Рішення № 100894731, 08.11.2021, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2021 р.м. ХерсонСправа № 540/2913/20

Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Дубровної В.А., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

I. Зміст позовних вимог

ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ), від імені якого діє адвокат Маламед Вадим Борисович (надалі - представник позивача) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (надалі - відповідач, ГУ ПФУ в Херсонській області), у якому просить:

- визнати бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області щодо не поновлення пенсії ОСОБА_1 протиправною;

- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у поновленні пенсії ОСОБА_1 20.02.2020 р.

- зобов`язати Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області провести поновлення виплати пенсії за вислугу років з 07.10.2009 р. відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та здійснювати виплату пенсії на вказаний банківський рахунок з врахуванням індексації та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів;

- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області кошти в сумі 100,000 грн. на відшкодування моральної шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією та бездіяльністю, в результаті яких відповідач відмовив у поновленні пенсії позивачу.

II. Позиція позивача та заперечення відповідача

Вказані вимоги позивач обґрунтовує тим, що 07.10.2009 року рішенням Конституційного Суду України №25-рп/2009 були скасовані дискримінуючи положення законодавства, що забороняли виплату пенсії громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон. Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 11.01.2020 р. у справі № 540/2356/19 зобов`язано ГУ ПФУ України в Херсонській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.05.2019 року № 4509 про поновлення пенсії за вислугою років, з урахуванням заяв про подання додаткових документів від 31.05.2019 року № 4589, від 28.06.2019 року № 4692, 28.08.2019 року № 5178 та прийняти рішення відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058-IV. Проте, відповідач рішенням від 20.02.2020 р. повторно відмовив позивачу у поновленні йому пенсії. Вважаючи вказану відмову відповідача незаконною та такою, що суперечать чинному законодавству позивач звернувся до суду з даним позовом.

11.05.2021 року відповідачем надано до суду відзив на позов, яким заперечує щодо заявлених позовних вимог, вказуючи на те, що підставою прийняття рішення ГУ ПФУ в Херсонській області від 20.02.2020 про відмову у поновлені ОСОБА_1 пенсії за вислугу років як військовослужбовцю є подання представником позивача заяви про поновлення виплати раніше призначеної пенсії по формі Додатку № 2 до Порядку № 22-1, який застосовується при призначенні (перерахунку) пенсій за вислугу років відповідно до Закону № 1058, та відповідно не передбачено призначення пенсії за вислугу років військовослужбовцям. Таким чином, для поновлення виплати пенсії передбачено подання відповідною особою заяви за встановленою формою до УПФУ, відтак у органів Пенсійного фонду відсутні підстави для поновлення виплати пенсій позивачу з 07.10.2009 року. Оскільки в даному випадку відсутній факт невиплати позивачу пенсії, тому немає підстав для розрахунку компенсації згідно з чинним законодавством. Щодо стягнення моральної шкоди, то відповідач вважає недоведеним позивачем причинний зв`язок між його душевними стражданнями та фактом відмови Головного управління у здійсненні поновлення виплати пенсії.

III. Процесуальні дії у справі

Ухвалою Херсонського окружного адміністративного суду від 12.10.2020 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою суду від 16.11.2020 р. позовну заяву разом з доданими документами повернуто позивачу відповідно до приписів п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 02.03.2021 року дану ухвалу суду скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою суду від 19.04.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, якою передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Частиною 4 ст. 243 КАС України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України згідно паспорту громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_1 , виданий органом 2ІSR, 22.05.2019 р.

15.04.1997 року позивач виїхав з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де був прийнятий на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль.

До виїзду за кордон позивачу була призначена пенсія за вислугу років, яка виплачувалась йому військовим комісаріатом м. Керч.

10.05.2019 року ОСОБА_1 через свого представника звернувся до ГУ ПФУ в Херсонській області із заявою № 4509 про поновлення пенсії за віком.

До заяви про призначення пенсії за віком позивач додав: оригінал довіреності представників; нотаріально засвідчена копія посвідчення особи; нотаріально засвідчена копія посвідчення до медалі "Ветеран Збройних сил СРСР"; нотаріально засвідчена копія картки члена КПСС; оригінал апостильованої особистої заяви про поновлення пенсії.

31.05.2019 року позивачем додатково було надіслано до УПФУ нотаріально посвідчену копію реєстраційного номеру облікової картки платника податків.

12.06.2019 року ГУ ПФУ в Херсонській області листом № 70/М-99-10 повідомило позивачу про недотримання ним встановленого порядку звернення за поновленням пенсії, з огляду на ненадання оригіналу паспорта громадянина України або іншого документу з відміткою про реєстрацію (довідку з місця проживання).

