Постанова № 10091720, 13.05.2010, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

13 травня 2010 року 09 год. 50 хв. № 2а-9522/09/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва в особі судді Пилипенко О.Є., при секретарі Ісаковій Є.К.

За результатами розгляду у відкритому судовому засіданні адміністративної справи

За позовомКомунального підприємства Київської обласної ради «Київська обласна аптека»

ДоДержавної податкової адміністрації в Київській області

Провизнання нечинним податкового повідомлення-рішення № 0000203810/0 від 28.07.2009 р. За участю представників сторін

від позивача: Слюсаренко Н.А. за дов. № 1 від 16.02.2010 р.

від відповідача: Березовий Є.П. за дов. № 2074/9/10-021 від 21.09.2009 р.

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство Київської обласної ради «Київська обласна аптека»звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовними вимогами про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення № 0000203810/0 від 28.07.2009 р. про встановлення суми зобовязання у розмірі 76158,00 грн., з яких 53194,00 грн. суми основного платежу та 22964,00 грн. сума нарахованих штрафних (фінансових) санкцій.

Представник позивача адміністративний позов підтримав, просив вимоги задовольнити. Вважає донарахування податковою інспекцією податкового зобовязання за порушення п.п. 5.2.5 п. 5.2, п.п. 5.3.1 п. 5.3, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»незаконним та таким, що суперечить нормам чинного законодавства, а податкове повідомлення-рішення безпідставним та таким, що порушує права та охоронювані законом інтереси позивача, адже позивачем не порушувалися вищевказані норми Закону, вважає, що позивач надав підтверджуючі документи періоду, що перевірявся, витрати Підприємства були цілком правомірно включені до складу валових і, відповідно, жодних порушень з боку позивача у визначенні податкових зобовязань з податку на прибуток немає.

Представник відповідача в задоволенні вимог позивача просив відмовити, вважає, донарахування позивачу податкового зобовязання з податку на прибуток цілком правомірним, адже позивачем в порушення податкового законодавства було занижено податок на прибуток в сумі 53193 грн., що і призвело до вказаного нарахування та застосування до позивача штрафних санкцій.

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників сторін, суд приходить до наступних висновків.

Заявлено вимоги про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення № 0000203810/0 від 28.07.2009 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 104 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно правових відносин, має право на звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом.

Згідно ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом.

Відповідно до ч. 1 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Отже, згідно з вищенаведеними нормами права, позивач має право звернутись до адміністративного суду з позовом лише у разі, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (субєкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

Податковим органом було проведено планову виїзну документальну перевірку Комунального підприємства Київської обласної ради «Київська обласна аптека»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2007 р. по 31.03.2009 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2007 р. по 31.03.2009 р., за результатами якої було складено Акт від 13.07.2009 р. № 8/38-111/30187721.

В ході перевірки було встановлено ряд порушень, зокрема, позивачем було порушено п.п. 5.2.5 п. 5.2, п.п. 5.3.1 п. 5.3, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижений податок на прибуток в сумі 53193 грн.

В результаті встановлених порушень податковою адміністрацією було винесено податкове повідомлення-рішення форми «Р»від 28.07.2009 р. № 0000203810/0, яким позивачу нараховано суму податкового зобовязання за платежем: податок на прибуток, усього 76158 грн., у т.ч. основний платіж 53194 грн., штрафні (фінансові) санкції 22964 грн.

Позивач не погоджуючись з вказаним податковим повідомленням-рішенням, оскаржив його до суду задля відновлення прав та охоронюваних законом інтересів.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем до складу валових витрат були включені наступні витрати:

-з відшкодування Підприємством орендодавцю (лікарні) частини суми податку на землю;

-з відшкодуванням Підприємством орендодавцю (лікарні) вартості пального, яке використано підприємством при доставці ліків до споживачів орендованим автомобілем;

-з відшкодування Підприємством орендодавцю (лікарні) вартості комунальних послуг та експлуатаційних витрат, повязаних з орендою приміщень;

-з оплати вартості проходження працівниками обовязкових профілактичних медичних оглядів.

