Постанова № 10093003, 08.06.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.06.2010                                                                                           № 12/42

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Шипка В.В.

суддів:           

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ "Даніко"

на рішення Господарського суду м.Києва від 03.02.2010

у справі № 12/42 ( .....)

за позовом                               Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтермаркет"

до                                                   ТОВ "Даніко"

про                                                   стягнення 56171,72 грн.

за участю представників сторін:

від позивача Ружицький О.М. – дов. № 65 від 26.02.2010

від відповідача не з’явився

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Інтермаркет” (надалі – позивач) звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Даніко” (надалі – відповідач, апелянт) про стягнення з відповідача 56 171,72 грн. (з яких: 4210,48 грн. – 3% річних, 20228,28 грн. – збитки від інфляції та 31732,96 грн. – пеня) внаслідок неналежного виконання відповідачем умов дистриб’юторського договору № 8 від 02.01.2007.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 03.02.2010 у справі № 12/42 позовні вимоги задоволено повністю; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Даніко” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Інтермаркет” 4210,48 грн. – 3% річних, 20228,28 грн. збитків від інфляції, 31732,96 грн. пені, 561,72 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення суду мотивоване тим, що факт порушення відповідачем договірних зобов’язань (в частині оплати за поставлений позивачем товар) встановлений рішенням Господарського суду м. Києва від 28.11.2008 по справі № 12/285 (яке набрало законної сили), тому, в силу ст.35 ГПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню річні, інфляційні та пеня.

Товариство з обмеженою відповідальністю „Даніко”, не погоджуючись з названим рішенням суду, звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою № 19 від 19.02.2010, у відповідності до якої просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 03.02.2010 у справі № 12/42 та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Крім того, відповідач в апеляційній скарзі просить застосувати строк позовної давності до вимог про стягнення пені.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення місцевого суду повинно бути скасоване, оскільки прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Апелянт стверджує, що рішення по справі було прийнято за відсутності представника відповідача та останній був позбавлений права заявити про застосування строку позовної давності щодо нарахування пені, встановленого ст.257 ЦК України.

Від позивача надійшли заперечення на апеляційну скаргу, у відповідності до яких він проти доводів апелянта заперечує та просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва – без змін.

Відповідач (апелянт) своїм правом на участь представника у судовому засіданні апеляційної інстанції 08.06.2010 не скористався.

Представник позивача в судовому засіданні 08.06.2010 проти апеляційної скарги відповідача заперечував та просив залишити її без задоволення, а рішення суду – без змін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача та дослідивши наявні матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Судом встановлено, що між позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю „Інтермаркет” (як продавцем) та відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю „Даніко” (як дистриб’ютором) був укладений дистриб’юторський договір № 8 від 02.01.2007 (копія договору – а.с. 11-12), відповідно до умов якого позивач здійснював поставку кондитерської продукції відповідачу.

Згідно з п. 4.3 названого договору дистриб’ютор здійснює розрахунки за продукцію впродовж 21 календарного дня з дати поставки.

З матеріалів справи вбачається, що в порушення умов укладеного договору № 8 від 02.01.2007 відповідачем свої зобов’язання по оплаті за поставлену за договором продукцію належним чином виконано не було, в зв’язку з чим у нього виникла заборгованість по оплаті за поставлений товар у розмірі 131352,46 грн. та позивач в 2008 році звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 28.11.2008 у справі № 12/285 (копія – а.с.13) позовні вимоги ТОВ «Інтермаркет» були задоволені частково (в розмірі позовних вимог, уточнених станом на 14.11.2008) та з відповідача на користь позивача стягнуто 131352,46 - основного боргу, 7 348,02 грн. – втрат від інфляції, 2 126,96 грн. – 3 % річних, 16 889,72 грн. – пені, 28 558,67 грн. – штрафу, 1 951,98 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в іншій частині позову провадження у справі було припинено на підставі п.1-1 ст.80 ГПК України.

