Рішення № 100998898, 09.11.2021, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

09 листопада 2021 року м. Рівне №460/11787/21

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді К.М.Недашківської, розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Командування Сухопутних військ Збройних Сил України та Військової частини А1937 про визнання дій, бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинення певних дій.

До Рівненського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі – позивач) до Командування Сухопутних військ Збройних Сил України (далі – відповідач 1) та Військової частини А1937 (далі – відповідач 2), в якому позивач просить суд:

1. Стягнути з військової частини А1937 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку з виплати грошового забезпечення при виключенні зі списків особового складу частини 10.12.2013 в сумі - 470508,78 грн.

2. Визнати протиправною бездіяльність військової частини А1937, щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення у відповідності до судових рішень у справі №460/4193/20.

3. Зобов`язати військову частину А1937 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за втрату частини доходів, за весь час порушення строку виплати грошового забезпечення у відповідності до судових рішень по справі №460/4193/20.

4. Визнати протиправною бездіяльність Командування Сухопутних військ Збройних Сил України щодо недотримання встановленого законом п`ятиденного строку надання відповіді на запит ОСОБА_1 від 12.01.2021 наданого у відповідності до норм Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 №2939-VI.

5. Зобов`язати Командування Сухопутних військ Збройних Сил України надати ОСОБА_1 відповідь в повному обсязі на запит від 12.01.2021 з урахуванням норм Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 №2939-VI.

6. Визнати протиправними дії Командування Сухопутних військ Збройних Сил України щодо недотримання встановленого законом п`ятиденного строку надання відповіді на запит ОСОБА_1 від 15.02.2021 наданого у відповідності до норм Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 №2939-VI.

7. Визнати протиправними дії Командування Сухопутних військ Збройних Сил України щодо надання недостовірної та неповної інформації на пункт 1-3 запиту ОСОБА_1 від 15.02.2021 наданого у відповідності до норм Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 №2939-VI.

8. Визнати протиправними дії Командування Сухопутних військ Збройних Сил України щодо надання неповної інформації на пункт 4, 5 запиту ОСОБА_1 від 15.02.2021, наданого у відповідності до норм Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 №2939-VI

9. Зобов`язати Командування Сухопутних військ Збройних Сил України надати ОСОБА_1 відповідь в повному обсязі на запит від 15.02.2021 з урахуванням норм Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13,01.2011 №2939-VI.

10. Визнати протиправними дії Командування Сухопутних військ Збройних Сил України щодо недотримання встановленого законом п`ятиденного строку надання відповіді на запит ОСОБА_1 від 03.03.2021 наданого у відповідності до норм Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 №2939-VI.

11. Визнати протиправними дії Командування Сухопутних військ Збройних Сил України щодо відмови у наданні інформації на запит ОСОБА_1 від 03.03.2021 наданого у відповідності до норм Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 №2939-VI.

12. Зобов`язати Командування Сухопутних військ Збройних Сил України надати ОСОБА_1 відповідь в повному обсязі на запит від 03.03.2021 з урахуванням норм Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 №2939-VI.

13. Визнати протиправними дії Командування Сухопутних військ Збройних Сил України щодо відмови у наданні інформації на запит ОСОБА_1 від 24.03.2021 наданого у відповідності до норм Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13,01.2011 №2939-VI.

14. Визнати протиправними дії Командування Сухопутних військ Збройних Сил України щодо надання недостовірної інформації на запит ОСОБА_1 від 24.03.2021 наданого у відповідності до норм Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 №2939-VI.

15. Зобов`язати Командування Сухопутних військ Збройних Сил України надати ОСОБА_1 відповідь в повному обсязі на запит від 24.03.2021 з урахуванням норм Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 №2939-VI.

16. Визнати протиправними дії Командування Сухопутних військ Збройних Сил України щодо недотримання встановленого законом п`ятиденного строку надання відповіді на запит ОСОБА_1 від 21.04.2021 наданого у відповідності до норм Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 №2939-УІ.

17. Визнати протиправними дії Командування Сухопутних військ Збройних Сил України щодо відмови у наданні інформації на пункт 1-3 запиту ОСОБА_1 від 21,04.2021 наданого у відповідності до норм Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 №2939-VI.

18. Визнати протиправними дії ОСОБА_2 их військ Збройних Сил України щодо надання неповної інформації на пункт 4, 5 запиту ОСОБА_1 від 21.04.2021 наданого у відповідності до норм Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 №2939-VI.

19. Зобов`язати Командування Сухопутних військ Збройних Сил України надати ОСОБА_1 відповідь в повному обсязі на запит від 21,04.2021 з урахуванням норм Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 №2939-VІ.

Заяви по суті справи.

Позивач в обґрунтування позову зазначає, що на виконання судового рішення йому виплачено грошову допомогу для оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально - побутових питань та індексацію грошового забезпечення в загальному розмірі 6488 грн 99 коп. Тобто, позивач просить суд стягнути з відповідача 2 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Позивач вказує, що відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Тому, позивач стверджує про наявність в себе права на отримання середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку в розмірі 470508 грн 78 коп. Крім того, позивач просить суд зобов`язати відповідача 2 нарахувати та виплатити компенсацію за втрату частини доходів за порушення строків виплати за судовим рішенням у справі №460/4193/20.

