Рішення № 100855241, 01.11.2021, Васильківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 362/6787/19

Провадження № 2/362/355/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(ЗАОЧНЕ)

01 листопада 2021 року Васильківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого – судді Ковбеля М.М.,

з участю секретаря – Сілецької М.О.,

розглянувши у загальному позовному провадженні в судовому засіданні в залі суду у місті Василькові Київської області цивільну справу за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_5 , третя особа: служба у справах дітей та сім`ї Васильківської РДА про визнання особи такою, що втратила прво користування житловим приміщенням, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на необхідність визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням в будинку за адресою: АДРЕСА_1 та зняття їх з реєстрації у вказаному місці проживання.

Свої вимоги мотивував тим, що відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно реєстрацію права власності від 30.05.2019 р. № 168603723, було зареєстровано право власност ТОВ «Кредитні ініціативи», а саме на: будинок житловий загальною площею 260,4 кв.м., житлова 14 кв.м., та земельну ділянку кадастровий номер 3221485501:01:012:0070, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач зазначає, що звертався до Відповідачів з вимогою звільнити житлове приміщення, намагався врегулювати питання в досудовому порядку, зокрема, було надіслано вимогу про добровільне виселення, проте, незважаючи на відсутність будь-яких правових підстав для проживання у будинку, відповідачі відмовляються добровільно виселятися. Такі дії створюють перешкоди у здійснені законних прав власника, який не може вільно користуватись та розпоряджатися нерухомим майном.

Представник позивача подав заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав, щодо ухвалення заочного рішення не заперечував.

Відповідачі в судове засідання не з`явилися, про розгляд справи повідомлялися належним чином, у встановлений судом строк відповідачі не подали відзиву на позов, у зв`язку з чим суд вирішив розглянути справу на підставі наявних у справі доказів.

Представник третьої особи - служби у справах дітей та сім`ї Васильківської РДА, в судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином.

Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

На підставі статті 280 ЦПК України, суд ухвалює заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, оскільки представник позивача не заперечив проти такого вирішення справи.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного.

Встановлено, що 07.03.2008 року між ВАТ "Сведбанк" та ОСОБА_1 , відповідно до умов якого на забезпечення виконання основного зобов`язання за кредитним договором №2621/0308/88-043 від 07.03.2008 року, іпотекодавець передає в іпотеку належне йому на праві власності наступне майно:

- земельну ділянку, загальною площею 0,1400 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- житловий будинок загальною площею 260,4 кв.м., житлова 14 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно реєстрацію права власності від 30.05.2019 р. № 168603723, було зареєстровано право власност ТОВ «Кредитні ініціативи», а саме на: будинок житловий загальною площею 260,4 кв.м., житлова 14 кв.м., та земельну ділянку кадастровий номер 3221485501:01:012:0070, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Як вбачається з довідки Мархалівської сільської ради №305 від 04.09.2019 року в будинку АДРЕСА_1 зареєстровані сторони.

Позивач 29.10.2019 року звертався до Відповідачів з вимогою звільнити житлове приміщення про добровільне виселення.

Відповідно до ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У відповідності до ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

За змістом ст.319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Окрім цього, при здійсненні права власності власник не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію; власник не може використовувати право власності на шкоду; власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.ст.319, 322 ЦК України).

В свою чергу, відповідно до ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Суд звертає увагу, що діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ст.328 ЦК України).

Відповідно до ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до позиції Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «обов`язком власника у негаторному позові не є доказування неправомірності дії відповідача. Вони припускаються такими, доки сам відповідач не доведе правомірність своєї поведінки» (рішення від 23 грудня 2015 року, справа №6-30278ск15).

Як зазначено в Постанові ВСУ від 16 листопада 2016 року у справі № 6-709цс16 згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь яких осіб будь яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. Власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.