Вказане рішення Господарського суду м. Києва залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.03.2009 та постановою Вищого господарського суду України від 02.06.2009, а ухвалою Верховного Суду України від 30.07.2009 відмовлено у порушенні касаційного провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 02.06.2009 у справі № 12/285.

Згідно ч.2 ст.35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Таким чином, факт наявності у відповідача заборгованості перед позивачем за поставлений товар у сумі 131352,46 грн. станом на 14.11.2008 встановлений рішення Господарського суду м. Києва від 28.11.2008 у справі № 12/286.

З рішення Господарського суду м. Києва від 28.11.2008 у справі № 12/286 та доданих до нього уточнень позовних вимог № 447 від 14.11.08 з розрахунком (копії – а.с.15-23) також вбачається, що:

- дата початку терміну прострочення відповідача за договором (по видатковій накладній № ИМ-0007341 від 24.06.08) – 16.07.2008 (+21 день);

- з відповідача на користь позивача у відповідності до цього рішення було стягнуто інфляційні збитки у сумі 7348,02 грн. (за період з серпня по жовтень 2008р.), річні у сумі 2126,96 грн. (за 119 днів) та пеня у сумі 16889,72 грн. (за 119 днів прострочки).

Належних та допустимих доказів на підтвердження факту погашення (повного чи часткового) основного боргу станом на момент винесення Господарським судом м.Києва оскаржуваного рішення від 03.02.2010 по справі № 12/42 відповідачем (апелянтом) суду не надано.

Таким чином, сума основного боргу відповідача перед позивачем станом на час розгляду судом справи № 12/42 складала 131 352,46 грн.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Факт порушення відповідачем договірних зобов’язань в частині оплати за поставлений товар на суму 131352,46 грн. встановлений рішення Господарського суду м. Києва від 28.11.2008 у справі № 12/285.

Судова колегія погоджується з висновком місцевого суду про необхідність повного задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат та річних за порушення останнім договірних зобов’язань (в частині оплати за поставлений позивачем товар), виходячи з наступного.

У відповідності до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, місцевий господарський суд при вирішенні даного спору підставно та обґрунтовано дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційні втрати у розмірі 20228,28 (за період з листопада 2008 по грудень 2009) та річні у розмірі 4210,48 грн. (за період з 15.11.2008 по 09.12.2009).

Разом з тим, судова колегія дійшла висновку про необхідність зміни оскаржуваного рішення суду першої інстанції в частині розміру пені, що підлягає стягненню з відповідача, з огляду на наступне.

Задовольняючи повністю позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені, місцевий суд визнав обґрунтованим розрахунок пені, зроблений позивачем, та стягнув з відповідача на користь позивача пеню в розмірі 31732,96 грн. за період з 15.11.2008 по 09.12.2009.

Однак, такий висновок місцевого суду є помилковим та суперечить чинному законодавству.

У відповідності до п.3 ч.1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 549 ЦК України визначено, що:

- неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання;

- штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання;

- пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У відповідності до п.7.3 дистриб‘юторського договору № 8 від 02.01.2007 при затримці з оплатою товару дистриб’ютор виплачує продавцю пеню у розмірі діючої подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочки.

Таким чином, у вказаному пункті договору сторони визначили розмір пені, який нараховується дистриб’ютору за кожен день прострочки оплати.

Однак, будь-яких застережень щодо періоду нарахування штрафних санкцій понад шестимісячний строк, встановлений ч.6 ст.232 ГК України, сторонами в договорі не обумовлено.

За таких обставин, з врахуванням дати початку прострочення відповідача - 16.07.2008 (по видатковій накладній № ИМ-0007341 від 24.06.08), що встановлена рішенням Господарського суду м. Києва від 28.11.2008 у справі № 12/286, нарахування пені, що підлягає стягненню з відповідача по заборгованості у сумі 131352,46 грн., припинилось 14.01.2009 (16.07.08 + 183 дні).

