Постанова № 10093121, 15.06.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.06.2010                                                                                           № 45/391

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Отрюха Б.В.

суддів:           

За участю представників:

від позивача                    Третяк С.Ю. – юрист, Бойко В.Е. – директор розпорядник

від відповідача-1          Ковтун Т.О. – юрист

від відповідача-2          Петрушко М.М. – юрист

від третьої особи          Олешко О.М. – юрист

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ "Про-Електро"

на рішення Господарського суду м.Києва від 14.04.2010

у справі № 45/391 ( .....)

за позовом                               ТОВ "Про-Електро"

до                                                   Комунального підприємствв "Київський метрополітен"

                                                  Київської міської державної адміністрації

третя особа відповідача           Головне управління Державного казначейства України у м. Києві

про                                                   стягнення 677359,33 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Про-Електро” звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства „Київський метрополітен” про стягнення заборгованості в сумі 677359,33 грн. за договором № 81-ДБМ від 14.09.2009 з яких, 576 750,00 грн. сума основного боргу, 80 794,42 грн. збитків від інфляції, 19 814,91 грн. 3% річних.

          Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач за договором поставки поставив товар, а відповідач його прийняв, проте оплатив лише частково в розмірі 25% від вартості товару, сплачені як попередня оплата.

Комунальне підприємство „Київський метрополітен” (відповідач-1) проти задоволення позову заперечив та зазначив, що відповідач-1 належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, а майно закріплене за відповідачем-1 власником на праві господарського відання. Відповідач-1 стверджує, що відповідно до норм Господарського кодексу України на орган, до сфери управління якого входить казенне підприємство, покладається субсидіарна відповідальність у випадку недостатності коштів у державного казенного підприємства.

За клопотанням відповідача – Комунального підприємства „Київський метрополітен” ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.12.2009 до участі у справі № 45/391 було залучено іншого відповідача – Київську міську державну адміністрацію (відповідач-2) та Головне управління Державного казначейства України у м.Києві як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Відповідач - 2 у відзиві на позовну заяву проти задоволення позову заперечив та зазначив, що участь відповідача 2 у цьому спорі не є доцільною, оскільки відповідач 2 не є стороною договору за яким відбувалась поставка товару.

Третя особа в письмових поясненнях зазначила, що головним розпорядником коштів місцевого бюджету, передбачених для відповідача -1, є Головне управління транспорту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації). Також третя особа вказала, що вона не є учасником спірних відносин, і прав та охоронюваних законом інтересів позивача не порушувала.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.04.2010 у справі № 45/391 позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Про-Електро” задоволено частково.

Стягнуто субсидіарно з Комунального підприємства „Київський метрополітен” та с Київської міської державної адміністрації на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Про-Електро” 576750 грн. основного боргу, 80794,42 грн. збитків від інфляції , 15880,38 грн. 3% річних, 6734,25 грн. державного мита, 234,63 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В задоволенні решти вимог відмовлено.

Рішення Господарського суду міста Києва мотивовано тим, що вимоги позивача про стягнення 576750,00 грн. основного боргу є обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню. Оскільки відповідач-1 прострочив виконання зобов’язання, то він вважається таким, що порушив зобов’язання (стаття 610 Цивільного кодексу України), тому є підстави для застосування відповідальності, встановленої договором або законом, при цьому вимоги позивача про стягнення 3% річних в сумі 19814,91 грн. задоволено частково в сумі 15 880,38 грн. за перерахунком суду. Суд першої інстанції зазначив, що закупівля обладнання для метрополітену як об’єкту права власності територіальної громади (комунальна власність) є замовленням територіальної громади; функції замовника виконує відповідач-1 за дорученням органу, який діє від імені територіальної громади. Метрополітен як створена річ може бути переданим відповідачу-1 у господарське відання для здійснення своєї господарської діяльності. Визначена п.1.4 Договору умова про те, що фінансування здійснюється за рахунок міського та державного бюджетів є визначальною ознакою субсидіарної відповідальності за договором замовника та розпорядника бюджетних коштів – Київської міськдержадміністрації. Тобто відповідальними за оплату виконаних робіт є замовник та особа, яка несе субсидіарну відповідальність, які є відповідачами перед кредитором, а тому відповідачі є субсидіарно зобов'язаними перед позивачем щодо сплати належних позивачеві коштів.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 14.04.2010 у справі № 45/391 Товариство з обмеженою відповідальністю „Про-Електро” звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить змінити вищезазначене рішення, виключивши з відповідачів Київську міську державну адміністрацію.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідач-1 у відзиві на апеляційну скаргу вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, апеляційну скаргу позивача без задоволення.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, відзив та неї, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, судова колегія встановила наступне:

14.09.2007 між позивачем та відповідачем-1 укладено договір №81-ДБМ (далі - Договір), згідно умов якого позивач (постачальник) виготовляє і передає у власність покупця (відповідача-1), а останній приймає і оплачує джерела вторинного електроживлення згідно технічних специфікацій, а фінансове забезпечення зобов'язань покупця (відповідача-1) здійснюється за рахунок державного та місцевого бюджетів (пункти 1.1., 1.2., 1.4. Договору).

Відповідно до пункту 2.2. сума Договору становить 769000,00 грн., в тому числі на 2007 рік - 192250,00 грн., на 2008 рік - 576750,00 грн.

Згідно пунктів 3.1., 3.2. Договору покупець (відповідач-1) проводить авансову оплату за товар у розмірі 25% від загальної суми договору, а кінцевий розрахунок здійснюється протягом 7 днів після отримання товару на склад покупця.

Зобов’язхання постачальника (позивач) щодо поставки товару вважаються виконаними у повному обсязі з моменту передачі товару у власність покупця в місці поставки.

Згідно платіжного доручення від 29.02.2008 № U197778 відповідач-1 сплатив позивачеві передоплату в розмірі 192250,00 грн., що становить 25% від вартості товару, який постачається за Договором.

Позивач відповідно до видаткових накладних від 13.06.2008 № РН-0000072 та від 04.09.2008 № РН-0000132 передав відповідачеві-1 товар на загальну суму 769000,00 грн., а відповідач-1 його прийняв та заперечень не висловив.

Позивач звернувся до відповідача з претензією про сплату заборгованості за Договором.

Відповідач-1 надав відповідь на претензію від 20.07.2009 № 570-НЗ-1К, в якій послався на відсутність фінансування видатків відповідача-1 за Договором з боку Київської міської державної адміністрації.

26.10.2009 між позивачем та КП „Київський метрополітен” в особі структурного підрозділу „Дирекція будівництва метрополітену” складено Акт звіряння розрахунків, згідно якого заборгованість за Договором становить 576750,00 грн.

Відповідно до статей 11, 509 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав і обов’язків (зобов’язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору, а одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускаються (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Згідно частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Оскільки позивач поставляв товар за двома накладними, то виходячи з п. 3.1., 3.2. Договору відповідач-1 зобов'язувався здійснити кінцевий розрахунок (тобто після поставки всього товару за Договором) протягом 7 днів з дня поставки. Враховуючи те, що поставка всього товару відбулась 04.09.2008, то відповідач-1 зобов'язаний був сплатити решту вартості товару до 11.09.2008 включно.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимоги позивача про стягнення 576750,00 грн. основного боргу є обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Оскільки відповідач-1 прострочив виконання зобов’язання, то він вважається таким, що порушив зобов’язання (стаття 610 Цивільного кодексу України), тому є підстави для застосування відповідальності, встановленої договором або законом.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Суд першої інстанції також дійшов вірного висновку про задоволенні вимоги позивача про стягнення збитків від інфляції в сумі 80794,42 грн. та 3% річних в сумі 15 880,38 грн. за уточненим розрахунком суду.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про наявності підстав для застосування субсидіарної відповідальності Київської міської державної адміністрації перед позивачем щодо сплати належних позивачеві коштів, виходячи з наступного.

Стаття 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема, з договору.

За змістом статей 626, 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 510 Цивільного кодексу України сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Відповідно до статті 511 Цивільного кодексу України зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно статті 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Стаття 619 Цивільного кодексу України передбачено, що договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи. До пред'явлення вимоги особі, яка несе субсидіарну відповідальність, кредитор повинен пред'явити вимогу до основного боржника. Якщо основний боржник відмовився задовольнити вимогу кредитора або кредитор не одержав від нього в розумний строк відповіді на пред'явлену вимогу, кредитор може пред'явити вимогу в повному обсязі до особи, яка несе субсидіарну відповідальність (частини 1, 2, 3).