ОСОБА_1 також вказує на порушення відповідачем 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації», оскільки він неодноразово подавав запити на отримання інформації, яка стосувалася судового рішення у справі №460/4193/20. Однак, відповідач 2 або не надав відповідь, або надавав неповну і недостовірну відповідь. Тому, позивач вважає свої права порушеними і просить позов задовольнити повністю.

Відповідач 1 – Командування Сухопутних військ Збройних подало відзив до суду, в якому вказав, що відповіді на вказані запити були надані в повному обсязі та у встановлений законом строк. Крім того, відповідач 1 наголошує, що для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку слід застосувати принцип пропорційності. Крім того, відсутні підстави для стягнення компенсації за втрату частини доходів за порушення строків виплати, оскільки стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за час затримки до дня фактичного розрахунку на підставі судового рішення має розовий характер і не підпадає під дію Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати». Крім того, відповідач 1 вказує, що судовим рішенням у справі №460/4193/20 позивачу вже відмовлено в задоволенні позовних вимог в частині виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку. Тому просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Відповідач 2 – Військова частина А1937 подала відзив на позовну заяву, в якому вказала, що з огляду на відсутність спору між сторонами щодо розміру нарахувань та виплат позивачу сум, належних при звільненні, відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин статті 117 КЗпП України. Крім того, відповідач вважає, що дії позивача призвели до значного зростання розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку. На думку відповідача 2, відсутні підстави для стягнення компенсації за втрату частини доходів за порушення строків виплати, оскільки стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за час затримки до дня фактичного розрахунку на підставі судового рішення має розовий характер і не підпадає під дію Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати». Тому, відповідач 2 просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Ухвалою суду від 06.09.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Згідно з вимогами частини четвертої статті 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд при вирішенні справи керується принципами верховенства права, законності, рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин, гласності і відкритості адміністративного процесу.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд

В С Т А Н О В И В:

Наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 13.09.2017 №318 ОСОБА_1 відповідно до частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з урахуванням частини восьмої цієї ж статті звільнено у запас за пунктом «б» за станом здоров`я.

Наказом командувача військ оперативного командування «Захід» (по стройовій частині) від 21.09.2017 №215, з 28.09.2017 підполковника ОСОБА_1 виключено із списків особового складу частини, з усіх видів забезпечення й направлено для зарахування на військовий облік до Рівненського об`єднаного міського військового комісаріату.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 03.11.2020 у справі №460/4193/20 визнано протиправною бездіяльність Командування Сухопутних військ Збройних Сил України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 10.06.2013 по 10.12.2013; зобов`язано Командування Сухопутних військ Збройних Сил України нарахувати та виплатити ОСОБА_3 індексацію грошового забезпечення за період з 10.06.2013 по 10.12.2013; визнано протиправними дії Командування Сухопутних військ Збройних Сил України, щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення за 2013 рік не в розмірі місячного грошового забезпечення без врахування щомісячного додаткового виду грошового забезпечення, зокрема щомісячної додаткової грошової винагороди у відповідності до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII, та наказу Міністра оборони України «Про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» від 11.06.2008 №260; визнано протиправними дії Командування Сухопутних військ Збройних Сил України, щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2013 рік без врахування щомісячного додаткового виду грошового забезпечення, зокрема без щомісячної додаткової грошової винагороди, у відповідності до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ, та наказу Міністра оборони України «Про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» від 11.06.2008 №260; визнано протиправною бездіяльністю Командування Сухопутних військ Збройних Сил України, щодо не проведення з ОСОБА_1 своєчасного повного розрахунку грошового забезпечення при виключенні зі списків особового складу частини 10.12.2013; зобов`язано Командування Сухопутних військ Збройних Сил України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення за 2013 рік в розмірі місячного грошового забезпечення, із врахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди в розмірі 40% місячного грошового забезпечення, з урахуванням виплаченої суми; зобов`язано Командування Сухопутних військ Збройних Сил України здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань за 2013 рік в розмірі місячного грошового забезпечення із врахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди в розмірі 20% місячного грошового забезпечення, з урахуванням виплаченої суми. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

На виконання вказаного рішення суду позивачу виплачено індексацію грошового забезпечення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та одноразову допомогу для оздоровлення в загальному 6488 грн 99 коп остаточно 08 жовтня 2021 року.

Вважаючи бездіяльність військової частини А1937 протиправною щодо несвоєчасної виплати при звільненні зі служби, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 470508 грн 78 коп та компенсації за втрату частини доходів.

ОСОБА_1 до Командування Сухопутних військ Збройних Сил України з запитами на отримання публічної інформації від 15.02.2021, від 03.03.2021, від 24.03.2021 та від 21.04.2021, однак отримав відповіді про відмову у наданні інформації або відповідь не в повному обсязі, тому вважає свої права порушеними.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

1. Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі – Закон України №2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з пунктами 2, 4 статті 9 Закон України №2011-ХІІ визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.

