Рішення № 100842885, 05.11.2021, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" листопада 2021 р. м. Київ Справа № 911/2318/21

Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “ДЖАМП ІНТЕРАКТИВ” (02094, м. Київ, вул. Попудренка, буд. 42-А)

до Товариства з обмеженою відповідальністю “ОПЛОТ-ЕКСПРЕС” (08132, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, м. Вишневе, вул. Залізнична, буд. 92, оф. 82)

про стягнення 185822,79 грн. збитків за договором № 01/11/16-1 від 01.11.2016 р.,

Без виклику представників сторін

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “ДЖАМП ІНТЕРАКТИВ” (далі – ТОВ “ДЖАМП ІНТЕРАКТИВ”, позивач) в системі «Електронний суд» звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “ОПЛОТ-ЕКСПРЕС” (далі – ТОВ “ОПЛОТ-ЕКСПРЕС”, відповідач) про стягнення 185822,79 грн. збитків за договором № 01/11/16-1 від 01.11.2016 р.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок виявлених ГУ ДФС у м. Києві порушень вимог податкового законодавства в господарській діяльності відповідача, які не були спростовані (в тому числі - через бездіяльність відповідача) в межах розгляду справи № 826/10144/18, у позивача виникли збитки у вигляді збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 185822,79 грн.

Беручи до уваги характер спірних правовідносин, предмет, підстави позову і обраний позивачем спосіб захисту, категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі, зважаючи на заявлену позивачем у даному спорі ціну позову, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд дійшов висновку, що справа за поданою Товариством з обмеженою відповідальністю “ДЖАМП ІНТЕРАКТИВ” позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “ОПЛОТ-ЕКСПРЕС” про стягнення 185822,79 грн. збитків за договором № 01/11/16-1 від 01.11.2016 р. підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Ухвалою господарського суду Київської області від 25.08.2021 р. було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи № 911/2318/21 постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 161 ГПК України до заяв по суті справи належать відзив на позовну заяву, відповідь на відзив, заперечення на відповідь на відзив.

Ухвала суду від 25.08.2021 р., яка направлялася за адресою місцезнаходження відповідача згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, повернулась до суду з відміткою у поштовому повідомленні «за закінченням терміну зберігання».

Місцезнаходження юридичної особи визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (стаття 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»).

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду у даній справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Згідно зі ст. 232 Господарського процесуального кодексу України судовими рішеннями є: ухвали; рішення; постанови; судові накази. Процедурні питання, пов`язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал.

Пунктом 4 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Згідно з частиною першою статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

За змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 р. № 270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п`ять календарних днів з дня надходження листа до об`єкта поштового зв`язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.

Отже, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлявся належним чином.

Відзиву на позов або будь-яких інших заперечень чи пояснень по суті спору відповідачем до справи подано не було. Водночас, учасники процесу про судовий розгляд справи були повідомлені належно в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України.

З огляду на зазначене, у відповідності з приписами ч. 5 ст. 252 ГПК України суд розглядає дану справу за наявними в ній на час ухвалення рішення матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

01.11.2016 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю “ДЖАМП ІНТЕРАКТИВ” (контент-провайдер) та Товариством з обмеженою відповідальністю “ОПЛОТ-ЕКСПРЕС” (субконтент-провайдер) було укладено договір № 01/11/16-1, відповідно до п. 2.1 якого субконтент-провайдер надає контент-провайдерові послуги з забезпечення технічної можливості доступу до свого/їх контенту/контент-послуг користувачам мережі оператора (за їх запитами), перелік і опис яких наведені в додатках до цього договору, з використанням свого інтерактивного центру. Контент-провайдер забезпечує доступ користувачів мережі оператора до інтерактивного центру субконтент-провайдера шляхом конфігурування, підтримки та вибору короткого номера доступу до послуги.

