Постанова № 10085464, 15.06.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.06.2010 № 34/313

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Ропій Л.М.

суддів:

при секретарі:

За участю представників:

від позивача - ОСОБА_1- пред. за дов. № 861723 серія ВКА від 03.12.2007 р.

від відповідача - Ейсмонт І.Г. пред. за дов. № 902-10/076 від 05.05.2010 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "Енергополіс"

на рішення Господарського суду м.Києва від 17.02.2010

у справі № 34/313 ( .....)

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

до ВАТ "Акціонерна страхова компанія "Енергополіс"

про стягнення інфляційної складової суми боргу та 3% річних

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "Енергополіс" про стягнення інфляційної складової суми боргу у розмірі 17144,01 грн. та 3% річних в розмірі 4148,33 грн., які нараховані позивачем за прострочення виконання грошового зобовязання щодо сплати страхового відшкодування в розмірі 23309,64 грн., пені в розмірі 2559,03 грн. та судових витрат в розмірі 3296,52 грн., розмір яких підтверджується рішенням Господарського суду міста Києва від 09.04.2008 р. у справі № 20/406 з урахуванням постанови Вищого господарського суду України у справі № 20/406 від 05.08.2008 р. та рішенням Господарського суду міста Києва від 29.10.2008 р. у справі № 20/406-34/309.

До прийняття рішення по справі позивач у відповідності до статті 22 Господарського процесуального кодексу України збільшив позовні вимоги та просив стягнути 26741,64 грн., з яких 3477,06 грн. кошти, які сплачені позивачем на користь постраждалої у ДТП особи ОСОБА_4, на виконання рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя у справі № 2-48/07 від 03.04.2007 року, а також 18310,62 грн. інфляційні витрати та 4649,43 грн. 3 % річних, які нараховані позивачем за прострочення виконання відповідачем грошового зобовязання за період з 15.12.2005 р. по 16.11.2009 року щодо сплати страхового відшкодування в розмірі 23309,64 грн., за період прострочення з 19.11.2008 року по 16.11.2009 року - щодо сплати пені в розмірі 2559,03 грн., яка стягнута з відповідача рішенням Господарського суду міста Києва від 29.10.2008 р. у справі № 20/406-34/309, та за період з 10.04.2008 року по 16.11.2009 року - щодо сплати судових витрат в розмірі 3296,52 грн., стягнених з відповідача рішенням Господарського суду міста Києва від 09.04.2008 р. у справі № 20/406.

Крім того, позивач просив покласти на відповідача судові витрати, а саме : витрати на оплату державного мита 212,92 грн., інформаційно-технічного забезпечення судового процесу 118,00 грн., послуг адвоката 2000,00 грн., а також витрати, які поніс позивач на проїзд його представника з Донецька до Києва та у зворотному напрямі з метою представництва інтересів позивача при розгляді справи № 34/313 у судових засіданнях 01.06.2009, 29.07.2009, 16.11.2009 в сумах 362,43 грн., 423,68 грн., 423,68 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.02.2010 р. у справі № 34/313 позов задоволено частково, стягнуто з Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "Енергополіс" на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 19510,49 грн. (девятнадцять тисяч пятсот десять гривень 49 коп.) інфляційних втрат, 2980,55 грн. (дві тисячі девятсот вісімдесят гривень 55 коп.) 3% річних, 224,91 грн. (двісті дванадцять чотири гривні 91 коп.) державного мита, 99,24 грн. (девяносто девять гривень 24 коп.) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 2 696,22 грн. (дві тисячі шістсот девяносто шість гривень 22 коп.) інших судових витрат.

