Рішення № 100910460, 08.11.2021, Острозький районний суд Рівненської області

Справа № 567/648/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 жовтня 2021 року м. Острог

Острозький районний суд Рівненської області у складі:

головуючий суддя - Венгерчук А.О.

при секретарі - Максимчук Є.В.

з участю

представника позивача - ОСОБА_1

представника третьої особи Баталової Т.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог орган опіки та піклування виконавчого комітету Острозької міської ради Рівненської області про позбавлення батьківських прав та зміну розміру аліментів

встановив:

в Острозький районний суд з позовом до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав та зміну розміру аліментів звернувся ОСОБА_3 .

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначає, що з 14.01.2001 перебував у шлюбі з відповідачем, який було розірвано рішенням Острозького районного суду від 27.07.2012.

Від даного шлюбу у них з відповідачем народився син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вказує, що після розірвання шлюбу, син залишився проживати з ним та з того часу знаходиться під його фактичним вихованням, доглядом та на матеріальному утриманні.

Зазначає, що відповідач, будучи матір`ю неповнолітнього ОСОБА_4 , протягом останніх восьми років ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків по відношенню до сина, не бере ніякої участі в його утриманні та вихованні, не цікавиться його життям, навчанням, розвитком та здоров`ям.

Посилаючись на те, що відповідач самостійно усунулась від виконання своїх батьківських обов`язків, матеріально сина не забезпечує, не цікавиться його здоров`ям, вихованням та навчанням, не проявляє жодної материнської любові до нього, просить позбавити ОСОБА_3 батьківських прав щодо неповнолітнього сина ОСОБА_4 .

Також зазначає, що в зв`язку з ухиленням відповідача від матеріального утримання сина, рішенням Острозького районного суду від 14.08.2015 з неї стягнуто аліменти на утримання сина в розмірі 475 грн. щомісячно, починаючи з 17.07.2015 до досягнення ним повноліття.

Вказує, що аліменти ОСОБА_3 не сплачує та добровільно будь-якої матеріальної допомоги на утримання сина не надає.

Водночас вказує, що на даний час виникла необхідність у збільшенні розміру аліментів на утримання дитини в зв`язку із зміною обставин, що враховувались судом при визначенні розміру аліментів.

Посилаючись на вказані обставини і збільшення вікових потреб дитини та матеріальних витрат на її утримання, просить змінити розмір аліментів, які стягуються з відповідача згідно виконавчого листа на утримання ОСОБА_4 та просить стягувати з відповідача аліменти на утримання ОСОБА_4 в розмірі 1500 грн. щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення ним повноліття.

Ухвалою Острозького районного суду від 01.06.2021 відкрито провадження у справі та призначено судовий розгляд в порядку загального позовного провадження, відповідачу було встановлено строк протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження для подачі відзиву на позовну заяву.

Правом подати відзив на позов у встановлений строк відповідач не скористалася.

Ухвалою від 23.09.2021 закрито підготовче провадження у справі. Інших процесуальних дій не вчинялося.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилася, про час та місце розгляду справи була повідомлена у встановленому законом порядку, відповідно до ч.2 ст.131 ЦПК України, згідно якої у разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться, а також через оголошення на сайті Острозького районного суду веб-портал судова влади України - http://ost.rv.court.gov.ua/sud1713/. Заперечень проти позову відповідач не подавала, жодних клопотань від її імені на адресу суду не надходило.

Суд вважає, що в матеріалах справи, є достатньо даних про права та взаємовідносини сторін по справі для її розгляду по суті та керуючись ст.280 ЦПК України, за клопотанням представника позивача, дійшов до висновку про можливість ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів.

Вимоги ст.264 ЦПК України зобов`язують суд під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. Звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту і, діючи на засадах змагальності, повинен переконливими, належними та припустимими доказами довести правову та фактичну підставу заявлених ним вимог.

Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Суд, визначивши юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов до висновку про задоволення позову, виходячи з наступного.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримала в повному об`ємі, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві, та просить позов задоволити.

Пояснила, що після розірвання шлюбу між сторонами у 2012 році, їх спільний син залишився проживати з позивачем та з того часу знаходиться під його фактичним вихованням, доглядом та на матеріальному утриманні.

Пояснила, що відповідач і надалі не виявляє бажання побачитись з сином, не спілкується з ним, самоусунулась від його виховання, зв`язок як матері і дитини між ними повністю втрачений, при цьому відповідач не робить жодних дій по відновленню втрачених зв`язків із дитиною. Зазначила, що перешкод у спілкуванні дитини з відповідачем позивач не здійснював.

