Рішення № 100883555, 08.11.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

08.11.2021Справа № 910/14093/21Господарський суд міста Києва в складі:

головуючого судді Спичака О.М.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу № 910/10493/21

за позовом Приватного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча"

до Акціонерного товариства "Українська залізниця"

про стягнення 20 198,68 грн.

Без виклику учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення збитків у розмірі 20 198,68 грн., які виникли у зв`язку з незбереженням прийнятого до перевезення вантажу за залізничною накладною № 47818075 від 06.08.2020.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на порушення відповідачем, як перевізником, вимог чинного законодавства України щодо збереження кількості вантажу під час надання послуг перевезення згідно з умовами Договору № 2057 від 19.12.2019. Так, на виконання умов договору № 2057 від 19.12.2019, укладеного позивачем з ПрАТ «Суха Балка», на адресу позивача відправлено вагон №59956169 по залізничній накладній № 47818075 від 06.08.2020, вантажовідправник - ПрАТ «Суха Балка». Проте, у зазначеному вагоні була виявлена недостача вантажу, у зав`язку з чим, позивачу були спричинені збитки, які відповідач, як перевізник зобов`язаний відшкодувати.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.09.2021 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін. При цьому, суд зобов`язав відповідача подати відзив на позовну заяву з доданням доказів, що підтверджують викладені в ньому обставини в строк протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

27.09.2021 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

05.10.2021 від позивача надійшла відповідь на відзив.

20.10.2021 від позивача отримано клопотання про стягнення витрат на оплату правничої допомоги, в якому також представник позивача просить суд визнати поважними причини пропуску строку подання даного клопотання та прийняти його до розгляду.

Відповідно до статті 118 Господарського процесуального кодексу України Право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частинами 1-2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Суд, розглянувши клопотання позивача про поновлення строку для надання клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу по справі, вважає обґрунтованими підстави пропуску позивачем строку його подання та задовольняє вказане клопотання, прийнявши судом до уваги клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу по справі.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

19.12.2019 між Приватним акціонерним товариством "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" (покупець) та Приватним акціонерним товариством "Суха Балка" (постачальник) укладено договір № 2057 (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов`язується поставити, а покупець оплатити і прийняти руду залізну агломераційну, руду залізну доменну (далі - товар) на передбачених цим договором умовах.

Умовам п.3.1 Договору № 2057 від 19.12.2019 встановлено, що поставка товару здійснюється залізничним транспортом маршрутними групами відповідно до Додатків (Специфікації) до цього Договору. Кількість товару по кожній маршрутній групі оформлюється товаросупровідними документами згідно з п. 3.7 цього Договору.

На виконання умов Договору № 2057 від 19.12.2019 на адресу позивача по залізничній накладній № 47818075 від 06.08.2020 здійснено доставку вантажу - руда залізна агломераційна, вантажовідправник - ПрАТ "Суха Балка".

Однак, позивач стверджує, що 08.08.2020 на підставі акту ГУ-23 № 35814 від 07.08.2020 на станції Волноваха Донецької залізниці було перевірено кількість та масу вантажу у вагоні №59956169 та виявлено невідповідність фактичної маси вантажу з вагою, що зазначена у накладній №47818075 від 06.08.2020, у зв`язку з чим складено комерційний акт №486202/290/725 від 08.08.2020, яким встановлена вагова недостача у спірному вагоні - 12 300 кг.

Відповідно до п. 22 Статуту залізниць України за договором залізничного перевезення вантажу залізниця зобов`язується доставити ввірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов`язується сплатити за перевезення встановлену плату.

Відповідно до договору перевезення, оформленого залізничною накладною №47818075 від 06.08.2020, відправник ПрАТ "Суха Балка" передало відповідачу до перевезення зі станції відправлення Вечірній Кут на станцію призначення Асланово вантаж - руда залізна агломераційна у вагоні №59956169. Одержувачем вантажу згідно вказаних накладних є ПрАТ "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча".

Судом встановлено, що будь-яких зауважень щодо маси вантажу з боку Залізниці при його прийнятті до перевезення та укладенні зазначеного договору перевезення не було.

Разом з тим, Залізниця не скористалася своїм правом, визначеним п.24 Статуту залізниць України, якою передбачено право останньої перевіряти кількість та масу переданого до перевезення вантажу, та погодилася із масою вантажу, визначеною відправником.