Згідно з п. 2.2 договору субконтент-провайдер надає контент-провайдерові послуги з забезпечення технічної можливості доступу до WAP-порталів користувачам мережі оператора (за їх запитами), перелік і опис яких наведені в додатках до цього договору, а також послуги з підтримки таких WАР-порталу(ів) на умовах даного договору і додатків до нього, для подальшого надання користувачам мережі оператора контенту/контент-послуг (за їх запитами).

Відповідно до пункту 2.3 договору, розробка та/або придбання контенту і отримання прав на контент, організаційні та технічні дії щодо надання контенту/контент-послуг користувачам здійснюється субконтент-провайдером самостійно та за свій рахунок, своїми технічними засобами, шляхом передачі субконтент-провайдером такого контенту/контент-послуг безпосередньо до користувачів через транспортну мережу операторів, використовуючи власний WAP-портал або короткі номери операторів.

Пунктом 2.4 договору визначено, що контент/контент-послуги надаються на платній основі будь-якому користувачу, який ініціює запит до інтерактивного центру субконтент-провайдера через транспортну мережу оператора. Контент/контент-послуги самостійно надаються субконтент-провайдером від свого імені для будь-якого користувача, який надсилає запит в інтерактивний центр субконтент-провайдера, за допомогою передачі такого контенту/контент-послуги та запиту через мережу оператора. Контент-провайдер не надає (прямо або побічно) контенту/контент-послуги користувачам і/або операторові, не використовує контент, не контролює і не може контролювати вміст (наповнення) контенту, не відповідає перед оператором/користувачем або іншими третіми особами за вміст контенту, надісланого субконтент-провайдером користувачеві, та/або отриманого користувачем за допомогою контенту/контент-послуги субконтент-провайдера.

Згідно з п. 4.1 договору визначено вартість послуг субконтент-провайдера: грошові кошти, отримані оператором від користувачів як оплата за транзакції по контент-послугам, визначених в додатках до цього договору, перераховуються оператором контент-провайдеру на підставі відповідних двосторонніх контрактів між останніми, за вирахуванням коштів, що належать операторові (доля оператора). При цьому, оператори оплачують контент-провайдеру контент-послуги в розмірі вартості транзакцій для користувачів мережі операторів за звітний період, зазначених у рахунках, виставлених операторами контрактним користувачам їх мереж, і вартості транзакцій за звітний період оплачених користувачами передплатних послуг, за винятком контакт-послуг, використання доступу до яких в певному звітному періоді за визначенням операторів здійснювалось користувачами з ознаками недобросовісних конкурентних дій, незаконного підприємництва, порушення прав споживачів, зловживання правом та іншими аналогічними ознаками. Також виключенню підлягають транзакції, в результаті яких сформувалась дебіторська заборгованість на рахунках абонентів, яка не була сплачена впродовж двох попередніх звітних періодів. При цьому, стандартна плата за встановлення з`єднання, а також стандартна плата за надсилання SMS-повідомлення та MMS-повідомлення є коштами операторів та не беруть участь у розрахунку вартості послуг субконтент-провайдера. Перші 12 секунд з`єднання, протягом яких субконтент-провайдер забезпечує безкоштовне доведення користувачам інформацію про умови доступу, зміст і тарифах контент-послуги, згідно пункту 3.27 договору, не беруть участь у розрахунку вартості послуг субконтент-провайдера.

В порядку і на умовах цих договорів контент-провайдер щомісячно оплачує субконтент-провайдеру послуги з забезпечення технічної можливості доступу до контент/контент-послуг користувачам мережі оператора по коротким номерам доступу за звітний період, у розмірі грошових коштів, отриманих контент-провайдером від операторів на свій поточний рахунок за відповідний звітний період по транзакціях по таким коротким номерам доступу, за вирахуванням долі контент-провайдера.

