Рішення № 100836466, 28.10.2021, Обухівський районний суд Київської області

Справа № 372/1809/21

Провадження № 2-1236/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 жовтня 2021 року Обухівський районний суд Київської області в складі :

головуючого судді Зінченко О.М.

при секретарі Жук Д.В..

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Обухівського районного суду Київської області цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

Позивач Акціонерне товариство «Універсал Банк» звернулося в суд із позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, мотивуючи позовні вимоги тим, що в жовтні 2017 року банк запустив новий проект monobank, в рамках якого відкриваються поточні рахунки клієнтам (фізичним особам), спеціальним платіжним засобом яких є платіжні картки monobank. Після перевірки кредитної історії на платіжних картках monobank за заявою клієнтів встановлюється кредитний ліміт. Особливістю даного проекту є те, що банківське обслуговування здійснюється дистанційно, без відділень. Попередня ідентифікація відбувається за допомогою завантаження копії паспорта та РНОКПП в мобільний додаток, а видача платіжної картки після верифікації фізичної особи здійснюється або у точці видачі, або спеціалістом банку, що виїжджає за адресою, зазначеною клієнтом. Разом із встановленням на платіжній картці кредитного ліміту надається послуга переведення витрати у розстрочку. За рахунок здійснення зазначеної операції стає доступним попередньо використаний кредитний ліміт. Умови обслуговування рахунків фізичної особи в АТ «Універсал Банк» опубліковані на офіційному сайті банку та постійно доступні для ознайомлення за посиланням https://www.monobank.ua/terms. 03.05.2018 року ОСОБА_1 звернувся до банку з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав Анкету-заяву до Договору про надання банківських послуг. Відповідно до умов Договору відповідачу надано кредит у гривні у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку в розмірі 15 000,00 грн., з можливістю його коригування, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 3,2 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом. зі сплатою збільшених відсотків за користування кредитом понад встановлені строки у розмірі 6,4 % на місяць на суму простроченої заборгованості за кредитом. Відповідач підтвердив, що ознайомився та отримав примірники у мобільному додатку вказаних документів, що складають договір та зобов`язався виконувати його умови. Позивач зазначає, посилаючись на вимоги чинного законодавства, що у зв`язку з порушенням відповідачем взятих на себе кредитних зобов`язань утворилася заборгованість, що становить станом на 22.12.2020 в розмірі 97261,16 грн., що складається із загального залишку заборгованості за наданим кредитом (тілом кредита) в сумі 53883,73 грн.; заборгованості за пенею та комісією в сумі 43377,41 грн. На підставі вищевикладеного, позивач просить стягнути на його користь з відповідача вищезазначену заборгованість та витрати на сплату судового збору.

Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 26.07.2021 року відкрито провадження у справі, призначений її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження, сторонам встановлений строк для надання заяв по суті справи.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи без його участі, позов підтримує, просить задовольнити з підстав, зазначених в позові, відносно ухвалення заочного рішення по справі не заперечує.

Відповідач в судовому засіданні проти задоволення заявлених вимог заперечив, крім того повідомив, що позивачем не надано до суду оригіналу кредитного договору, крім того анкету-заяву відповідач про приєднання до умов та правил надання банківських послуг не підписував, надав до суду відзив, який підтримав в судовому засіданні.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом на підставі належних доказів по справі встановлено, що в жовтні 2017 року АТ «Універсал Банк» запустив новий проект monobank, в рамках якого відкриваються поточні рахунки клієнтам (фізичним особам), спеціальним платіжним засобом яких є платіжні картки monobank. Після перевірки кредитної історії на платіжних картках monobank за заявою клієнтів встановлюється кредитний ліміт. Особливістю даного проекту є те, що банківське обслуговування здійснюється дистанційно, без відділень. Попередня ідентифікація відбувається за допомогою завантаження копії паспорта та РНОКПП в мобільний додаток, а видача платіжної картки після верифікації фізичної особи здійснюється або у точці видачі, або спеціалістом банку, що виїжджає за адресою, зазначеною клієнтом. Разом із встановленням на платіжній картці кредитного ліміту надається послуга переведення витрати у розстрочку. За рахунок здійснення зазначеної операції стає доступним попередньо використаний кредитний ліміт. Умови обслуговування рахунків фізичної особи в АТ «Універсал Банк» опубліковані на офіційному сайті банку та постійно доступні для ознайомлення за посиланням https://www.monobank.ua/terms.

03.05.2018 року відповідач ОСОБА_1 звернувся до банку (позивача по справі) з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав анкету-заяву до договору про надання банківських послуг від 03.05.2018 року, з використанням електронного підпису позичальника.

Надана Банком копія Анкети – заяви до Договору про надання банківських послуг у Універсал Банку (Монобанку) не містить вказівки на волевиявлення Позичальника укласти саме Кредитний договір, а не Договір банківського обслуговування (про який прямо зазначено у Анкеті-заяві), та погоджені сторонами істотні умови такого договору: його предмет (суму кредиту), ціну (процентну ставку та абсолютне значення подорожчання кредиту для споживача), строк та інші істотні умови кредитного договору.

Також, в Анкеті-заяві вказано конкретно про укладення Договору про надання банківських послуг, а не Кредитного договору.

Анкета-заява не містить відомостей про бажання Відповідача отримати будь-який кредит та взагалі кредитну картку. Позивачем не надано жодного доказу їх отримання.

Сам факт того, що Відповідач користувався послугами Банку на умовах Договору про надання банківських послуг (про що прямо зазначено в Анкеті-заяві) не може тлумачитись як визнання Відповідачем заборгованості чи конкретних кредитних зобов`язань (процентної ставки, комісій, неустойки), встановлених Банком в односторонньому порядку. Оскільки не кожен клієнт Банку є його боржником.

Надані Банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов обслуговування рахунків фізичної особи АТ «Універсал Банк»також є документами, виданими Банком в односторонньому порядку, і не містять підпису Позичальника ні про погодження таких умов, ні про взагалі ознайомлення з ними.

А Паспорт споживчого кредиту конкретно Відповідача,обов`язковий згідно з ч. 2, 3 ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування», до позовної заяви не поданий.

Судом встановлено, що анкета-заява, підписана відповідачем 03.05.2018 року, містить лише анкетні дані відповідача, його контактну інформацію, відомості про майновий стан та трудову діяльність. Вказана анкета-заява не містить жодної інформації про розмір виданого і отриманого відповідачем кредиту, не містить умов і строків повернення кредиту, не містить інформації про встановлений кредитний ліміт, про розмір відсотків за користування кредитом, які б були погоджені сторонами. Не вказано також, коли конкретно відповідачем кредит був отриманий і у якому розмірі.

Окрім того, матеріали справи не містять доказів, яке рішення було прийнято Банком за заявою відповідача, яка картка йому була видана, а також нема доказів про розмір кредитних коштів/встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.

Розрахунок заборгованості, на який посилається позивач, не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані Банком в позовній заяві, а отже не є належним доказом існування боргу.

Банк, пред`являючи вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором від 03.05.2018 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "monobank" та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Універсал Банку ресурс: Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://www.monobank.ua/terms як невід`ємні частини спірного договору.

Умовами та правилами надання банківських послуг в Універсал банку, що розміщені на сайті: https://www.monobank.ua/terms, які надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначено пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких, зокрема, визначено дію договору (до повного виконання), та інші умови.

Разом з тим, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови та правила та тарифи розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та правил надання банківських послуг в Універсал Банку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Роздруківка із сайту позивача належним доказом не може бути, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження N 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу. Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Умови та тарифи не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.»

