Ухвала суду № 100860951, 04.11.2021, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

4 листопада 2021 року м. Мукачево Справа №303/6643/21

2/303/1796/21

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

у складі: головуючого – судді Кость В.В.

секретар судового засідання Немеш Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Мукачево в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу

за позовом ОСОБА_1 від імені якого діє ОСОБА_2

до відповідача ОСОБА_1

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: виконавчий комітет Мукачівської міської ради

про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 від імені якого діє ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання його таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 (надалі - Квартира).

Позовні вимоги обґрунтовуються доводами про те, що йому на праві приватної власності належить Квартира. Відповідач, який є його сином та зареєстрований у вказаній Квартирі, але в ній не проживає. Реєстрація відповідача у Квартирі порушує права позивача як власника майна. За наведених обставин, вважає, що є всі підстави для визнання відповідача таким, що втратив право на користування вищевказаною Квартирою.

Нормативно – правовою підставою для задоволення позовних вимог вказані приписи ст.ст. 391, 405 Цивільного кодексу України.

Третя особа пояснень щодо суті спору не надала.

Дослідивши матеріали цивільної справи, суд констатує наступне.

Відповідно до частини 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Положеннями частин першої ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України регламентовано, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи чи інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 Цивільного процесуального кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Під способом захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів наведено у ст. 16 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

При цьому, однією з основоположних засад цивільного судочинства є диспозитивність цивільного процесу, детермінація якого наведена у ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України.

Розкриваючи зміст поняття диспозитивності цивільного судочинства законодавець зазначає, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Отже, диспозитивність полягає в наданій учасникам судового процесу можливості вільно здійснювати свої права (матеріальні і процесуальні), розпоряджатися ними, виконуючи процесуальні дії, спрямовані на порушення, розвиток і припинення справи в суді, а також використовувати інші процесуальні засоби з метою захисту суб`єктивних майнових і особистих немайнових прав і охоронюваних законом інтересів.

В загальному, враховуючи принцип диспозитивності, суд не повинен виходити за межі вимог сторін та тих підстав позову, які ними вільно зазначені.

Поряд з цим, основою, для судового розгляду у цивільному судочинстві, серед іншого, є переданий на розгляд суду позов, який визначається як письмово оформлена та адресована суду письмова вимога, яка складається з вимоги процесуального характеру (відкрити провадження по справі) і вимоги матеріального характеру (захистити невизнане, оспорюване чи порушене право).

В свою чергу, структурними елементами позову є предмет, підстава та зміст.

Вказані складові частини мають бути зазначені у позові для можливості втілення права особи на порушення цивільної справи у суді і можливості практичної реалізації судової діяльності на захист порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу.

У розумінні цивільно-процесуального закону предмет позову – це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.

В свою чергу, підставою позову є фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.

Передаючи на розгляд суду позов, який є предметом даного судового розгляду, позивач просить визнати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме Квартирою з підстав не проживання у спірній Квартирі більше року зареєстрованого позивача.

Отже, суд, реалізуючи завдання цивільного судочинства, закріплені у ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України повинен надати правову оцінку саме цим конкретним підставам, оскільки з урахуванням вимог і заперечень сторін, обставин, на які посилаються інші особи, які беруть участь у справі, а також норм права, які підлягають застосуванню, суд визначає факти, які необхідно встановити для вирішення спору, і які з них визнаються кожною стороною, а які підлягають доказуванню.

Суд оцінює правовідносини, факти та обставини, які вже відбулися в минулому та надає їм правову оцінку в процесі судового розгляду конкретної справи, який обмежується предметом і підставами позову.

У відповідності до частини третьої ст. 12 та частини першої ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Правовий зміст наведених законодавчих норм окреслює предмет доказування у цивільному процесі. Обсяг предмету доказування обмежується не лише обставинами, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а й іншими обставинами, які мають значення для вирішення цивільного спору.

Згідно з вимогами пункту 4 частини третьої статті 175 Цивільного процесуального кодексу України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні.

Фактичний аналіз змісту переданої на розгляд суду позовної заяви свідчить про те, що предметом заявлених вимог є встановлення факту наявності/відсутності у відповідача права на користування Квартирою, в якій він зареєстрований, але не проживає.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрований у спірній Квартирі, але більше року в ній не проживає.

Відповідно до частини другої статті 405 Цивільного кодексу України член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Варто звернути увагу, що норма про визнання особи такою, що втратила право користування житлом може бути реалізована за наявності двох обов`язкових складових, які повинні бути доведені під час судового розгляду, а саме:

-термін не проживання в житловому приміщенні понад встановленні строки.

-особа не проживає за адресою своєї реєстрації саме без поважних причин.

Разом з тим, з відповіді Центру надання адміністративних послуг Мукачівської міської ради від 01.09.2021 №22597/01-40 вбачається, що згідно з даними картотеки переданої Мукачівським міським відділом ДМС та реєстру Мукачівської міської територіальної громади відомості стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - відсутні.

З наданих позивачем документальних доказів, не вбачається наявності обставин, які б свідчили про необхідність вирішення наведеного вище питання в судовому порядку, чи про наявність фактичних перешкод для позивача у реалізації права власності на Квартиру, що могло стати підставою для судового втручання у спірні правовідносини з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав позивача.

В матеріалах справи відсутні докази того, що право позивача не визнається, порушується та/або оспорюється відповідачем, чи іншими особами.

Позивачем та його представником доказово не підтверджено обставин відносно того, що відповідач зареєстрований у спірній Квартирі та реєстрація такого створює перешкоди для позивача як власника житла. Натомість судом встановлено, що відповідач у спірній Квартирі не зареєстрований.

Відповідно до ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір, на відміну від раніше чинної конституційної норми про те, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Проте поняття «юридичний спір» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу зазначеної Конвенції поняття «спір про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

У ситуації, що склалася, суд констатує, що у позивача відсутній спір про право з приводу реєстрації відповідача у Квартирі.

З урахуванням викладеного, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній спір про право.

За таких обставин, провадження у даній справі слід закрити.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 14, 183, 255, 259, 260, 353 Цивільного процесуального кодексу України, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

ПОСТАНОВИВ:

1. Провадження по справі закрити.

2. Ухвала може бути оскаржена до Закарпатського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Суддя В.В. Кость