Так, пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 03.11.2020 у справі №460/4193/20 зобов`язано Командування Сухопутних військ Збройних Сил України нарахувати та виплатити ОСОБА_3 індексацію грошового забезпечення за період з 10.06.2013 по 10.12.2013; зобов`язано Командування Сухопутних військ Збройних Сил України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення за 2013 рік в розмірі місячного грошового забезпечення, із врахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди в розмірі 40% місячного грошового забезпечення, з урахуванням виплаченої суми; зобов`язано Командування Сухопутних військ Збройних Сил України здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань за 2013 рік в розмірі місячного грошового забезпечення із врахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди в розмірі 20% місячного грошового забезпечення, з урахуванням виплаченої суми.

Тобто, вказаним судовим рішенням, яке набрало законної сили, було встановлено непроведення повного розрахунку відповідача із позивачем в день його звільнення.

Відповідно до частини першої статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.

Частиною другою статті 117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Конституційний Суд України в рішенні №4-рп/2012 від 22.02.2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237 1 цього Кодексу роз`яснив: Згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Суд враховує правову позицію, викладено Верховним Судом в постанові від 30 квітня 2020 року, справа №805/4458/17-а, відповідно до якої, частина перша статті 117 КЗпП передбачає виплату компенсації за затримку виплати працівникові належних йому сум при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку за весь період затримки до дати фактичного розрахунку, але за умови, коли спору щодо суми заборгованості немає. Тобто тут істотними є факт невиплати належних працівникові сум при звільненні та факт остаточного розрахунку з ним.

Інша правова ситуація виникає, коли є спір щодо суми заборгованості із заробітної плати, яку роботодавець повинен виплати працівникові при звільненні. У цьому випадку працівник, за змістом частини другої статті 117 КЗпП, має право на відшкодування, передбаченого в цій статті, якщо спір буде вирішено на його користь. Якщо ж вимоги працівника буде задоволено частково, то розмір відшкодування встановлює орган, який вирішує спір, у цьому випадку - суд. В останньому випадку суму заборгованості із заробітної плати, а також суму відшкодування за час затримки її виплати визначає суд, враховуючи, з-поміж іншого, такі чинники для його (відшкодування) визначення, як розмір спірної суми, яка підлягає стягненню, істотності цієї частки порівняно з середнім заробітком, інших обставин, які у кожній конкретній ситуації мають значення для визначення розміру відшкодування.

Так, правова позиція також уже була висловлена Верховним Судом у постанові від 08.11.2018 року у справі №821/2148/16 (провадження № К/9901/33971/18, К/9901/33978/18).

При цьому, 26 лютого 2020 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила у справі № 821/1083/17 постанову, якою касаційну скаргу Комісії з ліквідації Управління Державної пенітенціарної служби України в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі залишила без задоволення, а постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2017 року у справі № 821/1083/17 залишила без змін.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що немає жодних підстав вважати, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) [у рішенні від 8 квітня 2010 року у справі Меньшакова проти України] надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15 вересня 2015 року провадження № 21-1765а15). Вказане рішення ЄСПЛ не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15 вересня 2015 року у справі № 21-1765а15.

Разом з тим, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року, статтею 116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись із вимогою про стягнення відшкодування, визначеного, виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

Згідно з частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Отже, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Відтак Велика Палата підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.

Також зазначено про те, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Крім того, оскільки відповідач не провів з позивачем при звільнення з військової служби остаточний розрахунок, позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Як встановлено із матеріалів справи, остаточний розрахунок з позивачем було проведено лише 08 жовтня 2021 року, а тому військова частина зобов`язана нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за затримку розрахунку при звільненні - середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за період затримки обрахований відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.

Відповідно до п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100 передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідач провів фактичний розрахунок з позивачем щодо виплати грошової компенсації поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП.

У матеріалах справи міститься довідка в/ч А1937 про розміри грошового забезпечення від 25.05.2020 №101/55, зі змісту якої встановлено, що позивачу за два останні повні місяці нараховано та виплачено грошового забезпечення 10276 грн 08 коп (щомісячно за жовтень та листопад 2013 року), що становить за два місяці, тобто які передують події.

Протягом цих двох місяців було 61 календарні дні. Виходячи з цього, середньоденний заробіток становить 168 грн 46 коп.

За період з 11 грудня 2013 року (відповідно до наказу Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по стройовій частині) від 10.12.2013 № 237, майора ОСОБА_1 з 10.12.2013 виключено зі списків особового складу, всіх видів забезпечення та направлено для подальшого проходження військової служби до оперативного командування «Північ») по 07 жовтня 2021 року (остаточна виплата за судовим рішенням) було 2858 календарних днів, а тому, середній заробіток за час затримки виплати позивачеві при звільненні зі служби грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, становить 481458 грн 68 коп.

Водночас, суд вважає, що в порівнянні із виплаченою сумою в розмірі 6488 грн 99 коп, суму 481458 грн 68 коп не можна вважати співмірною, оскільки вона значно перевищує суму грошової компенсації.

Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Так, застосування судом критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати:

-розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

-період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

-ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

-інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

При вирішенні даного питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Вказаний підхід застосований Касаційним адміністративним судом під час вирішення справи № 806/2473/18 і наведений в постанові від 30.10.2019.