08.07.2019 року до ГУ ПФУ в Херсонській області додатково надійшла заява позивача від 28.06.2019 року № 4692 про надання повідомлення про призначення пенсії "Кримський обласний військовий комісаріат" від 09.09.1982 року, посвідчення з комісаріату від 11.06.1982 року.

28.08.2019 року позивач звернувся до відповідача із заявою № 5178, якою додатково надав паспорт громадянина України для виїзду за кордон; посвідчення військового свідоцтва про звільнення зі служби; повідомлення про призначення пенсії з комісаріату; розрахунок пенсії; оригінал архівної довідки про службу "Центральний архів міністерства оборони Російської Федерації" з 19.03.2019 року № 11:11284.

Не отримавши від ГУ ПФУ в Херсонській області рішення про поновлення або відмову у поновленні пенсії, позивач звернувся до суду.

Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 11.01.2020 р. у справі № 540/2356/19, яке набрало законної сили 11.02.2020, визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області щодо не прийняття рішення за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 10.05.2019 року № 4509 із урахуванням заяв про подання додаткових документів від 31.05.2019 року № 4589, від 28.06.2019 року № 4692, 28.08.2019 року № 5178, відповідно до приписів Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року №1058-IV.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.05.2019 року № 4509 про поновлення пенсії за вислугою років з урахуваннями заяв про подання додаткових документів від 31.05.2019 року № 4589, від 28.06.2019 року № 4692, 28.08.2019 року № 5178 та прийняти рішення відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058-IV.

20.02.2020 року відділ з питань призначення та перерахунків пенсій військовослужбовців та деяких інших категорій громадян ГУ ПФУ в Херсонській області за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про поновлення виплати пенсії на виконання рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 11.01.2020 р. у справі № 540/2356/19, яке набрало законної сили 11.02.2020, прийнято рішення про відмову ОСОБА_1 в поновлені пенсії за вислугу років як військовослужбовцю, оскільки подана заява не відповідає затвердженій Порядком № 3-1 формі, а також не додержано процедуру звернення за поновленням виплати пенсії.

Вважаючи відмову відповідача та його бездіяльність в поновленні виплати пенсії незаконною, позивач звернувся до суду з цим позовом.

V. Норми права, які застосував суд

Відповідно до положень статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Приписами статті 46 Конституції України передбачено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (частина третя статті 46 Конституції України).

Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі є Закон України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 року № 2262-XII (далі - Закон № 2262-XII), який передбачає, зокрема,

- законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів. ( стаття 1-1 Закону № 2262-XII);

- пенсії звільненим зі служби особам, зазначеним у статті 1-2 цього Закону, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, не призначаються, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Пенсії, призначені зазначеним особам в Україні до виїзду на постійне місце проживання за кордон, виплачуються в порядку, встановленому Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". ( стаття 62 Закону № 2262-XII).

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-ІV), яким визначено, зокрема

- пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом. ( стаття 1 Закону № 1058-ІV);

- дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. ( стаття 5 Закону № 1058-IV);

- право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж. (п. 1 ч.1 ст. 8 Закону № 1058-IV);

- особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років. ( ч.1 ст. 26 Закону № 1058-IV);

- заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально. ( ч.1 ст.44 Закону№ 1058-IV);

- нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. ( частини 1, 2 статті 46 Закону № 1058-ІV);

- виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом. ( пункт 2 частини 1 статті 49 Закону № 1058-ІV)

- у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. ( ст. 51 Закону № 1058-IV)

Рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним).

Згідно з пунктом 3.3. цього Рішення оспорюваними нормами Закону № 1058-IV держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Порядок № 22-1), який визначає, зокрема

- днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви. Якщо заява пересилається поштою (крім випадків призначення (поновлення) пенсій), днем звернення за пенсією вважається дата, що зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви. У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви. Якщо поданих документів достатньо для визначення права особи на призначення пенсії, пенсія призначається на підставі таких документів. При надходженні додаткових документів у визначений строк розмір пенсії переглядається з дати призначення. У разі надходження додаткових документів пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність їх подання пенсія перераховується зі строків, передбачених частиною четвертою статті 45 Закону. ( пункт 1.7 Порядку № 22-1)

- орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 3). ( пункт 4.1. Порядку № 22-1);

- при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1)перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2)перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3)перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі; 4) видає пам`ятку пенсіонеру (додаток 4), копія якої зберігається у пенсійній справі. ( пункт 4.2. Порядку № 22-1)

- не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2. цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Рішення органу про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший візується спеціалістом, який його підготував, та спеціалістом, який його перевірив. Рішення підписується начальником управління (заступником начальника управління відповідно до розподілу обов`язків) та завіряється печаткою управління (пункт 4.3 Порядку № 22-1).