Ст.1 Протоколу №1 Конвенції передбачає право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускає позбавлення особи свого майна, крім як в інтересах суспільної необхідності і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнає право держави на здійснення контролю за використанням власності у відповідності з загальними інтересами або для забезпечення податків, інших зборів чи штрафів.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які, у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, як дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Відповідно до ч.2 ст.109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду.

Частина 2 ст.109 ЖК УРСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян із жилих приміщень, придбаних не за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, забезпеченого іпотекою цього приміщення, без одночасного надання іншого постійного жилого приміщення.

Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення при зверненні стягнення на житлове приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного житлового приміщення.

Відповідно до абз.6 ст.3 Закону України від «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація - це внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації.

Тобто правовою підставою для перебування на реєстраційному обліку є проживання чи перебування в житлі за певною адресою.

Члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником (ч.1 ст. 405 ЦК).

Згідно зі ст.ст.150, 156 ЖК УРСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Відповідно до ст.ст.17,18 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов`язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов`язання; держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.

Діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Органи опіки та піклування зобов`язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.

Оскільки ст.405 ЦК України визначено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону, то нотаріуси для встановлення факту користування нерухомим майном витребовують довідку про реєстрацію місця проживання або місця перебування дитини за адресою майна, що відчужується або заставляється, видану житлово-експлуатаційною організацією або іншим відповідним уповноваженим органом з питань реєстрації.

Коли з поданих документів установлено, що така дитина проживає за іншою адресою, ніж адреса майна, що відчужується, а також те, що така дитина не має права власності на це майно (його частину) нотаріус має право не витребовувати згоду органів опіки та піклування на посвідчення такого правочину.

Тобто право користування майном члена сім`ї власника житла пов`язано з моментом здійснення реєстрації за місцем проживання особи.

Таким чином, згода органів опіки та піклування необхідна лише у випадку, якщо дитина є власником (співвласником), або має право на користування жилим приміщенням, що відчужується.

Відповідно до ст.7 Закону України від «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.

Зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) визнання особи безвісно відсутньою; 4) оголошення фізичної особи померлою.

За умовами ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ч.1 та ч.2 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з положенням ч.1-ч.3 ст.12 та ч.1, ч.6 ст.81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За умовами ч.1 ст.83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

У відповідності до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Суд вважає, що оскільки позивач є одноосібним власником житлового будинку, а відповідачі не є співвласниками вказаного будинку та не є членами сім`ї нового власника, факт реєстрації та проживання відповідачів у даному будинку створює позивачу безумовні перешкоди у володінні та користуванні своїм майном, тому позовні вимоги в частині визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням підлягають задоволенню.

Щодо заявленої позовної вимоги в частині примусового зняття з реєстрації місця проживання, суд приходить до висновку, про відмову в задоволенні заявленої позовної вимоги, оскільки визнання особи такою, що втратила право користування житлом тягне за собою підставу для звернення позивача до відповідного органу для зняття цієї особи з реєстрації в даному помешканні.

Суд звертає увагу, що в постанові від 16.01.2012 року у справі №6-57цс 11, Верховний суд України виклав правову позицію, якою чітко встановлено, який порядок повинен бути застосований до правовідносин щодо вирішення питання про зняття з реєстрації обліку особи, яка не являється членом сім`ї власника або ж наймача, а саме: зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) визнання особи безвісно відсутньою; 4) оголошення фізичної особи померлою.

Керуючись ст.ст. 13, 76, 77, 78, 81, 128, 210, 211, 223, 247, 258, 259, 263-265, 280-284, 352, 354 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги - задовольнити частково.

Визнати громадян: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 такими, що втратили право користування житловим будинком, загальною площа 260,4 кв.м., житлова площа 143,9 кв.м, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1 іншій частині позовних вимог відмовити.

1.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Заочне рішення може бути переглянуте Васильківським міськрайонним судом за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана до суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення його повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання заяви про перегляд заочного рішення або апеляційної скарги, якщо такі не було подано.

Суддя М.М. Ковбель