Рішення № 100892867, 03.11.2021, Глибоцький районний суд Чернівецької області

Справа № 715/352/21

Провадження № 2/715/682/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2021 року смт. Глибока

Глибоцький районний суд Чернівецької області в складі:

головуючого судді Маковійчук Ю.В.

секретар судового засідання Затолошна Р.В.

розглянувши у спрощеному провадженні цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Альфа Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач АТ «Альфа Банк» звернулося до суду з даним позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості в порядку ст. 625 ЦК України, посилаючись на те, що АТ «Альфа Банк» володіє правом вимоги первісного кредитора АТ «Укрсоцбанк» до боржника – ОСОБА_2 , що випливають з умов договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 150 від 07.06.2005 року.

Посилається на те, що рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 01.11.2014 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь АТ «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитним договором № 150 в сумі 16 914 доларів США 54 центів, та 28 474,86 грн. Вказує на те, що після ухвалення рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області зобов`язання відповідачем виконано не було.

Просить суд стягнути з відповідача 3% на кредитну заборгованість в доларах США - 3431,10 дол. США по курсу НБУ станом на 26.01.2021 р. 96 642,16 грн. та заборгованість за ставкою 3% річних на суму заборгованості в гривні - 5 776,11 грн. і суму заборгованості за інфляційними витратами – 29 756,16 грн.

В судове засідання позивач АТ «Альфа Банк» не з`явився, проте від його представника до суду надійшла заява, в якій вказує, що позовні вимоги підтримує повністю та просить суд їх задовольнити в повному обсязі, а справу розглянути без участі представника позивача.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилася, хоча належним чином повідомлявся про час і місце розгляду справи. Позицію відносно справи висловила в заяві про скасування заочного рішення, в якій вказала, що заявником нараховані інфляційні на заборгованість в доларах США, що не відповідає вимогам чинного законодавства. Також вказувала, що чинним законодавством не передбачена можливість нарахування 3% річних на пеню. В іншій частині заявлених вимог заперечень не викладала.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позов підлягає задоволеною з наступних підстав.

Судом встановлено, що 07.06.2005 року між ОСОБА_2 та АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк» укладено кредитний договір № 150, відповідно до якого відповідач отримав кредит у розмірі 20 000 доларів США зі сплатою 12 % річних з кінцевим терміном повернення 01 червня 2012 року.

Позивачкою 24.10.2008 році змінено прізвище з « ОСОБА_4 » на « ОСОБА_5 ».

Заочним рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 01.11.2014 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь АТ «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитним договором № 150 в сумі 16 914 доларів США 54 центів - заборгованість за тілом кредиту та відсотками та 28 474,86 грн. - заборгованість за пенею.

Встановлено, що після ухвалення вказаного рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області зобов`язання відповідачем виконано не було, на даний час заборгованість не погашена.

Заборгованість відповідача перед позивачем, відповідно до ст. 625 ЦК України, станом на 26.01.2021 рік становить 132 174,42 грн та складається із:

- трьох відсотків річних на суму заборгованості 16 914,54 дол. США, (яка вказана в рішенні суду), які складають 3 431,10 дол. США, що становить 96 642,16 грн.

- 5 776,11 грн. - три відсотків річних на суму заборгованості 28 474,86 грн.

- 29 756,16 грн. - інфляційні витрати на суму заборгованості 28 474,86 грн.

АТ «Укрсоцбанк» реорганізовано шляхом приєднання, правонаступником усього майна, майнових прав та обов`язків є АТ «Альфа Банк» з 15 жовтня 2019 року, з дати затвердження Передавального акту загальними зборами акціонерів останнього.

Згідно із частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є право відношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини 1 статті 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України за відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином.

Частиною першою статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 625 ЦК України, зокрема врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають певні особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, свідчить про компенсаційний, а не штрафний зміст відповідних процентів, а тому три проценти річних не є неустойкою відповідно до статті 549 ЦК України.

Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати і три проценти річних входять до складу грошового зобов`язання та вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому в статті 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Норми цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (зазначений правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Результат правового аналізу положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором позики, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19).

Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% на заборгованість в сумі 16 914,54 долари США, що становить 3431,10 доларів США по курсу НБУ станом на 26.01.2021 р. 96 642,16 грн. є обґрунтованими.

Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення відсотків та інфляційних витрат на суму заборгованості 28 474,86 грн. суд виходить із наступного.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19) вказано, що «у межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості.

У постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.

У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу.

За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання.

Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Тому при обрахунку трьох процентів річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні.

Зазначені позиції викладені у постанові Верховного Суду від 22 вересня 2021 року у справі № 185/516/20-ц (провадження № 61-7280св21) та постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 369/661/15-ц (провадження № 61-31485св18).

Як було встановлено в судовому засіданні заочним рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 03 листопада 2014 року у справі №715/1962/14, визначено суми заборгованості в розмірі 16 914 (шістнадцять тисяч дев`ятсот чотирнадцять) доларів США, 54 центи та 28 474 (двадцять вісім тисяч чотириста сімдесят чотири) гривні, 86 копійок.

Тобто в даному випадку 28 474,86 грн. є сумою заборгованості, яка вказана в рішенні суду, є сталою та не сплачується ОСОБА_2 , чим остання порушує права АТ «Альфа-Банк». Враховуючи вище викладене, суд вважає, що до даної суми заборгованості може бути застосоване положення ст.625 ЦК України. Тому суд відхиляє посилання представника відповідача на те, що не можуть нараховуватися 3% річних на суму нарахованої пені.

Також необґрунтованими на думку суду є посилання представника відповідача на те, що не можуть нараховуватися інфляційні витрати на суму заборгованості.

У постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 340/385/17 (провадження № 14-495цс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про правомірність нарахування на суму основної заборгованості індексу інфляції, оскільки позивач скористався своїм процесуальним правом обирати валюту зобов`язання та пред`явив позовну вимогу щодо стягнення заборгованості в гривневому еквіваленті за курсом НБУ станом на 31 травня 2015 року. Отже, з цієї дати валютою заборгованості стала національна валюта України - гривня, тому нарахування індексу інфляції на таку заборгованість визнано правомірним.

Так, судом встановлено, що позивач АТ «Альфа Банк» просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати, визначені рішенням суду, саме на заборгованість 28 474,86 грн., а не на заборгованість в сумі 16 914,54 дол. США, а тому дані вимоги підлягають задоволенню.

Отже, з ухваленням рішення про стягнення боргу зобов`язання відповідача сплатити заборгованість за кредитним договором не припинилося та триває до моменту фактичного виконання грошового зобов`язання. Відповідно, кредитор має право на отримання компенсаційних виплат, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути понесені та документально підтверджені судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 2 270 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. ст.ст. 4, 5, 10, 18, 133, 141, 259, 263-265, 280-282,289, ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги Акціонерного товариства «Альфа Банк» – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , жительки АДРЕСА_1 на користь Акціонерного товариства «Альфа Банк», (код ЄДРПОУ 23494714, МФО 300346, 03150 м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100), п/р НОМЕР_2 заборгованість за прострочення виконання зобов`язання за кредитним договором № 150 від 07 червня 2005 року у розмірі 132 174 (сто тридцять дві тисячі сто сімдесят чотири) гривні 42 копійки, а саме: 3 % на кредитну заборгованість в доларах США - 3 341,10 доларів США по курсу НБУ станом на 26.01.2021 рік становить 96 642 (дев`яносто шість тисяч шістсот сорок дві) гривні 16 копійок та 3% річних на суму заборгованості 28 474,86 грн. - 5 776 (п`ять тисяч сімсот сімдесят шість) гривень 11 копійок, інфляційні витрати на суму заборгованості 28 474,86 грн. - у розмірі 29 756 (двадцять дев`ять тисяч сімсот п`ятдесят шість) гривень 16 копійок.

Стягнути з ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , жительки АДРЕСА_1 на користь Акціонерного товариства «Альфа Банк», (код ЄДРПОУ 23494714, МФО 300346, 03150 м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100), п/р НОМЕР_2 судові витрати в розмірі 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Чернівецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя