Рішення № 100842883, 21.10.2021, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" жовтня 2021 р. м. Київ Справа № 911/2118/21

Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Керівника Білоцерківської окружної прокуратури (09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Шолом-Алейхема, 38-А) в інтересах держави в особі Володарської територіальної громади

до Володарської селищної ради Київської області (09301, Київська обл., Білоцерківський р-н, смт. Володарка, пл. Миру, 4)

та до Товариства з обмеженою відповідальністю “Украгророст” (09300, Київська обл., Білоцерківський р-н, смт. Володарка, вул. Кооперативна, 139Д)

про визнання недійсним рішення № 57-06-VII(П) від 17.02.2016 р. та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом її витребування

секретар судового засідання: Павлюк В.Г.

Представники сторін:

прокурор: Дацько О.С. (посвідчення № 061159);

від відповідача 1: не з`явився;

від відповідача 2: Мохонько К.М. (ордер АІ № 1147752 від 01.09.2021 р., свідоцтво адвоката № 2999/10 від 24.11.2005 р.).

Обставини справи:

Керівник Білоцерківської окружної прокуратури (далі – прокурор) звернувся до господарського суду Київської області в інтересах держави в особі Володарської територіальної громади з позовом до Володарської селищної ради Київської області (далі – відповідач 1) та до Товариства з обмеженою відповідальністю “Украгророст” (далі – відповідач 2) про визнання недійсним рішення № 57-06-VII(П) від 17.02.2016 р. та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом її витребування.

За змістом прохальної частини позовної заяви прокурор просить суд: 1) визнати недійсним рішення Гайворонської сільської ради Володарського району Київської області № 57-06-VII(П) від 17.02.2016 р. «Про передачу в оренду земельної ділянки ТОВ «Украгророст», яким передано земельну ділянку площею 38 га, що знаходиться в межах с. Гайворон з земель відведених під забудову, для ведення сільськогосподарського виробництва, терміном на 7 років з 17.02.2016 р. по 17.02.2023 р. Товариству з обмеженою відповідальністю «Украгророст»; 2) усунути перешкоди у праві користування земельною ділянкою Володарською територіальною громадою шляхом витребування земельної ділянки площею 38 га, що знаходиться в межах с. Гайворон із земель відведених під забудову, яку надано в оренду для ведення сільськогосподарського виробництва, терміном на 7 років з 17.02.2016 р. по 17.02.2023 р., Товариству з обмеженою відповідальністю «Украгророст».

Позовні вимоги обґрунтовані прокурором в інтересах територіальної громади безпідставним володінням та користуванням відповідачем 2 земельною ділянкою, що незаконно вибула з володіння та користування територіальної громади внаслідок прийняття Гайворонською сільською радою, правонаступником якої є відповідач 1, оспорюваного рішення.

Ухвалою господарського суду Київської області від 10.08.2021 р. було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 02.09.2021 р.

28.08.2021 р. до господарського суду Київської області від Володарської селищної ради Київської області надійшов відзив № 02-20/1607 від 25.08.2021 р. (вх. № 20154/21 від 28.08.2021 р.), за змістом якого відповідач 1 зазначає, що відповідно до статуту Володарської територіальної громади остання має єдиний представницький орган – Володарську селищну раду Київської області. Окрім того, Володарська селищна рада відзначає, що на даний час юридичну особу Гайворонської сільської ради, що реорганізується, не припинено. З огляду на таке, Володарська селищна рада вважає себе неналежним відповідачем, просить виключити її зі складу відповідачів та залучити її до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

01.09.2021 р. до господарського суду Київської області засобами електронного зв`язку від представника відповідача 2 надійшло клопотання б/н від 01.09.2021 р. (вх. № 20505/21 від 01.09.2021 р.), за змістом якого останній проти позовних вимог заперечує та просить провести підготовче засідання за відсутності представника відповідача 2 і призначити справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні 02.09.2021 р. представник відповідача 1 зазначала, що Володарська селищна рада Київської області є, на думку останньої, неналежним відповідачем, водночас, проти вимог прокурора не заперечувала, оскільки фактично позов подано в інтересах відповідача 1; прокурор та представник відповідача 2 у судове засідання не з`явились. Водночас, про дату, час і місце судового засідання всі учасники процесу були повідомлені в порядку, передбаченому ГПК України.

Ухвалою господарського суду Київської області від 02.09.2021 р. підготовче засідання було відкладено на 04.10.2021 р.