07.08.2020 по прибутті вантажу на станцію Волноваха Донецької залізниці було здійснено переваження вагона на брутто (у завантаженому стані) на власних вагонних вагах та виявлено різницю із вагою відправника в сторону зменшення (недостача вантажу):

вагон № 59956169 - різниця в сторону зменшення на 12 300 кг.

Пунктом 52 Статуту залізниць України передбачено, що на станціях призначення залізниця зобов`язана перевірити масу, кількість місць і стан вантажу, зокрема, прибуття вантажів у вагонах навалом і насипом за вимогою одержувача у розмірах, передбачених Правилами.

Відповідно до ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення; загальні умови визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, умови перевезення вантажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами, що видаються відповідно до них.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення перевізник зобов`язаний доставити довірений йому відправником вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язаний сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складанням транспортної накладної.

Частиною 5 ст. 307 Господарського кодексу України встановлено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюється транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Статут залізниць України (надалі - Статут) визначає обов`язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під`їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту (п. 2 Статуту).

Статтею 5 Статуту передбачено, що нормативні документи, які визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту, безпеки руху, охорони праці, громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті, є обов`язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.

Накладна - це основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил перевезення вантажів, і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов`язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення (стаття 6 Статуту).

Наявна в матеріалах справи залізнична накладна №47818075 від 06.08.2020 свідчить про укладення між вантажовідправником і залізницею як перевізником договору перевезення вантажу.

Відповідно до п. 110 Статуту залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству.

Згідно з п. 113 Статуту за незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин.

Пунктом 114 Статуту визначено, що залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, а саме: за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі; за втрату вантажу, який здано до перевезення з оголошеною вартістю, - у розмірі оголошеної вартості, а якщо залізниця доведе, що оголошена вартість перевищує дійсну, - у розмірах дійсної вартості; за псування і пошкодження - у розмірах тієї суми, на яку було знижено його вартість.

Виходячи з наведених положень, підставою для покладення на Залізницю відповідальності у вигляді відшкодування вартості прийнятого до перевезення вантажу є втрата вантажу з вини залізниці.

Відповідно до п. 129 Статуту обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць.

Підпунктом «б» п. 130 Статуту визначено, що у випадку недостачі, псування або пошкодження вантажу одержувач має право на пред`явлення до залізниці претензій або позовів за умови пред`явлення накладної, комерційного акта і документа, що засвідчує кількість і вартість відправленого вантажу. Якщо у складанні комерційного акта відмовлено, замість нього подається документ, що підтверджує скаргу про цю відмову.

Пунктом 111 Статуту визначено перелік обставин, наявність яких звільняє Залізницю від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу. Відповідно до п. 110 Статуту Залізниця може бути звільнена від відповідальності, якщо вона доведе й інші обставини, що свідчать про відсутність її вини.

Пунктом 52 Статуту передбачені окремі самостійні випадки, коли на станціях призначення залізниця зобов`язана перевірити масу, кількість місць і стан вантажу, зокрема: прибуття вантажу у пошкодженому вагоні (контейнері), а також у вагоні (контейнері) з пошкодженими пломбами відправника або пломбами попутних станцій; прибуття вантажу з ознаками недостачі, псування або пошкодження під час перевезення на відкритому рухомому складі або у критих вагонах без пломб, якщо таке перевезення передбачене Правилами; прибуття швидкопсувного вантажу з порушенням граничного терміну його перевезення або з порушенням температурного режиму перевезення в рефрижераторних вагонах (контейнерах); прибуття вантажу, який був завантажений залізницею; видачі з місць загального користування вантажів, вивантажених залізницею; прибуття вантажів у вагонах навалом і насипом за вимогою одержувача у розмірах, передбачених Правилами.

Відповідно до графи 20 залізничної накладної №47818075 від 06.08.2020 вантаж залізна руда агломераційна у спірному вагоні перевозився відповідачем насипом.

По прибутті спірного вагону №59956169 на станцію Волноваха (при контрольному комісійному зважуванні) на вагах перевантажувального комплексу виявлено різницю із вагою відправника в сторону зменшення (недостача вантажу): вагон № 59956169 - різниця в сторону зменшення на 12 300 кг.

