Вирок № 100890191, 08.11.2021, Подільський районний суд міста Кропивницького (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Кіровограда)

Справа № 405/1091/21

1-кп/405/47/21

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2021 року Ленінський районний суд міста Кіровограда у складі:

головуючого судді Майданнікова О.І.,

при секретарях Волошиній І.С., Яровій Н.В., Мачулці П.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Кропивницький кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12020120000000380 від 08.11.2020 у відношенні:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Кіровограда, українця, громадянина України, з середньо освітою, неодруженого, офіційно не працюючого, не маючого утриманців, який перебуває на «Д» обліку» в КНП «Кіровоградський обласний наркологічний диспансер» з 2019 року, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , такого, що не має судимостей, -

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 286 КК України,

за участю:

прокурора Васильківа І.М.,

потерпілих ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

захисника - адвоката Комишана С.В.,

обвинуваченого ОСОБА_1 ,

встановив:

ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом, порушив правила безпеки дорожнього руху, що спричинило загибель двох потерпілих та заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеню тяжкості двом потерпілим, за наступних обставин:

Так, ОСОБА_1 07.11.2020, порушуючи вимоги п. 2.9 (а, б) Правил дорожнього руху України (далі - ПДР України) (п. 2.9. Водієві забороняється: а) керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння...; б) керувати транспортним засобом ... перебуваючи під впливом лікарських препаратів, що знижують швидкість реакції і увагу) перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння та під дією препарату бупренорфін гідрохлорид, який має протипоказання для керуванням транспортними засобами та викликає розвиток сонливості, ризик якого підвищується у разі вживання алкоголю, достовірно знаючи про заборону керування транспортними засобами, нехтуючи своїм здоров`ям та піддаючи небезпеці своїх пасажирів та інших учасників дорожнього руху, розпочав рух на автомобілі.

Не зважаючи на викладене, ОСОБА_1 07.11.2020 близько 23 години 45 хвилин, порушуючи вимоги п.п. 2.1(a), 12.4 ПДР України (п. 2.1. Водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: а) посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії; п. 12.4. У населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.) будучи позбавлений судом у 2018 році права керування транспортними засобами, не маючи посвідчення водія, керував технічно справним автомобілем Opel Vectra, реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись в темну пору доби по провулку Об`їзний, зі сторони вул. Короленко в напрямку вул. Полтавська в м. Кропивницький, з перевищенням дозволеної швидкості для руху в населеному пункті, а саме - більше 100 км/год. в порушення п.п. 1.5, 2.3 (б, д) ПДР України (п. 1.5 Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків; п. 2.3. Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний: б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну...., технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі; д) не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху), проявив особисту необережність та недбалість до забезпечення елементарних вимог безпеки дорожнього руху, не врахував дорожню обстановку, при цьому в порушення п. 12.1 ПДР України (п. 12.1 під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним), свідомо перевищив дозволену швидкість руху в населеному пункті, чим позбавив себе можливості безпечно керувати транспортним засобом, щоб не наражати на небезпеку інших учасників дорожнього руху та вірно оцінювати дорожню обстановку.

Під час подальшого руху, в зазначений час на вказаному автомобілі у вищезазначеному напрямку, ОСОБА_1 в погодних та дорожніх умовах, які обумовлювались темною порою доби та наявністю заокруглення проїзної частини дороги праворуч, внаслідок перебування в стані алкогольного сп`яніння та під дією лікарських препаратів, перевищуючи допустиму у вказаних дорожніх умовах швидкість, не впорався з керуванням автомобіля, що в подальшому призвело до настання заносу автомобіля ліворуч, та втратою керованості, в результаті чого некерований автомобіль виїхав на зустрічну смугу руху, де відбулося зіткнення з автомобілем Mercedes-Benz Vito, реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який рухався в зустрічному напрямку.

Всі вищевикладені невідповідні та протиправні дії водія ОСОБА_7 та порушення ним вимог п.п. 1.5, 2.3 (б) і (д), 2.9 (а,б), 12.1 та 12.4 ПДР України знаходяться в причинному зв`язку з фактом зіткнення.

У наслідок дорожньо-транспортної пригоди:

- водій автомобіля Mercedes-Benz Vito, реєстраційний номер НОМЕР_2 - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , отримав тілесні ушкодження у вигляді: а) закритої тупої травми органів черевної порожнини з ушкодженням печінки; б) закритої тупої травми грудної клітки з множинними переломами ребер справа 1-8 з ушкодженням плеври і крововиливами в м`які тканини навколо перелому; в) перелому лівого надколінника, рани лівого надколінника, садна лівого надколінника; г) крововиливи у праву нирку і правий наднирник, вказані тілесні ушкодження несуть ознаки тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя в момент спричинення та в даному випадку призвели до смерті останнього і знаходяться в прямому причинному зв`язку з отриманими тілесними ушкодженнями;

- пасажир автомобіля Opel Vectra, реєстраційний номер НОМЕР_1 - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , отримав тілесні ушкодження у вигляді: а) черепно-мозкової травми: забою стовбуру головного мозку, перелому основ та склепіння черепу, рани тім`яної ділянки, крововиливу в м`які тканини голови; б) закритої тупої травми грудної клітки: перелом тіла грудини, перелом 1-4 ребер справа, крововиливи в м`які тканини навколо перелому; в) крововиливи у нирки, наднирники, корні легень; г) садна лівого передпліччя, вказані тілесні ушкодження несуть ознаки тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя в момент спричинення та в даному випадку призвели до смерті останнього і знаходяться в прямому причинному зв`язку з отриманими тілесними ушкодженнями;

