Рішення № 100996592, 10.11.2021, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2021 року м. Житомир справа № 240/8393/21

категорія 106030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

судді Капинос О.В.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А0409 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить:

визнати протиправною бездіяльність Військової частини А0409 щодо не проведення остаточного розрахунку в день звільнення.

зобов`язати Військову частину А0409 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні за період з 10.05.2017 по 07.04.2021 .

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що на момент виключення позивача зі списків особового складу відповідачем не було здійснено остаточного розрахунку з ним.

Провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування відзиву відповідач зазначив, що ст. 117 Кодексу законів про працю України застосовується як підстава відповідальності власника (підприємства, установи). Позивач має статус військовослужбовця з огляду на, що на нього не розповсюджується Кодекс законів про працю України, у зв`язку з чим доводи позивача щодо застосування до спірних правовідносин вимог статті 117 КЗпП України є безпідставними.

Розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних Силах України на посаді старшого стрільця 2 механізованого відділення 2 механізованого взводу 1 механізованої роти 1 механізованого батальйону.

11.04.2012 позивач був зарахований до списків особового складу військової частини 0409 (наказ командира військової частини А 0409 від 11.04.2012 №88 по стройовій частині) проходив військову службу по 10.05.2017 .

10.05.2017 ОСОБА_1 був виключений зі списків особового складу військової стини - В 2731 (наказ командира військової частини - польова пошта В 2731 від 10.05.2017 №115 по стройовій частині).

29 квітня 2020 року позивач звернувся до командування військової частини А0409 з з рапортом на предмет грошової компенсації невикористаних календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по дату звільнення з військової служби, на що листом командування військової частини А0409 йому була надана відповідь, якою відмовлено у виплаті вищевказаної грошової компенсації.

Не погодившись з діями відповідача ОСОБА_1 04.07.2020 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом

Так, на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від '2.09.2020 у справі №240/10513/20, яке набрало законної сили 14.12.2020, військовою частиною 0409 06.03.2021 позивачу було виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні ні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017 роки.

Також, 29 квітня 2020 року позивач звернувся до командування військової частини А0409 з апортом про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за час служби в бройних Силах України.

Листом командування військової частини А0409 ОСОБА_1 була надана відповідь, якої слідує, що протягом 2016-2017 років видатки на виплату індексації не були передбачені.

Не погодившись з діями відповідача ОСОБА_1 05.07.2020 року звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом про визнання протиправними дій командування військової частини А0409 щодо невиплати йому індексації грошового абезпечення за період з 01 січня 2016 року по 10 травня 2017 року.

На виконання рішення Житомрського окружного адміністративного суду від 02.09.2020 у сіправі №240/10509/20, яке набрало законної сили 22.02.2021, військовою частиною А0409 07.04.2021 позивачу було нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення за період 01 січня 2016 року по 10 травня 2017 року.

Тобто, остаточний розрахунок з позивачем відповідач провів 07.04.2021, що підтверджується випискою з карткового рахунку.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Cпеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, тому суд приходить до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року по справі № 2340/4192/18 (адміністративне провадження № К/9901/24531/19).

Таким чином, доводи відповідача щодо відсутності підстав для застосування до спірних відносин норм КЗпП України є необґрунтованими.

Згідно з ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

При цьому, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина 1 ст. 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина 2 ст.117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

У постанові Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 (провадження №11-1329апп18), зроблено висновок, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.

Отже, не проведення з вини уповноваженого органу розрахунку з працівником у строк передбачений ст. 116 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати (зокрема, індексації) роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме: виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Відповідно до п.2 постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08.02.1995 №100 передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Так, судом встановлено, що позивач звільнений з військової служби з 10.05.2017, а виплата компенсації за відпустки у розмірі 6224,21 грн. здійснена 09.03.2021, виплати індексації у розмірі 11078,18 грн - 07.04.2021.

Отже, остаточний розрахунок у розмірі 17302,39 грн. проведено 07.04.2021.

