Рішення № 100860992, 04.11.2021, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

4 листопада 2021 року м. Мукачево Справа №303/5624/21

2/303/1603/21

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

в складі: головуючого – судді Кость В.В.

секретар судового засідання Немеш Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в м. Мукачево цивільну справу

за позовом акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК»

до відповідачів: (1) ОСОБА_1 ;

(2) ОСОБА_2 ;

(3) ОСОБА_3

про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК» звернулося до суду з позовом до відповідачів про солідарне стягнення з них суми 5616,18 доларів США, що за курсом 27,89 відповідно до службового розпорядження НБУ від 08.04.2021 складає 156635,26 грн пені за несвоєчасне виконання зобов`язань за кредитним договором від 11.10.2005 №МКК7GК00000177.

Як на підставу для задоволення вищевказаних позовних вимог, банківська установа посилається на те, що в процесі цивільно-правової реалізації укладеного між позивачем та відповідачами договору кредиту, поруки, зобов`язання позичальника перед банківською установою в іноземній валюті зі сплати кредиту залишились не виконанні, що стало підставою для нарахування пені у розмірі, визначеному кредитним договором.

Відповідач (1) подала до суду відзив на позовну заяву, згідно з яким в задоволенні позову просить відмовити, оскільки на підставі рішень Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 05.06.2009 та від 24.05.2011 позивач отримав захист порушеного права, тому кредитор має право на отримання гарантій внаслідок неналежного виконання зобов`язань у порядку, визначеному статтею 625 Цивільного кодексу України. Крім того, відповідач (1) стверджує, що їй незрозуміло з якого часу відбувається нарахування пені. Також зазначає, що позивачем не надано доказів наявності у відповідача невиконаного зобов`язання за кредитним договором.

Відповідачі (2), (3) відзив на позовну заяву не надали.

Від представника позивача надійшла відповідь на відзив, на підставі якої позовні вимоги підтримує в новому обсязі та зазначає, що вартості набутого у власність позивачем предмета іпотеки не вистачило для погашення всієї заборгованості, тому банк має право на стягнення суми, якої не вистачає для погашення цієї заборгованості. Крім того, відповідачем не надано доказів належного виконання зобов`язань за кредитним договором.

Учасники справи, заперечень щодо можливості судового розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження не висловили, тому з урахуванням положень частини п`ятої ст. 279 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглянув справу на підставі наявних у ній матеріалів.

Дослідивши подані по справі доказові матеріали, суд констатує наступне.

11 жовтня 2005 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» (надалі - Банк) та ОСОБА_1 (надалі - Позичальник) укладено кредитний договір № МКК7GК00000177 (надалі – Кредитний договір), на підставі якого Банк надав Позичальнику кредитні кошти на термін до 9 жовтня 2015 року в розмірі 14950,00 доларів США зі сплатою відсотків за його користування.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 10 жовтня 2012 року між Банком та відповідачами (2), (3) був укладений договір поруки, у відповідності до умов якого, поручителі зобов`язалися відповідати перед кредитором за виконання Позичальником зобов`язань за кредитним договором та додатковою угодою 1 до кредитного договору.

Разом з тим, на підставі заочного рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 5 червня 2009 року (далі - Заочне рішення) в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором в розмірі 92777,07 грн звернуто стягнення на належну ОСОБА_1 квартиру.

На підставі рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області (надалі - Рішення) в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №MKК7GК00000177 від 11.10.2005 року, укладеного між ПАТ КБ “ПриватБанк” та ОСОБА_1 в сумі 101343 грн. 20 коп. звернуто стягнення на належну ОСОБА_1 квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом її продажу Публічним акціонерним товариством комерційний банк “ПриватБанк” з укладенням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності. Встановлено початкову ціну предмета іпотеки для подальшої реалізації –97507,92 (дев`яносто сім тисяч п`ятсот сім гривень 92 копійки) гривень.

Таким чином, обставини щодо укладання Кредитного договору, а також надання кредитних коштів та неповернення їх відповідачами не підлягають доказуванню у справі, яка розглядається, оскільки мають преюдиційне значення.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач просить стягнути солідарно з відповідачів заборгованість в розмірі 5616,18 доларів США, що за курсом 27,89 відповідно до службового розпорядження НБУ від 08.04.2021 складає 156635,26 грн у вигляді пені за несвоєчасне виконання зобов`язань за кредитним договором №МКК7GК00000177 від 11.10.2005.