Оскаржуване рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що відповідач є таким, що прострочив виплату страхового відшкодування в розмірі 23309,64 грн. з 07.09.2005 р., з 10.04.2008р. - щодо факту несплати судових витрат в розмірі 3296,52 грн., стягнених з відповідача рішенням Господарського суду міста Києва від 06.02.2008 р. по справі № 20/406, яке набуло законної сили 09.04.2008 р.; з 19.11.2008 р. - щодо факту несплати пені та судових витрат в розмірі 2559,03 грн., стягнених з відповідача рішенням Господарського суду міста Києва від 29.10.2008 р. по справі № 20/406-34/309, яке набуло законної сили 18.11.2008 р. Оскільки зобовязання відповідачем не було виконано належним чином суд першої інстанції дійшов висновку, що згідно частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України відповідач зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, розмір яких визначений за обґрунтованим розрахунком місцевого господарського суду першої інстанції. Господарський суд міста Києва не прийняв доводи відповідача про те, що 18.11.2008 р. ним виконано зобовязання щодо сплати суми у розмірі 26 606,16 згідно платіжного доручення № 6826 від 1811.2008 р., зазначивши, що кредитором по грошовим зобовязанням, які повинен був виконати відповідач є позивач, а не ВДВС Печерського районного управління юстиції у місті Києві. Місцевий господарський суд відзначив, що пункт 30.1. статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" передбачає, що переказ коштів вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі, а тому незалежно від того який субєкт є ініціатором переказу грошових коштів, переказ коштів є завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 17.02.2010 р. у справі № 34/313 скасувати.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що при вирішенні даного спору висновки суду першої інстанції не відповідають в повній мірі обставинам справи, а також були зроблені з неправильним застосуванням норм матеріального права, що призвело до прийняття неправильного рішення. Зокрема, апелянт вказує на те, що судом першої інстанції безпідставно не було враховано, що відповідачем були сплачені згідно платіжного доручення № 6826 від 18.11.2008 року кошти в сумі 26606,16 грн. на виконання постанови ВДВС Печерського районного управління юстиції у м. Києві про відкриття виконавчого провадження від 25.07.2008 року № ВП 9250224 та кошти в сумі 2559,03 грн. згідно платіжного доручення № 3113 від 07.07.2009 року на виконання постанови ВДВС Печерського районного управління юстиції у м. Києві про відкриття виконавчого провадження від 28.05.2009 року № ВП 13094538.

Крім того, відповідач вказує на порушення місцевим господарським судом норм процесуального права, оскільки не розглянуто клопотання позивача про залучення до участі у справі іншого відповідача - ВДВС Печерського районного управління юстиції, а також відповідач не погоджується з розміром судових витрат, повязаних з наданням послуг адвоката.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.04.2010 р. апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "Енергополіс" було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 18.05.2010 р.

Представник позивача в судове засідання 18.05.2010 року не зявився, про поважні причини неявки суд не повідомив, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, проте через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду подав відзив на апеляційну скаргу.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.04.2010 р. на підставі статті 38 Господарського процесуального кодексу України було зобовязано ВДВС Печерського районного управління юстиції надати суду додаткові документи по справі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.05.2010 р. розгляд справи було відкладено у відповідності до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в звязку з незявленням в судове засідання представника позивача, неподанням ВДВС Печерського районного управління юстиції витребуваних доказів, а також в зв'язку з тим, що у суду апеляційної інстанції виникла необхідність витребування від позивача додаткових доказів.

31.05.2010 р. представник відповідача через канцелярію суду на вимогу суду надав копії матеріалів виконавчого провадження.

08.06.2010 р. через канцелярію суду представник позивача надав додаткові докази, які витребувались ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.05.2010 р.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 04.06.2010 року №01-23/1/3 у зв'язку з відпусткою судді Попікової О.В. для перегляду в апеляційному порядку справи №34/313, утворено колегію суддів в наступному складі: головуючий суддя Ропій Л.М., судді: Гольцова Л.А., Кондратова І.Д.

Представник позивача в судове засідання 08.06.2010 року не зявився, про поважні причини неявки суд не повідомив, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.06.2010 р. розгляд справи було відкладено у відповідності до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в звязку з незявленням в судове засідання представника позивача, а також в зв'язку з тим, що у суду апеляційної інстанції виникла необхідність витребування від позивача додаткових доказів.

Представник відповідача в судовому засіданні 15.06.2010 р. апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі.

Представник позивача в судовому засіданні 15.06.2010 р. подав заяву про уточнення позовних вимог. Колегія суддів подану заяву не прийняла до розгляду, оскільки в розумінні статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач має право уточнити позовні вимоги (зменшити, збільшити, змінти предмет або підстави позову) лише до прийняття рішення у справі.

Відповідно до частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги господарського судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України, а також правильно витлумачив ці норми.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, Вироком Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 25.06.2005 р., який залишений без змін ухвалою Колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Донецької області від 06.09.2005 р., визнано винним водія позивача ОСОБА_5 у скоєнні злочину за ст. 286 ч. 2 КК України. У рамках кримінальної справи вирішено цивільний позов потерпілого ОСОБА_6 про стягнення з ПП ОСОБА_3, як власника джерела підвищеної безпеки, на користь потерпілого ОСОБА_6 матеріальної шкоди у розмірі 23 309,64грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 20/406 від 06.02.2008 р. було стягнуто з Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна Страхова Компанія "Енергополіс" на користь Субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_3 23 309,64грн.- відшкодування шкоди у порядку регресу, 233,09 грн. - державного мита, 71,35грн.-витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 664,01грн.-інших витрат, повязаних з розглядом справи, 2328,07грн.-витрат на оплату послуг адвоката.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.04.2008 по справі № 20/406 за апеляційною скаргою ВАТ "АСК "Енергополіс" та Субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_3 на рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2008 у справі № 20/406 встановлено, що субєкт підприємницької діяльності фізична особа ОСОБА_3 сплатила на користь потерпілого ОСОБА_6 23309,64 грн. на підставі рішення суду, що підтверджується квитанцією № 515 від 14.12.2005 та постановою державного виконавця про закінчення виконавчого провадження від 23.12.2005 при примусовому виконанні в/л 1-76 від 25.06.2005 Жовтневим судом.