За приписами частини 5 статті 242 КАС України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, суд вказує на те, що при розмірі виплати 6488 грн 99 коп середній заробіток за час затримки розрахунку становить 481458 грн 68 коп набагато перевищує розмір невиплаченої індексації, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та одноразової допомоги для оздоровлення, а тому суд вважає за можливе застосувати до даних правовідносин принцип співмірності.

Зокрема, істотність частки складових грошового забезпечення в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 6488 грн 99 коп / 481458 грн 68 коп (виплата за судовим рішенням/середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,013.

Сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 168 грн 46 коп (середньоденна заробітна плата позивача) х 0,013 х 2858 (дні затримки розрахунку) = 6258 грн 96 коп.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу у розмірі 6258 грн 96 коп.

Посилання відповідачів на той факт, що судовим рішенням від 03.11.2020 у справі №460/4193/20 відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд оцінює критично, оскільки у вказаному судовому рішенні судом відмовлено в задоволенні позовних вимог з врахуванням відсутності факту виплати належних грошових сум. Відтак, вказана позовна вимога на момент прийняття судового рішення у справі №460/4193/20 була передчасною.

2. Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про зобов`язання військової частини А1937 нарахувати та виплатити компенсацію за втрату частини доходів, за весь час порушення строку виплати грошового забезпечення у відповідності до судових рішень по справі №460/4193/20, суд зазначає наступне.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі - Порядок № 159).

Згідно зі статтями 1, 2 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Отже, дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Основною умовою для виплати громадянину компенсації, що передбачена статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком № 159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - пенсійним органом) добровільно чи на виконання судового рішення.

Згідно з пунктом 2 Порядку № 159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).

Аналіз наведених нормативних актів дає підстави вважати, що основною умовою для виплати громадянину, передбаченої статті 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком № 159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу не відповідає ознакам платежу, що має разовий характер, оскільки зумовлена порушенням строків сплати відповідачем пенсії, що носило триваючий характер. У зв`язку з цим виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. При цьому слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 18.11.2014 у справі № 21-518а14, від 11.07.2017 у справі № 21-2003а16, Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 у справі № 522/5664/17, від 21.06.2018 у справі № 523/1124/17, від 03.07.2018 у справі № 521/940/17, від 05.10. 2018 у справі № 127/829/17, від 12.02.2019 у справі № 814/1428/18, від 08.08.2019 у справі № 638/19990/16-а.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ, окремих положень Порядку №159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Згідно із статтею 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до статті 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

За приписами статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Таким чином, у разі невиконання судового рішення, позивач має право на виплату компенсації за час затримки виконання судового рішення.

Використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1- 3 вказаного Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 11 липня 2017 року № 21-2003а16, Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі № 810/1092/17 та від 13 січня 2020 року у справі № 803/203/17.

Таким чином, враховуючи наявність факту невиплати позивачу сум грошового забезпечення, суд вважає, що позивач має право на компенсацію втрати частини грошового забезпечення у зв`язку з порушенням строків його виплати саме з 11 грудня 2013 року по 07 жовтня 2021 року.

Подібна правова позиція уже була висловлена Верховним Судом у постанові від 04.04.2018 у справі № 822/1110/16, у постанові від 20.12.2019 у справі №822/1731/16, у постанові від 13.03.2020 у справі № 803/1565/17, постанові від 19.09.2019 у справі №522/2370/17, постанові від 15.10.2020 у справі №240/11439/19, постанові від 23.12.2020 у справі №640/7975/15-а.

Тому, для захисту порушених прав позивача, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині повністю, а саме зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити згідно з Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» компенсацію за втрату частини грошового забезпечення у зв`язку з порушенням строків виплати за період з 11 грудня 2013 року по 07 жовтня 2021 року на суму виплачених сум матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, одноразової допомоги на оздоровлення та індексації в розмірі 6488 грн 99 коп.

Оскільки несвоєчасне нарахування сум відбулось у зв`язку з неправомірним нарахуванням сказаних сум відповідачем 2, то позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

3. Щодо позовних вимог ОСОБА_1 щодо розгляду відповідачем 1 його запиту на отримання публічної інформації від 12.01.2021, суд зазначає наступне.

Статтею 34 Конституції України кожному гарантовано право на отримання, зберігання та поширення інформації. Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес, регулюються Законом України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 № 2939-VI (далі – Закон № 2939-VI).

Статтею 1 цього Закону визначено, що публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Частиною першою та другою статті 2 Закону № 2939-VI регламентовано, що метою цього Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб`єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації. Цей Закон не поширюється на відносини щодо отримання інформації суб`єктами владних повноважень при здійсненні ними своїх функцій, а також на відносини у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом.

Відповідно до статті 12 Закону суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є:

1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень;

2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону;

3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.

Пунктом 1 частини першої статті 13 Закону № 2939-VI встановлено, що розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання.

Аналіз наведеного вище свідчить, що публічною інформацією є наявна відображена або задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях: уся інформація, що перебуває у володінні суб`єктів владних повноважень, тобто органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, органів влади Автономної Республіки Крим, інших суб`єктів, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання.