Приймаючи до уваги вищевказані обставини справи суд виходить з того, що договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Визначення поняття зобов`язання міститься у частині першій статті 509 Цивільного кодексу України.

Відповідно до цієї норми зобов`язання – це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення – невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).

Разом з тим, за статтею 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності ст.ст. 610, 611, 612 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга ст. 1050 Цивільного кодексу України).

Поряд з цим, за змістом частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Посилаючись на обставини щодо неналежного виконання Позичальником ( ОСОБА_1 ) своїх зобов`язань за Кредитним договором позивач вказує на те, що за відповідачами рахується заборгованість в сумі 5616,18 доларів США, що за курсом 27,89 відповідно до службового розпорядження НБУ від 08.04.2021 складає 156635,26 грн - пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань за кредитним договором №МКК7GК00000177 від 11.10.2005.

Передаючи на розгляд суду позов, який є предметом даного судового розгляду, позивач зазначив у ньому вимогу про стягнення заборгованості за Кредитним договором у вигляді пені.

Отже, суд, реалізуючи завдання цивільного судочинства, закріплені у ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України повинен надати правову оцінку саме цим конкретним підставам, оскільки з урахуванням вимог і заперечень сторін, обставин, на які посилаються інші особи, які беруть участь у справі, а також норм права, які підлягають застосуванню, суд визначає факти, які необхідно встановити для вирішення спору, і які з них визнаються кожною стороною, а які підлягають доказуванню.

Суд оцінює правовідносини, факти та обставини, які вже відбулися в минулому та надає їм правову оцінку в процесі судового розгляду конкретної справи, який обмежується предметом і підставами позову.

У відповідності до частини третьої ст. 12 та частини першої ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Правовий зміст наведених законодавчих норм окреслює предмет доказування у цивільному процесі. Обсяг предмету доказування обмежується не лише обставинами, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а й іншими обставинами, які мають значення для вирішення цивільного спору.

Матеріали справи свідчать про те, що предметом судового розгляду справи є аналіз спірних кредитних правовідносин між учасниками справи з метою встановлення підставності позовних вимог банківської установи у контексті із запереченнями відповідача.

Звертаючись до суду за захистом свого порушеного права, внаслідок неналежного виконання Позичальником своїх зобов`язань за Кредитним договором, позивач просить стягнути заборгованість у вигляді пені.

Разом з тим, судом встановлено, що на підставі Рішення в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №MKК7GК00000177 від 11.10.2005 року, укладеного між ПАТ КБ “ПриватБанк” та ОСОБА_1 в сумі 101343 грн. 20 коп. звернуто стягнення на належну ОСОБА_1 квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом її продажу Публічним акціонерним товариством комерційний банк “ПриватБанк” з укладенням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності. Встановлено початкову ціну предмета іпотеки для подальшої реалізації – 97507,92 (дев`яносто сім тисяч п`ятсот сім гривень 92 копійки) гривень.

За таких обставин справи слід констатувати, що банківська установа звернувшись 17.03.2011 року (дані автоматизованої системи документообігу суду) до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на майно, використала право вимагати дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, пені, та змінила порядок, умови і строк дії даного кредитного договору.

На час звернення з таким позовом (17.03.2011) вважається, що настав строк виконання Кредитного Договору в повному обсязі. Рішенням суду від 24 травня 2011 року було засвідчено такі зміни.

У вищевказаному судовому рішенні заборгованість за Кредитним договором була визначена у повному обсязі, тому кредитор має право на отримання гарантій внаслідок неналежного виконання зобов`язання, у порядку визначеному частиною другою статті 625 ЦК України, а не шляхом донарахування пені за цим же кредитним договором та включення такої суми в суму заборгованості.

При вирішенні справи суд приймає до уваги приписичастини четвертої 263 Цивільного процесуального кодексу України, в якій зазначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) висловлено правову позицію (яка продубльована в наступних за нею постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року по справі № 675/869/16-ц, від 31 жовтня 2018 року по справі № 155/1315/15-ц та ін.) про те, що за наявності судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, відсутня підстава для нарахування процентів за кредитним договором, оскільки строк дії договору змінений кредитором, що засвідчено у судовому рішенні, а права та інтереси кредитодавця в цих правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Отже, кредитодавець має право нараховувати передбачені договором проценти та пеню лише впродовж строку дії кредитного договору або до звернення кредитора до суду з вимогою про дострокове стягнення заборгованості, після спливу такого строку нарахування відсотків і пені є безпідставним.

Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення (стягнення заборгованості, звернення стягнення на предмет іпотеки) змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі.