Постановою Вищого господарського суду України від 05.08.2008 по справі № 20/406 в цій частині рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2008 та Постанова Київського апеляційного господарського суду від 09.04.2008 по справі № 20/406 залишено без змін, а в частині відмови у стягненні з ВАТ “АСК "Енергополіс" неустойки в розмірі 15238,20 грн. передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.10.2008 по справі № 20/406-34/309 позов в частині стягнення 15238,20 грн. пені задоволено частково. Стягнуто з ВАТ "АС "Енергополіс" на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 2196, 22 грн. пені; 21,94 грн. державного мита; 6,72 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; 114,99 грн. інших витрат, пов'язаних з розглядом справи, 219, 16 грн. витрат на послуг адвоката. Колегією суддів встановлено, що причиною виникнення спору в даній справі стало питання щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача інфляційної складової суми боргу та 3% річних, які нараховані позивачем у відповідності до статті 625 Цивільного кодексу України, зокрема:

18310,62 грн. - інфляційні витрати та 4649,43 грн. 3 % річних, які нараховані позивачем на суму боргу в розмірі 23309,64 грн. за прострочення виконання відповідачем грошового зобовязання за період з 15.12.2005 р. по 16.11.2009 року щодо сплати страхового відшкодування в розмірі 23309,64 грн., які нараховані позивачем на суму 2559,03 грн. за прострочення виконання відповідачем грошового зобовязання за період прострочення з 19.11.2008 року по 16.11.2009 року щодо сплати пені в розмірі 2559,03 грн., яка стягнута з відповідача рішенням Господарського суду міста Києва від 29.10.2008 р. у справі № 20/406-34/309, а також які нараховані позивачем на суму 3296,52 грн. за прострочення виконання відповідачем грошового зобовязання за період з 10.04.2008 року по 16.11.2009 року щодо сплати судових витрат в розмірі 3296,52 грн., стягнених з відповідача рішенням Господарського суду міста Києва від 09.04.2008 р. у справі № 20/406. Всього ціна позову становить 22960,05 грн.

Згідно заяви про збільшення розміру позовних вимог позивачем було також заявлені позовні вимоги про стягнення з відповідача 3477,06 грн. кошти, які були стягнуті з позивача на користь ОСОБА_4 за рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя у справі № 2-48/07 від 03.04.2007 року, а також 347,71 грн. виконавчого збору, сплаченого позивачем на виконання постанови про відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 84 Господарського процесуального кодексу України описова частина має містити стислий виклад вимог позивача, відзиву на позовну заяву, заяв, пояснень і клопотань сторін та їх представників, а п. 3 цієї норми визначає, що у мотивувальній частині вказуються доводи, за якими господарський суд відхилив клопотання і докази сторін.

Колегією суддів встановлено, що 16.11.2009 р. позивач подав заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої збільшив позовні вимоги в частині стягнення інфляційної складової суми боргу та 3% річних, у звязку з збільшенням строку прострочки з часу подання первісної позовної заяви, про що зазначив суд першої інстанції в описовій частині рішення. Проте, місцевий господарський суд не врахував, що згідно даної заяви позивачем були також заявлені додаткові вимоги про стягнення з відповідача 3477,06 грн. кошти, які були стягнуті з позивача на користь ОСОБА_4 за рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя у справі № 2-48/07 від 03.04.2007 року, а також 347,71 грн. виконавчого збору, сплаченого позивачем на виконання постанови про відкриття виконавчого провадження.

Виходячи з мотивувальної частини рішення, колегією суддів встановлено, що зазначені вимоги не були предметом розгляду в суді першої інстанції, проте в порушення пункту 2 частини 1 статті 84 Господарського процесуального кодексу України суд першої інстанції не зазначив підстави, за якими господарський суд не прийняв заяву про збільшення позовних вимог в цій частині.