Відповідно до п.п. 5.2.5 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових витрат включаються суми внесених (нарахованих) податків, зборів (обов'язкових платежів), установлених Законом України «Про систему оподаткування»(крім тих, що прямо не визначені у переліку податків, зборів (обов'язкових платежів), визначених зазначеним Законом, включаючи акцизний збір та рентні платежі, а також збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, за винятком податків, зборів (обов'язкових платежів), передбачених підпунктами 5.3.3, 5.3.4, та пені, штрафів, неустойок, передбачених підпунктом 5.3.5 цієї статті.

До загальнодержавних належать такі податки і збори (обов'язкові платежі): податок на додану вартість; акцизний збір; податок на прибуток підприємств, у тому числі дивіденди, що сплачуються до бюджету державними некорпоратизованими, казенними або комунальними підприємствами; податок на доходи фізичних осіб; мито; державне мито; податок на нерухоме майно (нерухомість); плата за землю (земельний податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності); рентні платежі; податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів; податок на промисел; збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету; збір за спеціальне використання природних ресурсів; збір за забруднення навколишнього природного середовища; збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення; збір на обов'язкове державне пенсійне страхування; збір до Державного інноваційного фонду; плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності; фіксований сільськогосподарський податок; збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства; гербовий збір (застосовується до 1 січня 2000 року); єдиний збір, що справляється у пунктах пропуску через державний кордон України; збір за використання радіочастотного ресурсу України; збори до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (початковий, регулярний, спеціальний); збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, крім електроенергії, виробленої кваліфікованими когенераційними установками; збір за проведення гастрольних заходів; судовий збір; збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності; збір на соціально-економічну компенсацію ризику населення, яке проживає на території зони спостереження (ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування»).

Так, до загальнодержавних податків і зборів (обовязкових платежів), належать плата за землю(земельний податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності).

Відповідно дог ст. 2 Закону України «Про плату за землю»використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначаться залежно від грошової оцінки земель. Платниками земельного податку є власники землі та землекористувачі.

Відповідно до листа Державної податкової адміністрації України «Щодо компенсації орендодавцю витрат на сплату земельного податку»від 22.09.2006 р. № 10641/6/15-0616, у якому зазначено, що враховуючи вимогист. 797 Цивільного кодексу України, оскільки плата, що справляється з наймача будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), складається з плати за користування нею і плати за користування земельною ділянкою, платник податку на прибуток має право включати до складу валових витрат крім орендної плати також і плату за користування земельною ділянкою.

Щодо правомірності включення до складу валових витрат комунальних та експлуатаційних витрат, пов'язаних з обслуговуванням орендованих площ слід зазначити, що Підприємство для забезпечення господарської діяльності орендує нежитлові приміщення у інших юридичних осіб.

Відповідно до п. 11 Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабміну України від 04.10.1995 р. №786, витрати на утримання нерухомого майна, зданого в оренду кільком підприємствам, розподіляються між ними залежно від наявності, кількості, потужності, часу роботи електроприладів, систем тепло- і водопостачання, каналізації за спеціальними рахунками.

Враховуючи це, укладеними договорами оренди нерухомого майна до зобов'язань орендаря (Підприємства) входить відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням Об'єкта оренди, що відповідає вищезазначеним нормам чинного законодавства.

Тобто, відповідно до вимог чинного законодавства, орендний платіж за договором оренди державного та комунального майна, крім власне самої орендної плати, включає також відшкодування частини плати за землю, експлуатаційних та комунальних витрат орендодавця.

Щодо правомірності включення до складу валових витрат вартості послуг лікувальних закладів на проведення профілактичних медичних оглядів працівників Підприємства належить зазначити, що відповідно до п. 23-1 Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним оглядам, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2001 р. № 559, працівники аптек та їх структурних підрозділів зобов'язані за рахунок роботодавця проходити обов'язкові профілактичні огляди.

Враховуючи зазначені вимоги чинного законодавства, Підприємство включало до складу валових витрат вартість послуг лікувальних закладів на проведення профілактичних медичних оглядів працівників Підприємства. Так, у листі Державної податкової адміністрації України від 22.01.2004 р. № 436/6/15-1116 зазначено, що у разі, якщо працівники підпадають під Перелік професій, працівники яких підлягають медичному огляду, витрати на проведення їх обов'язкового медичного огляду підприємство може віднести до валових витрат звітного періоду.

