Ухвала суду № 100991764, 11.11.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

11.11.2021Справа № 910/18204/21

Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Алего» (03148, м. Київ, вул. Гната Юри, буд. 9, кім. 414) про забезпечення позову подану одночасно з пред`явленням позову

особа, щодо якої заявник просить вжити заходи забезпечення позову Управління з питань реклами виконавчого органу Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36) та Виконавчий орган Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36)

Без виклику (повідомлення) представників учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Алего» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Управління з питань реклами виконавчого органу Київської міської ради (далі - відповідач) про зобов`язання здійснити перерахунок орендної плати шляхом звільнення від сплати оренди та не нараховувати штрафні санкції.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за період неможливості користування зовнішніми рекламними засобами у зв`язку з відсутністю дозвільних документів, відповідач на підставі договору тимчасового користування місцем, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва для розміщення рекламного засобу №594/19 від 10.09.2019 неправомірно нараховує позивачу орендну плату, у зв`язку з чим просить зобов`язати відповідача здійснити перерахунок орендної плати за спірний період шляхом звільнення його від сплати оренди у розмірі 824199,31 грн та зобов`язати не нараховувати штрафні санкції на неї.

При цьому, одночасно з позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову, відповідно до якої просить вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони Управлінню з питань реклами виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Виконавчому органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації):

- нараховувати орендну плату за період, коли позивач не мав можливості користуватися місцями для розміщення реклами на 17 рекламоносіях, зазначених у адресному переліку №42 по договору №594/19 від 10.09.2019;

- нараховувати штрафні санкції (пеню, 3% річних та штраф) за прострочення орендної плати по договору №594/19 від 10.09.2019 по 17 рекламоносіях, зазначених у адресному переліку №42 по договору №594/19 від 10.09.2019;

- демонтувати рекламні засоби, які є власністю Товариства з обмеженою відповідальністю «Алего» по адресному переліку №42.

Заява про вжиття заходів забезпечення позову обґрунтована тим, що на підставі розпорядження Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про відмову в продовженні строку дії дозволів на розміщення зовнішньої реклами, яке скасовано в судовому порядку, позивач не міг користуватися 17 рекламоносіями, зазначеними в адресному переліку №42, втім відповідач за договором №594/19 від 10.09.2019 за цей період нараховує позивачу орендну оплату, не сплата якої в добровільному порядку надає відповідачу можливість нараховувати штрафні санкції та демонтувати рекламні засоби, а відтак існує реальна необхідність для вжиття відповідних заходів.

Дослідивши матеріали заяви про забезпечення позову суд дійшов висновку, що у задоволенні поданої заяви належить відмовити з огляду на таке.

Частиною першою статті 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно з частиною першою статті 11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Забезпечення позову за своєю правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Забезпечення позову - це, по суті, обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 ГПК України.

Згідно з положеннями цієї статті господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

У вирішенні питання про забезпечення позову, виходячи з положень статей 136, 137 ГПК України, господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду та наслідків заборони відповідачеві або іншим особам здійснювати певні дії.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Обранням належного заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із вимогами позивача, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи.

Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав інших осіб, не залучених до участі у справі. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову слід враховувати, що такими заходами не повинні порушуватися права осіб, що не є учасниками справи, застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.

Аналогічні правові висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 14.06.2018 у справі №916/10/18, від 23.06.2018 у справі №916/2026/17, від 16.08.2018 у справі №910/5916/18, від 11.09.2018 у справі №922/1605/18, від 14.01.2019 у справі №909/526/18, від 21.01.2019 у справі №916/1278/18, від 25.01.2019 у справі №925/288/17, від 26.09.2019 у справі №904/1417/19, від 26.10.2020 у справі №907/477/20 та від 11.11.2020 у справі № 910/13709/19.

За змістом статей 136, 137 ГПК України обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, має пересвідчитися, зокрема, в тому, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

В свою чергу, обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.

При цьому, під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

Вирішуючи питання щодо забезпечення позову, суд насамперед повинен з`ясувати зміст позовних вимог, а також правові підстави позову.

Відповідно до частини першої та пунктів 4, 5 частини третьої статті 162 ГПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити, зокрема: зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

Як встановлено судом, предметом поданого позову є зобов`язання відповідача здійснити перерахунок орендної плати за договором шляхом звільнення позивача від сплати орендної плати за період з 31.05.2018 по 25.01.2021 у сумі 824199,31 грн та зобов`язання відповідача не нараховувати оплату штрафних санкцій за договором по 17 рекламоносіях, зазначених у адресному переліку №42.