-пасажир автомобіля Mercedes-Benz Vito, реєстраційний номер НОМЕР_2 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , отримав тілесні ушкодження у вигляді черепно-мозкової травм: забою головного мозку легкого ступеню, перелому лобної кістки зліва, рани лобної ділянки зліва, ран повіки лівого ока, рани верхньої губи справа; перелому правого нижнього суглобового відростку 3-шийного хребця; перелому 1-ребра зліва; саден м`яких тканин обличчя справа, вказані тілесні ушкодження несуть ознаки тяжких тілесних ушкоджень, які небезпечні для життя в момент спричинення;

-пасажир автомобіля Opel Vectra, реєстраційний номер НОМЕР_1 - ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_5 , отримав тілесні ушкодження у вигляді закритої травми грудної клітини: перелом 5,6,7 ребер справа, 5,6 подвійні; гематоми в ділянці тазу по задньо-бічній поверхні справа, вказані тілесні ушкодження несуть ознаки середньої тяжкості тілесних ушкоджень, які викликали короткочасний розлад здоров`я.

Обвинувачений ОСОБА_1 в судовому засіданні свою вину у вчиненні інкримінованого йому органом досудового розслідування кримінального правопорушення визнав повністю, погодився з кваліфікацією вчиненого ним діяння та пояснив, що 07.11.2020 приблизно о 19:00 - 20:00 год. зустрівся з однокласником ОСОБА_10 на вул.Жадова, неподалік від місця проживання батьків обвинуваченого. Вони випили слабоалгольного пива: ОСОБА_1 випив 3-4 пляшки. ОСОБА_11 розповів, що хоче придбати автомобіль. Разом вони пішли до батька обвинуваченого, у якого було авто, його показали ОСОБА_11 , той сказав, що подумає. Далі вони пішли до магазину та взяли ще пива. По дорозі вони зустріли покійного ОСОБА_12 та розповіли йому про автомобіль. ОСОБА_12 вмовив ОСОБА_13 узяти автомобіль та поїхати у центр міста. ОСОБА_12 сказав, що, якщо щось трапиться, то він одразу сяде за кермо. ОСОБА_1 ключі від авто узяв у батька, поки той спав, не питаючи останнього. Сідаючи за кермо, ОСОБА_1 розумів, що знаходиться у стані алкогольного сп`яніння та пам`ятав, що у 2018 був позбавлений судом права на керування транспортним засобом у справі про адміністративне правопорушення. У автомобілі ОСОБА_1 сидів за кермом, ОСОБА_9 - на передньому сидінні біля водія, а ОСОБА_12 - позаду. Під час поїздки вони зупинилися біля аеропорту на зупинці, щоб зробити свої потреби. Обвинувачений ще раз запитав у ОСОБА_12 , чи може той сяде за кермо, але він відмовився та сів поряд з обвинуваченим на пасажирському сидінні. Далі вони поїхали до мосту на Полтавській в сторону центра, при цьому сильно перевищивши швидкість, від чого його занесло. На мості не впоравшись з керуванням він виїхав на зустрічну смугу. Моменту аварії не пам`ятає; прийшов до тями вже у лікарні. Після лікарні приходив на місце ДТП. Під час ДТП дорога була суха та добре освітлена. На момент вчинення кримінального правопорушення він перебував на лікуванні у диспансері та приймав бупренорфін гідрохлорид. Лікар попереджав його, що під час приймання даного засобу забороняється керувати транспортним засобом, і під час керування автомобілем у день ДПТ він це пам`ятав. Обвинувачений в судовому засіданні зазначив, що щиро розкаюється у вчиненому, просив пробачення у потерпілих та родичів загиблих, додав, що готовий нести кримінальну відповідальність. Позовні вимоги потерпілих про відшкодування моральної шкоди та майнових збитків визнав частково.

Потерпіла ОСОБА_2 в судовому засіданні просила застосувати до обвинуваченого найсуворішу міру покарання. Стосовно цивільного позову дала покази про те, що сума 571 тис. 175 грн. - це сума відновлювального ремонту автомобіля, який належав її батьку. На даний час в спадщину після смерті батька вже вступила її мати. До вступу мати у спадщину вони з братом зазначили цю вимогу у позовах, так як вони є потерпілими по справі. Стосовно оплати на встановлення пам`ятника, потерпіла зазначила, що сума 50 тис. грн. є орієнтовною, так як його ще не купували та не встановлювали. Стосовно суми 260 тис. грн. потерпіла пояснила, що це сума, яка згідно закону «Про обов`язкове страхування…» підлягає стягненню за полісом, який був оформлений на автомобіль під керуванням обвинуваченого. Стосовно моральної шкоди потерпіла поклалась на розсуд суду, проте підтримує цивільний позов в повному обсязі.

Потерпілий ОСОБА_3 в судовому засіданні просив призначити обвинуваченому найсуворіше покарання. Також підтримав цивільний позов у повному обсязі, посилаючись на підстави зазначені у ньому. З приводу вимоги щодо відшкодування матеріальної шкоди спричиненої ДТП (зламані окуляри), зазначив, що йому повернули оправу від окулярів, вартість яких підтверджується долученими до позову чеками на куплені ним аналогічної оправу та лінзи. Витрати на лікування на його думку підтверджуються наданими ним суду чеками, хоча він і не надав суду медичну документацію (зокрема, призначення лікарів) щодо проходження ним лікування. Щодо відшкодування втраченого заробітку в розмірі 6000 грн. зазначив, що на час ДТП він вже три дні проходив стажування в ресторані «ЧАЧА» і у зв`язку зі станом здоров`я зміг повернутись та працевлаштуватись до даного ресторану лише через 32 дні.

