Рішення № 100956082, 03.11.2021, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.11.2021 Справа № 914/1052/21

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Трускавецькі лікувальні води”, м. Трускавець

до відповідача: Санаторію “Нафтуся Прикарпаття”, с. Модричі Львівської області

про стягнення 40 604, 82 грн

Суддя Галамай О.З.

Секретар судового засідання Полюхович Х.М.

За участю представників:

від позивача: Боднар В.І. - представник;

від відповідача: не з`явився

ВСТАНОВИВ:

На розгляді Господарського суду Львівської області перебуває справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Трускавецькі лікувальні води” до відповідача: Санаторію “Нафтуся Прикарпаття” про стягнення 40 604, 82 грн на підставі договорів постачання лікувальних ресурсів №033-07 від 01.07.2019 та № 017-10 від 01.10.2019.

Хід розгляду справи.

Ухвалою суду від 17.05.2021 відкрито спрощене позовне провадження.

Ухвалою суду від 28.07.2021 постановлено здійснювати подальший розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 11.10.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 03.11.2021.

У судовому засіданні 03.11.2021 представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Відповідач явку повноважного представника у судове засідання не забезпечив.

Слід зазначити, що уся поштова кореспонденція скеровувалась відповідачу на адресу, зазначену у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Проте ухвала суду від 11.10.2021, яка скерована відповідачу ще 18.10.2021 станом на 03.11.2021 прямує до точки видачі/доставки.

Оскільки в матеріалах справи відсутні підтвердження наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку чи зміни відповідачем юридичної адреси, суд вважає, що факт неотримання поштової кореспонденції, яка з додержанням вимог процесуального закону, надсилалась за належною адресою, залежав від волевиявлення самого адресата.

Більше того, відповідач тривалий час отримував ухвали суду та подавав клопотання, тобто однозначно знав про розгляд цієї справи судом.

В рішенні Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі “Пономарьов проти України” зазначено, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Тому відповідач є належним чином повідомлений про розгляд цієї справи.

У судовому засіданні 03.11.2021 суд оглянув оригінали доказів, які підтверджують позовні вимоги та містяться у матеріалах справи.

Аргументи сторін.

Позовна заява обґрунтована неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договорами постачання лікувальних ресурсів №033-07 від 01.07.2019 та № 017-10 від 01.10.2019 в частині оплати за передану мінеральну воду на суму 31 752, 50 грн. Також позивач просив на підставі пунктів 5.1 договорів стягнути 8 852, 32 грн пені.

Відповідач подав суду відзив на позовну заяву, в якому просив застосувати наслідки спливу позовної давності до нарахованої пені та зменшити її на 99%. Заперечуючи щодо задоволення позовних вимог зазначив, що відомості відбору та зазначена у них інформація є неналежними доказами для підтвердження кількості мінеральних ресурсів; матеріали справи не містять доказів передачі рахунків на оплату та актів приймання-передачі від 31.10.2019 та 30.11.2019, які у місці, визначеному для підписання містять лише відтиски штампів (які може придбати будь-хто, у будь-якому магазині без жодного відношення до юридичної особи споживача); ствердив, що акти звірки дійсно містять підпис керівника відповідача, проте такий підтверджує лише отримання таких актів; вважає, що строк оплати по договорах становить 1 місяць та 10 днів з першого дня місяця, що є наступним за поточним, водночас зазначаючи, що строк оплати не настав. Крім того, повідомив, що попередній орієнтовний розрахунок судових витрат становить 10 000, 00 грн.

У запереченнях на відзив позивач зазначив, що згідно з пунктом 2.2.3 договорів кількість поставлених лікувальних ресурсів наливом у тару споживача визначається згідно з показниками лічильника, встановленого у наливному вузлі місця їх поставки; відпуск лікувальних ресурсів здійснювалося через лічильник води багатоструменевий крильчастий МТК-UА, МТУ-UА паспорт АШАЕ, 407223.001ПС, який затверджено Міністерством економічного розвитку і торгівлі України та зареєстровано в Державному реєстрі засобів вимірювальної техніки за номером У2207; дата первинної повірки - 08.11.2017, міжповірочний інтервал лічильника — не більше 4 років; лічильник холодної та гарячої води крильчасті Е-Т 1,5-U внесений до державного реєстру ЗТВ під номером У1884-15, повірка - 02.11.2018, міжповірочний інтервал - не більше 4 років; лічильник холодної та гарячої води крильчасті Е-Т 1,5-U внесений до державного реєстру ЗТВ під номером У1884-15, повірка 02.11.2018; міжповірочний інтервал - не більше 4 років; ствердив, що рахунки на оплату та акти приймання-передачі від 31.10.2019 та 30.11.2019 працівник позивача самостійно відвозив відповідачу; підписання актів звірки взаєморозрахунків вважає фактичним визнанням відповідачем наявності у нього боргу перед позивачем; щодо строку оплати, ствердив, що такий встановлено у пунктах 4.3. договорів; щодо розміру та строку нарахування пені звернув увагу на пункт 5.1 договору, в якому сторони погодили, що за прострочення оплати лікувальних ресурсів споживач сплачує на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, діючої в період нарахування пені від суми, яка підлягала оплаті за кожен день прострочення. Нарахування пені здійснюється протягом всього часу прострочення до моменту фактичної сплати боргу. Позовна давність за вимогами про стягнення пені за цим договором встановлюється сторонами у три роки. Пеня нараховувалася відповідно до норм чинного законодавства.