Посилається на те, що відповідач тривалий час ухиляється від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини, що є підставою для позбавлення її батьківських прав.

Вказує, що ОСОБА_3 не надавала і не надає матеріальної допомоги на утримання сина на придбання одягу, взуття, навчального приладдя, на харчування.

Зазначає, що аліменти на утримання сина ОСОБА_3 також не сплачує та матеріальної допомоги в добровільному порядку не надає.

Окрім того, вказує, що на даний час виникла необхідність у збільшенні розміру аліментів на утримання дитини в зв`язку із збільшенням його вікових потреб, а також враховуючи необхідність закінчення ним школи і підготовку до складання іспитів та просить змінити розмір аліментів, які стягуються з відповідача згідно виконавчого листа на утримання ОСОБА_4 та стягувати з відповідача аліменти на його утримання в розмірі 1500 грн. щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повноліття.

Представник третьої особи органу опіки та піклування виконавчого комітету Острозької міської ради Рівненської області в судовому засіданні позов підтримала. Пояснила, що в службу в справах дітей надійшло звернення ОСОБА_3 про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 щодо неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В зв`язку з цим питання щодо невиконання відповідачем батьківських обов`язків розглядалось на засіданні комісії з питань захисту прав дитини.

Вказує, що проведеною перевіркою було встановлено, що ОСОБА_3 , будучи матір`ю неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дійсно повністю самоусунулася від виконання своїх батьківських обов`язків щодо свого сина. Починаючи з 2012 року неповнолітній син сторін проживає з позивачем, який піклується про нього та забезпечує їх всім необхідним. Натомість ОСОБА_3 тривалий час ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, хоча має можливість їх виконувати, не бере ніякої участі в утриманні та вихованні сина, не цікавиться його життям, навчанням, розвитком та здоров`ям, що підтвердив також неповнолітній ОСОБА_4 .

Зважаючи на те, що ОСОБА_3 не бере участі у вихованні сина, орган опіки і піклування вирішив рекомендувати позбавити її батьківських прав, про що подав відповідне подання.

З досліджених в судовому засіданні письмових доказів судом встановлено наступні обставини.

Відповідно до копії свідоцтва про народження (повторне) серії НОМЕР_1 виданого 12.04.2012 встановлено, що ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 та його батьками є ОСОБА_3 та ОСОБА_3 (а.с.9)

Згідно рішення Острозького районного суду від 27.07.2012 встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі та під час перебування у шлюбі у них народився син - ОСОБА_4 . Згідно даного рішення шлюб між сторонами було розірвано (а.с.10)

Згідно з довідкою про склад сім?ї від 16.03.2021, довідки про реєстрацію місця проживання вбачається, що до складу сім`ї ОСОБА_3 входить син ОСОБА_4 , який зареєстрований і проживає разом з ним в АДРЕСА_1 . (а.с.11, 13)

Відповідно до виконавчого листа №567/753/15-ц від 14.08.2015 вбачається, що з ОСОБА_3 стягуються аліменти на утримання сина ОСОБА_4 в розмірі 475 грн. щомісячно, починаючи з 17.07.2015 до досягнення ним повноліття. (а.с.14)

Відповідно до розрахунку №2629 від 16.02.2021 вбачається, що загальна сума заборгованості по аліментах, що стягуються з ОСОБА_3 станом на 16.02.2021 становить 49747,63 грн. (а.с.15-16)

Відповідно до довідки №564 від 10.03.2021 вбачається, що з 01.08.2019 по 28.02.2021 ОСОБА_3 перебував на обліку в управлінні праці та соціального захисту населення і отримував державну допомогу дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце проживання їх не відоме на сина ОСОБА_4 , інших видів державних допомог не отримує. (а.с.17)

Відповідно до довідки від 18.03.2021 вбачаться, що ОСОБА_4 знаходиться на обліку ФАП с.Білашів з 2011 року. З зазначеного часу мати участі у догляді та розвитку сина не приймала. (а.с.18)

Згідно з характеристикою НВК "Білашівська ЗОШ І-ІІІ ст.-дитячий садок" від 05.02.2021 встановлено, що ОСОБА_4 навчається в даному навчальному закладі з другого класу. Характеризується позитивно. За час навчання ним опікувався батько. Мати у вихованні сина участі не бере. (а.с.19)

Відповідно до акту обстеження матеріально-побутових умов сім`ї від 16.03.2021 вбачається, що ОСОБА_4 проживає разом з батьком ОСОБА_3 в АДРЕСА_1 , де створено належні умови проживання. Мати дитини участі у його вихованні не приймає, з ним не спілкується. (а.с.20)