Якщо в процесі перегляду справи апеляційним судом буде встановлено, що суд першої інстанції, приймаючи рішення, неправомірно не розглянув одну чи кілька заявлених вимог, суд апеляційної інстанції повинен самостійно усунути відповідне порушення (інформаційний лист Вищого господарського суду України від 29.09.2009 р. N 01-08/530). В свою чергу, в даному випадку суд першої інстанції правомірно не розглянув вимогу позивача про стягнення з відповідача 3477,06 грн. кошти, які були стягнуті з позивача на користь ОСОБА_4 за рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя у справі № 2-48/07 від 03.04.2007 року, а також 347,71 грн. виконавчого збору, сплаченого позивачем на виконання постанови про відкриття виконавчого провадження, оскільки при поданні даної заяви позивачем порушено правила об'єднання позовних вимог, які встановлені статтею 58 Господарського процесуального кодексу України, а тому зазначені вимоги не є предметом розгляду спору по даній справі. В свою чергу, позивач не позбавлений права звернутись з окремим позовом про стягнення з відповідача 3477,06 грн. кошти, які були стягнуті з позивача на користь ОСОБА_4 за рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя у справі № 2-48/07 від 03.04.2007 року. За таких обставин, суд першої інстанції не вірно відзначив, що ціна позову становить 26741,64 грн., оскільки, як встановлено судом апеляційної інстанції, ціна позову по даній справі з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог становить 22960,05 грн.

Вказані обставини підлягають врахуванню, але не можуть бути підставою для скасування судового рішення, оскільки відповідно до частини 2 статті 104 Господарського процесуального кодексу України порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення. В даному випадку порушення норм процесуального права не призвело до прийняття неправильного рішення, оскільки висновок суду першої щодо часткового задоволення позовних є правильним та таким, що ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

Зокрема, відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, падати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Таким чином, грошове зобовязання це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, а саме сплатити гроші.

Зобов'язання виникають на підставах, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частина 2 статті 509 Цивільного кодексу України).

Частини 5 статті 11 Цивільного кодексу України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Отже, місцевий господарський суд прийшов до правильного висновку, що з набранням законної сили рішенням Господарського суду міста Києва від 06.02.2008 р. у справі № 20/406, тобто з 10.04.2008 р., у відповідача виникли зобов'язання перед позивачем на суму 3296,52 грн. щодо сплати судових витрат, а з набранням законної сили рішенням Господарського суду міста Києва від 19.11.2008 р. у справі № 20/406-34/309, тобто з 19.11.2008 р., у відповідача виникли зобов'язання перед позивачем на суму 2559,03 грн. щодо сплати судових витрат та пені.

Крім того, відповідач є таким, що прострочив виплату страхового відшкодування в розмірі 23309,64 грн. з 07.09.2005 р., що встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 06.02.2008 р. у справі № 20/406 та у відповідності до статті 35 Господарського процесуального кодексу України не доводиться при вирішенні спору по даній справі.

Статтями 525, 526, 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається, якщо інше не встановлено законом, при цьому зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною 1 статті 527 Цивільного кодексу України визначено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту

Відповідно до частини 5 статті 124 Конституції України, статті 115 Господарського процесуального кодексу України, судові рішення ухвалюються іменем України і є обов'язковими до виконання на всій її території усіма без винятку органами державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, організаціями, установами, посадовими особами, а також окремими громадянами та їх об'єднаннями, і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

В силу статті 44-1 ЗУ "Про виконавче провадження" грошові суми, стягнені з боржника, зараховуються державним виконавцем на депозитний рахунок відповідного органу державної виконавчої служби.

Відповідно до пункту 11.1.6 Інструкцією про проведення виконавчих дій, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 15.12.99 N 74/5, зареєстрованого в Мін'юсті України 15.12.1999 р. за N 865/4158 (із змінами і доповненнями). державним виконавцям забороняється проводити видачу та переказ стягнутих ними сум стягувачам без зарахування на депозитний рахунок Державної виконавчої служби.

Тобто, дійсно, у виконавчому провадженні при зверненні стягнення на грошові кошти боржника всі операції пов'язані з рухом грошових коштів від боржника до стягувана здійснюється через депозитний рахунок відповідного органу державної виконавчої служби, а тому відповідач правомірно перерахував кошти на рахунок відділу державної виконавчої служби, який зазначений в постанові про відкриття виконавчого провадження.

Проте, ані нормами ЗУ "Про виконавче провадження", ані нормами Цивільного кодексу України, а також іншими актами цивільного законодавства не передбачено, що зобовязання боржника перед кредитором припиняється шляхом перерахування коштів на депозитний рахунок відповідного органу державної виконавчої служби.

В свою чергу, глава 50 Цивільного кодексу України та стаття 202 Господарського кодексу України регулює та визначає підстави припинення зобов'язання.