Як зазначає позивач, за результатами надання вказаних послуг сторонами були підписані акти надання послуг з організації послуг з забезпечення технічної можливості доступу до контенту (к/н КС): від 30.11.2016 р. на суму 480915,64 грн., в тому числі ПДВ - 80152,61 грн., від 30.11.2016 р. на суму 380412,65 грн., в тому числі ПДВ - 63402,11 грн., від 30.11.2016 р. на суму 253608,43 грн., в тому числі ПДВ - 42268,07 грн.

Датою складання вказаних актів відповідачем було виписано на користь позивача відповідні податкові накладні, а саме - № 3006 від 30.11.2016 р. на загальну суму 480915,64 грн., в тому числі ПДВ - 80152,61 грн., № 3007 від 30.11.2016 р. на загальну суму 380412,65 грн., в тому числі ПДВ - 63402,11 грн., № 3008 від 30.11.2016 р. на загальну суму 253608,43 грн., в тому числі ПДВ - 42268,07 грн.

Поряд з цим, позивач звертає увагу на те, що надані відповідачем послуги були повністю оплачені ТОВ «ДЖАМП ІНТЕРАКТИВ», що підтверджується відповідними банківськими виписками.

Окрім того, 01.12.2016 р. між ТОВ "ОПЛОТ-ЕКСПРЕС" (первісний кредитор) та ТОВ "АГРОНТЕКС-ТРЕЙД" (новий кредитор) було укладено договір відступлення права вимоги № 2111/2, за умовами якого первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає право вимоги до ТОВ “ДЖАМП ІНТЕРАКТИВ” згідно договору № 01/11/16-1 від 01.11.2016 р. З цього договору випливає, що новий кредитор займає місце первісного кредитора в зобов`язаннях, що виникли з основного договору, в обсязі та на умовах, що існують на момент укладання цього договору.

Як зазначає позивач, з моменту укладення відповідачем договору відступлення права вимоги, позивач вважається таким, що виконав усі грошові зобов`язання перед ТОВ "ОПЛОТ-ЕКСПРЕС" за надані послуги, в тому числі - зі сплати ПДВ у розмірі 185822,79 грн.

З матеріалів справи слідує, що в період з 30.01.2018 р. по 09.02.2018 р. Головним управлінням ДФС у м. Києві була проведена документальна планова виїзна перевірка ТОВ “ДЖАМП ІНТЕРАКТИВ” з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 17.04.2014 р. по 30.09.2017 р., валютного законодавства за період з 17.04.2014 р. по 30.09.2017 р., єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 17.04.2014 р. по 30.09.2017 р.

За результатами проведеної перевірки Головним управлінням ДФС у м. Києві складено акт № 85/26-15-14-02-04/39182826 від 26.02.2018 р., яким встановлено певні порушення ТОВ “ДЖАМП ІНТЕРАКТИВ” вимог Податкового кодексу України. Серед іншого, актом перевірки зафіксовано, що позивачем у листопаді 2016 року включено до податкового кредиту ПДВ по податкових накладних, виписаних ТОВ "ОПЛОТ-ЕКСПРЕС", на суму 185822,79 грн.

ГУ ДФС у м. Києві на підставі аналізу документів та інформації, що міститься у відкритих реєстрах, було надано висновок про неможливість зазначених вище господарських операцій між ТОВ “ДЖАМП ІНТЕРАКТИВ” та ТОВ "ОПЛОТ-ЕКСПРЕС" за договором № 01/11/16-1 від 01.11.2016 р. з причин, що, за твердженням позивача, не залежать від останнього.

Зокрема, контролюючим органом було встановлено: відсутність у ТОВ «ОПЛОТ-ЕКСПРЕС» достатнього обсягу трудових ресурсів; відсутність у ТОВ «ОПЛОТ-ЕКСПРЕС» основних фондів; відсутність у ТОВ «ОПЛОТ-ЕКСПРЕС» можливості здійснення операцій з постачання робіт (послуг) за договором № 01/11/16-1 від 01.11.2016 р.; відсутність підтвердження факту отримання товарів (робіт, послуг) по ланцюгу постачання від постачальника до покупця; наявність у Єдиному державному реєстрі досудових розслідувань інформації, що слідчим відділу з 2-го ВКР СУ ФР ДПІ у Солом`янському районі ГУ ДФС у місті Києві знаходиться кримінальне провадження за № 32014100090000099 від 18.06.2014 р. Також слідчим управління фінансових розслідувань Головного управління ДФС у Київській області здійснюється досудове розслідування по кримінальному провадженню за № 12015040030000292 від 08.05.2015 р.

