Рішення № 100919683, 09.11.2021, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

№ 201/8791/21

провадження 2/201/3331/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2021 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

в складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

з секретарем - Храмцевич Т.С.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін в приміщенні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Є гроші ком» про захист прав споживача, визнання кредитного договору недійсним і стягнення збитків,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 31 серпня 2021 року звернулася до суду з позовом до відповідача ТОВ ФК «Є гроші ком» про захист прав споживача фінансових послуг, визнання кредитного договору недійсними і стягнення збитків, позовні вимоги не змінювалися, не доповнювалися і не уточнювалися. Позивач в своєму позові та з представником посилаються на те, що між позивачем ТОВ ФК «Є гроші ком» було укладено договір банківського кредиту, позивач вважає, що кредитний договір, укладений між позивачем та відповідачем є таким, що не ґрунтується на засадах добросовісності, розумності та справедливості, суперечить Цивільному кодексу України, його виконання ставить позивача в тяжке матеріальне становище, а тому повинен бути розірваним з огляду на наступне: позивачем оформлено заявку на отримання кредитних коштів через мережу Інтернет, при цьому варто вказати на те, що під час укладання кредитного договору ТОВ ФК «Є гроші ком» не повідомило позивача належним чином про реальну вартість та подорожчання кредиту, так само як і не ознайомило з іншими істотними умовами надання та обслуговування кредитів (права та обов`язки сторін, відповідальність за невиконання/неналежне виконання договору, порядок та черговість погашення кредиту тощо).

Оскільки фактично не було укладено письмового договору, то ні графіку погашення кредиту, ні інших документів, в яких містилась би інформація про порядок та черговість зарахування коштів на погашення кредиту позивачу надано не було, про непропорційно велику суму компенсації їй стало відомо лише під час утримання телефонних дзвінків з вимогою про погашення суми кредиту. За таких обставин, підстав стверджувати, що до вказаного часу, зокрема і з моменту укладення кредитного договору, позивач міг достеменно встановити, що розмір відсотків буде непропорційно великим, немає, оскільки розмір відсотків прив`язується до суми несвоєчасно виконаних боргових зобов`язань. Не була надана інформація також про тип кредиту, вид забезпечення, реальну річну процентну ставку та орієнтовну загальну вартість кредиту на дату надання інформації виходячи з обраних споживачем умов кредиту, питання додаткових чи супутніх послуг, попередження про наслідки і інш.

Окрім того, якщо б позивач був належним чином проінформованим про те, що у разі невиконання зобов`язань сума відшкодування буде перевищувати початкову ціну кредиту, він не уклав би зазначений договір. Таким чином, позивач вважає, що умови кредитного договору щодо встановлення завищеної процентної ставки в день від суми кредиту є несправедливими, адже позивач вважав, що бере грошові кошти з процентною ставкою з розрахунку на місяць, а не на день.

На даний час, сума, яку належить відшкодувати для позивача є значною, та її виплата ставить його в скрутне матеріальне становище, в той час як ТОВ ФК «Є гроші ком» отримує вигоду від такого становища позивача. Незважаючи на сумлінність внесення позивачем коштів на погашення кредиту, непропорційно великий розмір пені робить процес погашення вкрай важким та довготривалим. При незначних доходах, виплата відшкодування є для позивача непомірним тягарем. З наведеного вбачається, що істотні обставини, якими позивач керувався під час укладення договору - змінились.

Не отримавши відповіді, в тому числі і на звернення адвоката позивача, та втративши довіру до відповідача, як до фінансової установи, позивач звернувся до відповідача з письмовою заявою про розірвання спірного договору і з питанням захисту своїх прав та відновлення становища без порушення його прав та отримав відповідь з відмовою. Позивач вважає вказане неправомірним, оскільки порушує його права як споживача послуг банку. На подальші неодноразові звернення позивача до відповідача з питанням визнання договору хоча б в частині не дійсним і фактично розірвання договору. Виник спір, який в добровільному порядку не вирішено. Тому позивач просив визнати недійсним вказаний кредитний договір і стягнути на її користь збитки в вигляді витрат на правову допомогу, задовольнивши позов у повному обсязі.

Представник відповідача ТОВ ФК «Є гроші ком» позовні вимоги не визнав, оскільки при укладанні вказаних позивачем договору порушень не допущено, дотримувалися всіх умов правил про надання інформації споживачу, позивач все сама вивчала і підписала свою згоду з умовами договору, узгодили і врахували всі істотні умови договору, зауважень при укладенні договору не було. На письмові звернення позивача вони відповідали в передбаченому законом порядку і терміни. Все ним зроблено згідно вимог закону. Ніяких інших зобов`язань відносно позивача на себе не брали і не беруть, нічиїх прав не порушували, матеріальної чи моральної шкоди не завдавали. Позовні вимоги не доведені і безпідставні, просили в їх задоволенні відмовити в повному обсязі.