Згідно статті 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Стаття 599 Цивільного кодексу України встановлює, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Колегія суддів відзначає, що в даному випадку зобовязання, може вважатись проведеним належним чином з настанням певної події, а саме : отримання кредитором коштів на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 29.10.2008 р. у справі № 20/406-34/309 та рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2008 р. у справі № 20/406.

Колегія суддів встановила, що обставини, які б відповідно до глави 50 Цивільного кодексу України свідчили про припинення зобов'язань, зокрема : докази отримання позивачем коштів станом на 16.11.2009 року, в матеріалах справи відсутні.

При цьому, суд апеляційної інстанції врахував, що обовязок щодо належного виконання рішення покладений саме на відповідача, позивач не знав та не міг знати про перерахування коштів відповідачем на рахунок ВДВС, а відповідно не міг контролювати дії органів ВДВС. В свою чергу відповідач знав про перерахування коштів на рахунок ВДВС, а відповідно мав можливість контролювати дії органів ВДВС щодо своєчасного перерахування коштів на рахунок належного кредитора, а також звертатись з відповідними скаргами на дії ВДВС щодо не закриття виконавчого провадження у справі. Відповідачем зазначені дії вчинені не були.

Колегія суддів відзначає, що відповідач є особою, яка відповідає перед позивачем за неналежне виконання грошового зобовязання, а відповідно відповідальність перед позивачем за несвоєчасне виконання грошового зобовязання несе саме відповідач по даній справі, а не орган ВДВС. В свою чергу, орган ВДВС є особою, яка відповідає перед відповідачем щодо своєчасного перерахування грошових коштів на рахунок кредитора. Зазначені обставини свідчать, що підстави для залучення ВДВС Печерського районного управління юстиції у м. Києві до участі у справі, в якості іншого відповідача відсутні в розумінні статті 24 Господарського процесуального кодексу України. Водночас, згідно статті 11 Закону України "Про державну виконавчу службу" шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом за рахунок держави.

З урахуванням вищевказаних положень судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки зобов'язання боржника щодо перерахування коштів на рахунок належного кредитора не було виконано належним чином, то на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі, визначені статтею 625 Цивільного кодексу України.

Проте, колегія суддів відзначає, що місцевий господарський суд невірно визначив належний розмір інфляційних втрат та 3 % річних від простроченої суми, оскільки припустився неправильного застосування приписів частини першої статті 47 Господарського процесуального кодексу України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, зокрема, не з'ясував належним чином обставини справи щодо фактичної дати надходження коштів на рахунок позивача.

Наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, встановлюються господарським судом, за змістом частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України, на підставі доказів; до доказів в господарському процесі висуваються вимоги щодо їх належності та допустимості, що визначено статтею 34 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, встановити відповідні обставини, суд першої інстанції може лише на підставі допустимих доказів, досліджених у сукупності з іншими зібраними у справі доказами, відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України.

Обставини щодо фактичної дати надходження коштів на рахунок мають суттєве значення для правильного вирішення спору та можуть бути встановлені шляхом витребування відповідних доказів від органу ДВС, позивача або банківської установи, що обслуговує позивача, оскільки відповідно до частини 1 статті 38 Господарського процесуального кодексу України, якщо подані сторонами докази є недостатніми, господарський суд зобов'язаний витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалами від 29.07.2009 р. та 07.10.2009 р. шляхом направлення відповідних судових запитів суд першої інстанції зобовязував Відділ Державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві надати докази перерахування коштів в сумі 26606,16 грн. на рахунок стягувача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3.

Колегією суддів встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази, які витребувались від Відділу Державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві.

В пункті 12 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 р. N 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року " на запитання : " Яким чином має діяти господарський суд у разі відмови підприємства чи організації у наданні документів і матеріалів, необхідних для вирішення спору і витребуваних судом у порядку статті 38 ГПК?" надано відповідь наступного змісту: " Відповідно до частини першої статті 38 ГПК, якщо подані сторонами докази є недостатніми, господарський суд зобов'язаний витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору. Таке витребування має здійснюватись господарським судом виключно ухвалою, винесеною згідно із статтею 86 ГПК. Обов'язковість рішень суду (до яких належать і ухвали) визначена частиною третьою статті 129 Конституції України як одна з основних засад судочинства.

Статтею 11 Закону України "Про судоустрій України" передбачено, зокрема, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, об'єднаннями громадян та іншими організаціями, громадянами та юридичними особами на всій території України; невиконання судових рішень тягне передбачену законом відповідальність.