Тому позивач просив задоволити його позовні вимоги.

У відповідях на запитання позивач виклав аналогічні пояснення, як і у запереченнях на відзив та долучив копії паспортів лічильників № 00447581, № 201801006454 та № 00447672.

Обставини справи.

01 липня 2019 року та 01 жовтня 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю “Трускавецькі лікувальні води” (надалі - Постачальник) та Санаторій “Нафтуся Прикарпаття” (надалі - Споживач) уклали договори постачання лікувальних ресурсів № 033-07 та № 017-10 (далі - договори), відповідно до пункту 1.1 яких Постачальник за замовленням Споживача зобов`язується постачати Споживачу через приєднану мережу (мінералпровід) та/або шляхом наливу у тару Споживача лікувальні ресурси, а Споживач зобов`язується оплачувати їх у обсягах, зазначених у цьому пункті.

Згідно з пунктами 2.1.1 та 2.1.2 договорів постачання лікувальних ресурсів мінералопроводом здійснюється щоденно з 7.30 год до 19.30 год, а місцем поставки (місцем, в якому здійснюється передання лікувальних ресурсів від Постачальника до Споживача) є місце встановлення лічильника.

Оплата лікувальних ресурсів здійснюється Споживачем шляхом безготівкового перерахування коштів на рахунок Постачальника, який вказано в цьому договорі в такому порядку:

- до 5 числа поточного місяця попередня оплата в розмірі 50% від вартості планового обсягу постачання лікувальних ресурсів на поточний місяць згідно з п. 1.1. цього договору;

- до 10 числа наступного місяця – остаточний розрахунок за поставлені в попередньому місяці лікувальні ресурси.

Відповідальність сторін передбачена у розділі 5 договорів, зокрема, пунктом 5.1 договору, сторони погодили, що за прострочення оплати лікувальних ресурсів Споживач сплачує на користь Постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, діючої в період нарахування пені від суми, яка підлягала оплаті за кожен день прострочення. Нарахування пені здійснюється протягом всього часу прострочення до моменту фактичної сплати боргу. Позовна давність за вимогами про стягнення пені за цим Договором встановлюється Сторонами у три роки.

Договір № 033-07 від 01.07.2019 набрав чинності з дня його підписання та діяв до 30.09.2019, договір № 017-10 від 01.10.2019 діяв до 31.12.2019, а в частині зобов`язань Сторін - до повного їх виконання.

На виконання умов договору № 033-07 від 01.07.2019 позивач передав відповідачу лікувальні ресурси на загальну суму 27 002,50 грн, що підтверджено актами прийому-передачі № 298 від 31.08.2019 на суму 18 725, 00 грн та № 338 від 30.09.2019 на суму 8 277, 50 грн.

На виконання умов договору № 017-10 від 01.10.2019 позивач передав відповідачу лікувальні ресурси на загальну суму 6 177, 50 грн, що підтверджено актами прийому-передачі № 376 від 31.10.2019 на суму 5 215, 00 грн та № 418 від 30.11.2019 на суму 962, 50 грн.

Усі акти підписані представниками двох сторін, їх підписи скріплені печатками юридичних осіб сторін договору, зауважень у актах не відображено.

Позивач до позову долучив відомості відбору лікувальних ресурсів та акти взаємних розрахунків за період 01.01.2019 - 18.08.2020 та 01.01.2019-01.02.2020. В актах взаємних розрахунків, які підписані обома сторонами без зауважень, відображено заборгованість за договором від 01.07.2019 на суму 45 990, 00 грн та по договору від 01.10.2019 на суму 6 177, 50 грн.

Відповідач 27.11.2020 сплатив позивачу 1 427, 50 грн, які останній зарахував в рахунок погашення заборгованості по акту від 31.08.2019.

Також позивач долучив до позову претензію № 94 від 24.03.2021, проте доказів її надсилання відповідачу не надав.

Тому позивач звернувся до суду про стягнення 31 752, 50 грн основної заборгованості та 8 852, 32 грн пені.

Норми права та мотиви, якими суд керувався при прийнятті рішення, висновки суду.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з частинами 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач на виконання умов договорів постачання лікувальних ресурсів №033-07 від 01.07.2019 та № 017-10 від 01.10.2019 передав за період з серпня 2019 року – листопад 2019 року відповідачу мінеральну воду на загальну суму 33 180, 00 грн.

Проте відповідач провів лише часткову оплату на суму 1 427, 50 грн.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 4.3 договорів встановлено строк оплати, а саме – здійснити остаточний розрахунок до 10 числа наступного місяця за поставлені в попередньому місяці лікувальні ресурси.