Враховуючи те, що учасники судового провадження не оспорюють всі обставини справи і судом встановлено, що вони правильно розуміють зміст цих обставин, відсутні будь-які сумніви у добровільності та істинності їх позиції, суд провів судовий розгляд справи із застосуванням правил ч.3 ст. 349 КПК України, обмежившись допитом обвинуваченого, потерпілих з приводу цивільних позовів та вивченням даних, які характеризують особу обвинуваченого, визнавши недоцільним дослідження доказів у кримінальному провадженні щодо обставин, які ніким не оспорюються. Наслідки розгляду судом провадження із застосуванням правил ч. 3 ст. 349 КПК України учасникам процесу роз`яснено.

Відповідно до положень ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадку можливості зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що провина обвинуваченого ОСОБА_1 під час судового розгляду доказана повністю та його дії за ч.3 ст. 286 КК України кваліфіковані правильно, а саме - як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило загибель двох потерпілих та заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеню тяжкості (середньої тяжкості та тяжкі) двом потерпілим.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Призначаючи покарання, суд зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання.

При цьому, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

При призначенні покарання за ч.3 ст. 286 КК України суд враховує не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, ставлення особи, що є обвинуваченим до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, та особу винного.

Статтею 50 КК України передбачено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Покарання повинно бути справедливим, співмірним, адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню.

Вивченням письмових доказів, які характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_1 , 1986 р.н., встановлено, що він з 2019 року перебуває на диспансерному обліку в КНП «Кіровоградський обласний наркологічний диспансер», схильність його до вчинення правопорушень, у тому числі, у сфері безпеки дорожнього руху (притягувався до адміністративної відповідальності у 2018 році за ст.130 КУпАП).

Вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння (згідно акту судово-медичного дослідження (обстеження) № 3809 від 13.11.2020: в крові виявлений етиловий спирт в кількості - 1,45 г/дм3 та в сечі - 1,24 г/дм3) та під дією препарату бупренорфін гідрохлорид, який має протипоказання для керуванням транспортними засобами. Обвинувачений, будучи позбавлений в 2018 році права керувати транспортними засобами, перебуваючи під дією алкоголю та медичних препаратів, цілеспрямовано допустив керування транспортним засобом, що прямо заборонено вимогами ПДР України, та вказує на його високу небезпеку для суспільства. Суд звертає увагу на невідворотність наслідків вчиненого злочину, оскільки в результаті протиправних дій обвинуваченого, зокрема, загинуло дві особи.

Поряд з цим, ОСОБА_1 неодружений, офіційно не працюючий, на утриманні малолітніх чи неповнолітніх дітей не має, оскільки судом позбавлений відносно них батьківських прав, що в свою чергу свідчить про відсутність міцних соціальних зав`язків.

Відповідно до висновку судово-психіатричного експерта №10 від 15.01.2021 комісія прийшла до висновку, що ОСОБА_1 в момент вчинення правопорушення виявляв і в даний час виявляє психічні розлади і розлади в наслідок вживання наркотичних засобів та використання інших психоактивних речовин (згідно МКХ- 10 F-19.0), проте вказані психічні розлади не досягають ступені душевного захворювання і недоумкуватості, тому у відношенні інкрімінуємого йому діяння слід вважати осудною. Підпадає під дію ч.1 ст.19 КК України. Застосування заходів медичного характеру не потребує.

Приймаючи до уваги викладене, обставиною, яка згідно з положеннями ст.67 КК України обтяжує покарання ОСОБА_1 , суд визнає перебування обвинуваченого в момент скоєння злочину у стані алкогольного сп`яніння.

Обставиною, яка пом`якшує покарання, суд, враховуючи положення ч.2 ст.66 КК України, визнає щире каяття, яке виразилось у визнанні ОСОБА_1 своєї провини у вчиненому злочині в повному обсязі, розкаяння у вчиненому, вибачення перед потерпілими, родичами загиблих, готовності нести кримінальну відповідальність.

Так, розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочинних дій, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в визнанні негативних наслідків злочину для потерпілої особи, намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 не заперечував обставин ДТП, що сталися з його провини, надав критичну оцінку своїй протиправній поведінці, висловив готовність нести кримінальну відповідальність та жаль з приводу скоєного, попросив у потерпілих та їх родичів вибачення.

Наведене, на думку суду, у повній мірі підтверджує, що обвинувачений ОСОБА_1 дійсно розкаюється у скоєному.

Суд враховує висновки досудової доповіді щодо обвинуваченого ОСОБА_1 у кримінальному провадженні, наданої Подільським районним відділом з питань пробації філії Державної установи «Центр пробації» в Кіровоградській області. Так, зокрема, результати оцінки ризику вчинення повторного кримінального правопорушення відносно обвинуваченого показали середній ступінь ризику, результати оцінки ризику небезпеки для суспільства (у тому числі і для окремих осіб) оцінено як високий ступінь. Виправлення особи неможливе без ізоляції від суспільства (а.к.п.10-12 Т.2).

Враховуючи викладене вище, призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_1 , у відповідності зі ст. 65 КК України, суд враховує характер, ступінь тяжкості та суспільної небезпеки скоєного ним кримінального правопорушення, який є неумисним тяжким злочином, з наслідками у вигляді загибелі двох осіб та спричинення тілесних ушкоджень ще двом потерпілим, враховує дані про особу обвинуваченого, який під час ДТП був у стані алкогольного сп`яніння та не мав права керувати транспортним засобом, спосіб його життя, склад родини та відношення до вчиненого, пом`якшуючі та обтяжуючі покарання обставини, визнання обвинуваченим своєї провини щодо вчиненого, позитивну характеристику з місця проживання (а.п.158 Т.2), думку потерпілих, які просили призначити найсуворіше покарання обвинуваченому, і вважає за необхідне призначити ОСОБА_1 за правилами ст. 5 КПК України, станом на момент вчинення злочину, основне покарання у виді позбавлення волі в межах санкції частини статті, інкримінованої обвинуваченому, на строк, який наближений до максимального, та додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, на строк який є максимальним відповідно до санкції ч.3 ст.286 КК України.