З`ясувавши думку сторін, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими і не підлягаючими задоволенню.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

В судовому засіданні встановлено, що, як стверджує позивач, між ОСОБА_1 і ТОВ ФК «Є гроші ком» 27 квітня 2021 року було укладено договір банківського кредиту, цей кредитний договір є таким, що не ґрунтується на засадах добросовісності, розумності та справедливості, суперечить Цивільному кодексу України, його виконання ставить позивача в тяжке матеріальне становище, а тому повинен бути розірваним з огляду на наступне: позивачем оформлено заявку на отримання кредитних коштів через мережу Інтернет, під час укладання кредитного договору ТОВ ФК «Є гроші ком» начебто не повідомило позивача належним чином про реальну вартість та подорожчання кредиту, так само як і не ознайомило з іншими істотними умовами надання та обслуговування кредитів. Оскільки ні графіку погашення кредиту, ні інших документів, в яких містилась би інформація про порядок та черговість зарахування коштів на погашення кредиту позивачу надано не було, про непропорційно велику суму компенсації їй стало відомо лише під час утримання телефонних дзвінків з вимогою про погашення суми кредиту. За таких обставин, підстав стверджувати, що до вказаного часу, зокрема і з моменту укладення кредитного договору, позивач міг достеменно встановити, що розмір відсотків буде непропорційно великим, немає, оскільки розмір відсотків прив`язується до суми несвоєчасно виконаних боргових зобов`язань.

Окрім того, як стверджує позивач, якщо б позивач був належним чином проінформованим про те, що у разі невиконання зобов`язань сума відшкодування буде перевищувати початкову ціну кредиту, він не уклав би зазначений договір. Таким чином, позивач вважає, що умови кредитного договору щодо встановлення завищеної процентної ставки в день від суми кредиту є несправедливими, адже позивач вважав, що бере грошові кошти з процентною ставкою з розрахунку на місяць, а не на день.

Згідно частини 1 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Частина 5 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлює, що якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Частина 7 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» також передбачає, положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

На даний час, сума, яку належить відшкодувати для позивача є значною, та її виплата ставить його в скрутне матеріальне становище, в той час як ТОВ ФК «Є гроші» отримує вигоду від такого становища позивача. Незважаючи на сумлінність внесення позивачем коштів на погашення кредиту, непропорційно великий розмір пені робить процес погашення вкрай важким та довготривалим. При незначних доходах, виплата відшкодування є для позивача непомірним тягарем. Отже істотні обставини, якими позивач керувався під час укладення договору, на думку позивача, - змінились.

Таким чином, не отримавши відповіді, в тому числі і на звернення адвоката позивача, та втративши довіру до відповідача, як до фінансової установи, позивач звернувся до відповідача з письмовою заявою про визнання спірного договору недійсним і з питанням захисту своїх прав та відновлення становища без порушення його прав та отримав відповідь з відмовою. Позивач вважає вказане неправомірним, оскільки порушує його права як споживача послуг банку. На подальші неодноразові звернення позивача до відповідача з питанням визнання договору не дійсним. Виник спір, який в добровільному порядку не вирішено і позивач вимушений був звертатися з позовом до суду.

Суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими, виходячи з наступного.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Стаття 638 ЦК України передбачає, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі га на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до ч. З ст. 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідає його внутрішній волі. Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на

підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Позивач безпідставно дійшов висновку, що укладання спірного договору було проведено з порушеннями, не відповідає загальним вимогам чинного законодавства, виходячи з наступного.

За змістом ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 205, ч. 2 ст. 639 ЦК України, п. 12. ст. 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що правочин може вчинятися в письмовій (електронній) формі, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний з використанням, в тому числі, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Згідно з договором невід`ємною частиною цього Договору є «Правила надання кредиту ТОВ ФК «Є гроші», що розміщені на сайті кредитодавця (Правила). У договорі вказано, що уклавши цей договір, позичальник підтверджує, що він ознайомлений з цим Договором та Правилами, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватись своїх обов`язків та виконувати їх.

Згідно з положеннями Правил надання кредиту ТОВ ФК «Є гроші ком» визначено, що договір про надання кредиту укладається в електронній формі, а саме: на сайті кредитодавця згідно зі ст. 207, 639 Цивільного кодексу України та із застосуванням норм Закону України «Про електронну комерцію».

