Рішення № 100872868, 04.11.2021, Коростенський міськрайонний суд Житомирської області

Справа № 279/2993/19

Провадження № 2/279/1563/21

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 листопада 2021 року м.Коростень Житомирської області

Коростенський міськрайонний суд Житомирської області у складі судді Недашківської Л.А., з секретарем Подвисоцькою Т.В., за участю дистанційно представника позивача Михніцького Г.Ю., розглянувши за правилами загального позовного провадження цивільну справу №279/2993/19 за позовом Акціонерного товариства "Альфа-Банк" як правонаступника Акціонерного Товариства "Укрсоцбанк" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи ОСОБА_4 , Служба у справах дітей виконавчого комітету Коростенської міської ради, про виселення та зняття з реєстраційного обліку, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач АТ "Альфа-Банк", як правонаступник АТ "Укрсоцбанк" звернувся до суду з позовом до відповідачів, який в подальшому уточнив, зазначивши, що ним згідно ст.37 Закону України «Про іпотеку» було оформлено право власності на квартиру АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_4 (третя особа). Підставою для реєстрації права власності є застереження в п.п.4.5.3 Договору іпотеки від 21.06.2007 року, яким передбачено передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. На час подання позову АТ «Укрсоцбанк» являлось власником квартири. В квартирі зареєстровані відповідачі, до яких позивач звернувся з вимогою про звільнення квартири, однак члени сім`ї колишнього власника продовжують користуватись квартирою та відмовляються добровільно виселятись. Подальше проживання відповідачів в квартирі та відмова добровільно звільнити приміщення перешкоджає власникові користуватись та розпоряджатись його майном.

Просив визнати відповідачів такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 , зняття їх з реєстраційного обліку та просив виселити відповідачів в примусовому порядку зі спірної квартири, зняти з реєстраційного обліку. Також просив стягнути з відповідачі впонесені судові витрати. Правомірність реєстрації відповідачів в спірному житлі позивачем не окаржується.

Представник позивача Михніцький Г.Ю. в судовому засіданні позов підтримав, просив його задовольнити, проти ухвалення заочного рішення не заперечував.

Відповідач ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в судове засідання не з`явились, причину неявки суду не повідомили. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку та належним чином: шляхом направлення судових викликів по місцю реєстрації, розміщення оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет (веб-адреса Коростенського міськрайонного суду Житомирської області krm.zt.court.gov.ua, Е-mail inbox@krm.zt.court.gov.ua) в порядку, передбаченому ст.128 ЦПК України, відзив на позовну заяву не подали, інших заяв та клопотань не надходило.

Представники третіх осіб в судове засідання не з`явились, причину неявки суду не повідомили. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку та належним чином: шляхом направлення судових викликів по місцю реєстрації, заяв в порядку ст.181 ЦПК не подали, інших заяв та клопотань не надходило.

Згідно вимог ст.280 ЦПК України суд вважає за можливе ухвалити по цій справі заочне рішення на підставі доказів, що є в матеріалах справи, оскільки відповідачі були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, не з`явились в судове засідання, не повідомили причини неявки, не подали відзив, представник позивача не заперечив проти такого вирішення справи.

Відповідно до п.1 ст.6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, яка відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов`язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

Відповідно до вимог ст.55 Конституції України кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.

Згідно ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України Про судоустрій і статус суддів є забезпечити кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною радою України.

За змістом положень вказаних норм, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Відповідно до ч.1 ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, держави та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

При цьому, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Отже, виходячи із наведеного, на момент звернення із тим чи іншим позовом, права та інтереси, на захист яких поданий позов вже мають бути порушені, невизнані або оспорювані особою, до якої пред`явлений позов, тобто, законодавець пов`язує факт звернення до суду із наявністю вже порушених прав та інтересів позивача. Метою ж позову є розгляд спору і захист вже порушених, невизнаних або оспорюваних суб`єктивних прав або законних інтересів позивача.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд, з`ясувавши зміст позовних вимог, заслухавши учасника розгляду справи, вивчивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, приходить до таких висновків.

Між сторонами виник спір про виселення з житлового приміщення, на яке в позасудовому порядку було звернуто стягнення, який регулюється положеннями ст.40 Закону України «Про іпотеку», ст.109 ЖК України.