Отже, Позивачем не доведено факт укладання Кредитного договору ні у письмовій формі, ні у формі електронного документа. Кредитний договір, укладений з недотриманням письмової форми, є нікчемним.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Згідно зі ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Згідно зі ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно із частинами 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до розділу ІІ «Емісія електронних платіжних засобів» Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 5 листопада2014 року N 705 у редакції чинній на дату Анкети-заяви від 03.05.2018:

4. Банк має право передати електронний платіжний засіб у власність користувача або надати йому в користування в порядку, визначеному договором про використання електронного платіжного засобу (далі - договір).

6. Договір укладається в письмовій формі.

Умови договору мають бути викладені державною мовою. Укладення договору іншою мовою здійснюється за домовленістю банку та користувача відповідно до законодавства України.

Один примірник договору зберігається в банку, а другий - банк зобов`язаний надати користувачу під підпис.

7. Банк зобов`язаний під час видачі електронного платіжного засобу надати користувачу примірник договору, правил користування електронним платіжним засобом та тарифів банку на обслуговування електронного платіжного засобу.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» в редакції на дату підписання Анкети-заяви б/н від 03.05.2018 р. у договорі про споживчий кредит обов`язково зазначаються, зокрема:

2) тип кредиту (кредит, кредитна лінія, кредитування рахунку тощо), мета отримання кредиту;

3) загальний розмір наданого кредиту;

4) порядок та умови надання кредиту;

5) строк, на який надається кредит;

7) види забезпечення наданого кредиту (якщо кредит надається за умови отримання забезпечення);

8) процентна ставка за кредитом, її тип (фіксована чи змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок зміни, та сплати процентів;

9) реальна річна процентна ставка та загальна вартість кредиту для споживача на дату укладення договору про споживчий кредит. Усі припущення, використані для обчислення такої ставки, повинні бути зазначені;

10) порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися);

11) інформація про наслідки прострочення виконання зобов`язань зі сплати платежів, у тому числі розмір неустойки, процентної ставки, інших платежів, які застосовуються чи стягуються при невиконанні зобов`язання за договором про споживчий кредит;

12) порядок та умови відмови від надання та одержання кредиту;

13) порядок дострокового повернення кредиту;

14) відповідальність сторін за порушення умов договору.

Згідно з ч. 5, 6, 7 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» в редакції на 10.03.2018 р. умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцю будь-які платежі, не зазначені у договорі про споживчий кредит.

Зміна умов договору про споживчий кредит можлива тільки за згодою сторін. Умова договору про споживчий кредит про можливість внесення до договору змін в односторонньому порядку є нікчемною.

Згідно зі ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» в тій же редакції, договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.

Примірник укладеного в електронному вигляді договору про споживчий кредит та додатки до нього надаються споживачу у спосіб, що дозволяє встановити особу, яка отримала примірник договору та додатків до нього, зокрема шляхом направлення на електронну адресу або іншим шляхом з використанням контактних даних, зазначених споживачем під час укладення договору про споживчий кредит.

Обов`язок доведення того, що один з оригіналів договору (змін до договору) був переданий споживачу, покладається на кредитодавця.

Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до Постанови Великої Палати Верховного суду від 03.07.2019 р. у справі №342/180/17 було встановлено, що:

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.

Роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови обслуговування рахунків фізичної особи, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

При цьому, згідно з частиною четвертою статті 60 ЦПК України в редакції, чинній на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій, доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аналогічна норма міститься й у ЦПК України в редакції Закону № 2147-VIII (частина шоста статті 81).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Велика Палата Верховного Суду зазначає, що наявність в указаних справах неоднакових редакцій та положень умов і правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об`єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору.

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно п. 7 Постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 06.11.2009р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", - “виконання чи невиконання сторонами зобов`язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (частина перша статті 216 ЦК України)”.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Банк посилається на ч. 1 ст. 634 ЦК України про договір приєднання та ч. 2 ст. 638, ч. 2 ст. 639 ЦК України, намагаючись обґрунтувати, що кредитний договір укладений Сторонами шляхом приєднання Позичальника до публічного договору Банку та загальні норми цивільного законодавства про можливість визначення Сторонами письмової форми договору на власний розсуд, укладення договору у письмовій формі шляхом обміну документами або шляхом оферти і акцепту.

