Рішення № 100999027, 10.11.2021, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

10 листопада 2021 року м. Рівне № 460/4289/21

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комшелюк Т.О., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 до Управління соціального захисту населення Вараської районної державної адміністрації про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинення певних дій,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 (далі - позивач) звернулася до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Управління соціального захисту населення Вараської районної державної адміністрації (далі - відповідач), в якому просить суд: 1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо припинення нарахування та виплати позивачу державної соціальної допомоги та надбавки на догляд за дитиною з інвалідністю - ОСОБА_2 ; 2) зобов`язати відповідача поновити та здійснити виплату усієї суми державної соціальної допомоги та надбавки на догляд за дитиною з інвалідністю з грудня 2018 року. На обґрунтування позовних вимог зазначає, що з 04 грудня 2014 року позивачу, враховуючи положення статей 1, 3 Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», а також абзацу 3 пункту 2.6 глави 2 та пункту 3.2. глави 3 Порядку надання державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю, було призначено державну соціальну допомогу на дитину з інвалідністю – ОСОБА_2 з надбавкою на догляд до 05 вересня 2032 року. З грудня 2018 року відповідачем припинено виплату державної соціальної допомоги. Не погоджуючись з такими діями відповідача позивач звернувся до останнього з заявою про виплату державної соціальної допомоги. Однак, відповідачем було відмовлено позивачу в поновленні виплати оскаржуваної допомоги, аргументуючи тим, що позивач разом з неповнолітньою донькою з грудня 2018 року виїхали закордон, а відтак, відповідно до положень чинного законодавства, що регулює питання нарахування та виплати державної соціальної допомоги та надбавки на догляд за дитиною з інвалідністю відсутні підстави для поновлення таких виплат. Позивач не погоджується з такою відмовою, оскільки в Законі України “Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю” відсутня така підстава припинення виплат державної соціальної допомоги як відсутність за місцем проживання. З огляду на наведене, просить суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти задоволення позовних вимог. На обґрунтування заперечень зазначив, що державна соціальна допомога на дітей з інвалідністю з надбавкою на догляд була призначена позивачу з 24.04.2015 по 04.09.2032 року згідно Закону України “Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю” від 16.11.2000 року №2109-ІІІ та Порядку надання державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.02.2002 №226/293/169.У листопаді 2018 року відповідачу стало відомо, що позивач разом з чоловіком та дітьми вибула до США. Факт відсутності в місці реєстрації був також встановлений соціальним інспектором управління з виїздом до місця реєстрації позивача за наслідками якого був складений акт. Також звертає увагу, що з моменту припинення виплат позивач не з`являлася в управління для повідомлення фактичного місця проживання та факт спільного проживання з дитиною з інвалідністю, що дало б законні підстави для продовження виплати. Згідно положень “Порядку надання державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю” державна соціальна допомога призначається і виплачується громадянам України, які постійно проживають на території України. Позивач лише зареєстрована в с. Собіщиці, але фактично не проживає на території України, тому відсутні підстави для задоволення вимог позивача.

Заяви, клопотання учасників справи, процесуальні дії у справі:

29 квітня 2021 року позовна заява надійшла до суду.

06 травня 2021 року ухвалою суду позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

05 липня 2021 року відповідач подав до суду відзив на позовну заяву.

15 липня 2021 року позивач подав до суду відповідь на відзив.

06 серпня 2021 року відповідач подав до суду клопотання про долучення додаткових доказів.

09 серпня 2021 року ухвалою суду у Державної прикордонної служби України витребувано інформацію щодо перетину державного кордону позивачкою разом з неповнолітньою дитиною - ОСОБА_2 у період з 01 січня 2018 року по серпень 2021 року включно.

Дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд виходить з наступного.

Обставини справи, встановлені судом:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно відомостей паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого Семенівським РВ УМВС України в Полтавській області 24 листопада 2005 року, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач має неповнолітню дитину – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 від 23 вересня 2014 року).