27 квітня 2021 року ОСОБА_1 (позивач) на веб-сайті кредитора увійшовши в особистий кабінет оформила заявку про надання кредиту, шляхом обрання позичальником бажаних параметрів. У даному випадку позичальник обрав суму кредиту - 7 500 грн. та зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом згідно графіку платежів. Після чого підтвердив відсутність змін в наданій при реєстрації на веб-сайті кредитора інформації, а саме: ПІБ: ОСОБА_1 ; дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 ; реквізити паспорту: НОМЕР_1 , виданий 8034 11 вересня 2019 року; РНОКПП: НОМЕР_2 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ; адреса електронної пошти: ІНФОРМАЦІЯ_2 , номер телефону: НОМЕР_3 ; місце роботи: ТОВ БЕРІКО; займана посада: бухгалтер; дохід в місяць: 16 000 грн.; витрати в місяць: 8 000 грн.; фото з паспортом позичальника.

Після здійсненої перевірки та прийняття кредитором рішення про надання кредиту за вищевказаною заявкою, заявнику було направлено паспорт споживчого кредиту, посилання на Договір про надання позики (кредиту) «Пільговий» № 3476111581-1379285 від 27 квітня 2021 року (оферта), що містить всі істотні умови договору та одноразовий ідентифікатор. Заявник ознайомився з Правилами, що знаходяться у вільному доступі на офіційному веб - сайті кредитора, з паспортом споживчого кредиту та офертою, погодившись з якими підписав паспорт споживчого кредиту, акцептував оферту та підписав Договір про надання кредиту № 3476111581-1379285 від 27 квітня 2021 року шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Примірник договору в електронному вигляді був направлений кредитодавцем на адресу електронної пошти позичальника.

Позичальник, підписуючи договір, підтверджує, що він: усвідомлює та підтверджує, що умови Договору та Правил йому зрозумілі, відповідають його інтересам, є розумними та справедливими. На дату укладення Договору не знаходиться під впливом обману, насильства, погрози, зловмисної угоди або збігу тяжких обставин. Надав інформацію, відомості та документи для укладення цього Договору, які є достовірними і відповідають дійсності.

Із змісту укладеного між сторонами договору, видно, що позичальник підтвердив отримання та ознайомлення з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту, надані виходячи із обраних ним умов кредитування. Позичальник стверджує у договорі, що укладаючи договір, він уже ознайомлений з правилами з надання кредиту ТОВ ФК «Є гроші ком». Тобто, до підписання договору позивачу була надана вся інформація про умови кредитування.

На підставі укладеного договору кредитодавець перерахував 27 квітня 2021 року на картковий рахунок позичальника кредитні кошти (кредит) у розмірі 7 500 грн., а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування ним згідно графіку платежів.

Щодо не підписання позивачем спірного договору.

Відповідно до ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі; кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемнім.

Згідно з п. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, а відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Судом з`ясовано, що сторони погодилися, що договір укладається виключно у письмовій формі у вигляді електронного документа на сайті кредитодавця та згідно зі ст. 207, 639 ЦК України та із застосуванням норм Закону України «Про електронну комерцію», Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг». Підписання позичальником цього договору відбувається шляхом акцептування ним оферти (пропозиції укласти електронний договір щодо надання кредиту), яка містить усі істотні умови договору, зразок факсимільного відтворення аналога підпису уповноваженої особи та відбитку печатки кредитодавця, а також погодження (заяву, згоду) позичальника щодо включення до цього договору інформації щодо кредитного посередника, прізвища, ім 'я, по батькові позичальника, типу кредиту, мети (ціль) отримання кредиту, порядку та умови надання кредиту, основної суми кредиту, кінцевої дати виконання договору. Акцептування оферти здійснюється шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором (п. 2.13. Правил).

Відповідно до п. 9.10. підписання кредитодавцем договору відбувається шляхом використання факсимільного відтворення аналога підпису уповноваженої особи та відбитку печатки кредитодавця, нанесених за допомогою засобів механічного або іншого копіювання.

Згідно з змістом розділу 5 Правил встановлені особливості підписання договору, зокрема пунктом 5.1.-5.4. Правил, сторони домовилися, що договір укладається виключно у письмовій формі у вигляді електронного документа на сайті кредитодавця і згідно зі ст. 207, 639 ЦК України та із застосуванням норм Закону України «Про електронну комерцію».