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду, від 28 березня 2018 року по справі № 444/9519/12 (п.п. 55, 91) міститься правовий висновок відносно того, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання, тому неправомірним є нарахування процентів на підставі статті 599 та частини четвертої статті 631 ЦК України, тобто до повного погашення заборгованості за кредитом.

Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав (не виконав, чи виконав не в повному обсязі), не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено у судовому рішенні, оскільки строк дії договору змінився.

У межах судового розгляду даної справи встановлено, що у березні 2011 року банк скористався своїм правом на пред`явлення вимоги до позичальника про дострокове виконання зобов`язань за Кредитним договором, а також отримав судовий захист своїх прав.

Разом з тим, з наданого по даній справі розрахунку (а.с. 4-11) вбачається, що з березня 2011 року по 08.04.2021 року, банк продовжував нараховувати Позичальнику ( ОСОБА_1 ) пеню.

Враховуючи те, що рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 травня 2011 року по справі 2-1389/11 в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором звернуто стягнення на предмет іпотеки, тобто змінено строк виконання зобов`язання, тому нарахування пені, нормами цивільного законодавством не передбачено. У такому випадку кредитор має право на стягнення з позичальника коштів, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, однак позивач таких вимог не заявляв.

Таким чином, позивач з 18.03.2011 втратив право нараховувати пеню за кредитом, тому вимоги позивача про стягнення суми 5616,18 доларів США (пені) є безпідставними.

Разом з тим, суду не надано доказів наявності у відповідача невиконаного зобов`язання за Кредитним договором, доказів вартості набутого у власність предмета іпотеки, а також того, що такої суми не вистачило на погашення всієї суми заборгованості.

По відношенню до цього слід зазначити, що ідея справедливого судового розгляду передбачає здійснення судочинства на засадах рівності та змагальності сторін, тому доказування позивачем обґрунтованості свого позову, а саме – недостовірності, неточності поширеної відповідачем інформації, має відбуватися у загальному порядку.

Так, відповідно до частин першої, шостої та сьомої статті 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви в добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим кодексом.

При цьому, саме на позивача покладено обов`язок довести факт дійсного порушення його прав, яке, на його думку, полягає в невиконанні зобов`язань в іноземній валюті.

Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач є підст авою для відмови у позові.

У випадку невиконання учасником справи його обов`язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами, такий учасник має усвідомлювати, що несе ризик настання відповідних правових наслідків.

Посилання позивача на наявність права на пред`явлення позову до боржника про стягнення частини заборгованості, яка не була погашена за рахунок вартості предмета іпотеки на увагу не заслуговують з огляду на наступне.

Відповідно до частини четвертої статті 591 Цивільного кодексу України, якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника в порядку черговості відповідно до статті 112 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором або законом.

Подібна за замістом норма містить в частині сьомій статті 47 Закону України «Про іпотеку», відповідно до якої якщо сума, одержана від реалізації предмета іпотеки, не покриває вимоги іпотекодержателя, він має право отримати решту суми з іншого майна боржника в порядку, встановленому законом.

Зі змісту вказаних норм права вбачається, що у випадку, коли сума, одержана від реалізації предмета іпотеки, не покриває вимоги іпотекодержателя, він має право отримати решту суми з іншого майна боржника в порядку, встановленому законом, а не шляхом пред`явлення позову про стягнення заборгованості, шляхом проведення донарахування пені.

Враховуючи викладене, в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

При цьому суд зазначає, що Європейський суд з прав людини зауважує на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Судові витрати по справі у сумі 2349,53грн підлягають віднесенню на позивача відповідно до частин першої-другої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 8, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 2, 3, 10, 12, 13, 18, 76-81, 263-265, 279, 281-282, 288-289, 354-355 Цивільного процесуального кодексу України, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні позовних вимог акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» відмовити повністю.

2. Судові витрати по справі у вигляді сплаченого судового збору у сумі 2349,53 гривень (дві тисячі триста сорок дев`ять гривень 53 копійки) покласти на позивача.

3. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

4. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

5. Позивач: Акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (01001 м.Київ, вул. Грушевського, 1Д, код ЄДРПОУ 14360570, рах. № НОМЕР_1 (для погашення заборгованості та судових витрат), МФО №305299).

Відповідачі: (1) ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_2 );

(2) ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_3 , ІПН НОМЕР_3 );

(3) ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , АДРЕСА_3 , ІПН НОМЕР_4 ).

Суддя В.В. Кость