27.09.2021 р. до господарського суду Київської області від прокурора надійшла відповідь на відзив № 50/1-186вих.21 від 23.09.2021 р. (вх. № 22414/21 від 27.09.2021 р.), за змістом якої останній зазначає, що відповідно до рішення Володарської селищної ради № 22-01(ІІ)-VIII від 11.12.2020 р. “Про реорганізацію юридичних осіб сільських рад шляхом приєднання до Володарської селищної ради” Гайворонську сільську раду реорганізовано шляхом приєднання до Володарської селищної ради Київської області. Поряд з цим, пунктом 2 зазначеного рішення передбачено, що Володарська селищна рада є правонаступником всього майна, прав та обов`язків Гайворонської сільської ради. З огляду на викладене, прокурор вважає Володарську селищну раду належним відповідачем, оскільки остання, як орган місцевого самоврядування, наділена повноваженнями розпоряджатися комунальною власністю від імені громад виключно в межах закону та в інтересах такої територіальної громади.

У судовому засіданні 04.10.2021 р. прокурор заперечував проти виключення Володарської селищної ради з числа відповідачів; представник відповідача 1 підтримувала викладене у відзиві клопотання Володарської селищної ради про виключення останньої зі складу відповідачів та залучення її до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору; представник відповідача 2 був присутнім та у вирішенні вказаного клопотання поклався на розсуд суду.

Згідно з приписами ст. 48 Господарського процесуального кодексу України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених в частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала.

З огляду на відсутність у суду передбачених статтею 48 Господарського процесуального кодексу України правових підстав для задоволення клопотання Володарської селищної ради щодо виключення останньої зі складу відповідачів, враховуючи наявність відповідних заперечень позивача (прокурора), суд без виходу до нарадчої кімнати постановив протокольну ухвалу про залишення вказаного клопотання відповідача 1, викладеного у відзиві, без задоволення, про що зазначено в ухвалі господарського суду Київської області від 04.10.2021 р.

Окрім того, у судовому засіданні 04.10.2021 р. прокурор та представники відповідачів 1, 2 зазначали про надання суду всіх наявних у сторін доказів, що мають значення для вирішення спору, а також про можливість закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Ухвалою господарського суду Київської області від 04.10.2021 р. було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 21.10.2021 р.

13.10.2021 р. до господарського суду Київської області від Володарської селищної ради надійшло клопотання № 02-20/1899 від 11.10.2021 р. (вх. № 23873/21 від 13.10.2021 р.), відповідно до якого відповідач 1 просить суд проводити судові засідання за наявними матеріалами справи без участі представника Володарської селищної ради, проти позовних вимог відповідач 1 не заперечує.

У судовому засіданні 21.10.2021 р. з розгляду справи по суті прокурор підтримував позовні вимоги; представник відповідача 1 до суду не з`явився; представник відповідача 2 проти позову заперечував та зазначав наступне.

Прокурором, в порушення ст. 53 Закону України «Про прокуратуру», не зазначено, в інтересах якого органу прокурор звернувся з даним позовом до суду.

Водночас, звернення прокурора з даним позовом до суду, на думку представника відповідача 2, є необґрунтованим, оскільки органом, в інтересах якого він звернувся, має бути Держгеокадастр у Київській області, з огляду на позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 01.06.2021 р. у справі № 925/929/19.

Також представник відповідача 2 усно заперечував проти позовних вимог в частині визнання недійсним рішення Гайворонської сільської ради Володарського району Київської області № 57-06-VII(П) від 17.02.2016 р. «Про передачу в оренду земельної ділянки ТОВ «Украгророст», у зв`язку з тим, що відносини оренди виникають на підставі договору оренди, в момент його укладення, а саме рішення про передачу земельної ділянки не є правовстановлюючим документом, а тому його визнання недійсним не є належним способом захисту, на що звертала увагу Велика Палата Верховного Суду в постанові від 29.09.2020 р. у справі № 688/2908/16.

Щодо позовних вимог про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, то представник відповідача 2 зазначав, що оспорювана земельна ділянка не є об`єктом цивільних правовідносин, у зв`язку з тим, що вона не сформована, а тому витребування такої земельної ділянки також є неналежним способом захисту, і виконати таке рішення в подальшому буде неможливо.

Поряд з цим, представник відповідача 2 наголошував, що в податковій декларації з плати за землю ТОВ «Украгророст» орендну плату визначено в розмірі 4,5%, однак у договорі № 14 оренди земельної ділянки від 17.02.2016 р. зазначено орендну плату в розмірі 4% від нормативно-грошової оцінки, у зв`язку з чим стверджувати, що це одна й та ж земельна ділянка, на переконання представника товариства, немає підстав.

У судовому засіданні 21.10.2021 р. було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників процесу, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

Рішенням Гайворонської сільської ради Володарського району Київської області № 57-06-VII(П) від 17.02.2016 р. «Про передачу в оренду земельної ділянки ТОВ «Украгророст»» було вирішено: 1) передати земельну ділянку площею 38 га, що знаходиться в межах с. Гайворон із земель, відведених під забудову, ТОВ «Украгророст» для ведення сільськогосподарського виробництва, терміном на 7 років з 17.02.2016 р. по 17.02.2023 р.; 2) розмір орендної плати за рік встановлено в розмірі 4% від нормативної грошової оцінки земель земельної ділянки площею 38 га, що знаходиться в межах села Гайворон, відведених під забудову; 3) доручено сільському голові укласти договір оренди земельної ділянки згідно чинного законодавства; 4) розробити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для сільськогосподарського виробництва в межах Гайворонської сільської ради.