У статті 115 ГПК також зазначено, що рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Отже, у наведеній ситуації господарський суд може реагувати, зокрема, таким чином:

- якщо підприємство чи організація, яка припустилася порушення, є стороною у справі, - на підставі пункту 5 статті 83 ГПК вирішити питання про стягнення з неї в доход Державного бюджету України штрафу в розмірі, передбаченому цією нормою;

- незалежно від участі зазначеного підприємства чи організації у справі:

відповідно до частини четвертої статті 90 ГПК надіслати належним органам повідомлення про виявлення в діяльності працівників підприємства чи організації порушення законності, що міститься ознаки дії, переслідуваної в кримінальному порядку, а саме - порушення, передбаченого статтею 382 Кримінального кодексу України, у вигляді невиконання службовою особою, зокрема, ухвали суду;

згідно з приписами частин першої, другої статті 9 ГПК винести і надіслати відповідну окрему ухвалу, маючи при цьому на увазі, що невжиття заходів щодо окремої ухвали суду тягне за собою адміністративну відповідальність, передбачену статтею 1856 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Водночас необхідно враховувати, що притягнення певної фізичної та/або юридичної особи до встановленої законом відповідальності не звільняє підприємство чи організацію від обов'язку виконати ухвалу господарського суду, в тому числі про витребування необхідних документів і матеріалів. Якщо така ухвала узгоджується з вимогами статті 19 Закону України "Про виконавче провадження", то вона відповідно до пункту 2 частини другої статті 3 названого Закону має статус виконавчого документа та може бути виконана в порядку, передбаченому законодавством про виконавче провадження. Якщо ж вона не містить усіх даних, необхідних для здійснення такого провадження, суд за необхідності не позбавлений права та можливості винести ще одну ухвалу з цього приводу".

Колегією суддів встановлено, що судом першої інстанції в порушення вищенаведених норм відповідні заходи вжиті не були. Справа була розглянута за наявними матеріалами, за відсутності доказів, без яких неможливо вирішити спір по суті.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що суд першої інстанції витребував докази перерахування коштів в сумі 26606,16 грн. на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2008 р. у справі № 20/406, обставини справи щодо перерахування коштів 2559,03 грн., які перераховані відповідачем на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 29.10.2008 р. у справі № 20/406-34/309 згідно платіжного доручення № 3113 від 07.07.2009 р. (а.с. 96, т.), судом першої інстанції взагалі не досліджувались. Також, в порушення норм статті 38 Господарського процесуального кодексу України, місцевий господарський суд не витребував відповідні докази у позивача.

З метою усунення вказаних порушень, допущених судом першої інстанції, а також з метою належного з'ясування усіх обставин справи, суд апеляційної інстанції зобовязав позивача надати виписки з банківського рахунку, які підтверджують перерахування на рахунок позивача коштів на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 29.10.2008 р. по справі № 20/406-34/309 та рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2008 р. у справі № 20/406.

На виконання вимог ухвали Київського апеляційного господарського суду від 18.05.2010 у справі № 34/313 позивач надав додаткові докази, а саме : копія листа за підписом начальника відділення № 1 філії "Донецьке РУ" ВАТ "Банк "Фіевеси та Кредит" щодо надходження коштів в сумі 29165,19 грн. на рахунок позивача 30.08.2009 р. Зазначені додаткові докази судом апеляційної інстанції приймаються відповідно до частини 1 статті 101 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи п. 9 роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 28.03.2002 р. N 04-5/366 (зі змінами та доповненнями), згідно якого додаткові докази, витребувані апеляційною інстанцією, приймаються без обмежень.

Таким чином, судом апеляційної інстанції встановлено, що в розумінні статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання боржника щодо перерахування коштів на рахунок кредитора припинились 30.08.2009 р., а відповідно інфляційні втрати та 3 % річних у відповідності до статті 625 Цивільного кодексу України можуть бути нараховані лише до 30.08.2009 р. Правові підстави для нарахування будь-яких санкцій після 30.08.2009 р. відсутні, оскільки з 30.08.2009 р. боржник не вважається таким, що прострочив виконання зобовязання.

З урахуванням вказаних обставин, суд апеляційної інстанції здійснив власний перерахунок інфляційних та 3 % річних та встановив, що належний розмір 3 % річних, який підлягає стягненню з відповідача, становить 2791,18 грн., інфляційних - 18176,90 грн. В іншій частині позову слід відмовити.

Розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів

Згідно із пунктом 4 частини 1 статті 103 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги (подання) має право змінити рішення.

Відповідно до пунктів 1,4 частини 1 статті 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для зміни рішення суду першої інстанції в розумінні статті 104 Господарського процесуального кодексу України, а саме: щодо розміру задоволених позовних вимог в частині стягнення інфляційних та 3 % річних, як таке, що прийнято з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права, а також при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи.

Згідно пункту 10 частини 2 статті 105 Господарського процесуального кодексу України у постанові апеляційної інстанції має бути зазначено, зокрема, про новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судові витрати, згідно статті 44 Господарського процесуального кодексу України, складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат повязаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, повязаних з розглядом справи.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку встановленому Законом України "Про адвокатуру" (частина 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України).

У статті 12 Закону України "Про адвокатуру" зазначено, що оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між юридичною особою та адвокатом.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів відзначає, що відповідно до ст. ст. 44, 48 Господарського процесуального кодексу України, ст. ст. 2, 12 Закону України "Про адвокатуру" судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають стягненню у випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, якій такі послуги надавалися, та їх сплата підтверджується відповідними платіжними документами. В даному випадку вартість адвокатських послуг, що надаються по цій справі, підтверджуються договором № 13 від 13.01.2009 р. (а.с. 37 т. 1), укладеним між позивачем та адвокатом ОСОБА_7, що діє на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 2415, квитанцією № 6 від 13.01.2009 р. про оплату послуг адвоката в сумі 2000,00 грн. (а. с. 44, т. 1).

Дослідивши умови договору № 13 від 13.01.2009 р. щодо підстав оплати послуг адвоката, колегія апеляційного суду встановила наступне. Як випливає із змісту п. п. 1.1, 1.3 зазначеного договору адвокат надає позивачу правову допомогу, а замовник оплачує її в порядку та на умовах, передбачених договором. Обсяг правової допомоги, що надається позивачу за цим договором обмежується господарською справою за позовом ФОП ОСОБА_3 до ВАТ "АСК "Енергополіс" про стягнення інфляційної складової суми боргу та 3 % річних, що буде розглядатись у Господарському суді міста Києва.

Колегією суддів встановлено, що адвокатом виконано умови договору в повному обсязі, в свою чергу позивачем за виконання доручення сплачено йому кошти в розмірі 2000,00 грн., при цьому участь в судовому засіданні інших представників позивача не свідчить про те, що адвокатом ОСОБА_7 не були надані адвокатські послуги, повязані з розглядом даної справи та які встановлені договором.

Гонорарні відносини між адвокатом і клієнтом врегульовуються Законом України "Про адвокатуру" та Правилами адвокатської етики, схваленими Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури 01.10.1999 р. (протокол № 6/VI). Зокрема, ст. 33 Правил передбачає: гонорар є єдиною допустимою формою одержання адвокатом винагороди за надання правової допомоги клієнту. Гонорар, отримуваний адвокатом за надання правової допомоги, повинен бути законним за формою і порядком внесення і розумно обґрунтованим за розміром. Фактори, що повинні братися до уваги при визначенні обґрунтованого розміру гонорару, включають у себе: обсяг часу і роботи, що вимагаються для належного виконання доручення; ступінь складності й новизни правових питань, що стосуються доручення: необхідність досвіду для його успішного завершення; вірогідність того, що прийняття доручення перешкоджатиме прийняттю адвокатом інших доручень або суттєво ускладнить виконання їх у звичайному часовому режимі; необхідність виїзду у відрядження; важливість доручення для клієнта; роль адвоката в досягненні гіпотетичного результату, якого бажає клієнт; досягнення за результатами виконання доручення позитивного результату, якого бажає клієнт; особливі або додаткові вимоги клієнта стосовно строків виконання доручення; особливості і тривалість професійних відносин даного адвоката з клієнтом; професійний досвід, науково-теоретична підготовка, репутація, значні професійні здібності адвоката.

З урахуванням вищенаведених вимог, перевіривши співрозмірність наданих послуг і перерахування позивачем на користь адвоката 2000,00 грн., враховуючи, що ці витрати обґрунтовані результатом розгляду справи, колегія апеляційного суду вважає вартість наданих послуг співрозмірною сумі, перерахованій адвокату. При цьому, в розумінні статті 49 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи те, що позов задоволено частково, колегія суддів відзначає, що адвокатські витрати покладаються на відповідача в сумі 1826,48 грн., тобто пропорційно розміру задоволених вимог.

Посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України N 590 "Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави" від 27.04.2006 р., колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки остання затвердити граничний розмір компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ. Дана постанова не регулює розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом господарських справ.