З урахуванням зазначеного, контролюючий орган встановив дефектний статус відповідача та дійшов висновку про нереальність господарської операції (відсутність можливості у ТОВ "ОПЛОТ-ЕКСПРЕС" виконати умови договору № 01/11/2016-1) та, як наслідок, про неправомірність віднесення позивачем до складу податкового кредиту ПДВ у розмірі 185822,79 грн. на підставі податкових накладних, виписаних відповідачем.

На підставі вказаного акта перевірки Головним управлінням ДФС у м. Києві було винесено податкове повідомлення-рішення № 00002851402 від 16.03.2018 р., яким збільшено ТОВ “ДЖАМП ІНТЕРАКТИВ” суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в розмірі 9592592,50 грн., у тому числі - 185822,79 грн. зобов`язання з ПДВ, донарахованого контролюючим органом у зв`язку з невизнанням наданих відповідачем послуг реальною господарською операцією.

Як зазначає позивач, ТОВ “ДЖАМП ІНТЕРАКТИВ” зверталось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовною заявою про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, прийнятих на підставі акта перевірки, в тому числі - податкового повідомлення-рішення № 00002851402.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва у справі № 826/10144/18 від 12.12.2019 р., яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.11.2020 р., у задоволенні позовних вимог в цій частині було відмовлено.

Як встановлено адміністративними судами першої та апеляційної інстанцій, основним видом діяльності ТОВ «ОПЛОТ-ЕКСПРЕС» є: 46.90 - неспеціалізована оптова торгівля. Кількість працюючих - 1 особа. Декларація з податку на прибуток за 2015 ТОВ «ОПЛОТ-ЕКСПРЕС» до податкового органу подана, основні засоби - відсутні. Свідоцтво платника ПДВ анульовано з 21.02.2018 р. (причина анулювання - 39 - відсутність поставок та ненадання декларацій). Остання звітність з податку на додану вартість подана платником податків за жовтень 2016 року. Згідно інформації ЄРПН, залучення сторонніх організацій до виконання задекларованих робіт не встановлено, згідно ЄРПН ТОВ «ОПЛОТ-ЕКСПРЕС» у періоді з листопада 2016 року декларувало придбання екранів проекційних, електрочайників SATURN, кулерів до процесора, модулів пам`яті для комп`ютера, акустичних систем 2.1 SVEN MS-110 black, канцелярських виробів, цукру в мішках, мойви, курячих спинок, м`яса курячого механічної обвалки, свинини, припливно-витяжних установок, шлюз для інтеграції в мережу, декоративних панелей, сушок, печива, нескафе, пилососів з контейнером, тощо. Відповідно до інформації Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що слідчим відділу з 2-го ВКР СУ ФР ДПІ у Солом`янському районі ГУ ДФС у м. Києві знаходиться кримінальне провадження № 32014100090000099 від 18.06.2014 р., за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 205, ч. 1 ст. 212, ч. 1 ст. 212 КК України, де ТОВ «ОПЛОТ-ЕКСПРЕС» вказано як підприємство з ознаками фіктивності. Слідчим управлінням фінансових розслідувань Головного управління ДФС у Київській області здійснюється досудове розслідування по кримінальному провадженню № 12015040030000292 від 08.05.2015 р., за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 205; ч. 3 ст. 209; ч. 3 ст. 28, ч. 3 ст. 212; ч. 1 ст. 192; ч. 4 ст. 190; ч. 3 ст. 28, ст. 205; ч. 5 ст. 191 КК України, де ТОВ «ОПЛОТ-ЕКСПРЕС» вказано як підприємство з ознаками фіктивності.