Отже, позовні вимоги ТОВ «Інтермаркет» про стягнення з ТОВ «Даніко» пені у сумі 31732,96 грн. (за період з 15.11.2008 по 09.12.2009) підлягають частковому задоволенню – у сумі 5288,25 грн. (за період з 15.11.2008 по 14.01.2009).

А в іншій частині вимог про стягнення пені – позов задоволенню не підлягає.

Таким чином, судова колегія дійшла висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Інтермаркет” до Товариства з обмеженою відповідальністю „Даніко” підлягають частковому задоволенню - в частині стягнення з відповідача збитків від інфляції у сумі 20228,28 грн. , 3% річних у сумі 4210,48 грн. та пені у сумі 5288,25 грн. В іншій частині вимог – в позові має бути відмовлено.

Доводи апелянта про те, що оскаржуване рішення місцевого суду підлягає скасуванню, оскільки воно було прийнято за відсутності представника відповідача, а також, що відповідач був позбавлений права заявити про застосування встановленого статтею 257 ЦК України строку позовної давності до вимог про нарахування пені, судовою колегією до уваги не приймаються з огляду на наступне.

Відповідно до ч.2 ст.258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Оскільки з матеріалів справи судом встановлено, що нарахування пені, що підлягає стягненню з відповідача по заборгованості у сумі 131352,46 грн., припинилось 14.01.2009, то річний строк позовної давності, що встановлений законодавством до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) закінчувався 14.01.2010.

Позивачем позов до місцевого суду було подано 14.12.2009 (згідно штампу вхідної кореспонденції Господарського суду м. Києва), тобто, в межах річного строку позовної давності.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що відповідач належним чином був повідомлений про розгляд Господарським судом м.Києва справи № 12/42 (поштове повідомлення – а.с.2). Матеріалами справи також підтверджено, що в судове засідання Господарського суду м.Києва 03.02.2010 представник відповідача без будь-яких поважних причин не з‘явився.

Враховуючи усе вищевикладене, судова колегія дійшла висновку, що апелянтом не надано суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів, які б по суті спростовували висновки місцевого суду та доводили помилковість оскаржуваного рішення в цілому.

А тому апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду м. Києва від 03.02.2010 у справі № 12/42 підлягає зміні на підставі п.4 ч.1 ст.104 ГПК України.

Судові витрати у відповідності до ст.49 ГПК України підлягають відшкодуванню позивачу пропорційно задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 99, 101, ст.103, п.4 ч.1 ст.104, ст.105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, –

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Даніко” залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 03.02.2010 у справі № 12/42 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Інтермаркет” до Товариства з обмеженою відповідальністю „Даніко” змінити.

3. Резолютивну частину рішення Господарського суду м. Києва від 03.02.2010 у справі № 12/42 викласти в наступній редакції:

„1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Даніко” (03151, м. Київ, вул. Аеродромна, 14, код ЄДРПОУ 33492298, п/р 260080102926 у ЗАТ „ПроКредитбанк”, МФО 320984, або з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Інтермаркет” (61066, м. Харків, вул. Ясенева, 6, код 31797841, п/р 26007032513 в філії № 2 Банка „Гарант”, м. Харків, МФО 351630) 20228 (двадцять тисяч двісті двадцять вісім) грн. 28 коп. інфляційних збитків, 4 210 (чотири тисячі двісті десять) грн. 48 коп. – 3% річних, 5 288 (п’ять тисяч двісті вісімдесят вісім) грн. 25 коп. пені, 297 (двісті дев’яносто сім) грн. 27 коп. державного мита та 124 (сто двадцять чотири) грн. 89 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В іншій частині – в позові відмовити.”

4. Видачу наказу доручити Господарському суду м. Києва.

5. Матеріали справи № 12/42 повернути до Господарського суду м. Києва.

Головуючий суддя                                                                      

Судді