Рішення № 10081895, 21.06.2010, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" червня 2010 р. Справа № 63/154-10

вх. № 4489/5-63

Суддя господарського суду

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

позивача - Ягодка Н.Т., довіреність № 0212/55 від 02.12.2009 року; відповідача - не з"явився,

розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ТНП", м. Дніпропетровськ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промснаб", м. Харків

про стягнення 27888,91 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до господарського суду з позовом, в якому просить суд стягнути з відповідача 27888,91 грн. заборгованості, з яких: 23680,75 грн. - основний борг; 2483,34 грн. - пеня; 1321,11 грн. - інфляційні витрати; 403,71 грн. - 3% річних, що виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань по договору поставки б/н, укладеного між сторонами 16.01.2009 року. Судові витрати: державне мито - 280,00 грн. та інформаційно-технічне забезпечення господарського процесу - 236,00 грн. позивач просить покласти на відповідача.

До початку судового засідання позивач звернувся до суду з заявою про фіксацію судового процесу за допомогою ведення протоколу судового засідання в паперовій формі. Вказана заява позивача розглянута та задоволена судом як така, що відповідає нормам чинного законодавства.

Представник позивача в судовому засіданні підтримує позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач правом на участь представника у судовому засіданні не скористався, причину неявки не повідомив, витребуваних судом документів не надав. Про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить відмітка про направлення ухвали про призначення справи до розгляду за адресою, вказаною у позовній заяві та повідомлення про вручення відповідного поштового відправлення.

Враховуючи те, що норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

З’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

16 січня 2009 року між сторонами був укладений договір поставки продукції, на виконання умов якого позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 23683,89.

Факт поставки підтверджується видатковими накладними № 1240709 від 24.07.2009 року, № 23240709 від 24.07.2009 року, № 26240709 від 24.07.2009 року, № 20240609 від 24.06.2009 року, копії яких досліджені судом та долучені до матеріалів справи.

Відповідно до пункту 2.2 договору, відповідач зобов'язаний оплатити поставлений товар протягом 30 діб з моменту отримання товару.

Проте, відповідач свої зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати товару не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість яка складає 23680,75 грн.

01.02.2010 року позивач направив на адресу відповідача претензію з вимогою оплатити існуючу заборгованість.

28.02.2010 року між сторонами був підписаний акт звірки взаємних розрахунків в якому сторони підтвердили факт наявності боргу відповідача перед позивачем у розмірі 23680,75 грн.

У відповідності зі статтею 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та статтею 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб’єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконати її обов’язку.

          Господарські зобов’язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Відповідно до частини 7 статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 1 статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Правові наслідки порушення зобов’язання встановлені статтею 611 Кодексу. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Відповідно до пункту 5.2 договору за несвоєчасну оплату отриманого товару відповідач зобов'язаний сплатити позивачу пеню у розмірі 1% від загальної суми простроченого платежу за кожен день порушення зобов'язання.

Спеціальним законом, що регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, є Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань". Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

За статтями 1 та 3 вказаного Закону, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Вказані норми є імперативними, стягнення неустойки (пені) у разі прострочення грошового зобов’язання може проводитись судом в межах розміру, визначеному законом.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.

З наявного в матеріалах справи розрахунку пені, вбачається, що позивачем розрахунок пені здійснено без врахування положень зазначених норм законодавства щодо строку нарахування пені, а тому, суд дійшов висновку, що з відповідача підлягає стягненню лише частина нарахованої позивачем суми пені у розмірі 2420,63 грн. за період з 17.11.2009 року по 18.05.2010 року тобто за 182 дні прострочення платежу.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 1321,11 грн. інфляційних нарахувань та 403,71 грн. трьох відсотків річних.

Відповідно до статті 625 Кодексу боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З наявного в матеріалах справи розрахунку вбачається, що позивачем розрахунок трьох відсотків річних та інфляційних нарахувань здійснено невірно, а тому, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 387,33 грн. трьох відсотків річних та 1278,76 грн. інфляційних нарахувань.

Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача 27767,47 грн. заборгованості обґрунтована, вона підтверджується доданими до матеріалів справи доказами, не спростована відповідачем та є такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 44 та статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційне-технічне забезпечення судового процесу, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 509, 525, 526, 530, 610, 611, 625 Цивільного кодексу України, 173, 174, 179, 232, 343 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Промснаб" (61002, м. Харків, вул. Бажанова, б. 21/23, код ЄДРПОУ 24124416) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ТНП" (49083, м. Дніпропетровськ, вул. Собінова, 1, код ЄДРПОУ 32737191) - 23680,75 грн. основного боргу, 2420,63 грн. пені, 387,33 грн. трьох відсотків річних, 1278,76 грн. інфляційних нарахувань, 277,67 грн. державного мита та 234,97 грн. витрат на ІТЗ судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позову - відмовити.

Суддя

рішення підписане 21 червня 2010 року