Рішення № 100883057, 01.11.2021, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88000, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" листопада 2021 р. м. Ужгород Справа № 907/530/21

Господарський суд Закарпатської області у складі:

головуючого судді Ушак І.Г.

за участю секретаря судового засідання Оуаді С.Л.

у відкритому судовому засіданні розглянув справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Закарпатінтерпорт, м. Чоп (далі – позивач, товариство)

до Закарпатської митниці Державної митної служби України, м. Ужгород (далі – відповідач, митниця)

про стягнення 71258,28 грн. як суми нарахованих 3 % річних та інфляційних втрат за прострочення виконання грошових зобов`язань

представники:

позивача - Логойда В.М., адвокат,

відповідача - Пензов С.В., Дорофеєва Л.М., самопредставництво

Позивач звернувся до суду із вказаними вимогами за прострочення виконання відповідачем зобов`язання по оплаті фактично наданих товариством послуг зберігання на суму 687834,44 грн. у період з вересня 2019 року до 30.12.2020 року. Посилається на те, що обставини надання зазначених послуг, розрахунків сторін були предметом судового розгляду і рішенням Господарського суду Закарпатської області від 11.08.2020 у справі № 907/567/19 за позовом товариства до Закарпатської митниці ДФС (правонаступником якої є відповідач у даній справі) про стягнення 687834,44 грн. за надані послуги по зберіганню вилученого (затриманого) вантажу, позовні вимоги товариства було задоволено повністю - стягнуто з митниці на користь товариства зазначену суму та суму 10317,53 грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору. Рішення суду набрало законної сили 23.11.2020 та виконано шляхом здійснення двох платежів з казначейських рахунків відповідача 29 та 30 грудня 2020 на загальну суму 687834,44 грн., яка надійшла позивачу 30.12.2020. Прострочення виконання зобов`язання, в тому числі, на виконання судового рішення, призвело до знецінення грошових коштів, тому позивач посилаючись на ст. ст. 526, 599, 611, 625 ЦК України просить стягнути з відповідача за період з вересня 2019 року до 30.12.2020 року інфляційні втрати та 3 % річних відповідно на 43801,30 грн та 27456,98 грн., що в загальному становить суму позовних вимог у даній справі.

Закарпатська митниця ДФС, правонаступником якої є відповідач у даній справі, письмовим відзивом та представники відповідача усними поясненнями у судовому засіданні заперечують проти позову, посилаючись, зокрема, на таке. Вважають, що зобов`язання відповідача перед позивачем виникло з рішення суду, яке набрало законної сили 23.11.2020 з огляду на відсутність договірних відносин сторін у спірному періоді, тому нарахування 3 % річних та інфляційних втрат за період до зазначеної дати є неправомірним. Вважають, що до спірних правовідносин як таких, що виникли з приводу виконання судового рішення та регулюються Законом України «Про виконавче провадження», не можуть застосовуватися приписи цивільного законодавства щодо відповідальності за невиконання грошових зобов`язань. Стверджують про відсутність заборгованості перед позивачем, посилаючись на долучений до відзиву акт № 5С звіряння розрахунків станом на 31.12.2017. Посилаються також на те, що з урахуванням суми плати за надані послуги зберігання стягнення нарахованих позивачем 3 % річних та інфляційних за прострочення, що є предметом спору у даній справі, будуть надмірними порівняно з вартістю майна, яке передавалося на зберігання, що, на думку відповідача, свідчить про недобросовісність дій позивача.