Аналогічні виноски зроблені у постанові пленуму Вищого адміністративного суду України від 29.09.2016 № 10 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації» де зазначено, що визначальним для публічної інформації є те, що вона заздалегідь зафіксована будь-якими засобами та на будь-яких носіях та знаходилась у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації.

Статтею 14 Закону № 2939-VI визначено, що розпорядники інформації зобов`язані:

1) оприлюднювати інформацію, передбачену цим та іншими законами;

2) систематично вести облік документів, що знаходяться в їхньому володінні;

3) вести облік запитів на інформацію;

4) визначати спеціальні місця для роботи запитувачів з документами чи їх копіями, а також надавати право запитувачам робити виписки з них, фотографувати, копіювати, сканувати їх, записувати на будь-які носії інформації тощо;

5) мати спеціальні структурні підрозділи або призначати відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації та оприлюднення інформації;

6) надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.

За приписами частин першої-четвертої статті 19 Закону № 2939-VI, запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.

Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача.

Письмовий запит подається в довільній формі.

Згідно із частиною п`ятою статті 19 Закону, запит на інформацію має містити:

1) ім`я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв`язку, якщо такий є;

2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо;

3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.

Відповідно до частини першої статті 20 Закону №2939-VІ розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту (частина четверта статті 20 Закону №2939-VІ).

Отже, право особи на доступ до публічної інформації включає в себе не тільки право на отримання відповідної інформації, а й право на своєчасність її отримання.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що запит ОСОБА_1 від 12.01.2021 отриманий відповідачем 15.01.2021. Однак, відповідь не надана, що не заперечується відповідачем 2 у відзиві.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідачем порушено встановлений Законом №2939-VI п`ятиденний строк, тобто допущено протиправну бездіяльність, порушено право позивача на своєчасний розгляд його звернення суб`єктом владних повноважень.

Відтак, позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності Командування Сухопутних військ Збройних Сил України щодо недотримання встановленого законом п`ятиденного строку надання відповіді на запит ОСОБА_1 від 12.01.2021 наданого у відповідності до норм Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 №2939-VI та зобов`язання Командування Сухопутних військ Збройних Сил України надати ОСОБА_1 відповідь в повному обсязі на запит від 12.01.2021 з урахуванням норм Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 №2939-VI, є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

4. Щодо позовних вимог про надання відповіді на запит позивача від 15.02.2021, суд зазначає наступне.

Матеріалами справи підтверджено, що запит ОСОБА_1 від 15.02.2021 отриманий відповідачем – Командуванням Сухопутних військ Збройних Сил України 17.02.2021, що підтверджено відстеженням поштового відправлення з веб-сайту Укрпошти.

При цьому, відповідач 1 надав відповідь від 22.02.2021 №116/14/4/371/л – 25 лютого 2021 року, що підтверджено реєстром №15 про передачу поштових відправлень військової частини А0168 фельд`єгерського зв`язку.

Фельд`єгерський зв`язок у складі Збройних Сил України є спеціальним зв`язком та складовою частиною поштового зв`язку України.

Таким чином, 25.02.2021 – є датою подання відповідачем 1 кореспонденції на пошту для пересилання позивачу.

При вирішенні питання, в який момент часу обов`язок щодо надання відповіді на запит вважається виконаним у разі пересилання відповіді поштою, суд вважає, що таким моментом є здача документа на пошту.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідачем порушено встановлений Законом №2939-VI п`ятиденний строк, тобто допущено протиправну бездіяльність, порушено право позивача на своєчасний розгляд його запиту від 15.02.2021 суб`єктом владних повноважень.

Позивач вважає також порушеним своє право на отримання достовірної та повної інформації на пункт 1-3 запиту від 15.02.2021, оскільки відповідачем 1 вказано про оскарження в апеляційному порядку судового рішення у справі №460/4193/20.

Судом встановлено, що відповідно до пунктів 1-3 запиту від 15.02.2021 позивач просив надати розрахунок перерахунку та виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2013 рік, грошової допомоги для оздоровлення за 2013 рік та індексації грошового забезпечення за період з 10.06.2013 по 10.12.2013 відповідно до рішення суду від 03.11.2020 у справі №460/4193/20.

Відповідач 1 в свою чергу у відповіді від 22.02.2021 №116/14/4/371/л на запит від 15.02.2021 зазначив, що рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 03.11.2020 у справі №460/4193/20 станом на 22.02.2021 не виконано, оскільки воно оскаржується в апеляційному порядку.

Суд не погоджується з твердженням позивача про надання відповідачем 1 недостовірної та неповної інформації, оскільки на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 03.11.2020 у справі №460/4193/20 була подана апеляційна скарга, яка надійшла до суду 25.01.2021, і станом на момент розгляду запиту позивача від 15.02.2021 справа перебувала на розгляді у Восьмому апеляційному адміністративному суді.

Тобто, відповідачем 1 була надана достовірна і повна інформація на пункти 1-3 запиту від 15.02.2021.

