Постанова № 10093105, 23.06.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.06.2010                                                                                           № 37/37

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Григоровича О.М.

суддів:           

за участю секретаря судового засідання:           

представників сторін:

позивача: Надірова Р.М. (дов. від 28.12.09 № 80/10),

відповідача: повідомлений належним чином, але не з’явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

на рішення Господарського суду м.Києва від 21.04.2010

у справі № 37/37 ( .....)

за позовом                               Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

до                                                   Товариства з обмеженою відповідальністю "Сучасний Дім"

про                                                   стягнення 73252,56 грн.

Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладався.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.04.10 у справі № 37/37 задоволено частково позов Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Сучасний Дім” про стягнення 73252,56 грн.

Стягнуто з відповідача на користь позивача 52141,40 грн. основного боргу, 2823,07 грн. 3% річних, 12815,02 грн. інфляційних нарахувань, 677,80 грн. витрат по сплаті державного мита та 218,37 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В решті позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням Господарського суду міста Києва від 21.04.10 Дочірня компанія “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати в частині відмови у стягненні пені та прийняти нове рішення, яким в цій частині позовні вимоги Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” задовольнити повністю.

Скарга мотивована тим, що Дочірньою компанією “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” було дотримано порядок нарахування пені, який відповідає положенням п. 7.5. договору від 01.10.07 № 06/07-863-ТЕ-41, яким передбачено, що неустойка нараховується постачальником протягом шести місяців, що передують моменту звернення з позовом.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.97 № 02-5/289 із змінами "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України").

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.07 № 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року" (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.07 N 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

До повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій (п.4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.06 N 01-8/1228 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році”).

З матеріалів справи вбачається, що ухвали суду надсилались сторонам за адресами, зазначеними в позовній заяві та документах, доданих до матеріалів справи.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Розглянувши мотиви апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

01.10.07 між Дочірньою компанією “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” (далі-позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Сучасний Дім” (далі-відповідач, покупець) був укладений договір № 06/07-863-ТЕ-41 на постачання природного газу для надання населенню послуг з опалення та гарячого водопостачання.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 265 Господарського кодексу України (далі – ГК України) за договором поставки одна сторона – постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні –покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Згідно з п. 1.1 договору від 01.10.07 № 06/07-863-ТЕ-41 постачальник зобов’язується передати у власність покупця в 2007 році природний газ, а покупець зобов’язується прийняти та оплатити газ на умовах даного договору.

Пунктом 1.2. вказаного вище договору встановлено, що за даним договором постачається імпортований природний газ отриманий постачальником за договором купівлі-продажу природного газу між НАК “Нафтогаз України” та постачальником.

Газ, що постачається за даним договором, використовується покупцем виключно для надання населенню послуг з опалення та гарячого водопостачання. Використання газу покупцем для інших потреб не є предметом даного договору (п. 1.3. договору від 01.10.07 № 06/07-863-ТЕ-41).

В пунктах 3.3., 3.4. договору від 01.10.07 № 06/07-863-ТЕ-41 зазначено, що приймання-передача газу, поставленого постачальником покупцеві у відповідному місяці поставки, оформлюється актом приймання-передачі газу, в якому зазначаються фактичні обсяги спожитого та протранспортованого газу. Не пізніше 5 числа місяця наступного за місяцем поставки газу, покупець зобов’язується надати постачальнику два примірники акта приймання-передачі газу, підписані та скріплені печаткою покупця та погоджені газорозподільною або газотранспортною організацією.

Відповідно до п. 6.1. договору від 01.10.07 № 06/07-863-ТЕ-41оплата за газ та послуги з його транспортування проводиться грошовими коштами у такому порядку:

-          перша оплата в розмірі 34% від вартості запланованих місячних обсягів постачання та транспортування газу проводиться не пізніше 10 числа поточного місяця;

-          подальші оплати проводяться плановими платежами по 33% від вартості запланованих місячних обсягів постачання та транспортування газу до 20 та 30 (31) числа поточного місця.

Остаточний розрахунок за фактично спожиті та протранспортовані обсяги газу здійснюється на підставі акта приймання-передачі газу до 10 числа, наступного за місяцем поставки газу.

Статтею 629 Цивільний кодекс України (далі-ЦК України) передбачено, що договір є обов’язковим до виконання сторонами.