Договір приєднання (ст. 634 ЦК України) за своєю формою та змістом має відповідати тому виду договорів, до якого особа приєднується – в даному випадку вимогам до кредитних договорів споживчого кредитування. Адже ст. 634 ЦК України не передбачає можливості відсутності у такому договорі деяких з істотних умов або укладення його в іншій формі, ніж передбачена законом. Кредитний договір приєднання або договір приєднання до умов і правил користування електронним платіжним засобом мають бути укладені у письмовій формі, оскільки особа не може приєднатися до того, з чим вона не ознайомлена, і бути зобов`язаною виконувати умови, про які вона не знає, а спеціальні норми закону, зацитовані в позовній заяві, не передбачають можливості відступу від них і укладення таких договорів іншим способом.

Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону України «Про електронну комерцію» права та обов`язки покупця (замовника, споживача) товарів, робіт, послуг у сфері електронної комерції визначаються законодавством України, зокрема Законом України "Про захист прав споживачів". Покупець (замовник, споживач) товарів, робіт, послуг у сфері електронної комерції за обсягом своїх прав та обов`язків прирівнюється до споживача у разі укладення договору поза торговельними або офісними приміщеннями та у разі укладення договору на відстані відповідно до Закону України "Про захист прав споживачів".

Зокрема, згідно з ч. 2, 6 ст. 12 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі реалізації продукції поза торговельними або офісними приміщеннями продавець (виконавець) зобов`язаний надати споживачеві документ, який засвідчує факт укладення договору і є підставою для виникнення взаємних прав та обов`язків.Якщо споживачеві не було надано документ (електронний документ), який засвідчує факт здійснення правочину поза торговельними або офісними приміщеннями, такий правочин не є підставою для виникнення обов`язків для споживача.

Відповідно до ч. 1 ст. 1051 ЦК України Позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Відповідно до позовної заяви, яку було подано Позивачем, станом на 22.12.2020 р. у Відповідача нарахована кредитна заборгованість у сумі 97 261,14 грн., яка складається з:

53 883,73 грн. -загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту);

43 377,41 грн. - заборгованість за пенею та комісією.

Для підтвердження вказаної заборгованості Банк додав до позовної заяви Розрахунок заборгованості за кредитним договором.

Проте, Розрахунок позовних вимог не є їх доказом, оскільки не належить до засобів доказування, передбачених ст. 76 ЦПК України, і не є первинним бухгалтерським документом.

А жодного доказу підтвердження факту взагалі видачі картки Відповідачу, строку її дії (що має значення, зокрема, для строку нарахування процентів і строків позовної давності), видачі кредитного ліміту та існування заборгованості у заявленому розмірі Позивачем не подано.

Позивач сам зазначає у позовній заяві, що Відповідачу було встановлено кредитний ліміт у розмірі 15 000 грн., однак заявляє позовні вимоги про стягнення тіла кредиту у розмірі 53 883,73 грн., що є неможливим, оскільки Відповідач не міг витратити більше кредитних коштів ніж йому було надано Банком. Отже, Банк додає до тіла кредиту нараховані відсотки, комісії, неустойку, приховуючи цю обставину від Суду.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, і Банк як зацікавлена Сторона повинна довести свої позовні вимоги у заявлених розмірах.

ЦПК України не передбачає можливості прийняття копій документів, які є нечитабельними і зміст яких неможливо порівняти з оригіналом, в якості доказів.

