Ухвала суду № 10089074, 17.06.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" червня 2010 р. м. КиївК-20436/07

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.головуючий, судді Бившева Л.І., Маринчак Н.Є., Усенко Є.А., Шипуліна Т.М.

при секретарі Альошиній Г.А.

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу Тернопільської обєднаної державної податкової інспекції (далі Тернопільська ОДПІ)

на постанову господарського суду Тернопільської області від 04.04.2007

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2007

у справі № 6/178-4405 (22а-1061/07)

за позовом приватного малого підприємства «Сапід»(далі ПМП «Сапід»)

до Тернопільської ОДПІ

про скасування податкового повідомлення-рішення.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

позивача Рибачок З.В.,

відповідача Білого В.В.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про скасування податкового повідомлення-рішення від 24.05.2006 №0000892304/0.

Постановою господарського суду Тернопільської області від 04.04.2007, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2007, позов задоволено з причин наявності у позивача виданих йому постачальниками товару належним чином оформлених податкових накладних, що є достатньою підставою для формування податкового кредиту. За висновком судів, платник податку не може бути позбавлений права на одержання податкової вигоди внаслідок порушення податкової дисципліни його постачальниками.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України Тернопільська ОДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові акти та прийняти нове рішення про відмову у позові. Скаргу з посиланням на приписи підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 та підпункту 7.7.5 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»мотивовано тим, що в даному разі відсутня така обовязкова підстава для виникнення у покупця (позивача у справі) права на отримання податкової вигоди, як надмірне надходження ПДВ до бюджету з відповідних господарських операцій, адже задекларований позивачем податковий кредит не знайшов відповідного відображення у податкових зобовязаннях постачальників товару.

У запереченнях на касаційну скаргу ПМП «Сапід»зазначає про правильність та обґрунтованість висновків попередніх судових інстанцій та просить залишити оскаржувані судові акти без змін, а скаргу без задоволення.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги Тернопільської ОДПІ з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі зясовано, що в ході проведеної Тернопільською ОДПІ позапланової виїзної перевірки ПМП «Сапід»щодо взаєморозрахунків з приватним підприємством «Транстехмаш»та товариством з обмеженою відповідальністю «Західенерго»за період з 01.01.2004 по 31.10.2005, оформленої актом від 22.05.2006 №10721/23-420/14051277, було виявлено факт безпідставного включення позивачем до складу податкового кредиту суми ПДВ у розмірі 69028,43 грн. за операціями з поставки позивачеві товару названими постачальниками, що стало підставою для прийняття контролюючим органом податкового повідомлення-рішення від 24.05.2006 №0000892304/0, за яким ПМП «Сапід»визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість у сумі 103542,65 грн. (у тому числі 69028,43 грн. за основним платежем та 34514,22 грн. штрафних санкцій). За висновком податкового органу, відсутність необхідних первинних документів на підтвердження факту перевезення поставленого товару, а також будь-яких доказів придбання приватним підприємством «Транстехмаш»та товариством з обмеженою відповідальністю «Західенерго»товару, який був предметом поставки ПМП «Сапід»(адже вказані постачальники не були виробниками цього товару), а також неподання названими підприємствами податкової звітності до податкового органу та несплата ними необхідних податків та зборів за наслідками здійснення спірних операцій спростовує реальність виконання цих операцій з поставки та позбавляє позивача права на включення до податкового кредиту відповідних сум ПДВ.

За змістом підпунктів 7.7.1, 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-яким продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду. У разі коли за результатами звітного періоду сума, визначена згідно з підпунктом 7.7.1 цієї статті, має від'ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»у тій самій редакції податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону заборонено включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Попередні судові інстанції у розгляді цієї справи дійшли вірного висновку про те, що несплата ПДВ постачальниками сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту або відмови у відшкодуванні зазначеного податку покупцю, який відніс до податкового кредиту суму ПДВ, сплачену продавцю разом із ціною товару (послуги).

Водночас факт порушення контрагентами-постачальниками позивача своїх податкових зобовязань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди, якщо податковий орган доведе, зокрема, що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, повязаних з податковою вигодою, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобовязань, зокрема й у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників.

Крім того, у разі безтоварності здійснених операцій визначення податкового кредиту було би безпідставним і ПДВ не підлягав би відшкодуванню з бюджету, незважаючи на наявність у платника податку (позивача у справі) податкових накладних, що за формою відповідають вимогам чинного законодавства, а також доказів сплати продавцю вартості товару з ПДВ.

Проте, задовольняючи позов у справі, суди виходили лише з наявності у позивача складених постачальником податкових накладних.

При цьому судові інстанції взагалі не надали будь-якої правової оцінки операціям, за результатами виконання яких позивачем включено до податкового кредиту відповідні суми ПДВ, не визначили предмет та характер відповідних угод, не зясували їх правомірність, реальність, не перевірили доводи податкового органу щодо фактичного виконання цих угод їх учасниками та понесення ними у звязку з цим витрат, зокрема, на транспортування, зберігання товару, що був обєктом поставки.

Судам також слід було проаналізувати на підставі даних бухгалтерського та податкового обліку ПМП «Сапід», чи відбулася реальна зміна в активах, зобовязаннях чи власному капіталі позивача, чи співпадають реальні наслідки вчинених господарських операцій з придбання товару тим наслідкам, що передбачалися відповідним правочином тощо.

До того ж, судами не надано будь-якої правової оцінки факту неодноразового придбання позивачем товару у постачальників (приватного підприємства «Транстехмаш»та товариства з обмеженою відповідальністю «Західенерго»), які систематично не сплачували податки, що може бути ознакою фіктивного характеру підприємницької діяльності названих субєктів господарювання.

Відповідно до частин другої, третьої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Крім того, варто зазначити, що попередні судові інстанції розглядали та задовольняли вимоги про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, які є індивідуальними актами. Водночас, такий спосіб захисту (вимога про визнання акта нечинним), як випливає з системного аналізу статей 105, 162, 171 Кодексу адміністративного судочинства України, може стосуватися лише випадків оскарження нормативно-правових актів. Відмінність між встановленою судом незаконністю (протиправністю) актів індивідуальних та нормативно-правових є істотною і полягає, зокрема в моменті втрати чинності такими актами. У разі визнання незаконним (протиправним) індивідуальний акт є таким, що не діє з моменту його прийняття, а нормативно-правовий, якщо інше не встановлено законом або не зазначено судом, втрачає чинність після набрання законної сили судовим рішенням.

Згідно з частиною другою статті 227 названого Кодексу підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

За таких обставин оскаржувані рішення попередніх судових інстанцій підлягають частковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час цього розгляду суду слід врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, встановити дійсні права і обов'язки сторін, і в залежності від встановленого правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та прийняти законне і обґрунтоване рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Тернопільської обєднаної державної податкової інспекції задовольнити.

2. Постанову господарського суду Тернопільської області від 04.04.2007 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2007 у справі № 6/178-4405 (22а-1061/07) скасувати.

Справу № 6/178-4405 (22а-1061/07) направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом 1 місяця з дня виявлення цих обставин.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:Л.І. Бившева Н.Є. Маринчак Є.А. Усенко Т.М. Шипуліна