04.08.2008 року третьою особою ОСОБА_4 з АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк» було укладено кредитний договір №283/1-279, виконання зобов`язання за яким було забезпечено договором іпотеки б/н від 04.08.2008 року.

За вказаним договором предметом іпотеки являється квартира АДРЕСА_1 , в якій зареєстровані та проживають відповідачі як члени сім`ї третьої особи.

Спірна квартира ОСОБА_4 була придбана згідно договору купівлі-продажу від 11.02.2005 року (реєстр №808) що підтверджується довідкою Коростенського МБТІ №318 від 15.11.2019 року. Відповідачі продовжують проживати в квартирі, вимогу про добровільне виселення з неї не виконують.

13 жовтня 2016 року державним реєстратором Годзь Є. І. на звернення АТ «Укрсоцбанк» у порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки за банком зареєстровано право власності на вказане вище нерухоме майно. Право власності позивача на житлове приміщення є доведеним, відповідачами не оспореним.

У статті 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частини першої статті 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема і шляхом виселення. А тому негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Разом з тим, відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК УРСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою цього жилого приміщення.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що в разі звернення стягнення на іпотечне майно в судовому порядку та ухвалення судового рішення про виселення мешканців з іпотечного майна, яке не придбане за рахунок кредитних коштів, підлягають застосуванню як положення частини другої статті 39 та/або частини першої статті 40 Закону України «Про іпотеку», так і частини другої статті 109 ЖК УРСР.

Зазначена у частині другій статті 40 Закону України «Про іпотеку» та у частині 3 статті 109 Житлового кодексу УРСР вимога про добровільне звільнення житлового приміщення може бути направлена разом з вимогою, передбаченою частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку».

Таким чином, у разі, якщо сторони договору іпотеки передбачили у ньому іпотечне застереження про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі цього договору, виселення мешканців з відповідного об`єкта має відбуватися з дотриманням передбаченої у частині другій статті 40 Закону України «Про іпотеку» та у частині 3 статті 109 Житлового кодексу УРСР процедури. Її недотримання є підставою для відмови у позові про виселення мешканців житла, що є предметом іпотеки і на яке звертається стягнення, оскільки на момент звернення з таким позовом відсутні порушення, невизнання або оспорювання прав іпотекодержателя чи нового власника стосовно предмета іпотеки.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2021 року у справі № 754/14503/16-ц (провадження № 61-12738св19) зазначено, що «загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення, передбачене частиною другою статті 109 ЖК УРСР, застосовується в разі звернення стягнення на іпотечне майно в судовому порядку. При звернення стягнення на іпотечне майно шляхом позасудового врегулювання на підставі договору виселення мешканців з відповідного об`єкта відбувається за умови дотриманням передбаченої у частині другій статті 40 Закону України «Про іпотеку» та у частині третій статті 109 ЖК УРСР процедури, в разі невиконання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги».

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 червня 2021 року у справі № 347/1073/19 (провадження № 61-11931св20).

З матеріалів справи встановлено, що позивачем на адресу місця проживання відповідачів, а саме: АДРЕСА_1 , надсилалась рекомендована кореспонденція: листи з вимогою добровільного звільнення зазначеного приміщенням з одночасним зняттям з реєстраційного обліку (№273 від 24.05.2019), проте підтвердження про отримання такої кореспонденції відповідачами в матеріалах справи відсутні, дані вимоги залишені без реагування. Також в матеріалах справи наявний відзив на позовну заяву, поданий третьою особою - ОСОБА_4 , який подано 06.12.2019 року, в якому зазначено, що спірне житло з якого позивач просить виселить його та членій його сім`ї є єдиним домоволодінням, до того ж зазначив, що на його адресу вимог від АТ "Укрсоцбанку" про добровільне звільнення квартири не надходила просив в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

За змістом цих норм особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки, у зв`язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається тільки в тому разі, якщо іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. При цьому, при виселенні в судовому порядку з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла, відсутність постійного жилого приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року № 6-1449цс15, № 6-2947цс15, від 25 листопада 2015 року № 6-1061цс15, від 16 грудня 2015 року № 6-1469цс15 та від 10 лютого 2016 року № 6-2830цс15.

Зазначену правову позицію підтвердила і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18).