Таким чином, і накази про виплату ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2013 рік, грошової допомоги для оздоровлення за 2013 рік та індексації грошового забезпечення за період з 10.06.2013 по 10.12.2013 відповідно до рішення суду від 03.11.2020 у справі №460/4193/20 (пункт 5 запиту) відповідач 1 не міг надати, оскільки на момент розгляду запиту від 15.02.2021, судове рішення у справі №460/4193/20 не набрало законної сили.

Щодо розгляду пункту 4 запиту від 15.02.2021, відповідно до якого позивач просив надати наказ про виключення Військової частини А0105 з мережі розпорядників бюджетних коштів та зарахування на фінансове забезпечення до Військової частини А1937 суд зазначає таке.

На даний пункт відповідач 1, як було вказано у додатках до відповіді, надав рішення командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 16.04.2018 №11948.

Однак, в матеріалах справи наявний лист-пропозиція начальника штабу-першого заступника командувача Сухопутних військ Збройних Сил України генерал-лейтенанта Довганя І.А. за №11948 від 16.04.2018, про продовження терміну зарахування особового складу Військової частини А0105 на фінансове забезпечення Військової частини А1937 до 01.05.2018.

Згідно з положеннями статті 4 Закону №2939-VI доступ до публічної інформації здійснюється на принципах: 1) прозорості та відкритості діяльності суб`єктів владних повноважень; 2) вільного отримання, поширення будь-якого іншого використання інформації, що була надана або оприлюднена відповідно до цього Закону, крім обмежень, встановлених законом; 3) рівноправності, незалежно від ознак раси, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак.

У відповідності до частини першої статті 22 Закону №2939-VI розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.

Наведений перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Іншими словами, розпорядник інформації зобов`язаний надати відповідь на письмовий запит запитувача інформації, при цьому, така повинна бути повна, достовірна і точна, або мотивовану відмову у наданні запитуваної інформації, у разі наявності підстав, визначених статтею 22 Закону №2939-VI.

Крім того, частиною другою статті 6 Закону №2939-VI передбачено, що обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог («трискладовий тест»):

1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошення інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;

2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;

3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Відсутність висновку розпорядника інформації щодо наявності хоча б однієї зі згаданих трьох підстав «трискладового тесту» означає, що законних підстав для обмеження доступу до інформації немає, а відмова у доступі до публічної інформації є необґрунтованою.

Таким чином, відмова у наданні інформації є обґрунтованою у разі, якщо розпорядник у відповіді на запит вказує, якому саме з інтересів загрожує розголошення запитуваної інформації, в чому полягає істотність шкоди цим інтересам від її розголошення, чому шкода від оприлюднення такої інформації переважає право громадськості знати цю інформацію. В іншому випадку така відмова надати запитувану інформацію є необґрунтованою та такою, що суперечить Закону.

Висновки аналогічні за змістом викладені у постанові Верховного Суду у справі №826/10264/17 від 27.04.2020.

Відтак, відповідач 1 був зобов`язаний надати повну, достовірну та точну відповідь на вказаний запит або мотивовану відмову у наданні запитуваної інформації, у разі наявності підстав, визначених статтею 22 Закону №2939-VI.

Однак, така вимога відповідачем 1 не дотримана при розгляді пункту 4 запиту від 15.02.2021.

Отож, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача щодо розгляду його запиту на отримання публічної інформації від 15.02.2021, зокрема шляхом визнати протиправними дій Командування Сухопутних військ Збройних Сил України щодо недотримання встановленого законом п`ятиденного строку надання відповіді на запит ОСОБА_1 від 15.02.2021 наданого у відповідності до норм Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 №2939-VI; визнання протиправними дії Командування Сухопутних військ Збройних Сил України щодо надання неповної інформації на пункт 4 запиту ОСОБА_1 від 15.02.2021, наданого у відповідності до норм Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 №2939-VI та зобов`язання Командування Сухопутних військ Збройних Сил України надати ОСОБА_1 відповідь в повному обсязі на пункт 4 запиту від 15.02.2021 з урахуванням норм Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13,01.2011 №2939-VI.

В свою чергу, не підлягають до задоволення як необгрунтовані та безпідставні позовні вимоги Масюка про визнання протиправними дій Командування Сухопутних військ Збройних Сил України щодо надання недостовірної та неповної інформації на пункт 1-3, 5 запиту ОСОБА_1 від 15.02.2021 наданого у відповідності до норм Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 №2939-VI.

5. Щодо позовних вимог про надання відповіді на запит позивача від 03.03.2021, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що запит ОСОБА_1 від 03.03.2021 отриманий відповідачем 1 09.03.2021, відповідь від 15.03.2021 №16/14/4/495/л надана 18.03.2021 (здано на відправлення на пошту), тобто з порушенням встановленого законом України «Про доступ до публічної інформації».

При цьому, відповідач у своїй відповіді вказав на надання відповіді на питання запиту у відповіді від 22.02.2021.

Однак, матеріалами справи підтверджено, що на момент розгляду запиту (15 березня 2021 року) судове рішення від 03.11.2020 у справі №460/4193/20 набрало законної сили 01.03.2021 (ухвала Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01.03.2021 про повернення апеляційної скарги). Запит від 03.03.2021 стосувався саме виконання судового рішення у справі №460/4193/20.