Того ж дня, 17.02.2016 р. між Гайворонською сільською радою (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Украгророст» (орендар) було укладено договір № 17 оренди земельної ділянки, відповідно до п. 1 якого орендодавець – Гайворонська сільська рада надає згідно рішення № 57-06-VII(П) від 17.02.2016 р., а орендар приймає в тимчасове користування на умовах договору оренди земельну ділянку загальною площею 38,0 га із земель запасу Гайворонської сільської ради в межах с. Гайворон із земель, відведених під забудову, для вирощування сільськогосподарських культур, а п. 8 договору встановлено, що договір укладено на 7 років - з 17.02.2016 р. по 17.02.2023 р. Після виготовлення проекту відведення земельної ділянки, що передається в оренду, та технічної документації з нормативно-грошової оцінки вищевказаної земельної ділянки даний договір буде переукладено на новий термін у відповідності з діючим законодавством.

Також Гайворонською сільською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Украгророст» було підписано акт приймання-передачі вказаної земельної ділянки від 17.02.2016 р.

Як слідує з позову прокурора, в ході досудового розслідування кримінального провадження № 12020115160000019 від 10.08.2020 р. було встановлено порушення вимог земельного законодавства під час передачі Гайворонською сільською радою Володарського району в оренду ТОВ «Украгророст» земельної ділянки без кадастрового номеру (кадастровий номер не присвоєно) площею 38 га.

Відповідно до рішення Володарської селищної ради № 22-01(ІІ)-VІІІ від 11.12.2020 р. «Про реорганізацію юридичних осіб сільських рад шляхом приєднання до Володарської селищної ради» Гайворонську сільську раду реорганізовано шляхом приєднання до Володарської селищної ради. Пунктом 2 вказаного рішення передбачено, що Володарська селищна рада є правонаступником всього майна, прав та обов`язків Гайворонської сільської ради.

З урахуванням вищевикладеного, Володарська селищна рада як орган місцевого самоврядування, наділена повноваженнями розпоряджатися комунальною власністю від імені Володарської територіальної громади.

Як слідує з позову, Володарська селищна рада Білоцерківського району Київської області листом № 02-20/526 від 01.04.2021 р., адресованим Заступнику керівника Білоцерківської окружної прокуратури, повідомила, що земельна ділянка площею 38 га, яку було передано відповідно до рішення Гайворонської сільської ради Володарського району Київської області № 57-06-VII(П) від 17.02.2016 р. в оренду ТОВ «Украгророст» строком на 7 років, згідно з картою-схемою до Проекту формування території та встановлення меж Гайворонської сільської ради знаходиться в межах населеного пункту с. Гайворон. Документація із землеустрою щодо формування даної земельної ділянки не розроблялася, кадастровий номер не присвоювався, земельні торги при наданні в оренду земельної ділянки не проводилися. Реєстрація договору оренди земельної ділянки № 14 від 17.02.2016 р. згідно із Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не здійснювалась.

Поряд з цим, Володарська селищна рада Білоцерківського району Київської області листом № 02-20/788 від 27.05.2021 р., адресованим Заступнику керівника Білоцерківської окружної прокуратури, повідомила, що Гайворонською сільською радою 07.02.2016 р. було укладено договір № 14 оренди земельної ділянки з ТОВ «Украгророст» про передачу в користування на умовах оренди строком на 7 років, з 17.02.2016 р. по 17.02.2023 р., земельної ділянки площею 38,0 га для вирощування сільськогосподарських культур, яка розташована в межах населеного пункту с. Гайворон. Згідно з умовами п. 9 договору (зі змінами від 17.02.2017 р.) орендна плата вноситься орендарем у розмірі 48046,06 грн. за 38 га ріллі. Орендна плата вноситься відповідно до чинного законодавства щомісячно в розмірі 4003,84 грн. не пізніше 20 числа наступного місяця. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції. Оскільки відділ фінансів Володарської селищної ради не здійснював контроль за сплатою орендної плати за землю з юридичних осіб в минулих роках (доходи надходили до бюджетів сільських рад), інформація про наявність заборгованості ТОВ «Украгророст» за оренду земельної ділянки площею 38,0 га у Володарській селищній раді відсутня. В той же час, за наявною в селищній раді інформацією, надходження коштів за оренду землі від ТОВ «Украгророст» (код платника 37917477) у 2021 році станом на 25.05.2021 р. складає 7577,98 грн.