Позивачем не надано доказів того, що житло, за адресою: АДРЕСА_1 було придбаний за рахунок кредиту, забезпеченого Іпотекою саме цього житла. Враховуючи, що іпотечне майно, власником якого на даний час є позивач, було придбано задовго до отримання кредитних коштів, виселення з нього можливо лише за умови надання відповідачам іншого постійного жилого приміщення, про що має бути зазначено в рішенні суду.

Позивач заявив вимогу про виселення відповідачів без надання їм іншого жилого приміщення, що суперечить вимогам ст.109 ЖК України.

При цьому сама по собі втрата відповідачами права власності на житло, не має наслідком втрати право користування ним, оскільки позивач не арґументував ні мету, яку він переслідував, подавши позов про виселення відповідачів без надання їм іншого житлового приміщення, ні співмірність такого виселення відповідній меті.

В матеріалах позову відсутні відомості про надання відповідачам іншого житлового приміщення, згідно вимог ч.2 ст.109 ЖК Української РСР та ст.ст.39,40 Закону «Про іпотеку».

Суд констатує, що втручання у право на повагу до житла відповідачів буде відповідати Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не лише тоді, коли таке втручання здійснюється згідно із законом, але й якщо для такого втручання існують легітимні цілі, вичерпний перелік яких наведений у пункті другому статті 8 Конвенції. Обґрунтування пропорційності виселення Європейський суд з прав людини вважає обов`язковою умовою належного застосування статті 8 Конвенції (див. mutatis mutandis «Dakus v. Ukraine», № 19957/07, § 50-51, ЄСПЛ від 14 грудня 2017 року).

Враховуючи, що правові підстави для виселення відповідачів з іпотечного майна без надання іншого постійного жилого приміщення відсутні, позовна вимога про виселення задоволенню не підлягає.

Вирішуючи позовну вимогу про зняття з реєстраційного обліку відповідачів, суд приходить до наступного висновку.

Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов`язані із зняттям з реєстрації місця проживання, а тому його положення підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов`язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 року, зняття з реєстрації місця проживання здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою в день звернення особи із заявою в органи реєстрації.

У відповідності до п.3 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою КМУ №207 від 02.03.2016 року, реєстрація/зняття з реєстрації місця проживання/перебування здійснюється виконавчим органом сільської, селищної або міської ради, сільським головою (у разі коли відповідно до закону виконавчий орган сільської ради не утворено) на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюються повноваження відповідної сільської, селищної або міської ради.

З врахуванням вищенаведеного, в частині вимоги про зняття з реєстрації відповідачів слід відмовити, оскільки така вимога є передчасною та окремого вирішення не потребує.

У відповідності до ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням всіх обставин справи, враховуючи вимоги ст.81 ЦПК України - кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, виходячи із принципів розумності та справедливості, зважаючи на те, аналіз досліджених у справі доказів свідчить, що позивачем не доведено тих обставин, на які він посилається як на підставу позову, суд приходить до висновку, що позовні вимоги, є безпідставними та до задоволення не підлягають.

Відповідно до п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України у разі відмови в позові, судовий збір покладається на позивача, тому суд вважає за необхідне покласти витрати, пов`язані із розглядом справи на позивача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст.41, 47 Конституції України, ст.ст. 317, 319, 321 ЦК України, Законом України «Про іпотеку», ст. 109 ЖК Української РСР, Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 178, 223, 263-265, 273, 279, 354, 355 ЦПК України,

У Х В А Л И В :

В задоволенні позову Акціонерного товариства "Альфа-Банк" як правонаступника Акціонерного Товариства "Укрсоцбанк" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , Служба у справах дітей виконавчого комітету Коростенської міської ради, про виселення та зняття з реєстраційного обліку відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуто судом за письмовою заявою відповідача, що може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку для подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити рішення суду в загальному порядку.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в 30-денний строк, який обчислюється з дня проголошення (складення) рішення. Учасник справи, якому рішення не було вручено у день його проголошення (складення), має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, а в разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним судом, якщо рішення не було скасовано .

Сторони:

Позивач:Акціонерне товариство "Альфа-Банк", місце знаходження: м.Київ, вул.Велика Васильківська, 100, ЄДРПОУ 23494714.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Третя особа: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Третя особа: Служба в справах дітей виконавчого комітету Коростенської міської ради, місце знаходження: м.Коростень, вул.Грушевського, 22.

Повний текст рішення виготовлено 08.11.2021 року.

Суддя Недашківська Л.А.

копія згідно з оригіналом