Підписання позичальником договору відбувається шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Безпосереднє акцептування оферти, підписання договору, додаткової угоди, графіку платежів та інших документів здійснюється шляхом використання позичальником у своєму особистому кабінеті електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який надсилається йому кредитодавцем. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором надсилається кредитодавцем заявнику/позичальнику засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації на сайті кредитодавця шляхом направлення електронного листа на адресу електронної пошти, яка зазначена у заявці (або вказана в особистому кабінеті заявника/позичальника), та/або СМС-повідомленням на мобільний\телефон, вказаний у заявці (або вказаний в особистому кабінеті заявника/позичальника). Використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором означає прийняття позичальником всіх умов оферти та укладення договору у вигляді електронного документа, що згідно з ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» прирівнюється до укладення договору в письмовій формі та підписаного власноруч.

Підписання кредитодавцем договору відбувається шляхом використання факсимільного відтворення аналога підпису уповноваженої особи та відбитку печатки кредитодавця, нанесених за допомогою засобів механічного або іншого копіювання. Акцентуючи оферту заявник одночасно погоджує зразок факсимільного відтворення аналога підпису уповноваженої особи та відбитку печатки кредитодавця у розумінні ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Підписання сторонами договору, укладеного у вигляді електронного документа, створює такі ж правові зобов`язання та наслідки, як документи, складені на паперових носіях та скріплені власноручними підписами сторін, тобто вчинені в письмовій формі.

У договорі сторони підтверджують, що даний електронний договір (договір, укладений у вигляді електронного документа), всі додатки до нього, додаткові угоди мають таку саму юридичну силу для сторін, як документи, складені на паперових носіях та скріплені власноручними підписами сторін, тобто є вчиненими виключно у письмовій формі та в порядку, встановленому Законом України «Про електронну комерцію».

Таким чином, твердження позивача про недодержання письмової форми правочину спростовується умовами договору, відповідно до яких встановлено, що договір, укладений у відповідності до вимог ст. 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію» прирівнюється до такого, що укладений в письмовій формі. Крім того, на самому договорі міститься підпис позивача за допомогою одноразового ідентифікатору. Зазначене свідчить про те, що між сторонами був укладений договір про надання кредиту № 3476111581-1379285 від 27 квітня 2021 року у відповідності до вимог чинного законодавства України, а тому всі твердження позивача свідчать про намагання ухилитися від виконання ним взятих на себе кредитних зобов`язань.

Щодо тверджень позивача про ненадання позивачу всієї необхідної інформації щодо істотних умов договору, в порушення вимог Закону України «Про захист прав споживачів» та Закону України «Про споживче кредитування» та включення в договір несправедливі умови, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків на погіршення становища споживача, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частинами 1, 3 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 нього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (ст. 21 7 ПК України).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Пунктами З, 10, 11, 13, 15 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що несправедливими є, зокрема умови договору про: встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; установлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору; обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов`язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов`язань додержанням зайвих формальностей.

Згідно з ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Статтею 9 Закону України «Про споживче кредитування» передбачена інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит. Відповідно до ч. 1 ст. 9 цього закону кредитодавець розміщує на своєму офіційному веб-сайті інформацію, необхідну для отримання споживчого кредиту споживачем. Така інформація повинна містити наявні та можливі схеми кредитування у кредитодавця.

Споживач перед укладенням договору про споживчий кредит має самостійно ознайомитися з такою інформацією для прийняття усвідомленого рішення.

Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

Викладене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, наведеним у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1341цс15.

Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Уклавши цей договір позичальник підтверджує, що він ознайомлений з умовами договору та Правилами, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватись своїх обоє`язків та виконувати їх. Підписуючи договір, що не спростовує позивач, сторони погодились з усіма істотними умовами договору, підписуючи договір, позивач підтверджує, що він: діє зі згоди другого з подружжя (за наявності), на дату укладення договору не перебуває в стані алкогольного чи наркотичного сп`яніння та під дією психотропних чи токсичних препаратів та речовин; діє від власного імені, у власних інтересах, не отримує кредит в якості представника третьої особині не діє на користь третьої особи (вигодонабувача або бенефіціара); усвідомлює та підтверджує, що умови договору та правил йому зрозумілі, відповідають його інтересам, є розумними та справедливими; на дату укладення договору не знаходиться під впливом обману, насильства, погрози, зловмисної угоди або збігу тяжких обставин. Надав інформацію, відомості та документи для укладення цього договору, які є достовірними і відповідають дійсності. На дату укладення договору жодним чином не обмежений законом, іншим нормативним актом, судовим рішенням або іншим, передбаченим чинним законодавством України, способом укладати правочини та виконувати всі умови, які з них виникають. Отримав від кредитодавця до укладення цього договору інформацію, зазначену в ч. 2 ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Письмово проінформований про те, що вартість послуг третіх осіб встановлюється виключно такими особами, відповідно, кредитодавець не здійснює інформування про розмір відповідних витрат та/або їх зміну протягом строку дії договору, і не включає їх до розрахунку орієнтовної реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для позичальника. Ознайомлений та повідомлений про свої права, згідно із Законом України «Про захист прав споживачів», Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», Законом України «Про захист персональних даних». Отримав від кредитодавця до укладення договору необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію з дотриманням вимог чинного законодавства України, що забезпечує правильне розуміння позичальником суті фінансової послуги без нав`язування її придбання та свідомого і компетентного вибору.