Позивач зазначає, що внаслідок виявлених ГУ ДФС у м. Києві порушень вимог податкового законодавства в господарській діяльності ТОВ «ОПЛОТ-ЕКСПРЕС», які не спростовані судами в межах розгляду справи № 826/10144/18, у ТОВ “ДЖАМП ІНТЕРАКТИВ” виникли збитки у вигляді збільшення розміру грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 185822,79 грн., що і спричинило звернення останнього з даним позовом до суду.

Оцінюючи подані до матеріалів справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог у даній справі з огляду на таке.

За змістом ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Окрім того, відповідно до ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

За змістом ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до частини четвертої статті 623 ЦК України при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Кредитор, який вимагає відшкодування збитків, має довести: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини. З іншого боку, боржник має право доводити відсутність своєї вини (стаття 614 ЦК України).

За змістом частини 1 статті 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною.

Тобто для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. Відсутність хоча б одного елементу складу правопорушення виключає настання відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

Відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише за наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності.

При цьому на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 14.02.2018 р. у справі № 910/6657/16, від 07.02.2018 р. у справі № 917/1651/16.

Також слід відзначити, що при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання. Упущена вигода - це доход або прибуток, який міг би одержати суб`єкт зовнішньоекономічної діяльності в разі здійснення зовнішньоекономічної операції і який він не одержав внаслідок дії обставин, що не залежать від нього, якщо розмір його передбачуваного доходу або прибутку можна обґрунтувати.

Таким чином, пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані у разі, якби право позивача не було порушене. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які б могли бути реально отримані у разі належного виконання зобов`язання; теоретичне обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення.

Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 р. у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18).

Як слідує з позову, за позицією позивача, оскільки за результатами здійснення документальної виїзної перевірки ГУ ДФС у місті Києві було виявлено порушення вимог податкового законодавства, в тому числі - неможливість господарських операцій з ТОВ “ДЖАМП ІНТЕРАКТИВ” в межах договору № 01/11/16-1 від 01.11.2016 р. через непідтвердження можливості здійснення відповідачем операцій з постачання відповідних робіт (послуг), а також позбавлено позивача права включення відповідної суми ПДВ до складу податкового кредиту і, відповідно, визначено зобов`язання сплатити на користь держави грошове зобов`язання з ПДВ у розмірі 185822,79 грн., то позивач поніс збитки, заподіяні йому позивачем.

Слід зазначити, що згідно з пп. 14.1.181 п. 14 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту, в силу вимог п. 198.1 ст. 198 ПК України, виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 Кодексу датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України).

Згідно вимог п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними.

Відповідно, лише зареєстрована в Єдиному реєстрі податкова накладна є підставою для формування податкового кредиту.

Відповідно до п. 1 Наказу Міністерства фінансів України № 1307 від 31.12.2015 р. «Про затвердження форми податкової накладної та порядку заповнення податкової накладної» (далі - Порядок № 1307) податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку у контролюючому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Платник податку має право зареєструвати податкову накладну в Єдиному реєстрі податкових накладних на суму податку, обчислену за формулою, зазначеною у пункті 200-1.3 статті 200-1 Податкового кодексу України, та пункті 9 Порядку електронного адміністрування податку на додану вартість, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року № 569 (п. 3 Порядку № 1307).

Пунктом 5 Порядку № 1307 визначено, що податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов`язань постачальника (продавця), крім випадків, передбачених Податковим кодексом України та цим порядком.

Згідно з п. 3 Порядку № 1307 усі податкові накладні, у тому числі - накладні, особливості заповнення яких викладені в пунктах 9-15 та 19 цього порядку, підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, та за формою, чинною на день такої реєстрації.

Пунктом 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України встановлено, що податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Положення п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, визначають, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Тобто, для отримання права сформувати податковий кредит із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів, послуг чи основних фондів із метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, а не саме лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на поточних рахунках платників податку.