При цьому, суд вважає доцільним застосування до ОСОБА_1 вказаного додаткового покарання, виходячи з характеру допущених ним порушень правил безпеки дорожнього руху, які хоча і відносяться до необережних дій, однак враховуючи перебування ОСОБА_1 в стані алкогольного сп`яніння та під дією препарату бупренорфін гідрохлорид, який має протипоказання для керуванням транспортними засобами та викликає розвиток сонливості, ризик якого підвищується у разі вживання алкоголю, що значно підвищує рівень суспільної небезпеки останнього. Отже, обвинувачений, керуючи транспортним засобом, який є джерелом підвищеної небезпеки, та усвідомлюючи можливість настання суспільно-небезпечних наслідків внаслідок порушення правил дорожнього руху, дозволив собі керування транспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння та під дією препарату, який має протипоказання для керуванням транспортними засобами та викликає розвиток сонливості, що значною мірою позбавило його можливості адекватно та вчасно реагувати на дорожню обстановку та в сукупності з іншими встановленими порушеннями Правил дорожнього руху призвело до дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої настала смерть двох людей та було травмовано ще дві людини. Будь-яких доказів того, що повсякденне використання транспортного засобу для ОСОБА_1 є життєвонеобхідним, матеріали провадження не містять.

Крім того, при вирішенні питання щодо необхідності призначення обвинуваченому ОСОБА_1 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, судом враховано положення абз. 3 п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», згідно якого позбавлення права керувати транспортними засобами можна застосовувати як додаткове покарання незалежно від того, що особу вже було позбавлено такого права в адміністративному порядку. Однак, призначення цього покарання особі, яка взагалі не мала права керувати транспортними засобами, є неможливим.

В даному випадку в ході судового розгляду встановлено, що 30.10.2008 ОСОБА_1 отримав посвідчення водія серія НОМЕР_3 та згідно наданих прокурором даних адмінпрактики був позбавлений відповідного права в адміністративному порядку згідно постанови Кіровського районного суду м. Кіровограда 11.09.2008 за ч.1 ст.130 КУпАП, що не перешкоджає призначенню обвинуваченому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами (а.п.164 Т.2).

Підстав для застосування до ОСОБА_1 ст.69-1 КК України за наявності обтяжуючої покарання обставини та статей 69, 75, 76 КК України, які б давали суду можливість прийти до висновку про можливість звільнення обвинуваченого від відбуття покарання із випробуванням або застосування більш м`якого покарання, судом не встановлено.

Згідно ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року), Європейський Суд вказав, що при призначенні покарання «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи»».

Також, як у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 9 червня 2005 року), так і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський Суд з прав людини зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значним, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу законності і воно не було свавільним».

Відповідно саме таке покарання у вигляді позбавлення волі з ізоляцією від суспільства з позбавленням права керувати транспортними засобами, на думку суду, буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

З приводу цивільних позовів ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_5 про відшкодування майнових збитків та моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Так, відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до ст.ст.56,62 Конституції України фізичні та юридичні особи мають право на відшкодування матеріальної та моральної (немайнової) шкоди, заподіяної внаслідок порушення їх прав і свобод та законних інтересів.

Згідно з ч. 2 ст. 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Відповідно до вимог ст. 129 КПК України ухвалюючи обвинувальний вирок суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (надалі - Закон).

Судом встановлено, що на момент ДТП цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_1 була застрахована в Товаристві з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Кредо» (надалі - ТДВ СК «Кредо») згідно з договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" № ЕР/200811809 від 03.08.2020 (надалі - Поліс № ЕР/200811809) - а.п.155 Т.1.

Суд приходить до висновку, що виплата страхового відшкодування страховиком потерпілій особі не залежить від письмового звернення такої особи до страховика, виходячи з наступного.

Так, у постанові Великої Палати ВС від 11.12.2019 по справі № 465/4287/15 зроблено правовий висновок, що апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права та відмовив у позові про стягнення страхового відшкодування з тих підстав, що Особа 1 не звернувся до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування, оскільки жодним законодавчим актом не передбачено обов`язку потерпілого звернутися попередньо до страховика, а не звернення до страховика не позбавляє права позивача звернутися до суду для стягнення страхового відшкодування. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 465/4621/16-к (провадження № 13-24кс19), від висновків якої вважала за необхідне відступити колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, зазначено, що у системному зв`язку зі ст. 36 вимоги п.п. 37.1.4 п. 37.1 ст. 37 Закону № 1961-IV щодо неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених цим пунктом строків як підстави для відмови у відшкодуванні стосуються випадків, коли впродовж цих строків потерпілий взагалі не здійснював волевиявлення, спрямованого на одержання компенсації - не звертався ані до страховика (або МТСБУ), ані до суду. Якщо ж особа впродовж цих строків подала позовну заяву до суду, вона здійснила відповідне волевиявлення, обравши на власний розсуд один з альтернативно можливих способів захисту свого порушеного права.

Велика Палата ВС зробила висновок, що попереднє звернення потерпілого у випадках, передбачених законом, до МТСБУ із заявою про виплату страхового відшкодування в порядку, визначеному ст. 35 Закону № 1961-IV, загалом не є обов`язковим та не виключає право особи звернутися безпосередньо до суду із позовом про стягнення відповідного страхового відшкодування.