ОСОБА_2 є дитиною з інвалідністю, що підтверджується Медичним висновком №115(+) на дитину (підлітка) - інваліда з дитинства віком до 18-ти років, виданим КЗ «Володимирецька ЦРЛ», копія якого додана до матеріалів позовної заяви.

З 04 грудня 2014 року ОСОБА_1 було призначено державну соціальну допомогу на дитину з інвалідністю з надбавкою на догляд. Зазначена допомога була призначена до 05 вересня 2032 року.

З грудня 2018 року відповідачем було припинено виплату вищезазначеної допомоги.

Після цього, 09 березня 2021 року представник позивача звернувся до відповідача з адвокатським запитом, в якому просив роз`яснити причини припинення здійснення виплат позивачу вищезгаданої допомоги.

В листі від 15 березня 2021 року № 957/02-1-08 відповідач зазначив, що у листопаді 2018 року до управління надійшло повідомлення від Собіщицької сільської ради про те, що ОСОБА_1 з чоловіком та дітьми в селі Собіщиці не проживають, вибули до США. Також зауважив, що у листопаді 2018 року Володимирецький районний центр соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді повідомив управління, що при відвідуванні ОСОБА_1 , жительки АДРЕСА_1 , спеціалістами центру було встановлено, що за зазначеною адресою дана громадянка лише прописана, але по факту там не проживає, тому перевірити факт використання коштів з виплати допомоги при народженні дитини немає можливості. Згідно положень “Порядку надання державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю” державна соціальна допомога призначається і виплачується громадянами України, які постійно проживають на території України. Оскільки, факт постійного проживання позивачкою та її малолітньою дитиною з грудня 2018року не доведений, то виплата державної соціальної допомоги на дитину з інвалідністю з надбавкою припинено з грудня 2018 року.

Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернулася до суду з вказаним позовом.

Вирішуючи даний спір та надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Спеціальним Законом, який регулює порядок призначення та виплати державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» від 16.11.2000 року №2109-ІІІ (далі – Закон №2109-ІІІ).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» право на державну соціальну допомогу мають особи з інвалідністю з дитинства і діти з інвалідністю віком до 18 років.

Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, з питань сім`ї та дітей, організовує роботу щодо призначення та виплати державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю.

Порядок призначення і виплати державної соціальної допомоги, перелік документів, необхідних для призначення допомоги згідно з цим Законом, встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Згідно з статтею 8 Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» заява про призначення державної соціальної допомоги подається особою з інвалідністю з дитинства до управління праці та соціального захисту населення за місцем проживання.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» заява про призначення державної соціальної допомоги розглядається місцевою державною адміністрацією не пізніше 10 днів після надходження заяви з усіма необхідними документами. Державна соціальна допомога призначається з дня звернення за її призначенням.

Згідно з абзацом 1 статті 10 Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» державна соціальна допомога виплачується державними підприємствами і об`єднаннями зв`язку за місцем проживання особи з інвалідністю з дитинства або батьків, усиновителів, яким призначена допомога на дітей з інвалідністю. Опікуну або піклувальнику державна соціальна допомога виплачується за місцем їх проживання.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» суми державної соціальної допомоги, призначені, але не витребувані своєчасно одержувачем без поважних причин, виплачуються за минулий час не більш як за 12 місяців перед зверненням за її одержанням.

Як зазначалося вище, порядок призначення і виплати державної соціальної допомоги, перелік документів, необхідних для призначення допомоги згідно з цим Законом, встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Підстави припинення і відновлення виплати державної соціальної допомоги визначені у статті 14 Закону № 2109-III.

Відповідно до положень статті 14 Закону № 2109-ІІІ виплата у повному розмірі державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства в разі влаштування їх до відповідної установи (закладу) на повне державне утримання або зняття з повного державного утримання відповідно припиняється або відновлюється з першого числа місяця, наступного за місяцем, у якому виникли ці обставини.