Позивача підтверджує, що ознайомлений з порядком обрання умов кредитування, та в повному обсязі їх розуміє і погоджується з ними. Сторони погодили, що з укладенням цього договору ними досягнуто згоди з усіх його істотних умов. Недійсність окремої частини договору, або будь-якого його пункту, не є наслідком недійсності інших його частин та договору в цілому.

Із змісту укладеного між сторонами договору, вбачається, що позичальника перед укладенням договору було ознайомлено з інформацією, надання якої передбачено чинним законодавством України, що підтверджується наданими Товариством документами з підписом позичальника. Зокрема до таких документів належить графік платежів, який знаходиться в оферті та після її акцептування - в договорі; паспорт споживчого кредиту, який надається позичальнику перед укладенням договору. Тобто до підписання договору позивачу була надана вся інформація про умови кредитування. Крім того, вказана інформація міститься і на офіційному веб-сайті Товариства за конкретним посиланням.

Оскільки до позовної заяви не надані докази на підтвердження обставин, які б свідчили про невідповідність умов договору вимогам законодавства та про несправедливість його умов, тому доводи позивача ґрунтуються виключно на поясненнях і спростовуються самим змістом договору. Сторонами узгоджена сума кредиту, грошова одиниця, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі позивача для укладення такого договору шляхом підписання його за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, а тому, на думку відповідача, відсутні підстави для визнання договору недійсним.

З урахуванням викладеного, позивачем не доведено порушення з боку відповідача його прав споживача в частині порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, які передували укладенню договору, включення до договору несправедливих умов, а також наявність підстав для визнання договору недійсним.

Матеріали справи не дають підстав вважати, що дії відповідача при укладанні спірного договору суперечили волевиявленню позивача та вимогам чинного законодавства України.

Щодо твердження позичальника стосовно невідповідності договору вимогам п. 5 ч. З ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до п. 5 ч. З ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Згідно з п. 5.3. Договору встановлено, що якщо позичальник не виконав зобов`язання у кінцеву дату виконання договору, такі зобов`язання є простроченими і позичальник зобов`язаний за вимогою кредитодавця сплатити пеню у розмірі 0 % від основної суми кредиту за один день прострочення виконання зобов`язань.

Примірним договором про надання кредиту ТОВ ФК «Є гроші ком» не передбачено нарахування неустойки у разі невиконання позичальником графіку платежів. Жодних компенсаційних нарахувань за користування кредитними коштами договором не передбачено. Отже, за укладеним договором сплаті підлягає лише сума кредиту та проценти за користування ним. Інших нарахувань відповідачем здійснено не було. На підтвердження зазначеного надано детальний розрахунок заборгованості за договором.

Враховуючи викладене, посилання заявника на порушення Товариством п. 5 ч. З ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є необгрунтованим та безпідставним.

Щодо відсутності інформації про ціну та сукупну вартість кредиту. Відповідно до змісту п. 1.6. розрахунок зобов`язань (п. 2.18. Правил) позичальника, строки виконання зобов`язань, умови кредитування, а також дати початку періодів, дати платежів (дати закінчення періодів), загальні суми платежів, основна сума кредиту (п. 2.28. Правил), проценти за користування кредитом, розмір процентної ставки, орієнтовна реальна річна процентна ставка, абсолютне значення подорожчання кредиту, орієнтовна загальна вартість кредиту зазначаються у графіку платежів (п. 2.6. Правил), який є Додатком № 1 до цього договору. Окрім повного Графіку платежів у Додатку № 1 до договору, наводиться окремий випадок повного графіку платежів, який відповідає максимально ефективному користуванню кредитом (п. 2.25. Правил) за умови сплати позичальником всіх зобов`язань за договором у останній день базового періоду (п. 2.4. Правил).