Як вбачається з пунктів 1.1, 3.1., 3.2, Договором передбачено обов’язок покупця - Комунального підприємства „Київський метрополітен” сплачувати за отриманий товар та договором не передбачено субсидіарну відповідальність інших осіб, що відповідають за зобов’язаннями відповідача – Комунального підприємства „Київський метрополітен”.

Статтею 8 Господарського кодексу України встановлено, що держава, органи державної влади та органи місцевого самоврядування не є суб'єктами господарювання; господарська компетенція органів державної влади та органів місцевого самоврядування реалізується від імені відповідної державної чи комунальної установи. Безпосередня участь держави, органів державної влади та органів місцевого самоврядування у господарській діяльності може здійснюватися лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (частини 1, 3).

Частиною 5 статті 24 Господарського кодексу України встановлено, що органи місцевого самоврядування несуть відповідальність за наслідки діяльності суб'єктів господарювання, що належать до комунального сектора економіки, на підставах, у межах і порядку, визначених законом.

Згідно частини 1 статті 18 Закону України „Про місцеві державні адміністрації” місцева державна адміністрація складає і подає на затвердження ради проект відповідного бюджету та забезпечує його виконання; звітує перед відповідною радою про його виконання.

Відповідно до положень частини 3 статті 78 Господарського кодексу України майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство).

Особливості господарської діяльності комунальних унітарних підприємств визначаються відповідно до вимог щодо діяльності державних комерційних або казенних підприємств, а також інших вимог, передбачених законом (частина 9 статті 78 Господарського кодексу України).

Відповідно до пункту 1.1 Статуту Комунального підприємства „Київський метрополітен”, затвердженого розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 15.02.1999 № 204 (в редакції розпорядження від 21.02.2005 № 223) Комунальне підприємство „Київський метрополітен” належить до комунальної власності територіальної громади м.Києва на підставі розпоряджень Кабінету Міністрів України від 30.06.1998 № 464-Р та Київської міської державної адміністрації від 28.10.1998 № 2155 „Про зарахування майна державного підприємства у комунальну власність територіальної громади м.Києва” і підпорядковано виконавчому органу Київської міської ради (Київській міській державній адміністрації).

Відповідно до п.5.2 Статуту відповідача-1, майно підприємства закріплене за ним на праві господарського відання, а тому особливості його господарської діяльності регулюються положеннями статті 75 Господарського кодексу України –особливості господарської діяльності державних комерційних підприємств. Субсидіарна відповідальність органу, до сфери управління якого входить таке підприємство, чинним законодавством не передбачена.

Отже, чинне законодавство не передбачає субсидіарну відповідальність органу, до сфери управління якого входить комунальне підприємство.

Передбачене пунктом 1.4 Договору джерело фінансування – за рахунок державного та місцевого бюджетів, не є підставою для покладення субсидіарної відповідальності по оплаті за Договором на Київську міську державну адміністрацію.

Чинне законодавство не встановлює відповідальності інших осіб з договорів, що укладені відповідачем-1, незалежно від джерел фінансування.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно стаття 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2010 у справі № 45/391 підлягає зміні, позовні вимоги підлягають задоволенню частково за рахунок відповідача-1 – Комунального підприємства „Київський метрополітен”, по відношенню до відповідача – 2 – Київської міської державної адміністрації у задоволенні позову слід відмовити. Апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю „Про-Електро” є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд –

Товариство з обмеженою відповідальністю „Про-Електро” звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства „Київський метрополітен” про стягнення заборгованості в сумі 677359,33 грн. за договором № 81-ДБМ від 14.09.2009 з яких, 576 750,00 грн. сума основного боргу, 80 794,42 грн. збитків від інфляції, 19 814,91 грн. 3% річних.

          Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач за договором поставки поставив товар, а відповідач його прийняв, проте оплатив лише частково в розмірі 25% від вартості товару, сплачені як попередня оплата.