Позивач відповіддю на відзив та усними поясненнями представника позивача наполягає на задоволенні заявлених вимог, посилаючись на їх обґрунтованість долученими до позовної заяви документами, а також на таке. Наполягає, що грошове зобов`язання відповідача, прострочення виконання якого є підставою даного позову, виникло не з рішення суду, а безпосередньо з акту цивільного законодавства – ст. 946 ЦК України - за зберігання позивачем у січні-серпні 2017р вантажу вилученого відповідачем. Посилається на те, що строк виконання зобов`язання (після закінчення строку дії договору зберігання та продовження фактичного зберігання майна до 21.08.2017) не був визначений, тому за приписами ст. 530 ЦК України відповідач повинен був виконати таке у 7-денний строк з моменту пред`явлення вимоги. Вказує на те, що після закінчення строку дії договору майно, що передавалося зберігачу, не було вивезено поклажодавцем і продовжувало зберігатися у позивача до 21.08.2017 року, при цьому, оплату за надані у 2017 році послуги відповідач не здійснив, спірні суми не включалися в акти звірки у 2017 і 2018 роках через непідписання відповідачем актів про надання послуг по зберіганню за січень-серпень 2017 року, і оскільки рахунки та акти про надання послуг у 2017р. митниця від товариства не приймала з посиланням на відсутність фінансування і товариство лише на початку серпня 2019р. надіслало такі відповідачу, відтак, вважає, що строк виконання грошового зобов`язання настав у серпні 2019р. Цим пояснює нарахування річних та інфляційних втрат за прострочення виконання зобов`язання з вересня 2019р. Заперечує твердження відповідача про незастосування положень ст. 625 ЦК України у спірних відносинах з посиланням на правову позицію з цього питання Великої Палати Верховного Суду наведену у постанові від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, згідно якої не має юридичного значення стадія існування грошового зобов`язання (досудова, під час суду, в період виконання рішення суду чи після нього) – головним є те, чи зобов`язання грошове і чи своєчасно воно було виконано. Заперечує недобросовісність власних дій, наполягає, що позивач претендує на кошти за добросовісно надані послуги, а також на кошти, пов`язані із знеціненням грошей, які повинен був сплатити відповідач позивачу, що не може вважатися безпідставним збагаченням. Вважає, що збитки бюджету заподіяні не внаслідок поведінки позивача, а внаслідок неправильних управлінських рішень відповідача та інших державних органів, які необгрунтовано поставили питання про затримку вантажів та здійснювали затримку вантажів, надмірно повільно розглядали відповідні кримінальні провадження та справи про порушення митних правил, а також повільно виконували рішення суду. Тобто перевитрати бюджетних коштів виникли внаслідок дій/ бездіяльності суб`єктів владних повноважень та їх службових осіб, в чому жодної вини позивача немає, а отже він не повинен нести тягар невигідних наслідків неналежного виконання державними структурами своїх прямих обов`язків (при тому, що сам надавав послуги за замовленням відповідача вчасно, у повному обсязі і без претензій до їх якості).

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників процесу в ході судового розгляду справи, суд встановив наступне.

Спірні відносини сторін виникли внаслідок здійснення митницею у 2016 році затримання транспортних засобів з вантажем «ліс», який прямував на експорт під виглядом технічної деревини, та передачі позивачу вилученого вантажу для тимчасового зберігання (до моменту його повернення вантажовласнику або конфіскації в дохід бюджету) відповідно до укладеного 04.07.2016 за № 204/179 договору зберігання майна, що знаходиться під митним контролем, за видатковими накладними №157 від 04.07.2016, №167 від 08.07.2016, №178 від 21.07.2016, №№189, 190 від 28.07.2016, №№198-201 від 09.08.2016, №№208, 209 від 17.08.2016, №№214-217 від 22.08.2016, №№260-262 від 19.09.2016, №№296-300 від 24.10.2016, №№305-308 від 01.11.2016, №№309-311 від 02.11.2016, №№326, 327 від 11.11.2016 та актами приймання-передачі за тими ж датами.

Після закінчення бюджетного 2016 року майно, що передавалося зберігачу, не було вивезено поклажодавцем , продовжувало перебувати на зберіганні у позивача і було повернуто у повному обсязі згідно з накладними (вимогами) №№17-19 від 24.02.2017 (у кількості 167,931м3), №24 від 09.03.2017 (у кількості 61,698 м3), №№55-57 від 04.08.2017 (у кількості 145,752 м3) та №№68, 71-74, 80-83, 85, 86, 88-101 від 21.08.2017 (у кількості 1784,559 м3) та актами прийому-передачі матеріальних цінностей на відповідальне зберігання б/н від аналогічних дат.

Митницею були проведені розрахунки за зберігання майна у 2016р., а оскільки за продовження зберігання майна у 2017р. відповідач ухилявся від оплати та не підписував акти про надання послуг, позивач листом від 07.08.2019 за № 45 надіслав митниці, зокрема, акт про надання послуг № 40 від 07.08.2019 на суму 687834,44 грн. та рахунок-фактуру № 42 від 07.08.2019 на цю ж суму та запропонував оплатити таку протягом 5-ти днів та підписати і повернути примірник акту.

Відповідач не оплатив зазначену суму, тому товариство 19.09.2019 звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовом до митниці про стягнення 687834,44 грн. за надані послуги по зберіганню вилученого (затриманого) вантажу.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 11.08.2020 у справі № 907/567/19 позов задоволено в повному обсязі: присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 687834,44 грн. за надані послуги по зберіганню вилученого (затриманого) вантажу, а також 10317,53 грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Рішення суду мотивоване приписами ст.946 ЦК України, відповідно до якої якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов`язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання; при цьому, плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання. Встановивши факт повернення переданого на зберігання майна поклажодавцю за період з 24.02.2017 року по 21.08.2017 року, що підтверджено долученими до справи доказами, суд визнав підтвердженим належними і допустимими доказами факт зберігання позивачем на замовлення відповідача майна (деревини) у період з 04.07.2016 року по 21.08.2017 року (включно), а відтак, і обґрунтованими позовні вимоги щодо оплати послуг зберігання.