VI. Оцінка суду

Аналіз наведених вище норм свідчить про те, що право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом.

При цьому, з 07 жовтня 2009 року виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Із цього часу орган Пенсійного фонду має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Пенсія за віком призначається конкретній особі на підставі наявного страхового стажу та розміру заробітної плати, яку вона отримувала, та відповідно до відрахувань до спеціального фонду.

Водночас суд звертає увагу на те, що пенсія за віком призначається особі один раз та виплачується державою протягом усього життя пенсіонера, крім виняткових випадків, що можуть бути встановлені законом. Водночас пенсія стає "нарахованою" в момент призначення пенсії і залишається такою ("нарахованою") до її чергової зміни.

Так само спеціальне законодавство у сфері соціального захисту, зокрема стаття 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", визначає, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Аналіз зазначених положень статті 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" свідчить про те, що в Україні не існувало та не існує на сьогодні жодного строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів.

Отже, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством. Конституція України та Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" гарантують усім громадянам України, за певних умов, право на матеріальне забезпечення за рахунок трудових та соціальних пенсій.

При первинному встановленні розміру пенсії орган Пенсійного фонду діє на підставі звернення громадянина із заявою про призначення йому пенсії. У випадках поновлення раніше призначеної пенсії органи Пенсійного фонду діють на підставі цієї ж заяви пенсіонера у строки, встановлені статтею 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

При цьому законодавцем було чітко встановлено, що поновлення виплати пенсії проводиться протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

Водночас відповідно до пункту 3 резолютивної частини рішення від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 Конституційний Суд України звернув увагу Верховної Ради України на необхідність приведення у відповідність до Конституції України (254к/96-ВР) положень інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, а також ухвалення закону про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними.

Сам факт прийняття Конституційним Судом України Рішення від 07 жовтня 2009 року 25-рп/2009 та рішення Європейського суду з прав людини у справі "Пічкур проти України" не забезпечує необхідної правової визначеності, яка є головною умовою дії "презумпції знання закону", тим більше коли мова йде про літню людину, яка проживає в іншій країні, тобто поза інформаційним полем України.

Саме з метою забезпечення правової визначеності Конституційний Суд України у своєму рішенні звернув увагу Верховної Ради України на необхідність внесення відповідних змін до законодавства, які до цього часу не були внесені.

Водночас відсутність чіткого законодавчого механізму щодо відновлення виплати пенсій особам, які виїхали на постійне проживання за межі України, призвело до ситуації, за якої громадяни України були позбавлені можливості отримувати належні їм пенсійні виплати, або створювалися умови за яких пенсіонерам, які проживають за межами України, для отримання належних їм пенсійних виплат необхідно було докласти значних зусиль, зокрема, звертатись до суду.

У справі, яка розглядається, відповідач не наводить жодних доказів того, що:

- відповідачем або іншими суб`єктами владних повноважень України розроблялися та були прийняті акти, спрямовані на врегулювання ситуації, яка виникла після винесення рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009;

- наявна вина позивача у припиненні виплати пенсії;

- підстава, яка зумовила припинення пенсії, була правомірною (конституційною);

- існують положення закону, який зобов`язує позивачку вживати будь-які дії (подавати заяви, ініціювати позови до суду тощо) для поновлення виплати пенсії, виплата якої була їй припинена Пенсійним фондом України саме на підставі, яка в подальшому була визнана компетентним органом (Конституційним Судом України) неконституційною.

Як встановлено судом, позивач через свого представника звернувся до територіального органу Пенсійного фонду з заявами від 10.05.2019 року № 4509 про поновлення пенсії за вислугою років та заявами про подання додаткових документів від 31.05.2019 року № 4589, від 28.06.2019 року № 4692, 28.08.2019 року № 5178, проте рішенням від 20.02.2020 р. йому було відмовлено в такому поновленні.

Як вбачається зі змісту рішення відповідача від 20.02.2020 р., то підставою його прийняття є виконання рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 11.01.2020 р. у справі № 540/2356/19, а оскаржувана відмова вмотивована поданням заяви від 10.05.2019 року, яка не відповідає затвердженій Порядком № 3-1 формі, а також не додержання процедури звернення за поновленням виплати пенсії.