Велика Палата ВС при цьому послалася на постанову Касаційного цивільного суду у складі ВС від 21.08.2018 у справі № 227/3573/16-ц, у якій зроблено висновок про необхідність стягнення страхового відшкодування незважаючи на те, що позивач не звертався до страховика із заявою про відшкодування шкоди і за таким відшкодуванням звернувся безпосередньо до суду в межах річного строку.

Відповідно доводи ТДВ СК «Кредо» щодо обов`язковості позивачів ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_5 звернутися до страховика із заявою про відшкодування шкоди для стягнення страхового відшкодування не відповідають вимогам законодавства.

У кримінальному провадженні ОСОБА_2 та ОСОБА_5 пред`явлено цивільні позови до ТДВ СК «Кредо» щодо відшкодування кожному по 973 534,65 гривень та до обвинуваченого ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди кожному по 300 000 грн.

Вимога позивачів про відшкодування 571175,65 грн. кожному в рахунок відшкодування витрат, пов`язаних з відновлювальним ремонтом ТЗ MERCEDES- BENZ VITO, д.н.з. НОМЕР_2 , не підлягає задоволенню.

Так, відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону потерпілими вважаються юридичні та фізичні особи, життю, здоров`ю та/або майну яких заподіяна шкода внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з використанням транспортного засобу.

Відповідно до п. 1.6 ст. 1 Закону власники транспортних засобів - юридичні та фізичні особи, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах.

Згідно матеріалів справи власником транспортного засобу MERCEDES-BENZ VITO, д.н.з. НОМЕР_2 , є загиблий ОСОБА_6 (а.п.158 Т.1, а.п.122, 123 Т.2).

Позивачами до позовної заяви не надано документ, що посвідчує право саме позивачів на отримання страхового відшкодування, а саме - не надано свідоцтво про право на спадщину, а отже в позивачів ОСОБА_2 та ОСОБА_5 відсутнє право на отримання страхового відшкодування, пов`язаного з витратами з відновлювального ремонту ТЗ MERCEDES-BENZ VITO, д.н.з. НОМЕР_2 (п.п. «б» п. 35.2 ст. 35 Закону).

Крім того, суду позивач ОСОБА_2 , що саме її мати ОСОБА_14 звернулась до Кропивницької міської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, яка не є учасником у даному кримінальному провадженні.

Вимога позивача ОСОБА_2 щодо відшкодування 82 359,00 грн. в рахунок відшкодування витрат на поховання та встановлення надгробного пам`ятника підлягає частковому задоволенню.

Згідно вимог ст. 1201 ЦК України особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов`язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, ці витрати.

Відповідно до п. 27.4. ст. 27 Закону страховик (МТСБУ) здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, за умови надання страховику (МТСБУ) документів, що підтверджують такі витрати, та пред`явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку (тобто не може перевищувати 56 676,00 грн.).

Оглянутий в судовому засіданні оригінал товарного чеку без номера від 08.11.2020 не містить інформації у зв`язку із похованням кого саме та ким саме оплачені зазначені товари на загальну суму 5 200 грн., у зв`язку з чим суд вважає, що даний документ беззаперечно не доводить наявність підстав відшкодування зазначеної суми позивачу (а.п.53 Т.1).

Крім того, позивачем ОСОБА_2 надано на підтвердження витрат замовлення ритуальних послуг №М-В-108 від 10.11.2020 в фізичної особи-підприємця ОСОБА_15 «Про надання ритуальних послуг» та розрахункова квитанція серії ЛВАК №634671 від 10.11.2020 за ритуальні послуги з поховання ОСОБА_6 на загальну суму 27 159, 00 грн. (а.п.52 Т.1, а.п.95 Т.2).

ОСОБА_2 в судовому засіданні підтвердила, що саме вона оплатила замовлення ритуальних послуг №М-В-108 від 10.11.2020 р., що не заперечували в судовому засіданні учасники провадження, зокрема, і позивач ОСОБА_5 .

В дані частині позову відповідач ТДВ СК «Кредо» визнав вимогу позивача ОСОБА_2 підтвердженої документально щодо відшкодування шкоди, пов`язаної з похованням ОСОБА_6 , на суму 27 159, 00 грн. (а.п.177,178 Т.2).

Виходячи з викладеного вище, вимога ОСОБА_5 щодо відшкодування витрат, пов`язаних з організацією та проведенням поховання на загальну суму 32 359,00 грн. (5 200,00 грн. +27 159, 00 грн.) не підлягає задоволенню, так як не підтверджується наданими доказами здійснення ним зазначених витрат.

Крім того, не знайшло свого підтвердження в судовому засіданні наявність витрат, пов`язаних з спорудженням надгробного пам`ятника. Так, позивач ОСОБА_2 в судовому засіданні підтвердила, що надгробний пам`ятник не купувався та не встановлювався позивачами. Відповідно вимога потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_5 щодо відшкодування витрат на надгробний пам`ятник у сумі 50 000, 00 грн. не підлягає задоволенню.

Вимоги позивачів ОСОБА_2 та ОСОБА_5 щодо відшкодування кожному по 260 000,00 грн. в рахунок відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого (годувальника), не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Так, відповідно до п. 27.2 ст. 27 Закону страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 Цивільного кодексу України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.

Відповідно до ч. 1 ст. 1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпіло, народжена після його смерті.

Шкода відшкодовується:

1) дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років);

2) чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, - довічно;

3) особам з інвалідністю - на строк їх інвалідності;

4) одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім`ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, - до досягнення ними чотирнадцяти років;

5) іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, - протягом п`яти років після його смерті.

Позивачами суду не були надані документи, що підтверджують перебування їх на утриманні потерпілого ОСОБА_6 , його доходи за попередній (до настання дорожньо-транспортної пригоди) календарний рік, розміри пенсій, надані утриманцям внаслідок втрати годувальника).