Всі вищенаведені обставини встановлені рішенням суду у справі № 907/567/19 між тими ж сторонами, рішення суду набрало законної сили 23.11.2020, тому за приписами ст. 75 Господарського процесуального кодексу України не підлягають повторному доказуванню у даній справі.

Рішення суду виконано шляхом здійснення двох платежів з казначейських рахунків відповідача 29 та 30 грудня 2020 на загальну суму 687834,44 грн., яка надійшла позивачу 30.12.2020.

Таким чином, оскільки встановлено, що оплата наданих товариством послуг на суму 687834,44 грн., вимога про яку заявлена 07.08.2019 із встановленим строком - протягом 5-ти днів, повністю оплачена лише 30.12.2020, грошове зобов`язання відповідача про оплату зазначеної суми є простроченим щонайраніше з 15.08.2019 (з урахуванням дати надіслання вимоги про оплату, встановленого в ній строку оплати, нормативних строків пересилання рекомендованої письмової кореспонденції у межах області).

Вирішуючи даний спір про стягнення інфляційних нарахувань та 3 % річних нарахованих позивачем за прострочення відповідачем виконання грошового зобовязання, суд керується наступними нормами чинного законодавства.

За приписами ст. 509 ЦК України зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк; якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час; боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 598, 599 ЦК України зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За приписами ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Отже, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання, .

За фактичних обставин даної справи та з огляду на наведені приписи цивільного законодавства, суд вважає правомірними та обґрунтованими вимогипозивача про стягнення з відповідача нарахованих 3 % річних та інфляційних втрат за прострочення грошового зобов`язання у період з вересня 2019 по 30.12.2020.

При цьому, суд не приймає до уваги заперечення відповідача проти позову наведені у відзиві та описовій частині даного рішення, з огляду на таке.

У ході судового розгляду встановлено, що спірні правовідносини виникли не з рішення суду, а в силу положень закону - ст. 946 ЦК України - щодо обов`язку поклажодавця внести плату за весь фактичний час зберігання товару та положень ст. 530 ЦК України щодо виконання боржником обов`язку, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений, на заявлену кредитора вимогу його виконання у будь-який час. За наведеного та у зв`язку із встановленням прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання правомірним є застосування на підставі ст. 625 ЦК України відповідальності за невиконання грошових зобов`язань за весь час прострочення, чим спростовується заперечення відповідача щодо правомірності застосування до спірних відносин сторін зазначеної норми цивільного законодавства та щодо визначення періоду прострочення.

Посилання відповідача на акт звірки взаєморозрахунків станом на 31.12.2017 як підтвердження відсутності заборгованості перед позивачем, простроченням сплати якої обґрунтовано даний позов, судом не приймається з огляду на те, що факт відсутності зафіксованої в акті спірної заборгованості відповідача перед позивачем не може спростувати висновки суду у межах справи № 907/567/19 щодо доведеності факту надання позивачем послуг зберігання протягом спірного періоду та обов`язку відповідача їх оплатити, оскільки такі ґрунтуються на зібраних та оцінених судом в сукупності доказах у зазначеній справі, що є преюдиційним при розгляді даної справи.

Суд не приймає до уваги твердження відповідача про недобросовісність позивача та надмірність стягнень з відповідача, оскільки можливість нарахування інфляційних втрат та 3 % річних, вимоги про стягнення яких є предметом даного спору, передбачені приписами ст. 625 ЦК України, входять до складу грошового зобов`язання і за своєю правовою природою є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення такого зобов`язання, виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні майнових втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами належними до сплати кредитору.

Відповідно до ч.ч. 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Отже, суд, повно, об`єктивно і всебічно з`ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім доводам сторін, дійшов висновку про задоволення позовних вимог повністю - з відповідача належить стягнути на користь позивача суму 71258,28 грн.

Судовий збір сплачений позивачем за подання позову згідно ст. 129 ГПК України належить відшкодувати за рахунок відповідача.

Керуючись ст.ст. 11, 13, 14, 73-79, 86, 129, 210, 220, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задоволити повністю.

Стягнути із Закарпатської митниці Держмитслужби (88000, м. Ужгород, вул. Собранецька, 20, код ЄДРПОУ 43337207) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Закарпатінтерпорт» (89502, м. Чоп Закарпатської області, вул. Берег, 95, код ЄДРПОУ 22104970) інфляційні нарахування та 3 % річних на загальну суму 71258,28 грн. (сімдесят одна тисяча двісті пятдесят вісім грн. 28 коп.), а також суму 2270,00 грн. (дві тисячі двісті сімдесят грн. 00 коп.) у відшкодування судового збору сплаченого позивачем при зверненні до суду з позовом.

Відповідно до приписів ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку та строки, встановлені статтями 254-257 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст рішення складено 05.11.2021

Суддя Ушак І.Г.