Комунальне підприємство „Київський метрополітен” (відповідач-1) проти задоволення позову заперечив та зазначив, що відповідач-1 належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, а майно закріплене за відповідачем-1 власником на праві господарського відання. Відповідач-1 стверджує, що відповідно до норм Господарського кодексу України на орган, до сфери управління якого входить казенне підприємство, покладається субсидіарна відповідальність у випадку недостатності коштів у державного казенного підприємства.

За клопотанням відповідача – Комунального підприємства „Київський метрополітен” ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.12.2009 до участі у справі № 45/391 було залучено іншого відповідача – Київську міську державну адміністрацію (відповідач-2) та Головне управління Державного казначейства України у м.Києві як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Відповідач - 2 у відзиві на позовну заяву проти задоволення позову заперечив та зазначив, що участь відповідача 2 у цьому спорі не є доцільною, оскільки відповідач 2 не є стороною договору за яким відбувалась поставка товару.

Третя особа в письмових поясненнях зазначила, що головним розпорядником коштів місцевого бюджету, передбачених для відповідача -1, є Головне управління транспорту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації). Також третя особа вказала, що вона не є учасником спірних відносин, і прав та охоронюваних законом інтересів позивача не порушувала.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.04.2010 у справі № 45/391 позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Про-Електро” задоволено частково.

Стягнуто субсидіарно з Комунального підприємства „Київський метрополітен” та с Київської міської державної адміністрації на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Про-Електро” 576750 грн. основного боргу, 80794,42 грн. збитків від інфляції , 15880,38 грн. 3% річних, 6734,25 грн. державного мита, 234,63 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В задоволенні решти вимог відмовлено.

Рішення Господарського суду міста Києва мотивовано тим, що вимоги позивача про стягнення 576750,00 грн. основного боргу є обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню. Оскільки відповідач-1 прострочив виконання зобов’язання, то він вважається таким, що порушив зобов’язання (стаття 610 Цивільного кодексу України), тому є підстави для застосування відповідальності, встановленої договором або законом, при цьому вимоги позивача про стягнення 3% річних в сумі 19814,91 грн. задоволено частково в сумі 15 880,38 грн. за перерахунком суду. Суд першої інстанції зазначив, що закупівля обладнання для метрополітену як об’єкту права власності територіальної громади (комунальна власність) є замовленням територіальної громади; функції замовника виконує відповідач-1 за дорученням органу, який діє від імені територіальної громади. Метрополітен як створена річ може бути переданим відповідачу-1 у господарське відання для здійснення своєї господарської діяльності. Визначена п.1.4 Договору умова про те, що фінансування здійснюється за рахунок міського та державного бюджетів є визначальною ознакою субсидіарної відповідальності за договором замовника та розпорядника бюджетних коштів – Київської міськдержадміністрації. Тобто відповідальними за оплату виконаних робіт є замовник та особа, яка несе субсидіарну відповідальність, які є відповідачами перед кредитором, а тому відповідачі є субсидіарно зобов'язаними перед позивачем щодо сплати належних позивачеві коштів.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 14.04.2010 у справі № 45/391 Товариство з обмеженою відповідальністю „Про-Електро” звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить змінити вищезазначене рішення, виключивши з відповідачів Київську міську державну адміністрацію.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідач-1 у відзиві на апеляційну скаргу вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, апеляційну скаргу позивача без задоволення.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, відзив та неї, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, судова колегія встановила наступне:

14.09.2007 між позивачем та відповідачем-1 укладено договір №81-ДБМ (далі - Договір), згідно умов якого позивач (постачальник) виготовляє і передає у власність покупця (відповідача-1), а останній приймає і оплачує джерела вторинного електроживлення згідно технічних специфікацій, а фінансове забезпечення зобов'язань покупця (відповідача-1) здійснюється за рахунок державного та місцевого бюджетів (пункти 1.1., 1.2., 1.4. Договору).

Відповідно до пункту 2.2. сума Договору становить 769000,00 грн., в тому числі на 2007 рік - 192250,00 грн., на 2008 рік - 576750,00 грн.