Відповідно до ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону (в редакції закону, що діяла на момент укладання Анкети - заяви до Договору) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Позивачем не надано належних та допустимих (взагалі ніяких) доказів видачі Позичальнику кредиту, а саме: не було надано кредитного договору з погодженими у письмовій формі умовами, меморіальний ордер чи інший первинний бухгалтерський документ, що підтверджує перерахування кредитних коштів на рахунок Позичальника, рішення Банку про встановлення Відповідачу кредитного ліміту, заяву на видачу готівки з позичкового рахунку Позичальника чи будь-яких інших (взагалі ніяких документів) про фактичне отримання Позичальником коштів Банку, і саме за кредитним договором, а не просто за договором про надання банківських послуг, виписки про рух коштів по рахунку, інших доказів кредитних правовідносин.

Оскільки законодавство чітко встановлює перелік документів, на підставі яких здійснюється переказ і видача коштів з рахунків, за відсутності таких доказів у Позивача вищевикладене означає недоведеність позовних вимог, що унеможливлює і стягнення будь-яких коштів. Суд не може ґрунтувати своє рішення на припущеннях.

У п. 5.15. Умов і правил, на які посилається Банк у позові, вказано, що відсотки нараховуються Банком «на всю суму заборгованості», а не на суму основного боргу. Однак нарахування процентів не на суму позики, а процентів на проценти, процентів на пеню, взагалі не передбачене законом. Розрахунок є математично хибним і суперечить ст. 1048 ЦК України (проценти на суму позики, а не проценти на проценти).

Витяг з Тарифів Позивача та Розрухунок про списання відсотків за прострочення виконання зобов`язання у базовому розмірі 3,2% на місяць та збільшеному розмірі 6,4% на місяць від загальної суми заборгованості суперечать нормам Закону та є недобросовісною підприємницькою практикою:

Згідно з ч. 3 ст. 1056-1 ЦК України фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу (крім вкладу на вимогу), за винятком випадків, встановлених законом (ч. 4 статті 55 Закону України від 07 грудня 2000 року № 2121-III «Про банки і банківську діяльність»).

Відповідно до ч. 3 ст. 1054 ЦК України, особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Згідно вимог ч. 2 ст. 627 ЦК України, у договорах за участю фізичної особи — споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Згідно з ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про:

5) встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором;

10) установлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору.

Згідно з ч. 4, 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Згідно зі ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

У п. 3.4 Рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 р. № 15-рп/2011 (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) зазначено, що особливості регулювання відносин за договором споживчого кредиту встановлені, зокрема, Законом України “Про захист прав споживачів”. Відповідно до вказаного Рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 р. № 15-рп/2011 дія Закону України “Про захист прав споживачів” поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Як наглядно видно з Розрахунку, Позивачем систематично допускались списання відсотків у різних сумах, які додавались до суми використаного кредиту та згодом відсотки за наступний період нараховувалась із врахуванням сум раніше списаних штрафних санкцій, що не передбачено законом. На це вказує щомісячно збільшувана сума нарахованих відсотків, що при незмінності суми основного боргу і процентної ставки бути не може:

28.02.2019 списання відсотків за лютий – 2228,80 грн.

31.03.2019 списання відсотків за березень – 2677,24 грн.

30.04.2019 списання відсотків за квітень – 2777,96 грн.

І т.д. по колонці 9 Розрахунку.

Зарахування до суми основного боргу процентів та штрафних санкцій, нарахування надмірних відсотків за прострочення виконання зобов`язання на всю суму боргу (а не тільки «тіло кредиту») у різних розмірах 3,2 і 6,4% та їх включення у позові до тіла кредиту для приховування їх реального розміру від Суду (оскільки тіло кредиту не може перевищувати розмір кредитного ліміту, фактично отриманих / використаних Відповідачем кредитних коштів), не відповідає також засадам цивільного законодавства: справедливість, добросовісність та розумність.

Також, Позивачем було підвищено розмір відсоткової ставки за кредитом та допущено нарахування відсотків не на тіло кредиту, а на загальний розмір заборгованості, до якої входили нараховані раніше відсотки. Що не передбачено ч. 1 ст. 1048 ЦК України (право на «одержання від позичальника процентів від суми позики», а не процентів на проценти та процентів та неустойку).