Тому суд відхиляє як необґрунтовані твердження відповідача про встановлення іншого строку для оплати чи його відсутність.

Враховуючи докази у їх сукупності, зокрема, належним чином оформлені та підписані акти прийому-передачі лікувальних ресурсів, які підтверджують здійснення господарської операції та є первинними бухгалтерськими документами, акти звірки взаєморозрахунків, здійснену проплату, суд вважає, що позивач підтвердив, а відповідач не спростував наявність в останнього заборгованості на суму 31 752, 50 грн, яка правомірно заявлена до стягнення.

Щодо заявленої до стягнення суми пені.

Відповідач не виконав умови договорів в частині своєчасної сплати за передані лікувальні ресурси.

Згідно з частинами 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов`язання за кожен день прострочення зобов`язання.

Договором передбачено господарсько-правову відповідальність за порушення умов договору у вигляді сплати пені. Зокрема, у п. 5.1 договорів погоджено, що за прострочення оплати лікувальних ресурсів відповідач повинен сплатити позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, діючої в період нарахування пені від суми, яка підлягала оплаті за кожен день прострочення. Нарахування пені здійснюється протягом всього часу прострочення до моменту фактичної сплати боргу. Позовна давність за вимогами про стягнення пені за цим Договором встановлюється Сторонами у три роки.

Позивач заявив до стягнення 8 852, 32 грн пені, нарахованої по кожному акту окремо, а саме: по акту від 31.08.2019 з 11.09.2019-06.04.2021; по акту від 30.09.2019 з 11.10.2019-06.04.2021; по акту від 31.10.2019 з 11.11.2019-06.04.2021 та по акту від 30.11.2019 з 11.12.2019-06.04.2021.

Перевіривши розрахунок пені, судом встановлено, що по акту від 31.10.2019 позивач безпідставно почав нарахування з 11.11.2019, в той час, як прострочення настало 12.11.2019. Позивач не врахував приписи частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України.

Здійснивши власний розрахунок за допомогою інформаційно-правової системи ЛІГА:ЗАКОН, суд встановив, що позивач підставно заявив до стягнення 8 786, 25 грн пені, решту - безпідставно.

Також суд встановив, що пунктом 5.1 договорів сторони збільшили встановлений частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України строк нарахування пені – до моменту фактичної сплати боргу, та на підставі частини 1 статті 259 Цивільного кодексу України збільшили позовну давність для вимоги про стягнення пені - до трьох років.

Враховуючи викладене, клопотання відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності щодо вимоги про стягнення пені задоволенню не підлягає, оскільки такий строк не пропущено.

Щодо клопотання відповідача про зменшення пені на 99%.

У відзиві на позовну заяву відповідач просив зменшити заявлену до стягнення пеню, враховуючи його тяжкий майновий стан, що підтверджується звітами про фінансові результати та запроваджені карантинні заходи. Також просив врахувати, що сума пені, яку просить стягнути відповідач становить майже 30% від суми боргу, а також те, що відповідач є лікувальним закладом. Тому покладення на нього додаткових грошових зобов`язань матиме наслідком унеможливлення надання відповідних послуг з оздоровлення громадянам України, в тому числі і тих, які постраждали в зоні АТО, і тих, хто потребує реабілітації після ураження коронавірусною хворобою.

Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (частина третя статті 551 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу; якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи тощо.

Надавши оцінку звітам про фінансові результати відповідача за 2019 та 2020 роки, суд встановив, що його збиток у порівнянні з попередніми роками значно зріс, як і зросли операційні витрати.

В той час, позивач не подав суду жодних доказів, які б свідчили про його скрутне фінансове становище чи понесення матеріальних збитків у зв`язку з невиконанням відповідачем грошового зобов`язання.

Беручи до уваги викладене, а також те, що відповідач є лікувальним закладом та надає послуги з оздоровлення, керуючись у тому числі засадами справедливості, добросовісності та розумності, суд дійшов висновку про доцільність зменшення пені на 40% для дотримання принципу збалансованості інтересів сторін.

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з статтею 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи викладене, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 31 752, 50 грн основного боргу та 5 271, 75 грн пені.

У задоволенні вимоги про стягнення 66, 07 грн пені слід відмовити за безпідставністю її заявлення до стягнення, а в частині 3 514, 50 грн така підлягає відмові у зв`язку із її зменшенням на 40%.

Судові витрати.

Судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру підставно заявлених до стягнення позовних вимог.

Керуючись статтями 73, 74, 129, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Санаторію “Нафтуся Прикарпаття” (місцезнаходження: 82186, Львівська обл., Дрогобицький р-н, село Модричі, вул. Курортна, будинок 1, ідент. код: 20795071) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Трускавецькі лікувальні води” (місцезнаходження: 82200, Львівська обл., місто Трускавець, бульвар Юрія Дрогобича, будинок 2, ідент. код: 40873702) 31 752, 50 грн основного боргу, 5 271, 75 грн пені та 2 266, 31 грн на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили в строки, визначені статтею 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в порядку, визначеному розділом IV Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 10.11.2021.

Суддя Галамай О.З.