Уклавши цей договір позичальник підтверджує, що він ознайомлений з умовами Договору та Правилами, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватись своїх обов`язків та виконувати їх.

Отже, вказана інформація міститься в оферті та паспорті споживчого кредиту до укладення договору, та в самому договорі, після акцептування оферти та підписання паспорта споживчого кредиту, тому твердження позивача про те, що договір не містить ціну та сукупну вартість кредиту не відповідає дійсності, тому, не можуть бути прийняті судом до уваги.

Щодо відсутності інформації про вартість додаткових та супутніх послуг третіх осіб, які є обов`язковими для отримання споживчого кредиту. Для отримання цього кредиту позичальнику немає необхідності додатково укладати договори з жодною третьою особою щодо отримання додаткових чи супутніх послуг, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням цього кредиту. Уклавши цей договір позичальник підтверджує, що він ознайомлений з умовами договору та правилами, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватись своїх обов`язків та виконувати їх.

Отже, вказана інформація міститься в оферті та паспорті споживчого кредиту до укладення договору, та в самому договорі, після акцептування оферти та підписання паспорта споживчого кредиту, тому твердження позивача про те, що договір не містить ціну та сукупну вартість кредиту не відповідає дійсності, тому не можуть бути прийняті судом до уваги.

Щодо твердження позивача стосовно введення його в оману на рахунок істотних умов договору, а зокрема на рахунок відсоткової ставки за користування кредитом та йому не було зазначено нічого на рахунок непомірно великої відсоткової ставки у випадку порушення зобов`язання. Йому було повідомлено значно меншу ціну кредиту (відсотків) через що він погодився на укладання зазначених договорів. Також при укладенні договору було порушено принцип рівності сторін, так як йому запропонували укласти договір на фактично відомих лише відповідачу: відповідно до положень частини першої, пункту сьомого частини третьої та частини шостої статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» забороняється здійснення нечесної підприємницької практики. Нечесна підприємницька практика включає в себе будь- яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. За змістом статті 230 ЦК України у разі, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 ЦК України), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Відповідно до статей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Згідно з абзацом другим частини другої статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування» інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит кредитодавець розміщує на своєму офіційному веб-сайті інформацію, необхідну для отримання споживчого кредиту споживачем. Така інформація повинна містити наявні та можливі схеми кредитування у кредитодавця. Споживач перед укладенням договору про споживчий кредит має самостійно ознайомитися з такою інформацією для прийняття усвідомленого рішення. До укладення договору про споживчий кредит кредитодавецъ надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ніш обгрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту.

Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до цього Закону, у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію») із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавецъ визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті. Забороняється обмежувати споживача в часі для ознайомлення з інформацією, зазначеною у паспорті споживчого кредиту. Інформація, що надається кредитодавцем споживачу, зазначена у частині другій цієї статті, має містити відомості про: найменування та місцезнаходження кредитодавця та його структурного підрозділу, через який надається споживчий кредит, реквізити ліцензії та/або свідоцтва про внесення кредитодавця до Державного реєстру банків чи Державного реєстру фінансових установ; тип кредиту (кредит, кредитна лінія, кредитування рахунку тощо); суму кредиту, строк кредитування, мету отримання та спосіб надання кредиту; тип процентної ставки (фіксована, змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок її зміни, а також індекси, що застосовуються для розрахунку змінюваної процентної ставки. Індекс, що застосовується для розрахунку змінюваної процентної ставки, повинен відповідати вимогам, встановленим Цивільним кодексом України; види забезпечення за кредитом, необхідність проведення оцінки предмета забезпечення за кредитом та про те, за чий рахунок така оцінка проводиться; орієнтовну реальну річну процентну ставку та орієнтовну загальну вартість кредиту для споживача на дату надання інформації виходячи з обраних споживачем умов кредитування.

Якщо кредитодавецъ пропонує різні способи надання кредиту, надана споживачу інформація має містити застереження про те, що використання інших способів надання кредиту може мати наслідком застосування іншої реальної річної процентної ставки. Якщо платежі за послуги кредитодавця, пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, є періодичними, надана споживачу інформація має містити застереження про те, що витрати на такі послуги можуть змінюватися протягом строку дії договору про споживчий кредит; необхідність укладення договорів щодо додаткових чи супутніх послуг третіх осіб, які є обов`язковими для отримання кредиту, перелік осіб, яких кредитодавецъ визначив для надання відповідних послуг (за наявності), а також орієнтовна вартість таких послуг.

