Рішення № 100981785, 10.11.2021, Коростенський міськрайонний суд Житомирської області

Справа № 279/3461/21

Провадження № 2/279/1466/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 листопада 2021 року м.Коростень Житомирської області

Коростенський міськрайонний суд Житомирської області у складі судді Недашківської Л.А., з секретарем Подвисоцькою Т.В., розглянувши за правилами загального позовного провадження цивільну справу №279/3461/21 за позовом ОСОБА_1 до Територіальної громади в особі виконавчого комітету Коростенської міської ради, ОСОБА_2 , який діє в інтересах неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідачів: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Коростенської міської ради про визнання осіб такими, що втратили право на користування житловим приміщенням,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулась до суду з даним позовом до відповідачів, зазначивши, що вона на підставі договору купівлі-продажу від 19.10.2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Левківською Г.С., зареєстрованого в реєстрі за №1709 є власником квартири АДРЕСА_1 . Попередньо, перед оформленням вищезазначеного договору, було отримано та надано нотаріусу, довідку про склад сім`ї по квартирі, відповідно до якої вбачається відсутність зареєстрованих осіб в данік квартирі. В 2021 році вирішила реалізувати своє право власності на дану квартиру, шляхом її продажу, однак звернувшись до виконавчого комітету Коростенської міської радли, їй повідомили про зареєстрованих осіб в належній їй квартирі. Хто є дані громадяни їй не відомо. В даній квартирі з дати її придбання, останні не проживали та не проживають. Вказала, що відповідачі не проживають, витрат по утриманню квартири не несуть, особисті речі відсутні. Будь-якеих стосунків з ними не підтримує, родичами останні позивачці не являються. Будь-яких угод найму, оренди з відповідачами позивачка не укладала. Всі ці факти перешкоджають їй в здійсненні своїх прав власності відносно належної їй на праві власності квартири, тому вимушена звернутись до суду про захист своїх законом охоронюваних прав з даною позовною заявою, просила суд постановити рішення про визнання відповідачів таким, що втратили право на користування вказаним вище житловим приміщенням.

Позивач свої вимоги підтримала в повному обсязі та просила їх задовольнити, подавши письмову заяву.

Відповідачі, будучи належним чином неодноразово повідомленими про час та місце судового розгляду, в тому числі шляхом розміщення оголошень про виклик на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет (веб-адреса Коростенського міськрайонного суду Житомирської області krm.zt.court.gov.ua, Е-mail inbox@krm.zt.court.gov.ua), в судове засідання не прибули, будь-яких заяв та клопотань не подали.

Відповідач Територіальної громади в особі виконавчого комітету Коростенської міської ради в судове засідання не з`явився надав суду заяву, в якій просив розгляд справи провести у відсутнісь його представника, проти задоволення позову не заперечив.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідачів: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Коростенської міської ради в якій просив розгляд справи провести у відсутнісь його представника, проти задоволення позову не заперечив.

Враховуючи те, що в судове засідання не з`явились всі особи, які беруть участь у справі, а тому фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, що відповідає положенню ч.2 ст.247 ЦПК України.

Дослідивши письмові докази та проаналізувавши їх в сукупності, суд дійшов висновку про наступне :

Судом встановлено, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 , що стверджується договором дарування від 19.10.2019 року та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

За даною адресою зареєстровані відповідачі у справі, хоча фактично вони за цією адресою не проживають з 2019 року, їх особистих речей в квартирі немає. Ці обставини підтверджені довідкою №618 від 21.04.2017 року, довідкою 10.19 №882, і ніким не оспорюються.

Статтею 15 ЦК України, встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За змістом ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 29 ЦК України, встановлено, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналась 17 липня 1997 року, відповідно до Закону України від 17 липня 1997 року № 475/97ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Першого протоколу та протоколів № 2.4.7.11 до Конвенції» закріплено принцип непорушності прав приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном.

Права власника житлового будинку, квартири визначені статтею 383 ЦК України та статтею 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім`ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

У ч.1 ст.321 ЦК України зазначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 328 ЦК України таке право власника виникає тоді, коли він набув право власності на підставах, що не заборонені законом, в тому числі на підставі договору купівлі-продажу.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, згідно ч.1 ст.316 ЦК України.