Судом встановлено, що факт недостачі вантажу у вагоні №59956169 за накладною № 47818075 від 06.08.2020 підтверджений комерційним актом №486202/290/725 від 08.08.2020, який доданий позивачем до позовної заяви.

При складанні комерційного акту (станція Волноваха Донецької залізниця) №№486202/290/725 від 08.08.2020 виявлено наступне: проведено комісійне переважування вагона на справних 150 тн тензометричних вагах ст. Волноваха Дон зал. По документу значиться: брутто - не вказано, тара 23600 кг, нетто - 70000 кг. Фактично при зважуванні виявилось: брутто - 81300 кг, тара - 23 600 кг (згідно документа), нетто - 57 700 кг, що менш документа на 12 300 кг. При огляді виявлено: навантаження нижче рівня бортів 80-120 см пагорбообразне, маються сліди дозування ковшом. Течі вантажу немає. Вагон технічно несправний.

Вказаний акт за своєю формою та змістом відповідає вимогам Статуту залізниць України та Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 334 від 28.05.2002, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08.07.2002 за №567/6855, а тому визнається судом належним доказом на підтвердження факту невідповідності маси, зазначеній у накладній, фактичній масі вантажу.

Пунктом 114 (п.п.а) Статуту залізниць України визначено, що залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, а саме за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі. Відповідно до ч. 2 ст. 114 Статуту, недостача маси вантажу, за яку відшкодовуються збитки, в усіх випадках обчислюється з урахуванням граничного розходження визначення маси вантажу і природної втрати вантажу під час перевезення.

Відповідно до ст. 130 Статуту залізниць України, право на пред`явлення до залізниці претензій та позовів у разі недостачі, псування або пошкодження вантажу має одержувач - за умови пред`явлення накладної, комерційного акта і документа, що засвідчує кількість і вартість відправленого вантажу.

Водночас, суд зазначає, що згідно ст. 115 Статуту залізниць України вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу.

Згідно зі статтями 924 ЦК України, 314 ГК України і статтями 114 і 115 Статуту залізниця відповідає за незбереження прийнятого до перевезення вантажу у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи в розмірі тієї суми, на яку було знижено його вартість. Вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу, зокрема, договору або контракту купівлі-продажу, специфікації на вантаж, довідки відправника про кількість, ціну і вартість відправленого вантажу, підписаної головним (старшим) бухгалтером, копії податкової накладної. Вартість вантажу, що перевозиться з оголошеною вартістю, визначається у такому ж порядку (пункт 4 Правил перевезення вантажів з оголошеною вартістю). Статут не передбачає обов`язкового додання до претензії або позову доказів сплати вантажоодержувачем або уповноваженою особою вартості вантажу.

Відповідно до п. 2.4 Наказу Міністерства фінансів України № 88 «Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Суд відхиляє заперечення відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, про те, що вартість втраченого вантажу не підтверджена позивачем належними доказами, з огляду на наступне.

Позивачем, на підтвердження вартості відправленого вантажу подано до суду рахунок-фактуру № 000001209 від 06.08.2020 (що є Додатком № 21 від 31.07.2020 до Договору № 2057 від 19.12.2019), що на переконання суду в силу п.2.4 вище зазначеного Наказу № 88, не перешкоджає можливості встановити дійсну вартість вантажу, оскільки такий рахунок містить всі необхідні реквізити.

Окрім того, позивач подав до суду копію платіжного доручення №4500075989 від 01.09.2020 про оплату за Договором № 2057 від 19.12.2019 та рахунку № 000001209 від 06.08.2020.

З огляду на що, суд дійшов висновку, що в матеріалах справи містяться всі необхідні документи, передбачені ст. 130 Статуту залізниць України, які повинні бути надані одержувачем вантажу (позивачем).

Частиною 3 ст. 314 ГК України передбачено, що за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає: у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.

Згідно з ч. 2 ст. 924 ЦК України, перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Частиною 2 ст. 924 ЦК України встановлено, що перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Відповідно до ч. 3 ст. 314 ГК України, за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає: у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.

Згідно з ч. 2 ст. 23 Закону України «Про залізничний транспорт» за незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу, багажу, вантажобагажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин.