Згідно з довідкою №267 від 14.05.2021 встановлено, що ОСОБА_3 згідно трудової книжки не працює з 27.02.2020 (наказ №5-К п.2 від 27.02.2020). (а.с.21)

Відповідно до висновку органу опіки та піклування Острозької міської ради Рівненської області №1699/01-17-21 від 09.04.2021 вбачається, що орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_3 відносно її неповнолітнього сина ОСОБА_4 . При прийнятті даного висновку комісією було встановлено, що ОСОБА_3 є матір`ю неповнолітнього ОСОБА_4 . Шлюб між батьками дитини було розірвано. Після розірвання шлюбу дитина залишилась проживати з батьком, де за місцем проживання створено належні умови для виховання, навчання і розвитку. Протягом тривалого часу матір дитини ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, а саме: не брала ніякої участі у вихованні сина, не цікавилася здоров`ям, розвитком, життям сина, не відвідувала. Син ОСОБА_3 навіть не вважає своєю матір`ю.

На даний момент відповідач продовжує свідомо ухилятися від виконання своїх батьківських обов`язків, хоча має можливість їх виконувати, бажання щодо налагодження стосунків з дитиною відповідач не виявила, а тому на засіданні комісії з питань захисту прав дитини було прийнято рішення про доцільність позбавлення її батьківських прав. (а.с.12)

З пояснень представника позивача та письмових доказів, досліджених судом, встановлено, що відповідач, яка є матір`ю неповнолітнього сина ОСОБА_4 , не приділяє жодної уваги вихованню дитини, не створює належних умов для його проживання, не цікавиться його життям, навчанням та розвитком.

Одночасно з матеріалів справи вбачається, що неналежна поведінка відповідача щодо участі в вихованні, утриманні, забезпеченні належних та безпечних умов життя дитини має місце протягом тривалого часу, що було підставою для висновку органу опіки і піклування, яким рекомендовано позбавити її батьківських прав.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Декларація прав дитини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959, як принципове положення визначила, що дитина повинна зростати в умовах турботи.

Відповідно до ч.3 ст.51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до ст.8 Закону України "Про охорону дитинства" зазначено, що кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Статтею 11 цього ж Закону передбачено, що сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Згідно статті 12 цього Закону України "Про охорону дитинства", виховання в сім`ї є першоосновою розвитку дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Ухилення від виконання юридичного обов`язку - виконання батьківських обов`язків по вихованню дитини - це завжди акт свідомої поведінки, оскільки особа має реальну можливість виконати його, але не вчиняє відповідних дій, що в судовому засіданні було судом достовірно встановлено, виходячи з наданих суду доказів та пояснень сторін у судовому засіданні.

Відповідно до ст.150 СК України, батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав і свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Згідно із ст.141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.164 СК України, батьки можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Частиною 1 ст.81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених законом.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Відповідно до п.п.15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст.164 Сімейного кодексу України. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Відповідно до ст.3 Конвенції про права дитини, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини (рішення у справі "Хант проти України" від 07.12.2006, рішення у справі Olsson V. Sweden (№2) від 27.11.1992) нагадує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Виходячи з наведеного, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який застосовується при наявності негативного впливу батьків (одного з батьків) на розвиток дитини.

Під час розгляду справи суд дійшов висновку, що таке втручання спрямоване на захист прав і свобод неповнолітнього ОСОБА_4 , відповідно, воно має законну мету у значенні пункту 2 статті 8 Конвенції.

Статтею 9 Конвенції встановлено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

При цьому, наведені вище обставини переконують суд у тому, що відповідач взагалі не має бажання та не спроможна виконувати батьківські функції щодо своєї дитини.

Через тривалий час окремого проживання між відповідачем та дитиною втрачено родинні зв`язки та розуміння її вікових психологічних особливостей. Мати сином не цікавиться, не піклується про його фізичний і духовний розвиток, підготовку до самостійного життя, не спілкується з ним, не виявляє інтересу до нього, що розцінюється судом як свідоме нехтування своїми обов`язками.

Крім того, така поведінка матері суперечить принципам Декларації прав дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959 (принцип 6), в якій проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона має, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

Вказані принципи відповідач, як мати, нехтує, оскільки ухиляється від виконання своїх обов`язків матері по вихованню дитини.

