Ухвала суду № 10098023, 16.06.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" червня 2010 р. К-25879/08

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

Сергейчука О.А.

Федорова М.О.

при секретарі: Андрюхіній І.М.

за участю представників:

позивача: Гуйванюка Й.Є.

відповідача: Сиротіної О.Б.

прокурора: Дубаса В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Кременчуцької обєднаної державної податкової інспекції в Полтавській області

на постанову Господарського суду Полтавській області від 14.11.2007 та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.11.2008

у справі № 3/330

за позовом Закритого акціонерного товариства транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія (ЗАТ ТФПНК) «Укртатнафта»

до Кременчуцької обєднаної державної податкової інспекції в Полтавській області

за участю Прокуратури Полтавської області

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

ЗАТ ТФПНК «Укртатнафта»заявлено позов визнання нечинними податкових повідомлень-рішень Кременчуцької ОДПІ про нарахування податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів в загальній сумі 418278074,00 грн., в т.ч. основний платіж - 278852049,00 грн. та штрафна (фінансова) санкція - 139426025,00 грн. - №0000092305/0/1239 від 12.05.2006, №0000092305/1/1792 від 19.07.2006, №0000092305/2/2434 від 12.10.2006; та про зменшення суми бюджетного відшкодування ПДВ на загальну суму в 1873358,00 грн. з зобов'язанням сплатити цю суму основного платежу та штрафну (фінансову) санкцію - 756683,00 грн. - №0000082305/2/68 від 12.10.2006.

Постановою Господарського суду Полтавської області від 14.11.2007 позов задоволено частково: визнано нечинними податкові повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ: №0000092305/0/1239 від 12.05.2006, №0000092305/1/1792 від 19.07.2006, №0000092305/2/2434 від 12.10.2006 в частині визначення податкових зобов'язань з податку на додану вартість в загальній сумі 418228294,77 грн., в т.ч. основний платіж - 278818862,85 грн. та штрафна (фінансова) санкція - 139409431,92 грн.; визнано нечинним податкове повідомлення-рішення №0000122305/2/68 від 12.10.2006 в частині визначення до зменшення суми бюджетного відшкодування ПДВ на загальну суму в 1851235,30 грн., в т.ч. березень 2005 року -352618,65 грн., липень 2005 року - 3687,00 грн., жовтень 2005 року - 1011236, 65 грн., листопад 2005 року - 483692,65 грн., та штрафної (фінансової) санкції -756683, 00 грн.; в іншій частині вимог відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.11.2008 постанову Господарського суду Полтавської області від 14.11.2007 скасовано в частині визнання нечинним та відмови у визнанні нечинним податкового повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ №0000122305/2/68 від 10.12.2006. Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ від 10.12.2006 №0000082305/2/68 в частині зменшення суми бюджетного відшкодування ПДВ за березень 2005 року в сумі 315265,50 грн., за липень 2005 року в сумі 3686,65 грн., за жовтень 2005 року в сумі 1011236,65 грн., за листопад 2005 року в сумі 483692,65 грн. та визначення суми податкового зобовязання з ПДВ у розмірі 1813880,75 грн. та застосування штрафних санкцій у розмірі 726944,37 грн., в іншій частині позовних вимог щодо визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 10.12.2006 №0000082305/2/68 відмовлено. В решті постанову Господарського суду Полтавської області від 14.11.2007 залишено без змін.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового рішення про відмову в позові повністю, з підстав неправильного застосування норм матеріального та процесуального права, а саме, п.1.8, 1.18 ст.1, п.4.1 ст.4, пп.7.2.1 п.7.2, пп.7.4.4, 7.4.5 п.7.4, пп.7.7.45 п.7.7. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»та ст.159 КАС України.

Позивач у запереченнях на касаційну скаргу просив в її задоволенні відмовити.

Перевіривши у відкритому судовому засіданні повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень стали висновки проведеної відповідачем планової виїзної комплексної перевірки дотримання позивачем вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.10.2004 по 31.12.2005, за результатами якої складено акт №147/23-120/00152307 від 25.04.2006.