У разі відсутності у кредитодавця інформації про вартість певної додаткової чи супутньої послуги, що надаватиметься споживачу третьою особою та є обоє`язковою для отримання кредиту, орієнтовна вартість такої послуги визначається за аналогічними, вже укладеними кредитодавцем договорами про споживчий кредит за попередні три місяці, або у разі відсутності таких договорів за середньою вартістю такої послуги, визначеною кредитодавцем за результатами аналізу вартості послуг, що пропонуються щонайменше трьома постачальниками на ринку таких послуг; порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися); попередження про наслідки прострочення виконання зобов`язань зі стати платежів, у тому числі розмір неустойки, процентної ставки, інших платежів, які застосовуються чи стягуються при невиконанні зобов`язання за договором про споживчий кредит; порядок та умови відмови від надання та одержання кредиту; порядок дострокового повернення кредиту; у разі укладення договору про споживчий кредит у формі кредитування рахунку - відомості про те, що від споживача може вгшагатися повне повернення суми кредиту в будь- який час, строк попереджання про таку вимогу.

Інформація про платежі, що надається споживачу кредитодавцем відповідно до частин другої та третьої цієї статті, обов`язково має включати базу розрахунку платежів (суму, на підставі якої робиться відповідний розрахунок, зокрема суму наданого кредиту, суму непогашеного кредиту тощо). У разі якщо окремі умови надання споживчого кредиту, визначені у частинах другій та третій цієї статті, діятимуть протягом частини строку користування кредитом, кредитодавець повідомляє споживача про такі умови, строк їх дії та порядок інформування про їх зміну.

Споживач зобов`язаний надати кредитодавцю підтвердження про ознайомлення з інформацією, надання якої передбачено частинами другою та третьою цієї статті, у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг»). Інформація, наведена у паспорті споживчого кредиту, викладається шрифтом одного розміру і типу та в одному форматі друку. За бажанням споживача зазначена інформація може бути надана йому на належному йому електронному носії інформації або електронною поштою. Забороняється у будь-який спосіб ускладнювати прочитання споживачем такої інформації, у тому числі шляхом її друкування шрифтом меншого розміру, ніж основний текст, злиття кольору шрифту з кольором фону тощо. У разі укладення за бажанням споживача договору про споживчий кредит з використанням дистанційних каналів комунікації така інформація на паперовому чи іншому носії інформації тривалого використання надається споживачу за його зверненням після укладення договору.

Кредитодавець на власний вибір розміщує для зацікавлених осіб у приміщеннях, де здійснюється обслуговування клієнтів, інформацію в письмовому вигляді про тарифи та умови, на яких він надає споживчі кредити, та/або розміщує таку інформацію на своєму офіційному веб-сайті.

На вимогу споживача кредитодавець зобов`язаний безоплатно надати йому копію проекту договору про споживчий кредит у паперовому або електронному вигляді (за вибором споживача). Це положення не застосовується, якщо кредитодавець на момент вимоги має підстави не продовжувати або не бажає продовжувати процес укладення договору про споживчий кредит із споживачем.

Кредитодавець до укладення договору про споживчий кредит на вимогу споживача надає йому пояснення з метою забезпечення можливості оцінити, чи адаптовано договір до його потреб та фінансового стану, зокрема шляхом роз`яснення інформації, що надається відповідно до частин другої та третьої цієї статті, істотних характеристик запропонованих послуг та наслідків для споживача, зокрема у разі невиконання ним зобов 'язань за таким договором.

Надання таких пояснень, роз`яснень, інформації в належному та зрозумілому вигляді та ознайомлення з передбаченою цією частиною інформацією підтверджуються у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Вимоги щодо надання інформації, встановлені у частинах першій - дев`ятій цієї статті, поширюються також на кредитних посередників, у разі якщо споживач звернувся до них. У разі ненадання визначеної у цій статті інформації або надання її в неповному обсязі чи надання недостовірної інформації кредитодавець або кредитний посередник несе відповідальність у порядку та розмірі, визначених законом.

Споживач, який внаслідок ненадання йому визначеної у цій статті інформації або надання її в неповному обсязі чи надання недостовірної інформації уклав договір на менш сприятливих для себе умовах, ніж ті, що передбачені у цій інформації, має право вимагати приведення укладеного договору у відповідність із зазначеною інформацією шляхом направлення кредитодавцю відповідного письмового повідомлення. Кредитодавець зобов 'язаний привести договір у відповідність з умовами, зазначеними у наданій інформації, протягом 14 днів з дати отримання такого повідомлення.

Відповідно до статті З ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що, зокрема, підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них. Ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів, а з метою ухилення від виконання зобов`язань, є неприпустимим (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61- 2417сво19).