Так, за позицією відповідача, представником позивача подано вищезазначену заяву по формі Додатку № 2 до Порядку № 22-1, який застосовується при призначенні (перерахунку) пенсій за вислугу років відповідно до Закону № 1058-IV. Разом з тим, позивач просить поновити пенсію за вислугу років, як військовослужбовець. Однак вищевказаним Законом призначення пенсії за вислугу років військовослужбовцям не передбачено.

Надаючи правову оцінку вказаному доводу відповідача суд враховує положення частини 4 статті 78 КАС України, якими передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З мотивувальної частини рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 11.01.2020 р. у справі № 540/2356/19, яке набрало законної сили, вбачається, що судом зроблено висновок про те, що позивачем не порушено порядку звернення до територіального органу ПФУ із заявою про призначення пенсії, встановленого Порядком, затвердженим ГУ ПФУ від 25.11.2005 року № 22-1, Законом України "Про загальнообов`язкове пенсійне страхування", доказів на спростування цього висновку відповідачем не надано.

Відтак, обставини, встановлені рішенням суду в іншій адміністративній справі № 540/2356/19, яке набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини.

Крім того, суд відмічає, що відповідно до пункту 4 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30 січня 2007 року 3-1 (далі Порядок № 3-1), заява про припинення виплати пенсії у зв`язку з виїздом за кордон, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні тощо, подається пенсіонером, або його законним представником особисто до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання.

При цьому, у додатку до Додатку 1 до вказаного Порядку передбачена певна форма Заяви про призначення/перерахунок пенсії.

Разом з тим, пунктом 16 Порядку № 3-1 передбачено, що при прийманні документів для призначення пенсії орган, що призначає пенсії, зокрема, перевіряє правильність оформлення заяви й подання про призначення пенсії, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж тощо. При цьому, орган, що призначає пенсії, має право вимагати від заявників дооформлення поданих документів, а також подання додаткових документів та перевіряти в необхідних випадках обґрунтованість їх видачі.

Натомість, відповідачем при прийнятті від представника позивача вказаної заяви не було встановлено неправильність її оформлення. Вказаного не було встановлено також при розгляді адміністративної справи № 540/2356/19.

Одночасно суд зазначає, що ні приписами Закону № 2262-XII ні приписами Порядку № 3-1 не передбачено, що невідповідність поданої особою заяви вимогам Додатку 1 до вказаного Порядку є підставою для відмови у призначенні пенсії.

Відтак, суд вважає безпідставними доводи відповідача, покладені в основу оскаржуваного рішення про відмову у поновленні позивачу його пенсії.

При цьому, суд відмічає, що в обґрунтування своїх вимог позивач посилається на рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009. Проте, на виконання вказаного рішення Конституційного Суду України відповідач, відповідальний за його виконання, не діяв вчасно та послідовно.

Невиконання державою покладених на неї обов`язків щодо соціального забезпечення та захисту громадян породжує масові звернення до суду з позовами про визнання неправомірними дій органів пенсійного фонду, що, серед іншого, підриває довіру громадян до належного виконання всіма суб`єктами владних повноважень своїх функції та до можливості отримати в старості з боку держави в обмін на свою трудову діяльність справедливий соціальний захист.

Протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Зважаючи на те, що нарахування пенсії в повному обсязі ("правильному" розмірі) покладається на відповідний територіальний орган Пенсійного фонду, не проведення відповідачем поновлення виплати пенсії позивачці після 07 жовтня 2009 року свідчить про те, що його бездіяльність призвела до триваючого порушення права позивача на отримання пенсійних виплат, яке було відновлено на підставі зазначеного рішення Конституційного Суду України.

Отже, за таких обставин обмеження права пенсіонера на отримання належної йому пенсії певними строками є неприпустимим. Відновлення виплати пенсії має проводитися з дати ухвалення рішення Конституційним Судом України від 07 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009 без обмеження її виплати жодними строками.

Дана позиція суду узгоджується з правовими висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постановах від 14 липня 2021 року справа № 461/5776/16-а, провадження № К/9901/44397/18, 30 вересня 2021 року справа № 580/2479/19, адміністративне провадження № К/9901/1744/20, які відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України враховується судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Відповідно до частини 3 ст. 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Як зазначалось вище, пенсії, призначені зазначеним особам в Україні до виїзду на постійне місце проживання за кордон, виплачуються в порядку, встановленому Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". ( стаття 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 року № 2262-XII.