Згідно пунктів 3.1., 3.2. Договору покупець (відповідач-1) проводить авансову оплату за товар у розмірі 25% від загальної суми договору, а кінцевий розрахунок здійснюється протягом 7 днів після отримання товару на склад покупця.

Зобов’язхання постачальника (позивач) щодо поставки товару вважаються виконаними у повному обсязі з моменту передачі товару у власність покупця в місці поставки.

Згідно платіжного доручення від 29.02.2008 № U197778 відповідач-1 сплатив позивачеві передоплату в розмірі 192250,00 грн., що становить 25% від вартості товару, який постачається за Договором.

Позивач відповідно до видаткових накладних від 13.06.2008 № РН-0000072 та від 04.09.2008 № РН-0000132 передав відповідачеві-1 товар на загальну суму 769000,00 грн., а відповідач-1 його прийняв та заперечень не висловив.

Позивач звернувся до відповідача з претензією про сплату заборгованості за Договором.

Відповідач-1 надав відповідь на претензію від 20.07.2009 № 570-НЗ-1К, в якій послався на відсутність фінансування видатків відповідача-1 за Договором з боку Київської міської державної адміністрації.

26.10.2009 між позивачем та КП „Київський метрополітен” в особі структурного підрозділу „Дирекція будівництва метрополітену” складено Акт звіряння розрахунків, згідно якого заборгованість за Договором становить 576750,00 грн.

Відповідно до статей 11, 509 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав і обов’язків (зобов’язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору, а одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускаються (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Згідно частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Оскільки позивач поставляв товар за двома накладними, то виходячи з п. 3.1., 3.2. Договору відповідач-1 зобов'язувався здійснити кінцевий розрахунок (тобто після поставки всього товару за Договором) протягом 7 днів з дня поставки. Враховуючи те, що поставка всього товару відбулась 04.09.2008, то відповідач-1 зобов'язаний був сплатити решту вартості товару до 11.09.2008 включно.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимоги позивача про стягнення 576750,00 грн. основного боргу є обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Оскільки відповідач-1 прострочив виконання зобов’язання, то він вважається таким, що порушив зобов’язання (стаття 610 Цивільного кодексу України), тому є підстави для застосування відповідальності, встановленої договором або законом.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Суд першої інстанції також дійшов вірного висновку про задоволенні вимоги позивача про стягнення збитків від інфляції в сумі 80794,42 грн. та 3% річних в сумі 15 880,38 грн. за уточненим розрахунком суду.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про наявності підстав для застосування субсидіарної відповідальності Київської міської державної адміністрації перед позивачем щодо сплати належних позивачеві коштів, виходячи з наступного.

Стаття 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема, з договору.

За змістом статей 626, 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 510 Цивільного кодексу України сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Відповідно до статті 511 Цивільного кодексу України зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно статті 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Стаття 619 Цивільного кодексу України передбачено, що договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи. До пред'явлення вимоги особі, яка несе субсидіарну відповідальність, кредитор повинен пред'явити вимогу до основного боржника. Якщо основний боржник відмовився задовольнити вимогу кредитора або кредитор не одержав від нього в розумний строк відповіді на пред'явлену вимогу, кредитор може пред'явити вимогу в повному обсязі до особи, яка несе субсидіарну відповідальність (частини 1, 2, 3).

Як вбачається з пунктів 1.1, 3.1., 3.2, Договором передбачено обов’язок покупця - Комунального підприємства „Київський метрополітен” сплачувати за отриманий товар та договором не передбачено субсидіарну відповідальність інших осіб, що відповідають за зобов’язаннями відповідача – Комунального підприємства „Київський метрополітен”.

Статтею 8 Господарського кодексу України встановлено, що держава, органи державної влади та органи місцевого самоврядування не є суб'єктами господарювання; господарська компетенція органів державної влади та органів місцевого самоврядування реалізується від імені відповідної державної чи комунальної установи. Безпосередня участь держави, органів державної влади та органів місцевого самоврядування у господарській діяльності може здійснюватися лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (частини 1, 3).

Частиною 5 статті 24 Господарського кодексу України встановлено, що органи місцевого самоврядування несуть відповідальність за наслідки діяльності суб'єктів господарювання, що належать до комунального сектора економіки, на підставах, у межах і порядку, визначених законом.