При цьому законодавцем презюмується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податків на збільшення податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 ПК України) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно із пунктом 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Поняття господарської операції визначено у статті 1 Закону № 996-XIV, згідно з якою це - дія або подія, яка викликає зміни у структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства, а первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з п. 1.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 (далі - Положення), Положення встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об`єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі - установи).

Пунктом 2.1 Положення визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Згідно з п. 2.2 Положення первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи).

Відповідно до п. 2.4 Положення первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Положеннями ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З наведених правових норм випливає, що податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Законодавцем визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це відсутність зв`язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб`єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку на додану вартість. Отже, при дослідженні факту здійснення господарської операції, слід надати оцінку відносинам, що склались безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Разом з тим, сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас, наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для цілей податкового законодавства мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та мають спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Разом з тим, недоведеність фактичного здійснення господарських операцій позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв`язку з цим юридично дефектних первинних документів, зокрема, у разі підтвердження обставин щодо неможливості реального здійснення платником податків зазначених операцій; відсутності необхідних умов для досягнення результатів господарської діяльності тощо.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Поряд з цим, відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частинами 1 та 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України).

Аналогічні приписи закріплені у ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України).

Як зазначалося вище, позивач звернувся до господарського суду з позовними вимогами до відповідача про стягнення з останнього збитків в сумі 185822,790 грн., які, за позицією позивача, понесені ним внаслідок порушення відповідачем положень Податкового кодексу України. Позивач наголошує, що протиправна поведінка відповідача фактично призвела до позбавлення позивача можливості включити суму ПДВ до податкового кредиту в розмірі 185822,79 грн., а тому позивач вважає, що ці збитки позивача мають бути відшкодовані за рахунок відповідача.

Будь-яких заперечень проти заявлених позивачем вимог чи доказів на спростування доводів позивача відповідачем суду не надано.

Дослідивши долучені до справи докази, суд дійшов висновку, що при розгляді даної справи ані позивач, ані відповідач не спростували обставини щодо нереальності (фіктивності) спірних господарських операцій між сторонами, встановленої судовим рішенням у справі № 826/10144/18, яке набрало законної сили, що унеможливлює настання юридичних наслідків, пов`язаних з її виконанням/невиконанням.

Відповідно, у спірних відносинах відсутня можливість вважати доведеним факт наявності порушеного права позивача, яке підлягає судовому захисту, та виникнення у позивача права на відшкодування збитків від операції, в якій позивач брав участь, і реальність якої не підтверджена.

При цьому, судом враховано, що недоведеність фактичного здійснення господарської операції позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди, а покупця - права на формування цієї податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв`язку з цим юридично дефектних первинних документів, і незважаючи на наявність у платника податку доказів сплати продавцеві вартості товарів/послуг, якщо рух коштів не забезпечений зв`язком з господарською діяльністю учасників цих операцій.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем у даній справі доказово не підтверджено ані реальності спірних господарських операцій, ані наявності повного складу цивільного правопорушення, за наявності якого можливо застосувати до відповідача стягнення збитків.

З урахуванням наведеного, позовні вимоги ТОВ «ДЖАМП ІНТЕРАКТИВ» у даній справі є необґрунтованими, недоведеними та безпідставними, у зв`язку з чим задоволенню не підлягають.

Витрати зі сплати судового збору відповідно до п. 2 ч. 1, п. 2 ч. 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю “ДЖАМП ІНТЕРАКТИВ” (02094, м. Київ, вул. Попудренка, буд. 42-А, код 39182826) до Товариства з обмеженою відповідальністю “ОПЛОТ-ЕКСПРЕС” (08132, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, м. Вишневе, вул. Залізнична, буд. 92, оф. 82, код 39349426) про стягнення 185822,79 грн. збитків відмовити повністю.

Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Повне рішення складене 05.11.2021 р.

Суддя В.М. Бабкіна