Даний висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 09.07.2020 у справі № 756/8644/19 (провадження № 51-1637км20), згідно якої у випадку заявлення особами, які перебували на утриманні потерпілого, котрий загинув внаслідок ДТП, у межах кримінального провадження цивільного позову до страхової компанії про відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, доказуванню підлягає не лише факт родинних відносин, а й обставини, за яких особа перебувала на утриманні померлого та потребувала матеріальної допомоги.

Вимоги позивачів ОСОБА_2 та ОСОБА_5 щодо відшкодування в рахунок відшкодування моральної шкоди по 60 000,00 грн. кожному не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 27.3. ст. 27 Закону страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.

Розрахунок суми страхового відшкодування за п. 27.3. ст. 27 Закону: загальний розмір страхового відшкодування: 4 723,00грн. х 12 = 56 676,00 грн., де 4 723,00 грн. - мінімальна зарплата на дату ДТП.

Тобто, 56 676, 00 грн. - це загальний розмір моральної шкоди, який підлягає виплаті, у зв`язку із смертю ОСОБА_6 в рамках Закону і підлягає виплаті рівними частинами чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим), тобто вказана сума 56676,00 грн. ділитися порівну між особами, які - мають право на її отримання.

В судовому засіданні встановлено та, зокрема, підтверджено самим відповідачем ТДВ СК «Кредо» (а.п. 188 зворот Т.2), що особи, які мають право на відшкодування: ОСОБА_16 - дружина, ОСОБА_5 - син, ОСОБА_2 - дочка.

Проте, позивачами не доведений факт відсутності інших осіб - батьків (усиновлювачів), інших дітей (усиновлених), крім позивачів та ОСОБА_16 , яка також має право на страхове відшкодування моральної шкоди, а отже, станом на сьогоднішній день підрахувати суму страхового відшкодування за п. 27.3. ст. 27 Закону, яке належить до виплати позивачам, неможливо.

Відповідно до п. 37.1.4. ч. 37.1. ст. 37 Закону, особи, що мають право на страхове відшкодування, у зв`язку із смертю потерпілого ОСОБА_6 мають право подавати заяву на виплату страхового відшкодування до ТДВ СК «Кредо» протягом трьох років з моменту дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої потерпілий загинув.

Тобто, на момент виплати моральної шкоди повинні бути встановлені всі особи, що мають право на таку виплату, відповідно до вимог ст. 27 Закону.

Таким чином, позивачами не надані документи, які є необхідними відповідно до вимог ст. 35 та ст. 27 Закону для виплати страхового відшкодування як відшкодування моральної шкоди згідно п. 27.3. ст. 27 Закону, та не доведено їх право на отримання всієї суми страхового відшкодування за п. 27.3. ст.27 Закону, у зв`язку із відсутністю відомостей про наявність, або відсутність інших осіб (окрім встановлених судом), які також мають право на відшкодування моральної шкоди, а отже, така вимога про стягнення моральної шкоди в сумі 56 676,00 грн. є передчасною, а тому не підлягають задоволенню. Разом з тим суд роз`яснює позивачам право звернутися після визначення остаточного кола осіб, які мають право та намір на відшкодування моральної шкоди у зв`язку із загибеллю ОСОБА_6 звернутися за відповідною виплатою до страхової компанії чи до суду в порядку цивільного провадження.

Вимоги потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_5 до обвинуваченого ОСОБА_1 щодо відшкодування моральної шкоди у розмірі 300 000 грн. кожному підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Так, за змістом ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає:1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ст.1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Судом встановлено, що внаслідок неправомірних дій обвинуваченого ОСОБА_1 потерпілі ОСОБА_2 та ОСОБА_5 дійсно зазнали моральних страждань, пов`язаних із настанням невідворотніх наслідків - смерті їх батька.

Отже, внаслідок винних дій ОСОБА_1 потерпілим ОСОБА_2 та ОСОБА_5 було завдано моральну шкоду, яка підлягає відшкодуванню.

Визначаючи розмір моральної шкоди, що підлягає відшкодуванню, суд враховує обставини справи, характер та обсяг страждань, яких зазнали потерпілі, характер немайнових втрат, зокрема, враховує глибину душевних та фізичних страждань, яких зазнали потерпілі у зв`язку з втратою близької людини. При цьому, судом зауважується, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен призводити до її безпідставного збагачення, та у жодному разі не може вважатися покаранням винної особи. З урахуванням викладеного, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості суд дійшов висновку, що пропорційною компенсацією моральних страждань потерпілих є відшкодування їм обвинуваченим спричиненої моральної шкоди у розмірі 120 000 гривень кожному, на підставі чого позовні вимоги потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_5 підлягають частковому задоволенню.

Також у кримінальному провадженні потерпілим ОСОБА_3 пред`явлено цивільний позов до ТДВ СК «Кредо» щодо відшкодування 35 842,96 гривень, з яких: 20 000,00 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди; 1 427,00 грн. в рахунок відшкодування майнової шкоди; 8 415,96 грн. в рахунок відшкодування витрат на лікування; 6 000,00 грн. в рахунок відшкодування витрат пов`язаних з втраченим заробітком. У разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої ОСОБА_1 шкоди, позивач просить стягнути зі ОСОБА_1 на його користь різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Вимога позивача про стягнення з ТДВ СК «Кредо» 8 415,96 грн. в рахунок відшкодування витрат на лікування не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

В силу вимог пункту 24.1. статті 24 Закону відшкодовуються лише обґрунтовані витрати. Витрати та необхідність їх здійснення мають бути підтверджені документально відповідним закладом охорони здоров`я.