У позовній заяві Банк просить стягнути 43377,41 грн. «заборгованість за пенею та комісією», не вказуючи однак, яка частина цієї суми – пеня, а яка – комісія, і яким підписаним Відповідачем правочином вони передбачені.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідач страждає від ішемічної хвороби серця, 22.12.2019 р. переніс інфаркт, потімоперацію, після цього був не працеспроможний біля 6 місяців та, наразі, той обсяг робіт, що виконував раніше,вже виконувати не можу, тому у і виникли фінансові проблеми. Додалися значні розходи операцію, на пігулки та на обстеження. Доказами цього є виписки з медичної історії Відповідача, що додаються.

Жодних відомостей щодо розміру завданих Відповідачем збитків Позивачеві та їхнього співвідношення із нарахованою позивачем сумою неустойки Суду не надано.

Так, законодавець не наводить переліку «інших обставин», які мають істотне значення. Це питання вирішується із врахуванням конкретної ситуації. Такими обставинами можуть бути: відповідність порушення розміру неустойки; традиційний розмір неустойки, який зустрічається в практиці ділового обігу; співвідношення розміру неустойки із сумою основного зобов`язання; наявність збитків і їх розмір; негативні наслідки, які настали або можуть настати для кредитора у зв`язку з неналежним виконанням боржником зобов`язання; форма і ступінь вини боржника; ступінь виконання зобов`язання боржником перед кредитором і контрагентами перед боржником; ділова репутація боржника, ступінь поширеності такого порушення в діловому обігу; рівень інфляції протягом часу, коли зобов`язання повинно було бути виконано, і до його фактичного виконання чи до моменту прийняття судового рішення; середня банківська ставка за користування кредитом тощо. Застосоване у нормі ч. 3 ст. 551 ЦК України поняття «значно» є оціночними і має конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку.

Вирішуючи питання про можливість зменшення розміру неустойки, необхідно, перш за все, враховувати, що неустойка не повинна перетворюватися в джерело збагачення, оскільки в цьому випадку вона втрачає свою стимулюючу функцію.

Правила норми ч. 3 ст. 551 ЦК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні боржником своїх зобов`язань.

Стаття 627 ЦК України встановлює, що у договорах за участю фізичної особи ? споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про споживче кредитування» споживач, який порушив своє зобов`язання щодо повернення кредиту та процентів за ним, має відшкодувати позикодавцю завдані цим збитки відповідно до закону з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

У договорах про споживчий кредит пеня за невиконання зобов`язання щодо повернення кредиту та процентів за ним не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, та не може бути більшою за 15 відсотків суми простроченого платежу.

Таким чином, загальний розмір пені, що підлягає сплаті за договором, не може перевищувати розмір, встановлений законодавством України, отже не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, та не може бути більшим за 15 відсотків суми простроченого платежу.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ч. 3 ст. 551 ЦК України, Відповідач просить Суд у випадку задоволення позову зменшити суму пені до суми, що становить не більше 15 відсотків основного боргу, з урахуванням заявленого Банком кредитного ліміту 15000,00 грн.

Позивач до позовної заяви долучив копії письмових та електронних доказів, якими він вважає роздруківки з його внутрішньої системи, що не є оригіналами і з яких неможливо з`ясувати дійсний зміст правовідносин Сторін.

Копії (роздруківки) Наказів, Витягів з «Тарифів Банку», з «Умов та Правил надання банківських послуг» не містять підпису Відповідача про ознайомлення з ними як і обов`язкових реквізитів локального правового акта, тому не відомо, яке відношення вони мають до розгляду даної справи. З наданих копій не можливо зрозуміти, чи дійсно надавались ці тарифи, і саме в наданих Суду редакціях, Відповідачу на ознайомлення при відкритті рахунку у Позивача, ким саме, коли, на якій підставі було прийняті (видані, підписані, затверджені). Оскільки Банком надані лише витяги з «тарифів», «умов обслуговування рахунків фізичної особи`не можна бути впевненими, що Банк не приховав від Суду інших їх умов з інформацією, не вигідною для себе.

