адміністративному судочинстві існує інститут судового контролю за виконанням судового рішення. Судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такої постанови суду та відновленню порушених прав особи-позивача.

Згідно зі статтею 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Суб`єктами, на яких поширюється обов`язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.

Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статтями 14, 370 КАС України.

З вищевикладеного вбачається, що рішення суду, яке набрало законної сили є обов`язковим для учасників справи, що забезпечується через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України "Про виконавче провадження".

Судовий контроль у формі зобов`язання подати звіт також є формою забезпечення виконання судових рішень.

Суд звертає увагу, що при зверненні з позовною заявою до суду позивач не просив встановити судовий контроль за виконанням рішення суду, а подав відповідне клопотання до суду лише після розгляду справи по суті та набрання рішенням суду законної сили.

Таким чином, оскільки при ухваленні рішення у даній справі судовий контроль не встановлювався, то суд позбавлений процесуальної можливості встановлювати судовий контроль за клопотанням позивача вже після ухвалення рішення у справі.

Суд наголошує, що завершальною стадією судового провадження з примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) є виконавче провадження (стаття 1 Закону України "Про виконавче провадження").

Разом з тим, з огляду на ненаведення позивачем аргументів на переконання необхідності вжиття таких процесуальних заходів, суд не вбачає підстав для задоволення заяви позивача про встановлення судового контролю.

При цьому, як було зазначено вище, з метою виконання судового рішення у справі №640/14131/20 позивачу було видано виконавчі листи.

Матеріалами заяви про встановлення судового контролю не підтверджено, що позивач звертався до органу державної виконавчої служби із заявою щодо відкриття виконавчого провадження.

Суд звертає увагу, що заходи примусового виконання рішень здійснюються у спосіб та в порядку, які встановлені Законом України "Про виконавче провадження".

Разом з тим, позивач має право звернутись до суду в порядку статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України, із позовною заявою, якщо вважає, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено його права, свободи чи інтереси в процесі виконання судового рішення, яке набрало законної сили.

Керуючись статтями 241, 248, 256, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, -

У Х В А Л И В:

Відмовити в задоволенні заяви позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у справі №640/14131/20.

Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Іщук І.О.