Рішення № 100957642, 07.10.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2021 року Справа № 160/13133/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Кучми К.С., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить:

- визнати протиправними дії Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області щодо не виплати їй недоотриманої пенсії ОСОБА_2 в сумі 16 253 грн.;

- зобов`язати Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області сплатити їй недотриману пенсію ОСОБА_2 в сумі 16 253 грн., своєчасно і в повному обсязі їй на особистий рахунок.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначила, що на підставі свідоцтва про смерть її чоловіка ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та документів, поданих до відповідача їй була виплачена допомога на поховання. Однак відповідачем не була включена в остаточну виплату заборгованість відповідно до рішення суду від 28.08.2019 року по адміністративній справі №160/7079/19 за період з 01.01.2018 року по 29.09.2019 року в сумі 16 253 грн. Позивач вважає, що відмова відповідача виплатити їй недоотриману пенсію її померлого чоловіка порушує її законні права та інтереси. Враховуючи викладене, позивач була змушена звернутися до суду з даним позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.08.2021 року було відкрито провадження по даній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

До суду 31.08.2021 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що у Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області відсутні підстави для виплати відкладеної пенсії згідно з постановою КМУ від 21.02.2018 р. №103. Оскільки відповідно до ст.61 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» суми пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, осіб, які мали право на пенсію за цим Законом, та членів їх сімей і залишились недоодержаними в зв`язку з його смертю, не включаються до складу спадщини і виплачуються тим членам його сім`ї, які належать до осіб що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. Крім того, законодавством не передбачена виплата недоотриманої пенсії у випадку звернення з відповідною заявою після закінчення 6 місяців після смерті незалежно від причин пропуску строку. За таких обставин, відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити.

Від позивача 15.09.2021 року надійшла відповідь на відзив, в якій вона фактично підтримала заявлені позовні вимоги, та просила суд позов задовольнити, а доводи викладені у відзиві на позовну заяву просила не брати до уваги при ухваленні судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, позицію відповідача, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об`єктивному розгляді обставин справи, суд встановив наступні обставини справи.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримував пенсію за вислугу років, призначену відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року №2262-ХІІ до 13 січня 2021 року через смерть.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.08.2019 року по адміністративній справі №160/7079/19 було частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, а саме:

- визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області в частині зменшення відсоткового значення розміру пенсії з 83% до 70% суми грошового забезпечення;

- зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області здійснити з 01.01.2018 перерахунок пенсії ОСОБА_2 відповідно до ст.63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», у порядку та в розмірах визначених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», виходячи з відсоткового значення основного розміру пенсії 83% сум грошового забезпечення, та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум.

07.06.2021 року на адресу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надійшла заява від ОСОБА_1 (дружини померлого ОСОБА_2 ) про виплату недоотриманої суми пенсії її чоловіка.

Своїм листом від 30.06.2021 року №20822-16675/С-01/8-0400/21 відповідач повідомив позивача, що у Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області відсутні правові підстави для виплати відкладеної пенсії згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 р. № 103, оскільки відповідно до статтею 61 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» суми пенсії що підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, осіб, які мали право на пенсію за цим Законом, та членів їх сімей і залишились недоодержаними в зв`язку з його смертю, не включаються до складу спадщини і виплачуються тим членам його сім`ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Статтею 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії.

Відповідно до ч.1 ст.52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», сума пенсії, яка належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, виплачується по місяць смерті включно членам його сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім`ї, зазначеним у частині 2 статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи ні.

Частиною 2 статті 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що члени сім`ї, зазначені в частині 1 цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Згідно з ч.3 ст.52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у разі відсутності членів сім`ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі звернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, входить до складу спадщини.

Вищевказана норма закону кореспондується зі статтею 91 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.999 року № 1788-XII, згідно з якої суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, передаються членам його сім`ї, а в разі їх відсутності - входять до складу спадщини. При зверненні кількох членів сім`ї належна їм сума пенсії ділиться між ними порівну. Зазначені суми виплачуються, якщо звернення за ними надійшли не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера. У разі смерті пенсіонера його сім`ї або особі, яка здійснила похорон, виплачується допомога на поховання в розмірі двомісячної пенсії.