ЦПК України не передбачає можливості прийняття копій документів, які є нечитабельними і зміст яких неможливо порівняти з оригіналом, в якості доказів.

Копії невідомого походження не є належними та допустимими доказами у справі. Копіями невідомого походження є будь-які копії документів, справжність яких неможливо перевірити шляхом співставленням із оригіналом.Зазначене підтверджується правовими позиціями Верховного суду України у справах № 6-57743св10. 6-29420св10, Вищого спеціалізованого суду України у справах 6- 42756св14, 6-47120св14 та численних інших справах.Тим більше, що у даному випадку такі копії виготовляються самою зацікавленою Стороною.

Нова редакція ЦПК України надала Сторонам право вимагати витребування оригіналів поданих доказів, що викликають сумніви з приводу їх достовірності, для огляду у судовому засіданні, та клопотати про застосування процесуальних наслідків ненадання їх оригіналів для огляду.

Згідно зі ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно з ч. 11 ст. 83 ЦПК України у разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

Згідно ч. 1 ст. 95 ЦПК Україниписьмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Згідно з ч. 2, 4, 6 ст. 95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Згідно зі ст. 100 ЦПК України:

1. Електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

2. Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис".

5. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Згідно з ч. 1, 4 ст. 7 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис".

Оригінал електронного документа повинен давати змогу довести його цілісність та справжність у порядку, визначеному законодавством; у визначених законодавством випадках може бути пред`явлений у візуальній формі відображення, в тому числі у паперовій копії.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 6 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Згідно зі ст. 12 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» перевірка цілісності електронного документа може проводитися шляхом перевірки електронного цифрового підпису.

З врахуванням викладеного, лише наявність електронних цифрових підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.

Навіть якщо договір підписується у електронній формі, його укладання та зберігання має відбутись таким способом, що забезпечить його гарантовану незмінність з дати укладання, цілісність та справжність.

Отже, окрім Анкети-заяви до Договору про надання банківських послуг, яка не містить жодних умов кредитування, Позивачем не було надано жодного документа із підписом Відповідача: ні паперового, ні електронного.

У Постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц Верховний Суд дійшов до висновку про те, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

У Постанові Касаційного цивільного суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18, провадження № 61-9618св19 Суд також вказав:

«Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Разом з тим, відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (в редакції, чинній на час звернення до суду з позовною заявою), виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 (в редакції, чинній на час вирішення справи судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій).

Таким чином, виписка по картковому рахунку, що міститься в матеріалах справи, може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту, яка повинна досліджуватися судом апеляційної інстанції у сукупності з іншими доказами.

Проте, залишаючи без змін рішення місцевого суду, апеляційний суд не дослідив належним чином наданий позивачем розрахунок заборгованості та виписку по картковому рахунку, не спростував належним чином викладені банком доводи по суті заявлених у цій справі вимог та мотивовано не відхилив доводи апеляційної скарги.

Отже, апеляційному суду необхідно дослідити виписку по картковому рахунку у сукупності з іншими доказами та перевірити, чи було встановлено відповідачу кредитний ліміт, якщо було встановлено, то в якому розмірі, чи отримував він кредитну картку та строк її дії, чи користувався останній кредитними коштами (чи отримував готівку у банкоматі та відділенні банку, чи купував товари та чи перерахував кошти на інші рахунки), якщо користувався, то в якому розмірі, чи здійснював повернення кредитних коштів позивачу, якщо здійснював, то в якому розмірі».

У Постанові Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 733/608/16-ц, провадження № 61-5191св18, Суд також надав оцінку Виписці з рахунку як доказу без підтвердження її первинними фінансовими документами: «Щодо первинних бухгалтерських документів як доказів

51. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (частина перша статті 9 Закону України від № «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» в редакції, чинній на момент вчинення відповідних правочинів або виникнення відповідних прав та обов`язків, далі - Закон про бухгалтерський облік).

52. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України &qu2 ;Про електронний цифровий підпис&q?ос;, або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина друга статті 9 Закону про бухгалтерський облік).

53. Вилучення оригіналів таких документів та регістрів забороняється, крім випадків, передбачених кримінальним процесуальним законодавством (абзац другий частини дев`ятої статті 9 Закону про бухгалтерський облік).

54. Емітенти зобов`язані в порядку та строки, установлені договором, надавати власникам рахунків виписки про рух коштів на їх рахунках за операціями, що виконані користувачами електронних платіжних засобів. Форма виписки повинна включати всі обов`язкові реквізити, передбачені нормативно-правовим актом Національного банку з питань організації операційної діяльності в банках України (пункт 8 розділу VII Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року № 705, в редакції, чинній на момент вчинення відповідних правочинів або виникнення відповідних прав та обов`язків, далі - Положення 705).

55. Документи за операціями з використанням електронних платіжних засобів мають статус первинного документа та можуть бути використані під час урегулювання спірних питань (пункт 4 розділу VII Положення 705).

56. Первинні документи мають бути складені під час здійснення операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення в паперовій та/або в електронній формі (пункт 4.3. Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, в редакції, чинній на момент вчинення відповідних правочинів або виникнення відповідних прав та обов`язків, далі - Положення 254).

57. Первинні документи складаються на паперових носіях або в електронній формі та мають містити такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства (банку), що склало документ; зміст та обсяг операції (короткий зміст операції та підстава для її здійснення), одиницю її виміру; посади осіб, відповідальних за здійснення операції і правильність її оформлення; особистий підпис (електронний цифровий підпис) та інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні операції (абзац другий пункту 4.10. Положення 254).

58. Інформація, що міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Регістри синтетичного та аналітичного обліку ведуться на паперових носіях або в електронній формі. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа (паперового або електронного) (пункт 5.1 Положення 254).

59. Банки обов`язково мають складати на паперових та/або електронних носіях, зокрема, такі регістри як особові рахунки та виписки з них (згідно із абзацом першим пункту 5.3. Положення 254).

60. Враховуючи вищезазначене, виписка по рахунку не є первинним документом. Суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги з точки зору їх належності та достатності докази позивача щодо розрахунку його вимог, які не підтверджені бухгалтерськими документами».

Згідно з ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Згідно з ч. 3 ст. 12, ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно з ч. 2 ст. 83 ЦПК України Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Згідно з ч. 5 ст. 177 ЦПК України Позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів). Вищевказані процесуальні обов`язки Позивачем не виконані.

Ст.17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Зважаючи на вказану правову позицію та обставини справи, суд не може прийняти посилання позивача на існування Умов та Правил надання банківських послуг та Тарифів банку (які не підписані позичальником), їх не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору. Інших доказів з цього приводу до суду позивачем надано не було.

Таким чином, в ході розгляду справи, позивачем не було доведено обґрунтованості його доводів з приводу умов та порядку здійснення нарахувань (відсотків, пені, штрафу) за вказаним кредитом.

Таким чином, обставини, що покладені в основу позову не знайшли підтвердження під час судового розгляду.

Відомості у наданих відповідачем письмових доказах позивачем переконливо не спростовані, від повного, всебічного та об`єктивного встановлення судом обставин щодо наявності та розміру заборгованості за кредитом позивач ухилився.

Статтею 11 ЦК України передбачені підстави виникнення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ч.1 ст.12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

Згідно ч.2 ст.14 ЦК України особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Судом не встановлено достатніх правових і фактичних підстав для покладення на відповідача в судовому порядку обов`язку сплати передбачених позовом коштів, позовні вимоги не доведені належними і допустимими доказами, тому позов не підлягає задоволенню в повному обсязі

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 4, 10, 76, 81, 259, 264-265, 268, 273 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, відмовити повністю.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Обухівський районний суд Київської області шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду..

Суддя О.М.Зінченко