Так, згідно з цією нормою у зв`язку з лікуванням потерпілого відшкодовуються обґрунтовані витрати, пов`язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням, протезуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров`я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та придбанням лікарських засобів. Зазначені в цьому пункті витрати та необхідність їх здійснення мають бути підтверджені документально відповідним закладом охорони здоров`я.

Позивач ОСОБА_3 суду надав на підтвердження витрат на лікування лише чеки, оригінали яких булу оглянуті у судовому засіданні (а.п.227-228 Т.1). Однак, потерпілий не надав медичну документацію, яка б свідчила про призначення лікарем (лікарями) зазначених ліків для лікування потерпілого. Ненадання суду зазначених документів було підтверджено самим позивачем ОСОБА_3 .

Вимога щодо відшкодування моральної шкоди в сумі 20 000,00 грн. не пілягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 26-1 Закону страховиком (у випадках, передбачених підпунктами «г» і «ґ» пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров`я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю.

Таким чином цей розмір може бути розрахований тільки після підтвердження позивачем ОСОБА_3 розміру понесених витрат на лікування документами медичного закладу здоров`ю, а відтак вимога про стягнення з ТДВ СК «Кредо» моральної шкоди в розмірі 5 % від завданої шкоди є передчасною, а тому на даний час відсутні підстави для задоволення даної вимоги.

Вимога щодо відшкодування 1 427,00 грн. в рахунок відшкодування майнової шкоди не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до п. 9.1. ст. 9 Закону страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.

Відповідно до статті 22 Закону у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Згідно зі статтею 28 Закону шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов`язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті дорожньо-транспортної пригоди; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров`я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів місця дорожньо-транспортної пригоди.

Так, на підтвердження суми майнової шкоди в розмірі 1 427,00 грн. ОСОБА_3 надано накладну без номеру від із призначенням «Линза» 2 шт. на загальну суму 800,00 грн. та товарний чек №11656 від 26.11.2020 із призначенням «Оправа» для окулярів на суму 627,00 грн. В судовому засіданні позивач зазначив, що надані суду документи підтверджують купівлю ним нових аналогічних окулярів, які були зламані під час ДТП 07.11.2020.

Однак позивачем суду не надано жодного належного доказу, який би підтверджував, що такі ж окуляри було пошкоджено саме у результаті ДТП.

Вимога позивача щодо стягнення 6 000,00 грн. в рахунок відшкодування витрат пов`язаних з втраченим заробітком також не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до стаття 23 Закону шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, зокрема є шкода, пов`язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим.

Згідно зі ст. 25 Закону у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності потерпілим відшкодовуються не отримані доходи за підтверджений відповідним закладом охорони здоров`я час втрати працездатності. Доходи потерпілого оцінюються в таких розмірах: для працюючої особи (особи, яка працює за трудовим договором) - неотримана середня заробітна плата, обчислена відповідно до норм законодавства України про працю; для особи, яка забезпечує себе роботою самостійно, - неотримані доходи, які обчислюються як різниця між доходом за попередній (до дорожньо-транспортної пригоди) календарний рік та доходом, отриманим у тому календарному році, коли особа була тимчасово непрацездатною; для непрацюючої повнолітньої особи - допомога у розмірі, не меншому мінімальної заробітної плати, встановленої чинним законодавством.

Якщо особа була в зазначеному статусі менше вказаних розрахункових термінів, то до уваги береться середньомісячний доход з розрахунку суми сукупного доходу такої особи за попередній до настання страхового випаді календарний рік та доход протягом фактичного терміну (повні місяці) перебування особи в зазначеному статусі.

В позові ОСОБА_3 посилається на те, що під час перебування на лікуванні він був непрацездатний (з 08.11.2020 по 10.12.2020, тобто 32 дні) та не міг перебувати у трудових відносинах. Однак, позивачем в підтвердження власних доводів не надано жодного документу, який би підтвердив факт перебування позивача у трудових відносинах, на момент перебування останнього на лікуванні. Сам позивач під час судового розгляду вказав, що перебував в цей час на стажуванні, однак також не надав суду доказів на підтвердження своїх показів.

Щодо вимоги позивача, що в разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої ОСОБА_1 шкоди, позивач просить стягнути зі ОСОБА_1 на його користь різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) суд зазначає наступне.

Згідно правової позиції Верховного Суду, яка викладена в постанові ВС від 11.02.2020 у справі № 489/2170/17 (провадження № 51-307км19) обов`язок з відшкодування шкоди, завданої особою, відповідальність якої застраховано за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, виникає лише у тому випадку, коли у страховика відсутні підстави для здійснення страхового відшкодування чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а в іншому випадку факт покладання такого обов`язку на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності.

Обґрунтовуючи рішення, ККС послався на правовий висновок, викладений у постанові ВП від 04.07.2018 у справі № 14-176цс18 (справа № 755/18006/15-ц). Згідно зі ст. 1194 ЦК, а також з урахуванням ст. 22 Закону № 1961-IV відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застраховано за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо згідно з цим договором або Законом № 1961-IV у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у ст. 37) чи якщо розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежено різницею між фактичним розміром завданої шкоди та сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності.

Враховуючи викладене, оскільки суд на час розгляду позову позбавлений можливості встановити, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, вказана вимога позивача є передчасною та не підлягає задоволенню.