Тому, суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача 1 щодо відмови у наданні інформації на запит позивача від 03.03.2021 та необхідність захисту прав позивача шляхом зобов`язання відповідача 1 надати ОСОБА_1 відповідь в повному обсязі на запит від 03.03.2021 з урахуванням норм Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13,01.2011 №2939-VI.

6. Щодо позовних вимог про надання відповіді на запит позивача від 24.03.2021, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що на запит ОСОБА_1 від 24.03.2021 надана відповідь відповідача 1 від 01.04.2021 №116/14/4/673/л про те, що по суті порушених у запиті питань вже була надана відповідь від 22.02.2021 за №116/14/4/371.

Однак, суд зазначає, що на момент розгляду запиту (01 квітня 2021 року) судове рішення від 03.11.2020 у справі №460/4193/20 набрало законної сили. Запит від 03.03.2021 стосувався саме виконання судового рішення у справі №460/4193/20.

Так, у відповідності до статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Таким чином, набрання рішенням суду законної сили породжує певні правові наслідки, а саме: вирішується спір між сторонами, судове рішення стає загальнообов`язковим, незмінним та остаточним і може бути виконане примусово.

Той факт, що відповідачем 1 було повторно подано апеляційну скаргу (вх. від 01.04.2021) не позбавляло обов`язку виконувати судове рішення, яке набрало законної сили.

Тому, суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача 1 щодо відмови у наданні інформації на запит позивача від 24.03.2021 та необхідність захисту прав позивача шляхом зобов`язання відповідача 1 надати ОСОБА_1 відповідь в повному обсязі на запит від 24.03.2021 з урахуванням норм Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 №2939-VI.

При цьому суд вважає необгрунтованими позовні вимоги про визнання протиправними дій щодо надання недостовірної інформації на запит позивача від 24.03.2021, оскільки дійсно відповідно до відомостей з комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» (ДСС) Командуванням Сухопутних військ Збройних Сил України подана повторна апеляційна скарга на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 03.11.2020 у справі №460/4193/20 за вх. №14976/21 від 01.04.2021. Тому в цій частині позовні вимоги до задоволення не підлягають.

7. Щодо позовних вимог про надання відповіді на запит позивача від 21.04.2021, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що запит ОСОБА_1 від 21.04.2021 отриманий відповідачем 1 29.04.2021, відповідь від 05.05.2021 №116/14/4/714/л надана 14.05.2021 (здано на відправлення на пошту), тобто з порушенням встановленого законом України «Про доступ до публічної інформації».

При цьому, відповідач у своїй відповіді вказав на надання відповіді на питання запиту у відповіді від 22.02.2021.

Однак, матеріалами справи підтверджено, що на момент розгляду запиту (05 травня 2021 року) судове рішення від 03.11.2020 у справі №460/4193/20 набрало законної сили 01.03.2021 (ухвала Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01.03.2021 про повернення апеляційної скарги). Питання 1-3 запиту від 21.04.2021 стосувалися саме виконання судового рішення у справі №460/4193/20, на які відповідач 1 не надав інформації.

Крім того, відповідач 1 не надав повної інформації на питання 4-5 запиту від 21.04.2021, що вже було зазначено судом.

Тому, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині розгляду його запиту на отримання публічної інформації від 21.04.2021.

Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на викладене, адміністративний позов підлягає до задоволення частково.

Враховуючи положення частини першої статті 139 КАС України, суд стягує на користь позивача понесені ним судові витрати, які підлягають відшкодуванню, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Ухвалою суду відстрочено позивачу сплату судового збору в розмірі 10153 грн 09 коп.

Перша позовна вимога ОСОБА_1 про стягнення з військової частини А1937 середнього заробітку за час затримки розрахунку з виплати грошового забезпечення при виключенні зі списків особового складу частини 10.12.2013 в сумі - 470508,78 грн., є майновою вимогою, за яку позивач повинен був сплатити судовий збір в розмірі 4705 грн 09 коп.

У зв`язку з частковим задоволенням даної позовної вимоги з позивача до Державного бюджету України підлягає стягненню судовий збір в розмірі 3797 грн 09 коп та з відповідача 2 – 908,00 грн.

Оскільки друга та третя позовні вимоги задоволені, то з відповідача 2 підлягає стягненню судовий збір до Державного бюджету України в розмірі 908,00 грн.

Позивач заявив до суду шістнадцять позовних вимог немайнового характеру, за які мало бути сплачено судовий збір як за 5 позовних вимог немайнового характеру, оскільки позивач оскаржує дії та бездіяльність відповідача щодо п`яти його запитів (від 12.01.2021, від 15.02.2021, від 03.03.2021, від 24.03.2021, від 21.04.2021), а вимоги про зобов`язання відповідача вчинити певні дії прямо випливають з вимог про визнання протиправними дій та бездіяльності відповідача щодо невиконання положень Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Таким чином, у зв`язку з частковим задоволенням позовних вимог (6, 8, 9 – щодо запиту від 15.02.2021; 13, 15 – щодо запиту від 24.03.2021), судовий збір підлягає стягненню з відповідача 1 за рахунок його бюджетних асигнувань до Державного бюджету України в розмірі 908 грн. 00 коп. та 908 грн. 00 коп. з позивача.

