Рішення № 100883974, 28.10.2021, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.10.2021 справа № 914/1547/21

За позовом: ОСОБА_1 , м. Львів,

до відповідача 1: Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, м.Львів,

до відповідача 2: Фізичної особи-підприємця Лиско Руслана Дмитровича, м. Львів,

про визнання торгів недійсними,

Суддя Яворський Б.І.

при секретарі Муравець О.М.

Представники сторін:

від позивача: Галайський О.В.,

від відповідача 1: Чижович І.З.,

від відповідача 2: Черниш І.І.

Відводів складу суду сторонами не заявлялося.

Відповідно до ст. 222 ГПК України фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу - програмно-апаратного комплексу "Акорд".

СУТЬ СПОРУ: На розгляд господарського суду Львівської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради та фізичної особи-підприємця Лиско Руслана Дмитровича про визнання протиправним та скасування наказу УКВ ДЕР ЛМР №34 від 19.02.2021, визнання недійсними результатів приватизації нежитлового приміщення першого поверху загальною площею 135,4 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 та визнання протиправним і скасування рішення про приватизацію нежитлового приміщення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 була добросовісним набувачем ј нежитлових приміщень загальною площею 406,2 м.кв. за адресою: АДРЕСА_1 , а Львівська міська рада всупереч ухвалі Верховного Суду від 05.11.2020 у справі №463/4418/17 зареєструвала за собою право власності на відповідні приміщення та протиправно їх відчужила.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 02 червня 2021 року справу № 914/1547/21 передано на розгляд судді Яворському Б.І.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 07.06.2021 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 01.07.2021, надано відповідачу строк на подання відзиву-протягом 15 днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі, явку сторін визнано обов`язковою.

24.06.2021 відповідач 1 подав суду відзив на позовну заяву (вх.№14703/21), у якому зазначає, що позивач разом з іншими особами незаконно заволоділа приміщенням площею 406,2 кв.м., що підтверджується постановою Львівського апеляційного суду від 04.02.2019 у справі №463/4418/17, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 15.04.2021. На виконання постанови Львівського апеляційного суду від 04.02.2019 нежитлові приміщення загальною площею 406,2 кв.м. 26.10.2020 зареєстровано на праві комунальної власності (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1042104846101). Зазначає, що вказана реєстраційна дія відбулась до постановлення Верховним Судом ухвали від 05.11.2020 про відкриття касаційного провадження та зупинення дії постанови Львівського апеляційного суду від 04.02.2019, тому посилання позивача на порушення такої є безпідставним. Також зазначив, що жодних заборон на проведення електронного аукціону не існувало (ухвала ВС заборон не містила), а нежитлове приміщення, що було відчужено, відмінне від того, що є предметом спору. Вважає, що позивачем не доведено обставин, які б свідчили про порушення його права власності ј нежитлових приміщень загальною площею 406,2 м.кв.

У підготовчому засіданні 01.07.2021 оголошено перерву до 19.08.2021.

05.08.2021 позивач подав відповідь на відзив (вх.№18321/21), у якій відзначив, що реєстраційні дії відповідачем були проведені до моменту остаточного вирішення спору, адже постанова апеляційної інстанції не підлягала виконанню до моменту її перегляду Верховним Судом. Відтак, передчасне виконання відповідачем постанови суду апеляційної інстанції та проведення аукціону з продажу приміщень на час існування спору призвело до порушення прав та інтересів позивача.

Протокольною ухвалою від 19.08.2021 Господарський суд Львівської області продовжив строк підготовчого провадження у справі на тридцять днів та відклав підготовче засідання на 09.09.2021. Ухвалою від 19.08.2021 Господарський суд Львівської області у порядку ст. ст. 120-121 ГПК України викликав позивача і повідомив його про дату, час і місце підготовчого засідання.

27.08.2021 відповідач 2 подав суду відзив на позовну заяву (вх..№19720/21) з клопотанням про поновлення строку на подання такого (вх.№19722/21). Просив відмовити у задоволення позову з тих підстав, що на момент оголошення та проведення аукціону позивач не володів на праві власності спірними нежитловим приміщенням, що підтверджується довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 22.06.2021, і, окрім того, жодних заборон щодо проведення аукціону не існувало, тому правомірність права власності відповідача 2 як добросовісного набувача майна презюмується. Правову позицію щодо добросовісності набувача викладено у постанові ВП ВС від 23.10.2019 у справі №922/3537/17. Зазначив при цьому, що кожна особа має право на захист свого права у разі порушення, та не має права захищати права та інтереси, які здобуті незаконно. Як випливає із постанови Львівського апеляційного суду від 04.2.2019 майно від позивача було витребувано із незаконного володіння є декларативним, і захищає порушене право з моменту проголошення, а торги, що відбулись, проведені не на виконання постанови апеляційної інстанції.

03.09.2021 позивач на електронну адресу суду скерувала відповідь на відзив відповідача 2 (вх.№20350/21), у якій додатково відзначила, що Львівська міська рада на час оголошення та проведення аукціону не була законним власником нерухомого майна до моменту завершення розгляду справи в касаційному провадженні, а організований та проведений відповідачем 1 аукціон є незаконним і його результати слід визнати недійсними. Такі дії призвели до передчасного позбавлення позивача права власності, незважаючи на те, що таке майно підлягатиме витребуванню у майбутньому.