Згідно ст.ст. 118, 122, 124 КПК України суд стягує з ОСОБА_1 документально підтвердженні судові витрати, пов`язані із залученням експерта при проведенні у кримінальному провадженні судових експертиз на загальну суму 10 133 (десять тисяч сто тридцять три) грн. 28 коп., а саме: судової інженерно-транспортної (автотехнічної) експертизи № 4953/20-27 від 14.12.2020 вартістю 1 307 гривень 52 коп.; судової інженерно-транспортної (автотехнічної) експертизи № 4958/20-27 від 11.12.2020 вартістю 1 307 гривень 52 коп.; судової інженерно-транспортної (транспортно-трасологічної) експертизи № 4954/20-27 від 15.12.2020 вартістю 1 961 гривень 28 коп.; судової автотоварознавчої експертизи № 5399/20-27 від 13.01.2021 вартістю 3 595 гривень 68 коп. та судової інженерно-транспортної експертизи за експертною спеціальністю 10.2 (дослідження технічного стану транспортних засобів) №5377/5378/20-27 від 18.12.2020 вартістю 1 961 грн. 28 коп. (а.к.п.126, 127,128,146, 153 Т.2).

Також, суд вважає за можливе вирішити питання щодо скасування арешту майна, накладеного згідно ухвал слідчих суддів Ленінського районного суду м. Кіровограда від 10.11.2020 та від 12.11.2020 на автомобіль «Opel Vectra», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить на праві власності ОСОБА_17 та на автомобіль «Mercedes-Benz», реєстраційний номер НОМЕР_4 , який належить на праві власності ОСОБА_6 , відповідно до вимог ч.4 ст. 174 КПК України.

Питання щодо речових доказів судом вирішується в порядку ст.100 КПК України.

Запобіжний захід у відношенні обвинуваченого ОСОБА_1 до набрання вироком законної сили слід залишити без зміни у вигляді тримання під вартою.

Керуючись ст.ст. 369-376 КПК України, суд

ухвалив:

ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст. 286 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 8 (вісім) років 6 (шість) місяців з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 (три) роки.

Строк виконання вироку вираховувати з 08.11.2021.

Зарахувати в строк відбування покарання ОСОБА_1 строк його попереднього ув`язнення з 18.01.2021 до 07.11.2021 включно.

Запобіжний захід у відношенні ОСОБА_1 до набрання вироком законної сили залишити без зміни тримання під вартою.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави витрати, пов`язані з проведенням експертиз в кримінальному провадженні на загальну суму 10 133 (десять тисяч сто тридцять три) грн. 28 коп., а саме: судової інженерно-транспортної (автотехнічної) експертизи № 4953/20-27 від 14.12.2020 вартістю 1 307 гривень 52 коп.; судової інженерно-транспортної (автотехнічної) експертизи № 4958/20-27 від 11.12.2020 вартістю 1 307 гривень 52 коп.; судової інженерно-транспортної (транспортно-трасологічної) експертизи № 4954/20-27 від 15.12.2020 вартістю 1 961 гривень 28 коп.; судової автотоварознавчої експертизи № 5399/20-27 від 13.01.2021 вартістю 3 595 гривень 68 коп. та судової інженерно-транспортної експертизи за експертною спеціальністю 10.2 (дослідження технічного стану транспортних засобів) №5377/5378/20-27 від 18.12.2020 вартістю 1 961 грн. 28 коп.

Речові докази:

- відео реєстратор YI Smart Dash Camera, Model YCS.1015.INT, IC: 20436-YCS1015 та який перебуває відповідно до розписки від 21.12.2020 на відповідальному зберіганні у потерпілого ОСОБА_5 - після набрання вироком законної сили залишити за належністю потерпілому ОСОБА_5

- флеш карту Kingston 32 GB MicroSD HC SDCS/32GB 07243-E01.A00LFTS, яка зберігається при матеріалах кримінального провадження (а.п.115 Т.2) - після набрання вироком законної сили передати за належністю потерпілому ОСОБА_5

- автомобіль «Opel Vectra», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який був вилучений та переданий на зберігання на майданчик тимчасового зберігання транспортних засобів ГУНП в Кіровоградській області - повернути власникові ОСОБА_17 або законному володільцю за наявності підтверджуючих документів, після набрання вироком законної сили, скасувавши арешт, накладений ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м. Кіровограда від 10.11.2020;

- автомобіль «Mercedes-Benz Vito», реєстраційний номер НОМЕР_4 , який перебуває відповідно до розписки від 08.02.2021 на відповідальному зберіганні у потерпілої ОСОБА_2 - після набрання вироком законної сили передати власнику, який надасть свідоцтво про право на спадщину після смерті потерпілого ОСОБА_6 , скасувавши арешт, накладений ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м. Кіровограда від 12.11.2020.

Цивільний позов ОСОБА_2 про відшкодування майнових збитків та моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Кредо» (ЄДРПОУ 13622789) на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування витрат, пов`язаних з похованням, 27 159 (двадцять сім тисяч сто п`ятдесят дев`ять) гривень.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування моральної шкоди 120 000 (сто двадцять тисяч) гривень.

В іншій частині позову ОСОБА_2 відмовити.

Цивільний позов ОСОБА_5 про відшкодування майнових збитків та моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 в рахунок відшкодування моральної шкоди 120 000 (сто двадцять тисяч) гривень.

В іншій частині позову ОСОБА_5 відмовити.

У задоволенні цивільного позову ОСОБА_3 про відшкодування майнових збитків та моральної шкоди - відмовити.

Відповідно до ст. 532 КПК України вирок суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок суду згідно зі ст.ст. 395, 396 КПК України, з особливостями визначеними ч.2 ст.394 КПК України може бути оскаржений до Кропивницького апеляційного суду через Ленінський районний суд м. Кіровограда протягом 30 діб з моменту його проголошення, а особою, яка тримається під вартою, з дня вручення копії вироку.

Згідно зі ст. 376 КПК України копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору. Учасники судового провадження мають право отримати в Ленінському районному суді м. Кіровограда копію цього вироку, подавши відповідну заяву.

Суддя Ленінського

районного суду

м. Кіровограда Олексій Іванович Майданніков