На підставі акта перевірки позивачу визначено податкові зобовязання з податку на додану вартість в загальній сумі 418278074,00 грн., у т.ч. основний платіж 278852049,00 грн. та штрафна (фінансова) санкція 139426025,00 грн. за податковим повідомленням-рішенням №0000092305/0/1239 від 12.05.2006 та зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ на загальну суму 1873358,00 грн., з зобовязанням сплатити цю суму основного платежу та штрафні (фінансові) санкції 756683,00 грн. за податковим повідомленням-рішенням №0000082305/2/68 від 12.10.2006.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що висновки акта перевірки в частині є такими, що суперечать вимогам чинного законодавства.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції Закону України від 15.07.1999 № 977-XIV, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»визначено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку і оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що як сам позивач так і його контрагенти за відповідними угодами, а саме, ТОВ «Татарстан-Експорт», НАК «Нафтогаз України», ПП НВП «Герда», Компанія «Промсантехніка-1», ТОВ «Електромаш»є платниками ПДВ та перебувають на обліку в податкових органах, що не заперечується відповідачем.

Позивач, придбавши у зазначених контрагентів товарно-матеріальні цінності (нафта, обладнання, запчастини тощо) та сплативши в безготівковому порядку їх вартість, на підставі отриманих оригіналів податкових накладних відніс до складу податкового кредиту відповідних звітних періодів зазначені в них суми ПДВ, з дотриманням приписів ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість.

Судами попередніх інстанцій правильно відхилено доводи відповідача, що підставою для виключення зі складу податкового кредиту сум ПДВ сплаченого позивачем в ціні придбання товарно-матеріальних цінностей та зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ відповідних звітних періодів, є неможливість проведення зустрічних перевірок непрямих контрагентів позивача, оскільки Закон України «Про податок на додану вартість»не ставить відшкодування податку на додану вартість в залежність від проведення податковими органами зустрічних перевірок платників податку, а також встановлює для податкового органу строки на протязі яких мають бути проведені перевірки для визначення достовірності нарахування бюджетного відшкодування.

Крім того, якщо контрагент не виконав свого зобовязання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Посилання відповідача на порушення ТОВ «Інконтелм», який є імпортером нафти сирої на територію України, чинного законодавства у звязку з несплатою ПДВ до бюджету після набуття чинності Законом України «Про усунення дискримінації в оподаткуванні субєктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження»від 17.02.2000 №1457-Ш, яким припинено пільговий режим валютного регулювання, оподаткування та митного оформлення для підприємств, створених із залученням іноземних інвестицій, незалежно від форми та часу їх внесення, не впливає на виникнення у позивача права на формування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування з ПДВ за не підтвердження факту існування між ними господарських операцій.

Правильними є і висновки судів попередніх інстанцій про правомірне віднесення до складу податкового кредиту суми ПДВ в розмірі 960,00 грн., сплаченої в складі вартості послуг наданих позивачу ТОВ «Авіакомпанія «Челендж АЕРО»згідно податкових накладних №510 від 17.12.2004 та №514 від 20.12.2004 на виконання умов договору №6-2 (960/10/1100) від 22.05.2003, відповідно до приписів пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», зважаючи на наявність постанови Господарського суду Полтавської області у справі №3/296, що набрала законної сили, якою підтверджено правомірність віднесення позивачем до складу валових витрат витрат на оплату чартерних авіарейсів ТОВ «Авіакомпанія «Челендж АЕРО»по перевезенню за умовами договору №6-2 (960/10/1100) від 22.05.2003 членів Спостережної Ради та Ревізійної комісії АТ «Укртатнафта»для їх участі у засіданні Спостережної Ради, що повязано з забезпеченням господарської діяльності товариства.

Згідно пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

За недоведеності факту невідповідності податкових накладних, копії яких наявні в матеріалах справи, виданих позивачу його контрагентами - ЗАТ «Президент-Готель «Київський», ТОВ «Експо-Північ», ПП «ОРЗіС», ТОВ «Інформаційний центр «Електронні вісті», встановленим пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»вимогам, суди дійшли вірного висновку про відсутність у відповідача правових підстав для виключення ПДВ в сумі 325848,67 грн. з складу податкового кредиту.

Крім того, самі по собі недоліки в заповненні податкової накладної, виявлені податковою інспекцією в результаті перевірки позивача, не роблять її недійсною та не свідчать про її неналежність та недопустимість як доказу, за підтвердження здійснення господарських операцій іншими первинними документами.