В частині 1 ст. 626 ЦК України зазначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю юридичною природою є договором поставки.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В подальшому між сторонами укладались додаткові угоди до договору від 29.10.07 № 1, від 27.11.07 № 2, від 24.03.08 № 3, від 27.03.08 № 4.

Пунктом 3 додаткової угоди № 3 від 24.03.08 до договору від 01.10.07 № 06/07-863-ТЕ-41 було доповнено п. 6.1. договору, відповідно до якого остаточний розрахунок за обсяги газу, спожиті і протранспортовані в січні-лютому 2008 р., покупець здійснює протягом трьох банківських днів з дати підписання актів приймання-передачі за січень-лютий 2008 р.

Факт постачання позивачем відповідачу природного газу підтверджується наданими до матеріалів справи актами передачі-приймання природного газу для вироблення теплової енергії для потреб населення від 30.11.07 на суму 14405, 99 грн., від 31.12.07 на суму 19139, 37 грн., від 24.03.08 на суму 19139, 37 грн., від 24.03.08 на суму 15688, 80 грн., від 31.03.08 на суму 13877, 76 грн., від 30.04.08 на суму 5090, 11 грн. Зазначені акти підписані повноважними представниками сторін та скріплені відтисками печаток підприємств.

Матеріали справи свідчать, що відповідач зобов’язання щодо оплати отриманого природного газу виконав неналежним чином, сплативши лише частково в сумі 35200 грн., що підтверджується довідкою наданою ПАТ “Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк” за період з 01.10.07 по 06.04.10.

Таким чином, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в сумі 52141, 40 грн.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України).

В статті 526 ЦК України зазначено, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Дії відповідача є порушенням грошових зобов’язань, тому є підстави для застосування встановленої законодавством відповідальності.

В частині 2 ст. 625 ЦК України вказано, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 52141, 40 грн., інфляційних нарахувань в сумі 12815, 02 грн. та 3% річних в сумі 2823, 07 грн..

Що стосується позовних вимог в частині стягнення пені, то слід зазначити наступне.

Пунктом 7.2. договору від 01.10.07 № 06/07-863-ТЕ-41 встановлено, що в разі не оплати або несвоєчасної оплати у строки, зазначені у п. 6.1. даного договору, покупець сплачує на користь постачальника, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу.

Виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ч. 1 ст. 546 ЦК України).

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч. 2 ст. 551 ЦК України).

В ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України зазначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).

Відповідно до Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” за прострочку платежу платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону).

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”).

Дослідивши матеріали справи та перевіривши наданий розрахунок пені, колегія суддів приходить до висновку, що місцевим господарським судом було неправомірно відмовлено у стягненні пені в сумі 5473, 07 грн. з огляду на наступне.

Умовами договору від 01.10.07 № 06/07-863-ТЕ-41 змінено загальне правило, визначене п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України. Пунктом 7.5. договору передбачено, що неустойка нараховується постачальником протягом шести місяців, що передують моменту звернення з позовом.

До того ж, слід зазначити, що позовна заява до Господарського суду міста Києва було надіслана Дочірньою компанією “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” 05.01.10.

Отже, рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.10 у справі №37/37 підлягає зміні в частині стягнення пені.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.10 у справі №37/37 змінити, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

“Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Сучасний Дім” (03127, м. Київ, проспект 40-річчя Жовтня, 120, код ЄДРПОУ 31513815) на користь Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1, код ЄДРПОУ 31301827) 52141 (п’ятдесят дві тисячі сто сорок одна) грн. 40 коп. основного боргу, 2823 (дві тисячі вісімсот двадцять три) грн. 07 коп. 3% річних, 12815 (дванадцять тисяч вісімсот п’ятнадцять) грн. 02 коп. інфляційних нарахувань, 5473 (п’ять тисяч чотириста сімдесят три) грн. 07 коп. пені, 732 (сімсот тридцять дві) грн. 52 коп. витрат по сплаті державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. ”.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Сучасний Дім” (03127, м. Київ, проспект 40-річчя Жовтня, 120, код ЄДРПОУ 31513815) на користь Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1, код ЄДРПОУ 31301827) 51 (п’ятдесят одна) грн. 00 коп. витрат, пов’язаних з відшкодуванням державного мита за подання апеляційної скарги.

4. Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва .

5.Матеріали справи №37/37 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

25.06.10 (відправлено)