Рішення № 100906352, 08.11.2021, Сумський районний суд Сумської області

Справа № 587/1256/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2021 року Сумський районний суд Сумської області в складі: головуючого судді – Гончаренко Л.М., за участю секретаря судового засідання – Макошенець С.І., представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Суми цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Сумської міської ради про визнання права власності на житловий будинок та земельну ділянку в порядку набувальної давності,

В С Т А Н О В И В:

Представник позивачки звернулася до суду з вказаним позовом та просить визнати за позивачкою право власності на житловий будинок з прибудовою загальною площею 58 кв.м. з надвірними та господарськими будівлями та на земельну ділянку загальною площею 0,35 га з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку та ведення особистого селянського господарства, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку набувальної давності після ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позовні вимоги мотивовані тим, що житловий будинок з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 та земельна ділянка площею 0,35 га, на якій розташований вказаний будинок, на підставі свідоцтва про право власності та свідоцтва про право на спадщину за законом, виданих 20.03.1990 року державним нотаріусом Сумської райдержнотконтори та Державного акту №013049 від 10.09.1999 року належить ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивачка ОСОБА_3 разом зі своєю родиною приїздила в гості до родичів у АДРЕСА_2 , що по сусідству з будинком ОСОБА_6 , та помітивши, що там ніхто не проживає, у 2006 році звернулася до доньок померлої – ОСОБА_5 та ОСОБА_4 щодо можливості безкоштовного використання земельної ділянки та будинку АДРЕСА_1 як дачного, на що вони дали згоду. Протягом 2006-2020 рр. позивачка та члени її родини обробляли земельну ділянку, здійснювали ремонт у будинку, замінили огорожу. На початку 2021 року позивачка звернулася до спадкоємців ОСОБА_5 та ОСОБА_4 з пропозицією придбати у них будинок та земельну ділянку. Проте, це не виявилося можливим, оскільки вони вважаються такими, що не прийняли спадщину, а тому відповідно і не можуть продати спірний будинок та земельну ділянку. Оскільки позивачка більше 10 років добросовісно, відкрито і безперервно володіла житловим будинком та земельною ділянкою, а також продовжує це робити, вважає, що є підстави для визнання за нею права власності на вказане нерухоме майно за набувальною давністю.

У судовому засіданні представник позивача– адвокат Неговська І.В. підтримала позовні вимоги в повному обсязі та просила їх задовольнити.

Відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в судове засідання не з`явилися, від них в матеріалах справи маються заяви про визнання позову та розгляд справи без їх участі.

Представник відповідача Сумської міської ради – Парфененко М.С. в судовому засіданні проти позову заперечив, підтримав відзив на позовну заяву, який міститься в матеріалах справи.

Заслухавши пояснення сторін, свідка ОСОБА_7 , дослідивши письмові докази по справі, суд прийшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що на підставі свідоцтва про право власності та свідоцтва про право на спадщину за законом, виданих 20.03.1990 року державним нотаріусом Сумської райдержнотконтори, Державного акту на право приватної власності на землю серії №013049 від 10.09.1999 року ОСОБА_6 є власником житлового будинку з надвірними будівлями та земельної ділянки загальною площею 0,35 га з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку та ведення особистого селянського господарства, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 11,12,13).

ІНФОРМАЦІЯ_2 у с. Рибці Сумського району Сумської області померла ОСОБА_6 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 (а.с. 14). За життя, 12.06.2003 року, нею було складено заповіт, яким все своє майно заповіла в рівних частинах ОСОБА_5 та ОСОБА_4 (а.с. 18).

Відповідно до довідки № 71, виданої Стецьківським старостинським округом Сумської міської територіальної громади 26.04.2021 року, ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на день смерті була зареєстрована та проживала АДРЕСА_1 . Будинок розташований на приватизованій земельній ділянці. На день смерті була зареєстрована і проживала одна. Заповіт від імені ОСОБА_6 Стецьківською сільською радою не посвідчувався (а.с. 19).

Згідно Витягу зі Спадкового реєстру № 65305424 від 24.06.2021 року спадкова справа після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 не заводилась (а.с. 20).

Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні пояснив, що позивачка ОСОБА_3 є його дружиною, а відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_4 – сусідами по дачній ділянці. З 2006 року вони з дружиною стали користуватися земельно ділянкою відповідачів, а з 2007 року – будинком, сплачували комунальні послуги, робили ремонт. В цьому році вони з дружиною вирішили придбати ділянку і відповідачі були не проти. Проте, коли почали оформляти документи, то виявилося, що ОСОБА_5 та ОСОБА_4 як спадкоємці власника будинку та земельної ділянки, не оформили за собою права власності.

Відповідно до статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Частиною 1 статті 344 ЦК України встановлено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

Разом із цим добросовісність свідчить про те, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.

Тобто, давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі N 910/17274/17 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 січня 2019 року у справі N 755/16913/16-ц.

Крім того, відповідно до позиції викладеної Верховним Судом у постанові від 02.07.2020 року у справі № 201/18371/17, при вирішенні спорів, пов`язаних з набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема добросовісності та безтитульності володіння. Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не ґрунтується на жодній правовій підставі володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. При цьому тривалий час проживання, відкритість володіння, догляд та утримання майна не є безумовною підставою для задоволення позовних вимог з підстав, передбачених статтею 344 ЦК України.

Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд вважає, що відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або особа, яка вважає себе власником майна. При цьому така особа має не визнавати або оспорювати це право позивача, і між сторонами має існувати спір про право, який суд вирішує у порядку позовного провадження.

Сам по собі факт користування позивачем цим майном не є підставою для виникнення у нього права власності за набувальною давністю, і у позивача немає підстав для набуття права власності на вказане майно відповідно до статті 344 ЦК.

Окрім того, враховуючи положення частини першої та третьої статті 1277 ЦК України слід дійти висновку, що уразі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно за його місцезнаходженням, у встановленому вказаною статтею порядку.

Встановлені судом обставини свідчать про те, що позивач була обізнана відносно того, що власником житлового будинку та земельної ділянки, яка є предметом спору та на яку вона просить визнати право власності за набувальною давністю, була ОСОБА_6 , а тому не можна вважати володіння позивачем нерухомим майном, яке залишилась після смерті ОСОБА_6 , добросовісним. Смерть ОСОБА_6 та не оформлення іншими спадкоємцями права на спадщину після смерті останньої не давали позивачу підстав для того, щоб вважати користування чужим майном правомірним.

На підставі зазначеного, суд дійшов висновку про те, що позивачем не доведено усіх обставин, передбачених статтею 344 ЦК України, необхідних для набуття права власності за набувальною давністю, у зв`язку із чим позовні вимоги задоволенню не підлягають. Давність володіння могла вважатись добросовісною, якщо позивач при заволодінні майном не знав і не повинен був знати про відсутність у нього підстав на набуття права власності.

Таким чином, у задоволенні позову необхідно відмовити, оскільки позивач не є добросовісним набувачем, а відкритість і безперервність користування спірним майном не є достатніми підставами для набуття права власності на нього за правилами статті 344 ЦК України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 12, 13, 18, 76-82, 141, 263-265 ЦПК України, суд –

У Х В А Л И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Сумської міської ради про визнання права власності на житловий будинок та земельну ділянку в порядку набувальної давності відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити рішення суду повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Сумського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Л.М. Гончаренко