З врахуванням вищенаведеного, суд приходить до висновку про те, що відповідач тривалий час ухилялася від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, сином не займалася, не піклувалася про нього, матеріально не утримувала, на час розгляду справи не проявляє інтересу до стану його здоров`я та навчання, не цікавиться його фізичним, моральним і духовним розвитком, а тому суд вважає, що позов є обґрунтованим, у зв`язку з чим слід позбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно неповнолітнього ОСОБА_4 .

Суд звертає увагу відповідача на те, що відповідно до ч.1 ст.169 Сімейного кодексу України, мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.

В такому разі, судом буде перевірено, наскільки змінилася поведінка особи, позбавленої батьківських прав, та обставини, що були підставою для позбавлення батьківських прав, і постановляє рішення відповідно до інтересів дитини (ч.4 ст.169 Сімейного кодексу України).

Вирішуючи позов в частині зміни розміру аліментів, що стягуються з відповідача на утримання дитини, суд враховує наступне.

Рішенням Острозького районного суду від 14.08.2015 було визначено розмір аліментів, що стягуються з відповідача на користь позивача на утримання їх спільного сина у твердій грошовій сумі в розмірі 475 грн. щомісячно.

Як вказано в позовній заяві та підтверджено у судовому засіданні, витрати на утримання дитини зросли. Значні кошти витрачаються на продукти харчування, одяг, взуття, у випадку захворювання на ліки. Розмір аліментів, який стягується з відповідача недостатній для належного її утримання.

Звертаючись до суду, в обґрунтування позову ОСОБА_3 зазначив, що погіршилося його матеріальне становище, оскільки він з 2020 року не працевлаштований, дитина потребує більших матеріальних витрат ні ж ті, що передбачалися раніше, тому дані обставини є підставою для зміни розміру аліментів.

Згідно ч.2 ст.51 Конституції України, ст.180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ч.1, 2 ст.27 Конвенції про права дитини, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

За правовою природою аліментні зобов`язання - це періодичні платежі, які боржник зобов`язаний сплачувати щомісячно.

Частина перша статті 192 СК України передбачає, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

З аналізу наведених норм вбачається, що при вирішенні даного спору правове значення має встановлення наявності або відсутності факту зміни матеріального або сімейного стану платника аліментів у порівнянні із його матеріальним та сімейним станом, у якому він перебував на час ухвалення рішення про стягнення аліментів.

У відповідності до ст.181 СК України, у разі відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину, той з подружжя, з яким вона проживає, має право звернутися до суду з відповідним позовом про стягнення аліментів.

Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, що передбачено ст.7 СК України.

Відповідно до ст.182 СК України визначено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

При цьому, визначаючи розмір аліментів, суд виходить з того, що розмір коштів на утримання дитини має відповідати певному рівню, достатньому для утримання та забезпечення нормальної життєдіяльності особи. Мінімальний розмір такого рівня, який мають забезпечити обоє батьків, визначає законодавчо прожитковий мінімум і встановлюється законом про бюджет кожного року.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» встановлено прожитковий мінімум для дітей для дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня 2021 - 2395 гривень, з 1 липня - 2510 гривень, з 1 грудня - 2618 гривень.

Отже, мінімальний розмір аліментів на дитину віком від 6 років становить з 1 липня - 1255 грн.

Зі змісту наведених законодавчих приписів слід дійти висновку, що Сімейний кодекс України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду та вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до п.1, 2 ч.3 ст.181 СК України, визначено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Враховуючи зміст ст.ст.181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним.

Розмір аліментів і спосіб стягнення аліментів може бути визначений судом з урахуванням фактичних обставин справи, які встановлені судом та на які посилався позивач. При цьому право застосування норми закону належить виключно суду.

Такий висновок цілком узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі №6-143цс13, постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №372/2393/17.

Водночас, правомірність такого способу захисту встановлюється судом з урахуванням фактичних обставин справи та залежить від наявності відповідних підстав, передбачених положеннями статей 182-184, 192 СК України.

При розгляді позову із зазначених підстав, застосуванню підлягають не тільки ст.192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов"язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 "Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів", стаття 183 "Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини", стаття 184 "Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі").

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року № 6-143цс13.

Відповідно до ч.1 ст.182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Виходячи з наведених положень закону, при вирішенні вимог щодо зміни розміру раніше стягнутих аліментів слід з`ясувати матеріальний та сімейний стан як платника аліментів, так і стягувача, погіршення чи поліпшення їх здоров`я.

Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.ч.5, 6 ст.81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При вирішенні питання про збільшення розміру аліментів, слід з"ясовувати чи змінилося матеріальне становище, сімейний стан та стан здоров"я сторін, і що ця зміна впливає на змогу сплачувати аліменти у відповідному розмірі.

Судом встановлено, що на даний час позивач не працевлаштований.