Оскільки позовні вимоги 4, 5 – щодо запиту від 12.01.2021; 10, 11, 12 – щодо запиту від 03.03.2021; 16, 17, 18, 19 – щодо запиту від 21.04.2021 задоволені повністю, то судовий зір підлягає стягненню з відповідача 1 в розмірі 2724 грн.

Отож, судовий збір підлягає стягненню до Державного бюджету України в такому порядку: з позивача – 4705 грн 09 коп, з відповідача 1 – 3632 грн, з відповідача 2 – 1816 грн.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Командування Сухопутних військ Збройних Сил України (вулиця Дегтярівська, 19, місто Київ, 04119; код ЄДРПОУ 22991037) та Військової частини А1937 (вулиця Зоологічна, 4а, місто Київ, 04119; код ЄДРПОУ 24308636) про визнання дій, бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинення певних дій – задовольнити частково.

Зобов`язати Військову частину А1937 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.12.2013 по 07.10.2021 в розмірі 6258 грн 96 коп.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А1937 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення.

Зобов`язати Військову частину А1937 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за втрату частини доходів за період з 11 грудня 2013 року по 07 жовтня 2021 року на суму виплачених сум матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, одноразової допомоги на оздоровлення та індексації в розмірі 6488 грн 99 коп відповідно до рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 03.11.2020 у справі №460/4193/20.

Визнати протиправною бездіяльність Командування Сухопутних військ Збройних Сил України щодо недотримання встановленого законом п`ятиденного строку надання відповіді на запит ОСОБА_1 від 12.01.2021 наданого у відповідності до норм Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 №2939-VI.

Зобов`язати Командування Сухопутних військ Збройних Сил України надати ОСОБА_1 відповідь в повному обсязі на запит від 12.01.2021 з урахуванням норм Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 №2939-VI.

Визнати протиправними дії Командування Сухопутних військ Збройних Сил України щодо недотримання встановленого законом п`ятиденного строку надання відповіді на запит ОСОБА_1 від 15.02.2021 наданого у відповідності до норм Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 №2939-VI.

Визнати протиправними дії Командування Сухопутних військ Збройних Сил України щодо надання неповної інформації на пункт 4 запиту ОСОБА_1 від 15.02.2021, наданого у відповідності до норм Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 №2939-VI.

Зобов`язати Командування Сухопутних військ Збройних Сил України надати ОСОБА_1 відповідь в повному обсязі на пункт 4 запиту від 15.02.2021 урахуванням норм Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 №2939-VI.

Визнати протиправними дії Командування Сухопутних військ Збройних Сил України щодо недотримання встановленого законом п`ятиденного строку надання відповіді на запит ОСОБА_1 від 03.03.2021 наданого у відповідності до норм Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 №2939-VI.

Визнати протиправними дії Командування Сухопутних військ Збройних Сил України щодо відмови у наданні інформації на запит ОСОБА_1 від 03.03.2021 наданого у відповідності до норм Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 №2939-VI.

Зобов`язати Командування Сухопутних військ Збройних Сил України надати ОСОБА_1 відповідь в повному обсязі на запит від 03.03.2021 з урахуванням норм Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 №2939-VI.

Визнати протиправними дії Командування Сухопутних військ Збройних Сил України щодо відмови у наданні інформації на запит ОСОБА_1 від 24.03.2021 наданого у відповідності до норм Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 №2939-VI.

Зобов`язати Командування Сухопутних військ Збройних Сил України надати ОСОБА_1 відповідь в повному обсязі на запит від 24.03.2021 з урахуванням норм Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 №2939-VI.

Визнати протиправними дії Командування Сухопутних військ Збройних Сил України щодо недотримання встановленого законом п`ятиденного строку надання відповіді на запит ОСОБА_1 від 21.04.2021 наданого у відповідності до норм Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 №2939-VІ.

Визнати протиправними дії Командування Сухопутних військ Збройних Сил України щодо відмови у наданні інформації на пункт 1-3 запиту ОСОБА_1 від 21,04.2021 наданого у відповідності до норм Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 №2939-VI.

Визнати протиправними дії Командування Сухопутних військ Збройних Сил України щодо надання неповної інформації на пункт 4, 5 запиту ОСОБА_1 від 21.04.2021 наданого у відповідності до норм Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 №2939-VI.

Зобов`язати Командування Сухопутних військ Збройних Сил України надати ОСОБА_1 відповідь в повному обсязі на запит від 21.04.2021 з урахуванням норм Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 №2939-VІ.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Стягнути до Державного бюджету України з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) суму судового збору у розмірі 4705 (чотири тисячі сімсот п`ять) грн. 09 (дев`ять) коп.

Стягнути до Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Командування Сухопутних військ Збройних Сил України (код ЄДРПОУ 22991037) суму судового збору у розмірі 3632 (три тисячі шістсот тридцять дві) грн. 00 (нуль) коп.

Стягнути до Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Військової частини А1937 (код ЄДРПОУ 24308636) суму судового збору у розмірі 1816 (одна тисяча вісімсот шістнадцять) грн. 00 (нуль) коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 09 листопада 2021 року

Суддя К.М. Недашківська