Згідно частини 1 статті 18 Закону України „Про місцеві державні адміністрації” місцева державна адміністрація складає і подає на затвердження ради проект відповідного бюджету та забезпечує його виконання; звітує перед відповідною радою про його виконання.

Відповідно до положень частини 3 статті 78 Господарського кодексу України майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство).

Особливості господарської діяльності комунальних унітарних підприємств визначаються відповідно до вимог щодо діяльності державних комерційних або казенних підприємств, а також інших вимог, передбачених законом (частина 9 статті 78 Господарського кодексу України).

Відповідно до пункту 1.1 Статуту Комунального підприємства „Київський метрополітен”, затвердженого розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 15.02.1999 № 204 (в редакції розпорядження від 21.02.2005 № 223) Комунальне підприємство „Київський метрополітен” належить до комунальної власності територіальної громади м.Києва на підставі розпоряджень Кабінету Міністрів України від 30.06.1998 № 464-Р та Київської міської державної адміністрації від 28.10.1998 № 2155 „Про зарахування майна державного підприємства у комунальну власність територіальної громади м.Києва” і підпорядковано виконавчому органу Київської міської ради (Київській міській державній адміністрації).

Відповідно до п.5.2 Статуту відповідача-1, майно підприємства закріплене за ним на праві господарського відання, а тому особливості його господарської діяльності регулюються положеннями статті 75 Господарського кодексу України –особливості господарської діяльності державних комерційних підприємств. Субсидіарна відповідальність органу, до сфери управління якого входить таке підприємство, чинним законодавством не передбачена.

Отже, чинне законодавство не передбачає субсидіарну відповідальність органу, до сфери управління якого входить комунальне підприємство.

Передбачене пунктом 1.4 Договору джерело фінансування – за рахунок державного та місцевого бюджетів, не є підставою для покладення субсидіарної відповідальності по оплаті за Договором на Київську міську державну адміністрацію.

Чинне законодавство не встановлює відповідальності інших осіб з договорів, що укладені відповідачем-1, незалежно від джерел фінансування.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно стаття 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2010 у справі № 45/391 підлягає зміні, позовні вимоги підлягають задоволенню частково за рахунок відповідача-1 – Комунального підприємства „Київський метрополітен”, по відношенню до відповідача – 2 – Київської міської державної адміністрації у задоволенні позову слід відмовити. Апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю „Про-Електро” є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Про-Електро” на рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2010 у справі № 45/391 задовольнити.

Рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2010 у справі № 45/391 змінити.

Резолютивну частину рішення викласти в наступній редакції:

„Позов задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства „Київський метрополітен” (03055, м. Київ, пр-т Перемоги, 35, код 03328913, з будь якого його рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Про-Електро” (01135, м. Київ, вул. Златоустівська, буд. 48/5, кв. 17, код 30307215, на будь-який його рахунок, виявлений державним виконавцем під час виконання рішення суду) 576 750 (п'ятсот сімдесят шість тисяч сімсот п'ятдесят) грн. 00 коп. основного боргу, 80 794 (вісімдесят тисяч сімсот дев'яносто чотири) грн. 42 коп. збитків від інфляції, 15 880 (п'ятнадцять тисяч вісімсот вісімдесят) грн. 38 коп. 3% річних, 6 734 (шість тисяч сімсот тридцять чотири) грн. 25 коп. державного мита, 234 (двісті тридцять чотири) грн. 63 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ.

В іншій частині позову відмовити.

По відношенню до Київської міської державної адміністрації (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36) у задоволенні позову відмовити.”

Стягнути з Комунального підприємства „Київський метрополітен” (03055, м. Київ, пр-т Перемоги, 35, код 03328913) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Про-Електро” (01135, м. Київ, вул. Златоустівська, буд. 48/5, кв. 17, код 30307215) 3367 (три тисячі триста шістдесят сім) грн. 13 коп. витрат по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги. Видати наказ.

Доручити Господарському суду міста Києва видати накази.

Матеріали справи № 45/391 повернути Господарському суду міста Києва.

Постанову може бути оскаржено протягом місяця до Вищого господарського суду України

Головуючий суддя                                                                      

Судді