Таким чином, звертаючись з відповідною заявою, позивач, серед іншого, повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову; наявність зв`язку між конкретним заходом забезпечення і предметом позовної вимоги; взаємопов`язаність заходу забезпечення з обставиною утруднення виконання чи невиконання рішення господарського суду, а саме, що обраний спосіб забезпечення спроможний запобігти відповідним утрудненням; імовірність утруднення виконання рішення або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів - саме з урахуванням предмета позову і неможливості виконання позовних вимог у випадку їх задоволення.

Однак, заявником не доведено в порядку приписів статей 76-79 ГПК України, що існує реальна загроза, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони Управлінню з питань реклами виконавчого органу Київської міської ради та Виконавчому органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) демонтувати рекламні засоби, які є власністю Товариства з обмеженою відповідальністю «Алего» по адресному переліку №42 може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених прав позивача (у разі задоволення позову), за захистом яких він звернувся до суду (здійснення перерахунку орендної плати).

При цьому, суд зауважує, що захід забезпечення позову, який позивач просить суд вжити за поданою заявою (заборона демонтажу рекламних засобів), не є адекватним заявленому позивачем способу захисту (зобов`язання здійснити перерахунок та не нараховувати штрафні санкції). Так, як вже зазначалося, суд вирішує питання щодо визначення можливих наслідків невжиття заходів забезпечення у формі істотного ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту або поновлення порушених прав позивача (необхідна умова для застосування заходів забезпечення позову), виключно в межах заявлених позовних вимог, тобто в межах способу захисту (предмета позову), з яким позивач звернувся до суду, з огляду на приписи ст.5, ч. 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, зважаючи на предмет позову, з яким звернувся позивач до суду, суд доходить висновку, що вказаний заявником захід забезпечення позову (заборона демонтувати рекламні засоби), не зможе забезпечити ефективний захист та поновлення порушених прав позивача в контексті заявленого позивачем способу захисту.

Суд зазначає, що посилання заявника на те, що у разі невжиття заходів забезпечення позову у вигляді заборони демонтажу рекламних засобів може розпочатися їх демонтаж у будь-який момент, не є беззаперечним свідченням наявності підстав вважати, що виконання рішення у даній справі за позовом про зобов`язання здійснити перерахунок шляхом звільнення позивача від сплати орендної плати та не нараховувати штрафні санкції буде ускладнено або унеможливлено, враховуючи, при цьому, що предметом даного судового спору не є питання правомірності проведення будь-яких демонтажних робіт.

Крім того, згідно з частиною 11 статті 137 Господарського процесуального кодексу України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Враховуючи положення ч. 11 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України, суд зобов`язаний з`ясувати, чи тотожні за змістом заявлені заходи забезпечення позову задоволенню заявлених позовних вимог, та не повинен вживати заходів забезпечення позову, якщо здійснення таких заходів забезпечення позову практично є задоволенням заявлених позовних вимог, і при цьому спір не вирішується по суті.

Аналогічна правова позиція щодо застосування норми права викладена у постанові Верховного Суду від 01.10.2020 у справі №925/1159/19, від 07.05.2020 у справі №910/11739/19 та від 16.04.2020 у справі №910/18680/19.

Позов не може бути забезпечений таким способом, який фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті судом.

В даному випадку, позивачем заявлено вимоги про зобов`язання відповідача здійснити перерахунок орендної плати за договором шляхом звільнення позивача від сплати орендної плати та зобов`язання не нараховувати позивачу оплату штрафних санкцій, а відтак, в такому випадку, забезпечення позову буде по своїй суті, з однієї сторони, частково тотожним задоволенню заявлених позовних вимог до прийняття рішення по суті, що не узгоджується з вимогами процесуального законодавства, а з іншої сторони, істотно порушить баланс інтересів всіх учасників спору.

Дані висновки суду також підтверджуються і тим, що заява про вжиття заходів забезпечення позову мотивована тими самими фактичними обставинами, що і позовна заява, а відтак, задовольнивши подану заяву про вжиття заходів забезпечення, суд фактично вирішить спір у справі, що не відповідає приписам частини 11 статті 137 Господарського процесуального кодексу України.

За таких обставин, оцінивши доводи заявника щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості, співмірності та адекватності вимог заявника про забезпечення позову щодо заявлених позовних вимог, беручи до уваги тотожність заходів забезпечення позову із заявленими вимогами, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.

Керуючись статтями 136, 137, 140, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Алего» про забезпечення позову відмовити.

Ухвала набирає законної сили 11.11.2021 та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня набрання нею законної сили.

Суддя Т.В. Васильченко