Перевіряючи правомірність визначення відповідачем податкових зобовязань з податку на додану вартість за операціями з реалізації позивачем ТОВ «Новойл»дизпалива Л-0,2-62 за цінами нижче за звичайні, суди попередніх інстанцій обґрунтовано керувались положеннями пп.1.20.2, 1.20.8, 1.20.10 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Згідно пп.1.20.10 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»податковий орган має право застосувати звичайні ціни для визначення бази оподаткування у випадках, передбачених законом, незалежно від виду господарської операції, що здійснюється платником цього податку, або податкового статусу іншої сторони такої операції.

Так, Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств»передбачаються конкретні випадки застосування звичайних цін при визначенні податкових зобовязань з податку на прибуток підприємств. Однак, жоден з випадків, перелічених в Законі, не підпадає під порушення, описане в акті перевірки, а саме: продаж нафтопродуктів ТОВ «Новойл», яке не є повязаною з позивачем особою в розумінні п. 1.26 ст. 1 вказаного Закону за ціною нижче за звичайні ціни продажу таких нафтопродуктів на внутрішньому ринку України.

При цьому слід зазначити, що чинний Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»не містить положень про те, що продукція субєкта господарювання не може бути реалізована за ціною, що є нижчою за собівартість такої продукції.

Відповідно до п.4.1 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість»база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни.

Отже, позивач може реалізувати свій товар на внутрішньому ринку за ціною, що є нижчою за собівартість, однак така ціна має знаходитись в межах звичайних цін.

Проте, в порушення вимог пп.1.20.2 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», відповідачем не проведено детального та обґрунтованого аналізу цін, які існували на світовому ринку нафтопродуктів, не здійснено аналізу договорів з ідентичними (однорідними) товарами у співставних економічних умовах, не проаналізовано та не дана оцінка наявності або відсутності будь-яких інших обєктивних умов, що існували на ринку ідентичних (однорідних) товарів та могли вплинути на ціну.

Зокрема, податковим органом співставлення цін реалізації нафтопродуктів ТОВ «Новойл»та ДП «Укрзалізничпостач»здійснено без аналізу умов укладених договорів, співставлення економічних умов, та наявності або відсутності будь-яких інших обєктивних умов, що існували, та могли вплинути на ціну, а також без врахування обсягів поставок за договорами.

Викладене, а також те, що відповідачем в акті перевірки не наведено та не надано суду жодного прикладу перевищення цін, які податковий орган вважає звичайними, на 20% порівняно із договірними цінами Товариства на нафтопродукти, дає підстави колегії суддів погодитись з висновком судів про незаконність здійсненого відповідачем нарахування податку на додану вартість в сумі 1719943,00 грн. із застосуванням звичайних цін.

Щодо віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ, сплачених у звязку з оплатою інформаційно-рекламних послуг, то в цій частині судова колегія вважає правильним рішення суду апеляційної інстанції про відсутність у позивача такого права, з огляду на приписи пп.5.4.4 п.5.4 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та пп. 7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки віднесення до складу валових витрат витрат, повязаних із наданням спонсорської допомоги не передбачено. Виходячи з викладеного, відповідачем правомірно виключено з складу податкового кредиту за березень 2005 року 37353,15 грн. та зменшено бюджетне відшкодування.

Слід погодитися і з висновком попередніх інстанцій про те, що використання позивачем орендованих банкоматів для видачі працівникам коштів на оплату праці не впливає на дохід підприємства (як-от на максимізацію доходів чи мінімізацію витрат, тобто на отримання прибутку в цілому), а відтак не може вважатися використанням у господарській діяльності платника. У звязку з цим дії відповідача щодо визначення позивачеві суми завищення бюджетного відшкодування з ПДВ, з урахуванням поданих уточнюючих розрахунків податкових зобовязань повязаних з виправленням самостійно виявлених помилок, зареєстрованих відповідачем 06.04.2006, у розмірі 33186,15 грн. та нарахування 16593,08 грн. штрафних санкцій правильно визнані правомірними.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи судом допущено неправильне застосування чи порушення норм матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене, судова колегія вважає, що суд апеляційної інстанції, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, та постановив обґрунтоване рішення, що повно відображає обставини, які мають значення для справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх скасування, з мотивів викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Кременчуцької обєднаної державної податкової інспекції в Полтавській області залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.11.2008 залишити без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.

Головуючий Л.В.Ланченко

Судді О.М.Нечитайло

Н.Г.Пилипчук

О.А.Сергейчук М.О.Федоров