Прокурор, звертаючись до суду з даним позовом, зазначає, що рішення Гайворонської сільської ради Володарського району Київської області № 57-06-VII(П) від 17.02.2016 р. про передачу в оренду земельної ділянки ТОВ «Украгророст», яким передано земельну ділянку площею 38 га, що знаходиться в межах с. Гайворон, з земель, відведених під забудову, ТОВ «Украгророст» для ведення сільськогосподарського виробництва терміном на 7 років з 17.02.2016 р. по 17.02.2023 р. було прийняте всупереч інтересам Володарської територіальної громади, а також з порушенням вимог законодавства, внаслідок чого вказане рішення підлягає визнанню недійсним, а перешкоди у користуванні вказаною земельною ділянкою Володарською територіальною громадою підлягають усуненню.

Дослідивши наявні у справі матеріали, оцінивши подані докази в їх сукупності, вивчивши позиції учасників процесу та заслухавши пояснення їх представників, суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог у даній справі у повному обсязі з огляду на таке.

Згідно приписів ст.ст. 13, 14 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення (стаття 19 ЗК України).

Згідно з приписами ст. 12 Земельного кодексу України (тут і далі – в редакції на час прийняття оспорюваного рішення) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до ст. 38 ЗК України до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об`єктів загального користування.

Як слідує з оскаржуваного прокурором рішення, Гайворонською сільською радою було прийняте рішення про передачу відповідачу 2 земельної ділянки для ведення сільськогосподарського виробництва із земель, відведених під забудову у межах с. Гайворон.

Між тим, згідно з приписами ч.ч. 1, 2 ст. 20 Земельного кодексу України (в редакції станом на час прийняття рішення від 17.02.2016 р.) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Відтак, зміна цільового призначення спірної земельної ділянки площею 38 га відбулася з порушенням наведених законодавчих норм, оскільки проект землеустрою, як зазначалося вище, при відведенні земельної ділянки та передачі її в користування не розроблявся.

Крім цього, статтею 83 Земельного кодексу України встановлено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Також, статтею 116 ЗК України встановлено, що юридичні особи набувають права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 цього ж Кодексу, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Статтею 123 Земельного кодексу України передбачено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється, зокрема, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).

Як встановлено судом, в порушення вказаних вимог закону рішення Гайворонської сільської ради Володарського району Київської області № 57-06-VII(П) від 17.02.2016 р. прийняте без розробки та затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, що підтверджується п. 4 оскаржуваного рішення та п. 8 договору оренди земельної ділянки від 17.02.2016 р.

Окрім того, надання в оренду спірної земельної ділянки без розробки проекту землеустрою свідчить про порушення вимог ст. 185 Земельного кодексу України, ст.ст. 20, 50 Закону України «Про землеустрій», згідно яких землеустрій проводиться в обов`язковому порядку на землях усіх категорій незалежно від форми власності в разі надання, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок; відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин, а в межах населеного пункту - ще й з органами містобудування та архітектури.

Водночас, згідно вимог ч.ч. 1-4, 9 ст. 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у ч.ч. 6-7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Водночас, рішення Гайворонської сільської ради Володарського району Київської області № 57-06-VII(П) від 17.02.2016 р. прийняте відносно земельної ділянки, яка не сформована, її площа та межі не визначені, не внесені до Державного земельного кадастру, що виключає можливість розпорядження такою ділянкою та проведення державної реєстрації похідних речових прав щодо неї.