Щодо включення до складу валових витрат вартості пального слід зазначити наступне.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем було укладено договір оренди автомобіля № 16 від 02.08.2008 р., згідно якого орендодавець передав, а орендар прийняв в тимчасове орендне користування автомобіль марки Тойота «ХАЙ-ЕЙС»- спецмедтранспорт, держ. № 65-88 КИЕ, двигун № 3538155. Автомобіль було здано в оренду з метою перевезення медикаментів.

Так, позивач стверджує, що цілком правомірно ним було включено до складу валових витрат витрати на паливно-мастильні матеріали, при цьому здійснює посилання на лист Державної податкової адміністрації України «Щодо включення витрат на пально-мастильні матеріали і витрат, повязаних зі стоянкою та паркуванням легкових автомобілів, до складу валових»від 07.03.2000 р. № 1157/6/15-1116 та лист від 07.04.2003 р. № 3431/6/15-2116, зокрема на п. 2 Про включення до складу валових витрат вартості придбаних паливно-мастильних матеріалів для легкових автомобілів та оперативної оренди легкових автомобілів. На думку позивача, витрати платника податку, який використовує орендований легковий автомобіль у господарській діяльності, на придбання паливно-мастильних матеріалів, використаних у процесі утримання та експлуатації цього автомобіля на підставі договору оперативної оренди, включаються до складу валових витрат.

Дані твердження позивача, суд дане спростовує наступним.

Відповідно до підпункту 5.4.10 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не включаються до складу валових витрат витрати платника податку (крім витрат на оплату праці) на пально-мастильні матеріали, витрати, пов'язані зі стоянкою та паркуванням легкових автомобілів.

При цьому в разі якщо легкові автомобілі належать платникам податку, основною діяльністю яких є надання платних послуг з транспортного чи туристичного обслуговування сторонніх громадян або організацій, а також якщо ці засоби належать спортивним організаціям і використовуються як спортивне знаряддя, то витрати таких платників податку на утримання та експлуатацію (крім тих, що підлягають амортизації) легкових автомобілів, у тому числі витрати на пально-мастильні матеріали, відносяться до їх валових витрат.

У розділі ІІ Статуту позивача визначені мета і предмет його діяльності, з якого вбачається, що основна діяльність позивача повязана з постачання лікувально-профілактичним установам охорони здоров`я, аптечними закладами, іншими структурами продукції медико-фармацевтичного призначення, і аж ніяк діяльність позивача не повязана з наданням платних послуг з транспортного обслуговування.

Таким чином, враховуючи, що до основної діяльності позивача не відноситься надання послуг з транспортного обслуговування, то останнім неправомірно та в порушення вимог податкового законодавства було включено до складу валових витрат витрати на відшкодування паливно-мастильних матеріалів.

З огляду на таке, суд вважає, можливим задовольнити вимоги позивача частково, при цьому вказавши, що податковим органом цілком правомірно було визначено, що позивачем в порушення вимог податкового законодавства до складу валових витрат було включено витрати вартості пального, тому, в частині визначеного позивачу зобовязання за основним платежем 24681 грн. та штрафних (фінансових) санкцій 10871 грн., загалом 35552 грн., податкове повідомлення-рішення суд залишає в силі.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В супереч наведеним вимогам, відповідач як субєкт владних повноважень не довів правомірності прийнятого ним рішення в частині нарахування позивачу суми податкового зобовязання за основним платежем 28513 грн. та штрафних (фінансових) санкцій 12093 грн.

Акт державного або іншого органу це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обовязковий характер для субєктів цих відносин. Підставами для визнання акту недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Умовою визнання акту недійсним є також порушення у звязку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Згідно ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково, а саме необхідно визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000203810/0 від 28.07.2009 р. в частині суми 40606 грн.

Частиною 3 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачається, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 17, 94, 158, 162, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000203810/0 від 28.07.2009 р. в частині суми 40606,00 грн.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Судові витрати в сумі 1 грн. 70 коп. судового збору присудити на користь Комунального підприємства Київської обласної ради «Київська обласна аптека»за рахунок Державного бюджету України.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складання в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

СуддяО.Є. Пилипенко Дата підписання повного тексту постанови: 18.06.2010 р.