У разі влаштування дитини з інвалідністю віком до 18 років до відповідної установи (закладу) на повне державне утримання або зняття з повного державного утримання виплата державної соціальної допомоги на дитину з інвалідністю у повному розмірі відповідно припиняється або відновлюється з першого числа місяця, наступного за місяцем, у якому виникли ці обставини.

При зміні одержувачем державної соціальної допомоги місця проживання виплата цієї допомоги продовжується відповідною місцевою державною адміністрацією за новим місцем проживання. Виплата державної соціальної допомоги продовжується з того часу, з якого вона була припинена за попереднім місцем проживання.

Як встановлено судом, відповідач припинив виплату позивачу державної соціальної допомоги з підстав відсутності факту постійного проживання позивачем разом з неповнолітньою дитиною – ОСОБА_2 на території України.

З метою забезпечення реалізації Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», наказом Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства охорони здоров`я України, Міністерства фінансів України від 30.04.2002 № 226/293/169 затверджено Порядок надання державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю.

Відповідно до пункту 1.2 Порядку надання державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю державна соціальна допомога призначається і виплачується: громадянам України, які постійно проживають на території України; іноземних громадянам та особам без громадянства, які переселилися з інших держав на постійне проживання в Україну, та особам, які набули статусу біженців.

Як вбачається з зазначеної норми, однією з основних умов призначення та виплати державної соціальної допомоги є постійне проживання особи, якій призначається та виплачується така допомога на території України. Аналогічне положення міститься у Порядку призначення і виплати державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 79 від 03.02.2021 року після визнання Порядку від 30.04.2002 № 226/293/169 таким, що втратив чинність. Отож, вибуття особи, якій виплачується державна соціальної допомога відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» хоча і не є прямо передбаченою підставою для припинення здійснення виплати спірної допомоги, однак є такою, що випливає з аналізу зазначених норм.

З матеріалів справи слідує, що позивач разом з неповнолітньою дитиною ОСОБА_3 та іншими членами сім`ї перетнули державний кордон 21 серпня 2018 року, що підтверджується відомостями Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України. Відомості щодо в`їзду ОСОБА_1 разом з сім`єю, зокрема з неповнолітньою дитиною ОСОБА_3 на територію України після їх виїзду за кордон 21 серпня 2018 року відсутні.

Закон України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» не містить визначення постійного місця проживання.

Однак, згідно п. 45 ч. 1 ст. 4 Митного кодексу України постійне місце проживання - місце проживання на території будь-якої держави не менше одного року громадянина, який не має постійного місця проживання на території інших держав і має намір проживати на території цієї держави протягом будь-якого строку, не обмежуючи таке проживання певною метою, і за умови, що таке проживання не є наслідком виконання цим громадянином службових обов`язків або зобов`язань за договором (контрактом).

Оскільки, з матеріалів справи вбачається, що позивач разом з неповнолітньою дитиною ОСОБА_3 , яка є дитиною з інвалідністю та на яку позивачу було призначено державну соціальну допомогу на дитину з інвалідністю з надбавкою на догляд, більше трьох років не перебували на території України, а відтак відсутній факт постійного проживання на території України, що є умовою призначення та виплати спірної допомоги, то суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач як суб`єкт владних повноважень в ході розгляду справи довів правомірність своєї поведінки в спірних правовідносинах.

Натомість, доводи та аргументи позивача, якими останній обґрунтовував позовні вимоги, не знайшли свого підтвердження за наслідками розгляду справи по суті, а тому в задоволенні позовної заяви належить відмовити.

Враховуючи результат розгляду справи, підстави для розподілу судових витрат, відповідно до положень статті 139 КАС України відсутні.

Керуючись статтями 241-246 КАС України, суд

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 до Управління соціального захисту населення Вараської районної державної адміністрації про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинення певних дій відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

1) позивач - ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 );

2) відповідач - Управління соціального захисту населення Вараської районної державної адміністрації (34300, Рівненська обл., смт. Володимирець, вул. Соборна, буд 23, код ЄДРПОУ 44130979).

Повний текст рішення складений 10 листопада 2021 року.

Суддя Т.О. Комшелюк