Крім того, враховуючи інформаційний лист Вищого господарського суду України від 18.03.2008 за N 01-8/164, в якому на питання : " Чи можливе віднесення до "інших витрат, пов'язаних з розглядом справи" (в розумінні статті 44 ГПК) витрати сторін у справі, яких вони зазнали у зв'язку з відрядженням представників (своїх працівників) для участі в судових засіданнях (проїзд, проживання, харчування та ін.)" дається роз'яснення наступного змісту " В абзаці другому пункту 1 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 04.03.98 N 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" зазначено, що до інших витрат у розумінні статті 44 ГПК відносяться, зокрема, суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (стаття 30 ГПК).Отже, якщо витрати, понесені стороною у зв'язку з реалізацією процесуальних прав у розгляді справи в господарському суді, відносяться до судових витрат, то вони відшкодовуються згідно зі статтею 49 ГПК, і їх не може бути стягнуто за позовною вимогою про відшкодування збитків", колегія суддів відзначає, що судом позивачу підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача документально підтверджені витрати позивача, які він зазнав на проїзд представника для участі в судових засіданнях, в сумі 1104,83 грн. (20968,08 грн. *1209,79 грн./22960,05 грн.), тобто пропорційно розміру задоволених вимог.

Крім того, на відповідача також у відповідності зі статтею 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються 209,68 грн. державного мита та 107,76 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, повязаних з розглядом справи в суді першої інстанції, та 7,62 грн. державного мита за розгляд апеляційної скарги.

Відповідно до частини першої статті 47 Господарського процесуального кодексу України державне мито підлягає поверненню у випадках і в порядку, встановлених законодавством.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.93 N 7-93 ( 7-93 ) "Про державне мито" сплачене державне мито підлягає поверненню частково або повністю у випадках, зокрема, внесення мита в більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством.

При зверненні з апеляційною скаргою по даній справі відповідач сплатив державне мито у більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством, а тому зайво сплачене державне мито в сумі 15,10 грн. підлягає поверненню відповідачеві з Державного бюджету України.

Відповідно до статті 471 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу визначається Кабінетом Міністрів України за поданням Вищого господарського суду України.

Порядок оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 року N 1258 (надалі - Порядок).

Згідно даним Порядком а норм Господарського процесуального кодексу України не встановлений обовязок фізичних та юридичних осіб, що звертаються до суду з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції, здійснювати оплату витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів.

Згідно п. 13 порядку повернення коштів, внесених для оплати витрат, здійснюється у порядку, передбаченому для повернення державного мита (судового збору).

Враховуючи те, що відповідачем здійснено оплату витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів в сумі 236,00 грн., які не підлягають сплаті при зверненні з апеляційною скаргою, зазначена сума підлягає поверненню відповідачеві у відповідності до статті 47 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 47, 49, 99, 101, п. 4 ч. 1 ст. 103, п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "Енергополіс" задовольнити частково.

2.Рішення Господарського суду міста Києва від 17.02.2010 року у справі № 34/313 змінити, виклавши частину 2 резолютивної частини рішення в наступній редакції :

"Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "Енергополіс" (01033, м. Київ, вул. Шота Руставелі, 39-41 ідентифікаційний код 19031693) з будь-кого виявленого під час виконання рішення суду рахунку на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (87516, АДРЕСА_1 на рахунок № НОМЕР_2, відкритий в філіалі "Донецьке РУ "ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит" ЗКПО НОМЕР_1 МФО 335816, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 18176,90 грн. інфляційних втрат, 2791,18 грн. 3% річних, 209,68 грн. державного мита, 107,76 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 1826,48 грн. адвокатські витрати, 1104,83 грн. інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи".

3.Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (87516, АДРЕСА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "Енергополіс" (01033, м. Київ, вул. Шота Руставелі, 39-41 ідентифікаційний код 19031693) 7,62 грн. державного мита за розгляд апеляційної скарги.

4.На підставі даної постанови повернути Відкритому акціонерному товариству "Акціонерна страхова компанія "Енергополіс" (01033, м. Київ, вул. Шота Руставелі, 39-41 ідентифікаційний код 19031693) з Державного бюджету України 15,10 грн. зайво сплаченого державного мита за розгляд апеляційної скарги згідно платіжного дорученням № 567 від 19.02.2010 року (оригінал якого залишити в матеріалах справи).

5.На підставі даної постанови повернути Відкритому акціонерному товариству "Акціонерна страхова компанія "Енергополіс" (01033, м. Київ, вул. Шота Руставелі, 39-41 ідентифікаційний код 19031693) з Державного бюджету України 236,00 грн. зайво сплачені витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу за розгляд апеляційної скарги згідно платіжного дорученням № 568 від 19.02.2010 року (оригінал якого залишити в матеріалах справи).

6.Доручити Господарському суду міста Києва видати накази на виконання зазначеної постанови суду.

7.Матеріали справи № 34/313 повернути Господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом одного місяця з дня її прийняття.

Головуючий суддя

Судді

17.06.10 (відправлено)