Протокольною ухвалою від 09.09.2021 Господарський суд Львівської області у порядку ч.1 ст.195 ГПК України закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 07.10.2021, і оголосив перерву до 07.10.2021., про що відомості занесено до протоколу судового засідання.

Протокольною ухвалою від 07.10.2021 суд відклав судове засідання на 28.10.2021. Ухвалою від 07.10.2021 Господарський суд Львівської області у порядку ст.ст.120-121 ГПК України повідомив позивача та відповідача 2 про дату, час, місце проведення наступного судового засідання.

Представник позивача у судове засідання 28.10.2021 з`явився, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представники відповідачів у судове засідання з`явились, просили відмовити у задоволенні позову.

У судовому засіданні судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

У провадженні Личаківського районного суду м. Львова перебувала справа №463/4418/17 за позовом Львівської міської ради до приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Пшеничної У.В., ОСОБА_2 (1/4), ОСОБА_3 (1/4), ОСОБА_4 (1/4), ОСОБА_1 (1/4), за участю третіх осіб: управління комунальної власності Львівської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю «Роста Трейд» про скасування державної реєстрації права власності та витребування з чужого незаконного володіння вказаних осіб на користь територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради нежитлові приміщення загальною площею 406,2 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1042104846101, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 , та зобов`язати відповідачів повернути вказане майно; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 31801228 від 11.10.2016 року щодо реєстрації права власності на 1/4 частину приміщення за ОСОБА_1 , індексний номер: 31801177 від 11.10.2016 року щодо реєстрації права власності на 1/4 частину приміщення за ОСОБА_3 ; індексний номер: 31801134 від 11.10.2016 року щодо реєстрації права власності на 1/4 частину приміщення за ОСОБА_2 ; індексний номер: 31801297 від 11.10.2016 року щодо реєстрації права власності на 1/4 частину приміщення за ОСОБА_4 .

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 04.02.2019 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Львівського апеляційного суду від 31.08.2020 у справі №463/4418/17 рішення Личаківського районного суду міста Львова від 04.02.2019 скасовано, позовні вимоги задоволено, витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 (1/4 част.), ОСОБА_2 (1/4 част.), ОСОБА_4 (1/4 част.), ОСОБА_1 (1/4 частини) на користь територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради нежитлові приміщення, загальною площею 406,2 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1042104846101, за адресою: АДРЕСА_1 , та зобов`язати відповідачів повернути вказане майно; скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 31801228 від 11.10.2016 року щодо реєстрації права власності на 1/4 частину приміщення за ОСОБА_1., індексний номер: 31801177 від 11.10.2016 року, щодо реєстрації права власності на 1/4 частину приміщення за ОСОБА_3, індексний номер: 31801134 від 11.10.2016 року, щодо реєстрації права власності на 1/4 частину приміщення за ОСОБА_2 , індексний номер: 31801297 від 11.10.2016 року, щодо реєстрації права власності на 1/4 частину приміщення за ОСОБА_4 ; присуджено до стягнення в рівних частинах з вказаних осіб на користь Львівської міської ради сплачений судовий збір у розмірі 2'000,00 грн. з кожної. Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з того, що власник спірного приміщення Львівська міська рада згоди на відчуження спірних приміщень не надавала, не видавалося відповідне розпорядження і не реєструвалося реєстраційне посвідчення. Суд дійшов висновку, про те, що рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та володіння на спірний об`єкт нерухомого майна за відповідачами порушує права Львівської міської ради, оскільки рішення про передачу у власність об`єкта нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, Львівською міською радою не приймалось. Майно, яке належало територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради на праві комунальної власності, вибуло поза волею власника та у подальшому ним не схвалено.

26.10.2020 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно нежитлові приміщення загальною площею 406,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано на праві комунальної власності, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1042104846101.

Ухвалою Верховного Суду від 05.11.2020 у справі № 463/4418/17 відкрито касаційне провадження на постанову Львівського апеляційного суду від 31.08.2020 та, серед іншого, зупинено дію наведеної постанови до закінчення касаційного провадження, а постановою Верховного Суду від 15.04.2021 постанову Львівського апеляційного суду від 31.08.2020 залишено без змін.

21.03.2021 Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради на веб-порталі «Ргоzогго» під №UA-PS-2021-03-21-000013-2 розміщено оголошення про проведення електронного аукціону з продажу нежитлового приміщення, першого поверху загальною площею 135,4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, реєстраційний номер об`єкта продажу 970632946101, дата державної реєстрації права комунальної власності 07.07.2016. Переможцем електронного аукціону визначено ФОП Лиско Р.Д., з яким було укладено договір купівлі-продажу №3378 від 06.05.2021.

ОЦІНКА СУДУ.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою (ч.2 ст.74 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (ч.1 ст. 11 Цивільного кодексу України).

Стаття 140 Конституції України встановлює межі дії органів місцевого самоврядування - самостійно вирішувати питання місцевого значення у межах Конституції і законів України.