Пунктом 2.26 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 р. за №1566/11846 (далі - Порядок № 22-1), передбачено, що для виплати недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера до органу, що призначає пенсію, в якому перебував на обліку померлий пенсіонер, надається свідоцтво про смерть, документи, які підтверджують родинні стосунки, документ, що посвідчує особу заявника.

Непрацездатними членами сім`ї, зазначеними у частині другій статті даного 36 Закону, подаються документи, які засвідчують, що вони перебували на утриманні померлого пенсіонера.

Члени сім`ї надають паспорт або інші документи, які підтверджують проживання з пенсіонером на день його смерті.

Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку про те, що суми недоотриманої пенсії виплачуються членам сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім`ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, якщо відповідне звернення надійшло не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера та з урахуванням надання документів, які підтверджують проживання з пенсіонером на день його смерті, а у разі відсутності членів сім`ї, або у разі не звернення ними за виплатою вказаної суми в шестимісячний строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, входить до складу спадщини.

Отже, оскільки позивач була членом сім`ї померлого пенсіонера і на день смерті проживала разом з ним, вона відповідно до вимог ст.52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» має право на одержання нарахованих але невиплачених померлому пенсіонеру сум.

Судом встановлено та не заперечується відповідачем, що позивач є членом сім`ї, яка проживала разом з пенсіонером ОСОБА_2 на день його смерті.

Вказані обставини також підтверджуються довідкою Виконавчого комітету Новомосковської міської ради від 12.02.2021 року №485.

Також, відповідачем не заперечується відповідність поданої позивачем заяви з додатками, що передбачені п.2.26 Порядок № 22-1.

Крім того, суд вважає безпідставними доводи відповідача про те, що позивачем пропущено шестимісячний строк для звернення про отримання вказаних виплат, оскільки відповідно до свідоцтва про смерть ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , а ІНФОРМАЦІЯ_3 , тобто в межах шестимісячного строку після смерті чоловіка, позивач звернулася до відповідача з заявою про виплату недоотриманої за життя пенсії ОСОБА_2 , про що вказується відповідачем у відповіді від 30.06.2021 року №20822-16675/С-01/8-0400/21.

Таким чином, з вищевикладеного видно, що позивач звернулася до відповідача в межах встановленого строку з заявою про виплату коштів у шестимісячний строк.

Як видно з листа відповідача від 30.06.2021 року №20822-16675/С-01/8-0400/21, на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.08.2019 року по справі №160/7079/19, ОСОБА_2 було проведено нарахування доплати за період з 01.01.2018 р. по 29.09.2019 р. в сумі 16 253 грн., яка залишилась несплаченою, через смерть останнього.

Щодо вимоги про зобов`язання відповідача виплатити на користь позивача недоотриману при житті пенсію ОСОБА_2 в сумі 16 253 грн., суд зазначає наступне.

Згідно з ч.4 ст.245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Тобто, законодавець передбачив обов`язок суду змусити суб`єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Як слідує зі змісту Рекомендації № К (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980 р. під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб`єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції. При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб`єкта владних повноважень.

Тобто, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».

Натомість, у даному випадку суд не вважає повноваження відповідача, як дискреційними, оскільки відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.

Згідно з судовою практикою Європейського суду з прав людини (рішення по справі «Олссон проти Швеції» від 24 березня 1988 року) запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців, водночас, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

Суд зазначає, що відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» практика ЄСПЛ підлягає застосуванню судами як джерело права.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне, зобов`язати Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області виплатити на користь позивача недотриману пенсію померлого ОСОБА_2 в сумі 16 253 грн.

Європейський Суд з прав людини в своєму рішенні "Великода проти України" від 03.06.2014 зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст.9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Приймаючи до уваги вище наведене, суд дійшов висновку про задоволення позовної заяви з викладених вище підстав.

Згідно з ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як видно з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду, тому судовий збір у розмірі 908 грн. підлягає поверненню позивачу.

На підставі викладеного, та керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241-246, 250, 262 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву – задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не виплати ОСОБА_1 недоотриманої пенсії її чоловіка ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в сумі 16 253 грн.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області виплатити ОСОБА_1 недотриману пенсію її чоловіка ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в сумі 16 253 грн.

Присудити за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул.Набережна Перемоги, 26, м.Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) судові витрати по справі у розмірі 908 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст.ст.295, 297 КАС України.

Суддя К.С. Кучма