Відповідно до вимог ст.ст.319, 321 ЦК України власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Власник може вимагати усунення будь — яких порушень його права.

Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

Частиною першою статті 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Згідно ст. 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Аналіз наведених вище норм права дає підстави для висновку про те, що право членів сім`ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім`ї якого вони є; із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім`ї.

Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК УРСР до членів сім`ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном, що передбачено ч.1 ст.391 ЦК України.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Розглядаючи цивільну справу та спірні правовідносини, що регулюються житловим законодавством, суд зазначає, що ст.47 Конституції України, ст.9 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод гарантується кожній особі, окрім інших прав, право на повагу до її житла, яке охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла (п.1 ст.8 Конвенції).

Пункт 2 ст. 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених в п. 1 цієї статті, є виправданим. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у п. 2 ст. 8 Конвенції.

Питання виселення або користування житловим приміщенням має розглядатися з урахуванням принципу верховенства права.

Відповідно до ст.9 ЖК України, ніхто не може бути обмежений в праві користування житловим приміщенням інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законом, житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони використовуються проти їх призначення або з порушенням прав інших громадян.

Згідно до ст.72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Звертаючись до суду із позовом позивача зазначила, що відповідач втратив право користування житлом за адресою: АДРЕСА_2 , оскільки не проживає без поважних причин тривалий час, що є підставою для визнання його таким, що втратив право користування будинком.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ч.ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно п.34 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року № 5, усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом зняття особи з реєстраційного обліку, залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням, відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (наприклад, статті 71,72, 116,156 ЖК УРСР; стаття 405 ЦК), а саме від вирішення однієї із таких вимог: про позбавлення права власності на жиле приміщення: про позбавлення права користування жилим приміщенням; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.

Відповідно до ст.3 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація - це внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних реєстраційному органу.

Реєстрація місця проживання відповідача в будинку позивача створює власнику перешкоди у користуванні та розпорядженні належною їй нерухомістю.

Можливість у добровільному порядку вирішити спір відсутня.

Відповідно до ст.7 Закону України «Про свободу пересування та вільного вибору місця проживання» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі: заяви особи або її представника, що подається до органу реєстрації; судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою; свідоцтва про смерть.

Згідно з абзацом 8 п.26 Постанови КМУ від 2 березня 2016 р №207 «Про затвердження правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного Державного демографічного реєстру» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється з підстав на право користування житловим приміщенням (закінчення строку дію договору оренди, найму, піднайму житлового приміщення, строку навчання в навчальному закладі(у разі реєстрації місця проживання в гуртожитку навчального закладу на час навчання), відчуження житла та інших визначених законодавством документів).

Таким чином, враховуючи, що відповідачі, які зареєстровані у спірній кватртирі як члени сім`ї попереднього власника, право власності якого, на житловий квартиру, на час звернення до суду припинено, порушують право власності позивачки, тому вимога її щодо захисту порушеного права є законною, у зв`язку з чим перешкоди, які створені цією реєстрацією, мають бути усунуті шляхом визнання відповідачів такими, що втратили право користування житлом.

Оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про задоволення позову.

Керуючись ст.ст.4,12,81,263-265 ЦПК України,

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який діє в інтересах неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 такими, що втратили право на користування житловим приміщенням квартирою АДРЕСА_1 .

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в 30-денний строк, який обчислюється з дня проголошення (складення) рішення. Учасник справи, якому рішення не було вручено у день його проголошення (складення), має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, а в разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним судом, якщо рішення не було скасовано .

Сторони:

Позивач – ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідачі – територіальна громада в особі виконавчого комітету Коростенської міської ради, місце знаходження: 11501, Коростень, вул.Грушевського, 22, Житомирська область, ЄДРПОУ 13576977.

ОСОБА_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_4 ,

ОСОБА_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_4 ,

ОСОБА_5 , місце реєстрації: АДРЕСА_4 ,

Третя особа: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Коростенської міської ради, місце знаходження: 11501, м.Коростень вул. Грушевського,22, Житомирська область.

Суддя Недашківська Л.А.

копія згідно з оригіналом