Положеннями п.31 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що сільські, селищні, міські ради вправі приймати рішення про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення.

Згідно з ст. 327 ЦК України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування України» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Вказані органи діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених цим та іншими законами.

Згідно ст. 1 цього Закону право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно нежитлове приміщення, першого поверху загальною площею 135,4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 було зареєстровано за ЛМР на праві комунальної власності ще у 07.07.2016 із присвоєнням йому реєстраційного номера об`єкта продажу 970632946101, а не 1042104846101, як зазначає позивач. Натомість приміщення, витребування якого було предметом спору у справі, що розглядався Личаківським районним судом м.Львова і ј якого належала ОСОБА_1 , має реєстраційний номер 1042104846101, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Крім того, площа такого приміщення складає 406,2 кв.м.: 4 = 101,2 кв.м., а не 135,4 кв.м. таким чином, матеріали справи свідчать, що це різні об`єкти нерухомого майна. Отже, станом на момент проведення аукціону об`єкт приватизації з номером 970632946101 перебував у комунальній власності ще задовго до виникнення спору між Львівською міською радою та ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 . Відтак, здійснюючи продаж вказаного нежитлового приміщення 970632946101 відповідач 1 діяв в межах повноважень, визначених ст.ст. 1, 3, 4, 6, 15 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», ч.3 ст. 24, п.30, 31 ч.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та Положення про управління комунальної власності ЛМР зі змінами.

Щодо твердження позивача про передчасну реєстрацію нежитлових приміщень загальною площею 406,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 за Львівською міською радою на праві комунальної власності (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1042104846101), суд відзначає, що відповідно до ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже раніше набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування у особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає (схожий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, а також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №925/1121/17, від 17.04.2019 у справі № 916/675/15»).

Відповідно до ст.2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч.1 ст.5 ГПК України).

Згідно ч.1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Конституційний Суд України у Рішенні від 01.12.2004р. за №18-рп/2004 (справа 1-10/2004, далі - Рішення) щодо офіційного тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес" ("законний інтерес"), у контексті припису, що всяка заінтересована особа вправі в порядку, встановленому законом, звернутись до суду за захистом порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу" зазначив, що суб`єкти правовідносин мають звертатися до судових органів за захистом охоронюваних законом інтересів лише як "безпосередні учасники спірних правовідносин, тобто суб`єкти правовідносин (заінтересовані особи), чиї безпосередні права та пов`язані з ними інтереси порушені у справі". Заінтересована особа вправі звертатись до суду за захистом не будь-якого, а виключно охоронюваного законом інтересу, законного інтересу. Тобто, прагнення у межах сфери правового регулювання до користування якимсь конкретним матеріальним або нематеріальним благом охоплюється змістом суб`єктивного права, яке полягає в тому, що користування благом, на яке особа має право, визначається можливістю в рамках закону.

Відповідно до вказаного рішення, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

Особа може захищати свої безпосередні права чи охоронювані законом інтереси шляхом звернення до суду у випадку їх порушення, оспорювання чи невизнання. Отже, право особи на звернення до суду не є безумовним. Визначеними статтями передбачена можливість звернення до суду лише з підстав фактичного порушення права та/або інтересу особи.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Зазначені вище чинні норми права передбачають необхідність доведення наявності порушень прав і інтересів позивача при його звернені з позовом до господарського суду.

В той же час, відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту, адже постановою Львівського апеляційного суду від 31.08.2020 у справі №463/4418/17, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 15.04.2021 встановлено, що майно (нежитлові приміщення загальною площею 406,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний №1042104846101), яке належало територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради на праві комунальної власності вибуло поза волею її власника.

Крім того, як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, постанова Львівського апеляційного суду у справі №463/4418/17 прийнята 31.08.2020, право власності на об`єкт нерухомості 1042104846101 за Львівською міською радою зареєстровано 26.10.2020, а ухвала Верховного Суду винесена лише 05.11.2020, тобто після того, як право власності уже було зареєстровано за міською радою. Крім того, ухвала Верховного Суду не містила заборон на користування та розпорядження об`єктом нерухомого майна № 970632946101. Тому власник не був обмежений у праві відчужувати майно, яке йому належало.

Враховуючи наведене, вимоги позивача про визнання протиправним та скасування наказу УКВ ДЕР ЛМР №34 від 19.02.2021, визнання недійсними результатів приватизації нежитлового приміщення першого поверху загальною площею 135,4 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 та визнання протиправним і скасування рішення про приватизацію нежитлового приміщення не підлягають задоволенню.

Щодо інших аргументів сторін, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються судом в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обгрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.

СУДОВІ ВИТРАТИ.

Сплата позивачем судового збору за подання до суду позовної заяви підтверджується квитанцією № МР_АВ090398LIA_19462155 від 24.05.2021 на суму 6'810,00 грн.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки суд відмовляє у задоволенні частини позовних вимог, судовий збір покладається на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2, 3, 12, 13, 73-80, 123, 129, 221, 232-233, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду у порядку та строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено 08.11.2021.

Суддя Яворський Б.І.