Свідченням матеріального становища платника аліментів, є величина витрат на утримання особою себе та членів своєї сім`ї. Під зміною сімейного стану розуміється з`явлення у сім`ї платника або одержувача аліментів осіб, яким вони за законом зобов`язані надавати утримування і які фактично знаходяться на їх утриманні.

Відповідачем не доведено обставин щодо зміни її сімейного стану або перебування на її утриманні інших осіб, а також не зазначено відомостей про її дохід, оскільки будь-яких доказів, що підтверджували б дані обставини суду не надано.

Разом з тим, суд вважає, що виходячи із вимог ч.1 ст.192 СК України, у системному зв`язку положенням ч.2 ст.182 СК України, розмір аліментів, які стягуються із відповідача підлягає збільшенню, оскільки утримання неповнолітньої дитини в її віці потребує додаткових зусиль та матеріальних витрат, а з урахуванням зростання цін на споживчі товари і послуги, інфляції тощо, визначений у 2015 році розмір аліментів, не є достатнім розміром для задоволення розумних потреб дитини, зокрема, для її належного забезпечення повноцінним харчуванням, одягом, навчання та розвитку.

Судом встановлено, що після винесення рішення суду про стягнення аліментів у зв`язку із збільшенням вікових потреб дитини, витрати, які несе позивач на її утримання перевищують розмір сплачуваних відповідачем аліментів, в зв`язку з чим матеріальне становище отримувача аліментів погіршується.

Отже, судом встановлено обставини, які надають можливість збільшити розмір аліментів, що стягуються з відповідача.

Дані обставини, що наводить позивач в обґрунтування та на підтвердження заявлених вимог, на думку суду, є істотними та достатніми для зміни визначеного за судовим рішенням розміру аліментів та можуть слугувати самостійною підставою для зміни їх розміру.

З урахуванням встановлених судом обставин та наведених правових норм, суд вважає можливим змінити розмір стягнення аліментів.

За правилами ст.191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, в той же час, ст.192 СК України, якою регулюються правовідносини щодо зміни розміру аліментів, не містить норми про те, що зміна розміру аліментів присуджується з дати звернення до суду з зазначеним позовом.

Згідно п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 15.05.2006 року "Про застосування судами окремих норм сімейного кодексу України про розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів", у випадку зміни розміру аліментів у новому розмірі аліменти сплачуються з дня набрання рішенням суду законної сили.

Вирішуючи питання про розмір аліментів на утримання дитини, суд також бере до уваги, що платник аліментів є працездатною, має добрий стан здоров`я, інших утриманців, окрім дитини, не має, оскільки протилежних доказів суду не надано, тому може надавати матеріальну допомогу на утримання дитини.

Одночасно суд бере до уваги, що платник аліментів може надавати матеріальну допомогу та вважає, що їх необхідно стягувати в твердій грошовій сумі, відповідно до ст.184 СК України, в розмірі 1500 грн. щомісячно, що не буде надто обтяжливим для відповідача.

При цьому, суд виходить і з того, що як відповідач, так і позивач, в рівних частках повинні утримувати свою дитину до досягнення нею повноліття, що разом із присудженою сумою аліментів забезпечить належне її утримання.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, з відповідача слід стягнути судовий збір.

На підставі ст.164, 182 СК України, керуючись ст.ст.5, 12, 13, 141, 274, 279, 258, 263-265, 273, 280-282 ЦПК України,

у х в а л и в :

позов ОСОБА_2 (зареєстрованого в с.Дерев`янче Рівненського району Острозької територіальної громади Рівненської області, РНОКПП НОМЕР_2 ) до ОСОБА_3 (с.Дерев`янче Рівненського району Острозької територіальної громади Рівненської області, РНОКПП НОМЕР_3 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог орган опіки та піклування виконавчого комітету Острозької міської ради Рівненської області (місце знаходження: м.Острог вул.Героїв Майдану,4 Рівненської області, ЄДРПОУ 05391005) про позбавлення батьківських прав та зміну розміру аліментів задовольнити.

Позбавити ОСОБА_3 батьківських прав щодо неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Змінити розмір аліментів, визначений рішенням Острозького районного суду Рівненської області від 14.08.2015, що стягуються з ОСОБА_3 на утримання сина ОСОБА_4 та стягувати з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1500 (одна тисяча п`ятсот) грн. щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 908 грн. витрат на сплату судового збору.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави 908 грн. судового збору.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Рівненського апеляційного суду через Острозький районний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 08.11.2021.

Суддя Острозького районного судуВенгерчук А.О.