Поряд з цим, згідно з ч. 2 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

За приписами ст. 134 Земельного кодексу України земельні ділянки державної чи комунальної власності продаються або передаються в користування (оренду, суперфіцій, емфітевзис) окремими лотами на конкурентних засадах (на земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Не підлягають продажу, передачі в користування на конкурентних засадах (на земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності у разі: розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб; використання земельних ділянок для потреб, пов`язаних з користуванням надрами, та спеціального водокористування відповідно до отриманих дозволів; використання релігійними організаціями, які легалізовані в Україні, земельних ділянок під культовими будівлями; будівництва об`єктів, що в повному обсязі здійснюється за кошти державного та місцевих бюджетів; надання земельних ділянок підприємствам, установам і громадським організаціям у сфері культури і мистецтв (у тому числі національним творчим спілкам та їх членам) під творчі майстерні; надання земельних ділянок в оренду для реконструкції кварталів застарілої забудови, для будівництва соціального та доступного житла, якщо конкурс на його будівництво вже проведено; розміщення іноземних дипломатичних представництв та консульських установ, представництв міжнародних організацій згідно з міжнародними договорами України; надання земельної ділянки, викупленої для суспільних потреб чи примусово відчуженої з мотивів суспільної необхідності для забезпечення таких потреб; надання земельних ділянок державної або комунальної власності для потреб приватного партнера в рамках державно-приватного партнерства відповідно до закону; надання земельної ділянки замість викупленої для суспільних потреб чи примусово відчуженої з мотивів суспільної необхідності та повернення такої земельної ділянки колишньому власнику чи його спадкоємцю (правонаступнику), у разі якщо така потреба відпала; будівництва, обслуговування та ремонту об`єктів інженерної, транспортної, енергетичної інфраструктури, об`єктів зв`язку та дорожнього господарства (крім об`єктів дорожнього сервісу); будівництва об`єктів забезпечення життєдіяльності населених пунктів (сміттєпереробних об`єктів, очисних споруд, котелень, кладовищ, протиерозійних, протизсувних і протиселевих споруд); передачі громадянам земельних ділянок для сінокосіння і випасання худоби, для городництва; надання земельних ділянок суб`єктам господарювання, що реалізують відповідно до Закону України "Про особливості провадження інвестиційної діяльності на території Автономної Республіки Крим" зареєстровані в установленому порядку інвестиційні проекти. Надання такої земельної ділянки у власність здійснюється згідно із законодавством після завершення строку реалізації інвестиційного проекту за умови виконання суб`єктом господарювання договору про умови реалізації цього інвестиційного проекту на території Автономної Республіки Крим; поновлення договорів оренди землі, укладення договорів оренди землі на новий строк з використанням переважного права орендаря; передачі в оренду, концесію майнових комплексів або нерухомого майна, розташованого на земельних ділянках державної, комунальної власності; надання в оренду земельних ділянок індустріальних парків керуючим компаніям цих індустріальних парків; надання земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; надання в оренду земельних ділянок під польовими дорогами, розташованих у масиві земель сільськогосподарського призначення (крім доріг, що обмежують масив), відповідно до статті 37-1 цього Кодексу; надання в оренду земельних ділянок під полезахисними лісовими смугами, що обслуговують масив земель сільськогосподарського призначення; надання земельної ділянки державної або комунальної власності в користування (оренду) інвестору із значними інвестиціями для реалізації інвестиційного проекту із значними інвестиціями. Земельні торги не проводяться при наданні (передачі) земельних ділянок громадянам у випадках, передбачених статтями 34, 36 та 121 цього Кодексу, а також передачі земель загального користування садівницькому товариству та дачному кооперативу. Земельні торги не проводяться при безоплатній передачі земельних ділянок особам, статус учасника бойових дій яким надано відповідно до пунктів 19-21 частини першої статті 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

З огляду на зазначене, ч.ч. 2, 3 ст. 134 Земельного кодексу України встановлюють вичерпний перелік випадків, коли земельні ділянки та права на них не підлягають передачі на конкурентних засадах.

Відтак, суд дійшов висновку, що оспорюване рішення Гайворонської сільської ради прийнято з порушенням вищенаведених приписів земельного законодавства, оскільки передача земельної ділянки в оренду відповідачу 2 була здійснена поза конкурентними засадами.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

За приписами ч. 1 ст. 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Згідно зі ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Поряд з цим, за приписами ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Окрім того, згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Якщо інше не встановлено законом, власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

З огляду на викладене, суд констатує, що рішення Гайворонської сільської ради Володарського району Київської області № 57-05-VII(П) від 17.02.2016 р. про передачу відповідачу 2 в оренду земельної ділянки без розробки проекту землеустрою та поза конкурентними засадами не відповідає вимогам ст.ст. 124, 134 Земельного кодексу України, прийняте з порушенням земельного законодавства, у зв`язку з чим підлягає визнанню недійсним у судовому порядку.

Поряд з цим, суд зауважує, що за результатами виконання договору оренди земельної ділянки від 17.02.2016 р., укладеного Гайворонською сільською радою та ТОВ «Украгророст», будь-які речові права у орендаря на земельну ділянку не виникли, оскільки відсутність сформованої земельної ділянки з присвоєним кадастровим номером та внесеної до Державного земельного кадастру інформації про неї виключає можливість реєстрації речових прав щодо такої ділянки та посвідчення переходу таких прав.

Слід зазначити також, що відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з приписами ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до ст. 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Пунктом 2 частини 1 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державній реєстрації прав підлягають речові права на нерухоме майно, похідні від права власності, в тому числі - право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.

Згідно зі ст. 210 Цивільного кодексу України, правочин підлягає державній реєстрації у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Водночас, в силу вимог ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Положеннями ч. 1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що істотною умовою договору оренди землі є, зокрема, об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки).

Фактичні обставини справи свідчать, що договір оренди від 17.02.2016 р. не містить предмету - земельної ділянки у розумінні ст. 79-1 Земельного кодексу України, і що за результатами підписання договору у сторін не змінились будь-які цивільні права щодо земельної ділянки, вказаної у договорі.

Частиною 1 ст. 182 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Положеннями ст. 17 Закону України «Про оренду землі» визначено, що об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Враховуючи, що сторони в належній формі не досягли згоди щодо предмету договору, а підписання останнього не породжує будь-яких цивільних прав щодо земельної ділянки, такий договір є неукладеним та не може бути належною правовою підставою для передачі земельної ділянки у користування ТОВ «Украгророст».