Відповідачем надані всі докази на підтвердження того, що спірний кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, позивач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та у подальшому виконував його умови, відповідач надав позивачу документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, процентної ставки та деталізованого графіку погашення боргу.

Отже, спірний договір укладено у відповідності до вимог чинного законодавства України.

Щодо розміру витрат на надання юридичних послуг, то вказаний розрахунок не є співмірним з предметом спору, а також не підтверджений належними доказами.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до« затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необгрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Велика Палата Верховного Суду приймає до уваги положення частини третьої статті 141 ЦПК України, згідно з якою при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обгрунтованим, а також критерій розумності їх розміру.

Вказаний висновок викладений в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі 755/9215/15-ц.

Суд вважає недоведеною суму витрат на надання юридичних послуг і просить суд відмовити в її відшкодуванні з наступних підстав. Згідно з п. 4.1. договору про надання юридичних послуг визначено, що загальна вартість послуг узгоджується шляхом складання та направлення виконавцем замовнику акту приймання наданих послуг та їх підписання замовником. Відповідно до п. 5.1. договору про надання юридичних послуг зазначено, що замовник здійснює оплату за цим договором в безготівковій формі дорученням на поточний рахунок виконавця або іншим визначеним сторонами способом, в тому числі шляхом здійснення готівкового платежу.

Також суд звертає увагу на наступне: відповідно до ст. 133, Глави 8 «Судові витрати» ЦПК України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи належить витрати на професійну правничу допомогу. Витрати на надання юридичних послуг фахівцем у галузі права чинним ЦПК України не визначені, а отже їх відшкодування чинним законодавством України не передбачено.

Такого ж висновку дійшов і Конституційний Суд України у своєму рішенні по справі № 6-рп/2013.

Щодо тверджень позивача про те, що при підготовці до розгляду справи були понесені витрати на залучення спеціаліста у галузі права для підготовки позовної заяви та вчинення інших процесуальних дій. Відповідно до ст. 137-140 ЦПК України, до таких витрат можна віднести, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу, витрати сторін та їхніх представників, що пов`язані з явкою до суду, витрати, пов`язані із залученням (викликом) свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів, проведенням експертиз, витрати, пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи.

Отже, чинним ЦПК України передбачені витрати на надання правничої допомоги та витрати, пов`язані з розглядом справи, яка вже прийнята до провадження судді. Інших витрат, пов`язаних з вчиненням процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду, а саме щодо залучення фахівця у галузі права, ЦПК України не встановлює. Написання позовної заяви не відноситься до підготови до розгляду справи, оскільки сам розгляд справи ще не призначений.

Згідно до ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом.

Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Відповідно до ч. 3, 6 ст. 13 ЦК України «Межі здійснення цивільних прав»: не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що позов не підлягає задоволенню повністю.

Суду не надано доказів того, що неправомірними, злочинними діями відповідача, пов`язаними з неналежним виконанням взятих на себе обов`язків позивачу було завдано ушкодження здоров`я, майнової шкоди та прямих збитків, які знаходяться в безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку зі вказаними діями відповідача і підлягають повному відшкодуванню за рахунок винної особи.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідач заперечує будь-які домовленості і зобов`язання стосовно позивача по незаконним (з точки зору позивача) діям відносно нього, предмета спору, а позивач цього не довів, твердження позивача про наявність будь-яких інших зобов`язань або неправомірності стосовно нього є припущенням.

Не може суд прийняти до уваги наполягання позивача на позовних вимогах, оскільки вони спростовуються вищенаведеним і нічим об`єктивно не підтверджуються.

При таких обставинах суд вважає можливим ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог до ТОВ ФК «Є гроші ком» про захист прав споживача, визнання кредитного договору недійсним і стягнення збитків відмовити.

Таким чином суд вважає, що позовні вимоги про захист прав споживача фінансових послуг і визнання кредитного договору недійсними і стягнення збитків в такому вигляді не ґрунтуються на вимогах закону і не підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 41, 55, 99, 124, 129 Конституції України, ст. 6, 15, 16, 18, 22, 192, 203, 215, 216, 229, 525, 526, 533, 626, 627, 638, 1048, 1049, 1054, 1056-1 ЦК України, ст. 11, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 48 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст. 3, 9 Закону України «Про споживче кредитування», ст. 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», Умовами і правилами надання банківських послуг, ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

ОСОБА_1 в задоволенні позову до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Є гроші ком» про захист прав споживача, визнання кредитного договору недійсним і стягнення збитків відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 273 ЦПК України.

Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Суддя -