Статтею 113 та 114 Статуту залізниць України встановлено, що за незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин. Залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, а саме: за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі.

Згідно із ст. 27 Правил видачі вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21 листопада 2000 року № 644, вантаж вважається доставленим без утрати, якщо різниця між масою, вказаною в пункті відправлення в залізничній накладній, та масою, визначеною на станції призначення, не перевищує норми природної втрати і граничного розходження у визначенні маси нетто.

Окрім того, імперативними норми ст. 27 Правил видачі вантажів встановлено, що при видачі вантажів, маса яких унаслідок їх властивостей зменшується при перевезенні, норма недостачі (сума норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто) становить: 2% маси, зазначеної в перевізних документах: вантажі рідкі або здані до перевезення в сирому (свіжому) або у вологому стані.

За розрахунками позивача, які підтверджуються матеріалами справи, загальна вартість збитків у вигляді нестачі становить 20 198,68 грн.

При здійсненні перевірки наданого позивачем розрахунку ціни позову, судом встановлено, що такий розрахунок є вірним, а сума збитків, заподіяних позивачу внаслідок втрати частини вантажу з вини перевізника, з урахуванням норми природних втрат, становить 20 198,68 грн.

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа має право на відшкодування збитків, які їй було завдано в результаті порушення її цивільного права. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Частиною 2 ст. 224 ГК України встановлено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно із ч. 1 ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Таким чином, приймаючи до уваги встановлений судом факт втрати частини вантажу у вагоні №59956169, та враховуючи, що відповідачем не спростовано факту наявності в діях перевізника вини за незбереження прийнятого до перевезення вантажу, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення суми збитків, які виникли у зв`язку з незбереженням вантажу при перевезенні, в розмірі 20 198,68 грн., є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Відповідачем не подано доказів в підтвердження заперечень проти задоволення позовних вимог.

Надаючи оцінку доводам всіх учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Частинами ч.ч. 1, 2, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні обставини, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення з Акціонерного товариства «Українська залізниця» судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2583,99 грн.

Частиною 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За приписами ч.ч. 3 - 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015, п.п. 34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004 заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

При цьому, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Аналогічну правову позицію викладено у постановах Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.

Частиною 8 ст.129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Як вбачається з матеріалів справи, 30.03.2018 між Приватним акціонерним товариством «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» та Адвокатським об`єднанням «Всеукраїнська адвокатська допомога» укладено договір про надання юридичних послуг № 845, за умовами якого клієнт доручає, а Адвокатське об`єднання бере на себе зобов`язання надавати клієнту правову допомогу з питань, що виникають у процесі господарської діяльності клієнта в порядку та на умовах, визначених договором.

Також, позивачем надано копію довіреності, якою уповноважено адвоката Чайкіну К.О. представляти інтереси ПрАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» у господарських судах з правом підпису.

На підтвердження здійснених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу, позивачем надано копію додаткової угоди № 279 від 16.08.2021 до договору № 845 від 30.03.2018, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю Серія ДН № 4973 від 31.01.2018, акт №1 від 06.09.2021 приймання-передачі наданих послуг до Додаткової угоди №279 від 16.08.2021, розрахунок розміру винагороди від 01.09.2021 на суму 2583,99 грн.

Згідно з розрахунку суми судових витрат загальна сума визначених витрат, понесених позивачем витрат на правову допомогу становить 2583,99 грн.

Таким чином, витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 2583,99 грн. підтверджені документально та підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами у відповідності до ст.ст. 126, 129 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

За приписами ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов`язані з розглядом справи (окрім судового збору), покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки за результатами розгляду справи позов Приватного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" задоволено повністю, витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 2583,99 грн. покладаються на відповідача у повному обсязі.

Клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, в порядку ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України відповідачем не було подано.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на відповідача.

Керуючись ст. 129, ст.ст. 237, 238, 240 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця 5, код ЄДРПОУ 40075815) на користь Приватного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" (87504, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Левченка, буд. 1; код ЄДРПОУ 00191129) 20 198 грн. 68 коп. збитків, які виникли у зв`язку з незбереженням вантажу, 2270 грн. витрат по сплаті судового збору та витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 2583,99 грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд.

Суддя О.М. Спичак