Водночас, як зазначалося вище, між Гайворонською сільською радою та ТОВ «Украгророст» було підписано акт приймання-передачі спірної земельної ділянки в оренду від 17.02.2016 р.

Відповідно до долученої до матеріалів справи копії податкової декларації відповідача 2 за 2020 рік з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні державної або комунальної форми власності), платник ТОВ «Украгророст» має щорічно сплачувати 48046,06 грн. (4,5%) за оренду земельної ділянки площею 38 га.

Слід зазначити, що посилання представника відповідача 2 на те, що у податковій декларації з плати за землю за 2020 рік, де платником є ТОВ «Украгророст», орендну плату визначено в розмірі 4,5%, а в договорі оренди земельної ділянки № 14 від 17.02.2016 р. зазначено орендну плату в розмірі 4% від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, у зв`язку з чим стверджувати, що це одна й та ж земельна ділянка немає підстав, спростовується зазначенням самим ТОВ «Украгророст» у вказаній декларації такого об`єкту оренди, як земельна ділянка категорії 01.01, право оренди на яку виникло з 17.02.2016 р. за договором № 14, площею 38 га, нормативною грошовою оцінкою 28097,11 грн.

Поряд з цим, суд констатує, що посилання представника відповідача 2 на те, що спірна земельна ділянка не використовувалася ТОВ «Украгророст», не підтверджується жодними доказами.

Щодо вимоги прокурора про усунунення перешкод у праві користування земельною ділянкою Володарською територіальною громадою шляхом витребування від відповідача 2 земельної ділянки площею 38 га, що знаходиться в межах с. Гайворон із земель, відведених під забудову, яку надано в оренду для ведення сільськогосподарського виробництва, терміном на 7 років з 17.02.2016 р. по 17.02.2023 р. Товариству з обмеженою відповідальністю «Украгророст», суд відзначає наступне.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 Цивільного кодексу України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (ст. 391 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Відповідно до ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Отже, позовну вимогу про усунення перешкод у здійсненні права користування шляхом витребування земельної ділянки слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.

Окрім цього, метою негаторного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, яким він позбавлений можливості користуватись і розпоряджатись спірною земельною ділянкою.

Наведена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 р. у справі № 145/2047/16-ц.

Приписами ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи, що відповідач 2 незаконно користується спірною земельною ділянкою, і наведена обставина не була спростована під час розгляду справи, то відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 152 Земельного кодексу України Володарська територіальна громада як власник земельної ділянки може вимагати усунення порушень її права на землю.

Так, у відповідності з ч. 1 ст. 142 Конституції України матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Відповідно до ст. 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю: вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Частиною 1 ст. 6 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.

Частинами 1, 4, 5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності. Районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об`єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад.

Відповідно до ст. 80 Земельного кодексу України суб`єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

Оспорюваним рішенням і діями щодо передачі спірної земельної ділянки в оренду було порушено інтереси держави в особі Володарської територіальної громади, яка є власником та розпорядником спірної земельної ділянки комунальної власності.

З урахуванням зазначеного, оскільки судом було встановлено, що спірна земельна ділянка вибула з володіння та користування територіальної громади поза волею власника з порушенням вимог чинного законодавства щодо порядку надання земельних ділянок у користування, а тому існують всі правові підстави для відновлення становища, яке існувало до порушення, на підставі вищевказаних вимог Цивільного кодексу України, шляхом усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою Володарською територіальною громадою.

Суд відзначає, що доказів на заперечення чи спростування наведених вище обставин незаконності вибуття спірної земельної ділянки з комунальної власності до матеріалів справи не надано.

За таких обставин, заявлена прокурором вимога щодо усунення перешкод у здійсненні Володарською територіальною громадою права користування і розпорядження земельною ділянкою площею 38 га, що знаходиться в межах с. Гайворон із земель, відведених під забудову, яку надано в оренду для ведення сільськогосподарського виробництва, терміном на 7 років з 17.02.2016 р. по 17.02.2023 р. Товариству з обмеженою відповідальністю «Украгророст», шляхом її повернення, є доведеною та обґрунтованою.

Звертаючись до суду з даним позовом безпосередньо в інтересах територіальної громади, прокурор посилався на відсутність на час звернення до суду органу, уповноваженого державою на здійснення владних функцій у спірних правовідносинах.

Аналізуючи підстави подання у даній справі позову прокурором безпосередньо в інтересах Володарської територіальної громади, проти якого заперечував представник відповідача 2, суд зазначає таке.

Згідно з частиною 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Відповідно до статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Виходячи з викладеного, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.

У контексті зазначеного слід враховувати, окрім іншого, і рішення Конституційного Суду України про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді від 08.04.1999 р. № 3-рп/99.

Так, Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави», визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорон землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (частина 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Поряд з цим, Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява № 61517/00, п. 27).

У рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 р. № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.

Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).

Наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом, про що зазначено в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 р. у справі № 924/1256/17.

Участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (частина 3, 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України, частина 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень для захисту інтересів держави.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який відсутній або всупереч вимог закону не здійснює захисту чи робить це неналежно.

Окрім того, слід зазначити, що за висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 26.05.2020 р. у справі № 912/2385/18, серед іншого, йдеться про те, що відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму рішенні від 01.04.2008 р. № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Повноваження органів влади, зокрема, й щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень у компетентного органу здійснювати у спосіб, який обрав прокурор.

Особливість сучасного конституційного статусу прокурора в суді, деталізованого в процесуальних кодексах та Законі України "Про прокуратуру", полягає у тому, що представництво прокурором інтересів держави у суді носить допоміжний характер, оскільки основну роль у цьому процесі мають відігравати профільні органи державної влади чи органи місцевого самоврядування, які повинні самостійно звертатися до суду.

Слід зазначити, що невиконання прокурором вимог щодо надання суду обгрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді згідно із частиною четвертою статті 53 ГПК України має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу, про залишення позовної заяви без руху для усунення її недоліків і повернення з разі, якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк ці недоліки не усунуті.

Верховний Суд в постанові від 06.02.2019 р. у справі № 927/246/18 наголосив, що обставини дотримання прокурором установленої частинами третьою, четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" процедури, яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з`ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до приписів статей 53, 174 Господарського процесуального кодексу України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. А відсутність у такому випадку законних підстав для представництва інтересів держави свідчить про заявлення позову особою, яка не має процесуальної дієздатності.

У пункті 54 постанови Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 р. у справі № 912/2385/18 відображено правовий висновок, згідно якого якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. І в таких справах виникають підстави для застосування положень пункту 2 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України (залишення позову без розгляду).

Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і набуває статусу позивача.

У даній справі позов подано прокурором в інтересах держави в особі Володарської територіальної громади. Подання такого позову обґрунтовано тим, що визнання недійсним рішення про надання в оренду земельної ділянки та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом її витребування становлять суспільний інтерес, оскільки у зв`язку з прийняттям вказаного рішення Володарська територіальна громада позбавлена можливості визначити користувача, який буде здійснювати використання спірної земельної ділянки та який запропонував би найкращі, у порівнянні з іншими учасниками, пропозиції, в тому числі - щодо розміру плати за користування земельною ділянкою та інших зобов`язань (в тому числі - інвестиційного характеру), які покладаються на переможця у випадку його перемоги на конкурсі. Зважаючи на викладене, прокурор, реагуючи на порушення норм чинного законодавства та відсутність у даному випадку відповідного органу держави, звертається до суду з даним позовом, забезпечуючи реалізацію принципу верховенства права та правовий порядок в Україні, що гарантовані ст.ст. 8, 19 Конституції України, та з метою представництва інтересів держави в суді в особі Володарської територіальної громади, яка є власником та розпорядником спірної земельної ділянки комунальної власності.

У судовому засіданні 21.10.2021 р. представник відповідача 2 наголошував на відсутності у прокурора повноважень для представництва безпосередньо територіальної громади при зверненні з даним позовом до суду, оскільки розпорядження майном останньої здійснює Володарська селища рада, яка у даній справі має статус відповідача. Окрім того, повноваженнями виконувати владні функції щодо спірної земельної ділянки, на переконання представника ТОВ «Украгророст», наділений відповідний підрозділ Держгеокадастру, що підтверджується, зокрема, правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 01.06.2021 р. у справі № 925/929/19.

Слід зазначити, що згідно з приписами ст. 15-1 Земельного кодексу України, до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, належить: а) внесення в установленому порядку пропозицій щодо розпорядження землями державної та комунальної власності, встановлення меж області, району, міста, району в місті, села і селища, регулювання земельних відносин; б) участь у розробленні та виконанні державних, галузевих, регіональних та місцевих програм з питань регулювання земельних відносин, раціонального використання земель, їх відтворення та охорони, встановлення меж області, району, міста, району в місті, села і селища, у проведенні моніторингу земель, територіальному плануванні; в) організація проведення робіт, пов`язаних із реалізацією земельної реформи; г) проведення відповідно до законодавства моніторингу земель та охорони земель; ґ) ведення та адміністрування Державного земельного кадастру; д) участь у державному регулюванні планування територій; е) організація та здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у порядку, встановленому законом; є) здійснення заходів щодо вдосконалення порядку ведення обліку і підготовки звітності з регулювання земельних відносин, використання та охорони земель, формування екомережі; є-1) розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом; є-2) участь у формуванні та реалізація державної політики у сфері національної інфраструктури геопросторових даних; ж) вирішення інших питань, визначених законами України.

Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 р. у справі № 925/929/19, відповідно до Положення Держгеокадастр є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань організовує та здійснює державний нагляд (контроль): за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за: дотриманням вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових договорів, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок; дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю; дотриманням органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування вимог земельного законодавства з питань передачі земель у власність та надання у користування, зокрема в оренду, зміни цільового призначення, вилучення, викупу, продажу земельних ділянок або прав на них на конкурентних засадах (підпункт 25-1 пункту 4 Положення).

Наведене свідчить, що органи Держгеокадастру можуть виконувати: 1) функції розпорядника земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності від імені власника, яким є держава Україна, з усіма повноваженнями власника на захист права власності; 2) функції органу державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності.

Згідно зі статтею 28 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи звертаються до суду, якщо це необхідно для здійсненні їхніх повноважень у спосіб, що перебачений Конституцією та законами України. Отже, міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи відповідно до статті 28 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» наділені повноваженням звернення до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень.

Відповідно до статті 10 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» та пункту 5-1 Положення посадові особи Держгеокадастру та його територіальних органів, які є державними інспекторами у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель, в межах своїх повноважень мають право звертатися до суду з позовом щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився.

З наведених норм права вбачається, що органи Держгеокадастру можуть звертатись до суду, якщо це необхідно для здійсненні їхніх повноважень з нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі - з позовами щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився.

Як встановлено судом, Держгеокадастр щодо проведення перевірки дотримання вимог земельного законодавства не вчинив жодних дій, зокрема, щодо звернення до суду, тому прокурор правомірно подав позов до суду, проте позивачем у даній справі мав зазначити відповідний орган Держгеокадастру.

Наведена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 р. у справі № 925/929/19.

Відхиляючи посилання представника відповідача 2 на те, що у даній справі № 911/2118/21 позов мав би бути пред`явлений прокурором в інтересах держави в особі відповідного органу Держгеокадастру, суд відзначає, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» № 1423-ІХ від 28.04.2021 р., який набрав чинності 27.05.2021 р. (тобто до звернення прокурора з даним позовом до суду), із Земельного кодексу України було виключено ст. 15-2, абзацом 4 якої передбачалося, що до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, у сфері земельних відносин, належить організація та здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю.

Таким чином, з 27.05.2021 р. Держгеокадастр втратив повноваження, виконання яких надавало можливість вважати органи Держгеокадастру уповноваженими на виконання функцій держави у спірних правовідносинах у розумінні приписів ст. 53 ГПК України.

Натомість, як встановлено судом, прокурор, реагуючи на порушення норм чинного законодавства, обгрунтовано та правомірно звернувся до суду з даним позовом, забезпечуючи реалізацію принципу верховенства права та правовий порядок в Україні, гарантовані ст.ст. 8, 19 Конституції України, та з метою представництва інтересів держави в суді в особі Володарської територіальної громади, оскільки остання є власником та розпорядником спірної земельної ділянки комунальної власності.

Таким чином суд дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог прокурора у даній справі у повному обсязі.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів учасників процесу була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для задоволення позову у даній справі не спростовує.

Судові витрати зі сплати судового збору відповідно до п. 2 ч. 1, п. 1 ч. 4, ч. 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідачів.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним рішення Гайворонської сільської ради Володарського району Київської області № 57-06-VII(П) від 17.02.2016 р. «Про передачу в оренду земельної ділянки ТОВ «Украгророст», яким передано земельну ділянку площею 38 га, що знаходиться в межах с. Гайворон із земель, відведених під забудову, для ведення сільськогосподарського виробництва, терміном на 7 років з 17.02.2016 р. по 17.02.2023 р. Товариству з обмеженою відповідальністю «Украгророст» (09300, Київська обл., Білоцерківський р-н, смт. Володарка, вул. Кооперативна, 139Д, код 37917477).

3. Усунути перешкоди у праві користування земельною ділянкою Володарською територіальною громадою шляхом витребування земельної ділянки площею 38 га, що знаходиться в межах с. Гайворон із земель, відведених під забудову, яку надано в оренду для ведення сільськогосподарського виробництва, терміном на 7 років з 17.02.2016 р. по 17.02.2023 р., Товариству з обмеженою відповідальністю «Украгророст» (09300, Київська обл., Білоцерківський р-н, смт. Володарка, вул. Кооперативна, 139Д, код 37917477).

4. Стягнути з Володарської селищної ради Київської області (09301, Київська обл., Білоцерківський р-н, смт. Володарка, пл. Миру, 4, код 04359732) на користь Київської обласної прокуратури (01014, Київ, б-р Лесі Українки, 27/2, код 02909996) 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. 00 коп. судового збору.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Украгророст» (09300, Київська обл., Білоцерківський р-н, смт. Володарка, вул. Кооперативна, 139Д, код 37917477) на користь Київської обласної прокуратури (01014, Київ, б-р Лесі Українки, 27/2, код 02909996) 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. 00 коп. судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до вимог статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення підписане 05.11.2021 р.

Суддя В.М. Бабкіна