Отже, відповідачем допущено протиправну бездіяльність, що полягає у здійсненні повного розрахунку при звільненні.

Відповідно до наявної у матеріалах справи довідки середньоденний заробіток позивача складає - 237,96 грн. (14516/61)

Таким чином, середній заробіток за час затримки виплати позивачу індексації та компенсації за відпустки складає 339806,88 грн. (237,96*1428 днів)

Водночас, суд вважає, що в порівнянні із виплаченою на виконання судового рішень сумою в розмірі 17302,39 грн., суму 339806,88 грн. не можна вважати співмірною, оскільки вона значно перевищує суму таких виплат.

Так, застосування судом критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17.

Велика Палата зазначила, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Крім того у вищевказаній постанові зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Велика Палата у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц теж окреслила зазначені вище критерії оцінки спірних сум середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні незалежно від того, чи позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум підлягають задоволенню у повному обсязі чи частково.

Про допустимість зменшення розміру відшкодування середнього заробітку у правовідносинах щодо проходження військової служби вказав Верховний Суд у постанові від 20.05.2020 (справа № 816/1640/17), зазначивши про обов`язок суду мотивувати прийняте рішення в частині підстав зменшення відшкодування.

Вказаний підхід застосований Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду під час вирішення справи № 806/2473/18 і наведений в постанові від 30.10.2019, а також у постанові від 12.08.2020 у справі № 400/3151/19.

Так, Верховний Суд в постанові від 30.10.2019 по справі № 806/2473/18 (адміністративне провадження №К/9901/2118/19) сформував правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.

Суд враховує зазначені висновки Верховного Суду при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку позивачу у цій справі.

Зазначена правова позиція підтримана Сьомим апеляційним адміністративним судом у постановах від 05.01.2021 у справі №120/3218/20-в, від 16.12.2020 у справі №560/3094/20.

Отже, враховуючи, що недоплачена сума при звільненні становить 17302,39 грн., яка є значно меншою, ніж середній заробіток за час затримки виплати, суд вважає за необхідне застосувати до даних правовідносин принцип співмірності.

Так, істотність частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 17302,39 грн., (частка недоплаченої суми) / 339806,88 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку (1428 днів)) х 100 = 5,09 %.

Отже сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 5,09 % становить: 237,96 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 5,09 % = 12,11 грн., 12,11 грн. х 1428 ( днів затримки розрахунку) = 17293,08 грн.

Таким чином, з урахуванням принципу розумності, справедливості та співмірності, суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 17293,08 грн., з урахуванням істотності частки несвоєчасно виплачених сум в порівнянні із середнім заробітком позивача.

Отже, належним способом захисту прав позивача буде визнання протиправною бездіяльність військової частини щодо нездійснення повного розрахунку при звільнені зі служби та стягнення з відповідача середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 17293,08 грн.

Вказаний спосіб захисту порушення права обрано Сьомим апеляційним адміністративним судом у справі № 240/13094/20.

Частиною 1 та 2 ст. 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем в порушення ч.2 ст.77 КАС України не доведено правомірність своєї бездіяльності щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації додаткової відпустки як учаснику бойових дій, а тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити частково.

Керуючись статтями 242-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,

вирішив:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А0409 (вул.Леваневського, 3, м.Новоград-Волинський, Житомирська область, 11703, код ЄДРПОУ 07962707) щодо нездійснення повного розрахунку при звільнені з військової служби ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Стягнути з військової частини А0409 (вул.Леваневського, 3, м.Новоград-Волинський, Житомирська область, 11703, код ЄДРПОУ 07962707) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні з 10.05.2017 по 07.04.2021 у розмірі 17293,08 грн. (сімнадцять тисяч двісті дев"яносто три гривні вісім копійок).

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини А0409 (вул.Леваневського, 3, м.Новоград-Волинський, Житомирська область, 11703, код ЄДРПОУ 07962707) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 908 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Капинос