З огляду на викладене, суд вважає на необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області поновити ОСОБА_1 виплату раніше призначеної пенсії за вислугу років, у порядку передбаченому Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", починаючи з 07 жовтня 2009 року.

Щодо позиції відповідача в частині не дотримання позивачем строку звернення до суду з даним позовом, передбаченого ст. 122 КАС України, то суд вважає її помилковою, оскільки вказана стаття КАС України не підлягає застосуванню до спорів, які виникли у зв`язку поновленням виплати раніше призначених (нарахованих) пенсій громадянам України, які проживають за її межами, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009. Так, зважаючи на те, що не проведення виплати пенсії таким особам відбулося з вини держави в особі її компетентних органів, поновлення виплати пенсії має проводитися без обмеження будь-яким строком.

Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20 травня 2020 року у справі № 815/1226/18.

Щодо вимоги позивача здійснювати виплату пенсії з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, то згідно з положеннями частини другої статті 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, а тому вказана вимога підлягає задоволенню.

Разом з тим, вимога позивача в частині про проведення індексації при поновленні пенсії, є передчасною та задоволенню не підлягають, оскільки питання визначення базового місяця, наявності факту перевищення індексом споживчих цін порогу індексації, встановленого в розмірі 101%, у взаємозв`язку з розміром пенсії, що має виплачуватися позивачу, належить до компетенції пенсійного органу при поновленні пенсії, нарахуванні та виплаті відповідних сум, то у разі незгоди з діями відповідача щодо наявності чи відсутності підстав для нарахування індексації та її розмірів позивач не позбавлений права звернутися за захистом своїх прав до суду.

Щодо вимоги позивача стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області кошти в сумі 100,000 грн. на відшкодування моральної шкоди суд вказує про таке.

Положеннями ст.56 Конституції України, гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні.

Згідно з ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої суб`єктом владних повноважень, сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17. Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56). Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.

У розвиток цих положень, у постанові від 27.11.2019 у справі №750/6330/17 Верховний Суд звернув увагу на те, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір (п. 51). У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (п. 53). З огляду на характер правовідносин між людиною і державою (в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування), з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб`єкта владних повноважень-відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру, визначеного позивачем (п. 54).

Застосовуючи ці правові висновки в контексті обставин справи, що розглядається, суд звертає увагу на те, що позивач не довів і суд не встановив, що його негативні емоції досягли рівня страждань або приниження, які є моральною шкодою. Відповідних доказів позивач не надав.

З огляду на вказане, суд дійшов висновку про відмову у задоволені вказаної вимоги позивача.

Відсутність підстав для задоволення вимог щодо стягнення моральної шкоди виключає необхідність додаткової оцінки відповідності розміру моральної шкоди в сумі 100,000 грн. щодо вимог розумності і справедливості.

VII. Висновок суду

Частиною 1 статті 73 КАС України встановлено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (ч. 2 ст. 77 КАС України).

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх бездіяльності та рішення, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

VIII. Розподіл судових витрат

Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Приписами ч.1 ст.139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною третьою статті 139 КАС України передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина третя статті 139 КАС України).

У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору. (ч.8 ст.139 КАС України)

Як вбачається з матеріалів справи, при звернення до суду позивачем сплачено судовий збір у сумі 840,80 грн., що підтверджується платіжним документом № 62377 від 01.10.2020 р.

Оскільки спір виник внаслідок рішення та бездіяльності відповідача, визнаних за результатом розгляду даної справи протиправними, тому сплачений позивачем судовий збір в розмірі 840,80 грн. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача в повному розмірі.

Керуючись ст. ст. 9, 14, 73-78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 КАС України, суд, -

вирішив:

Позов ОСОБА_1 (місце проживання АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 , адреса для листування АДРЕСА_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (місцезнаходження 73005, м. Херсон, вул. 28 Армії, 6, код ЄДРПОУ 21295057) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області щодо не поновлення пенсії ОСОБА_1 - протиправною.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області від 20.02.2020 р. про відмову у поновленні пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області поновити ОСОБА_1 виплату раніше призначеної пенсії за вислугу років, у порядку передбаченому Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", починаючи з 07 жовтня 2009 року з компенсацією втрати частини доходів.

В інший частині позову відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (73005, м. Херсон, вул. 28 Армії, 6, код ЄДРПОУ 21295057) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (місце проживання АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 840,80 гривні (вісімсот сорок гривень 80 копійок).

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя В.А. Дубровна

кат. 112010200