Рішення № 100800522, 18.10.2021, Бердянський міськрайонний суд Запорізької області

Справа № 310/6489/21

2/310/2260/21

РІШЕННЯ

Іменем України

18 жовтня 2021 року м.Бердянськ

Бердянський міськрайонний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді Вірченко О.М.,

при секретарі Мельніченко А.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Бердянської міської ради про визнання права на приватизацію,

встановив:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Бердянської міської ради про визнання права на приватизацію, мотивуючи свої вимоги наступним. В серпні 1993 року на підставі розпорядження Виробничого об`єднання «Азовкабель» № 44-23р позивачці була надана кімната площею 38,6 кв.м в гуртожитку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 . В ч. 3 вказаного розпорядження зазначено, що воно є єдиним документом, що надало право ОСОБА_1 на зайняття житлової площі в гуртожитку. На час надання та вселення до вказаного гуртожитку він знаходився на балансі Виробничого об`єднання «Азовкабель». Ордер на вселення зберігався в житловій експлуатаційній конторі Виробничого об`єднання «Азовкабель», яка на даний час ліквідована. Рішенням Бердянської міської ради від 21 лютого 2002 року № 13 «Про надання згоди щодо прийняття майна до міської комунальної власності» дана згода на прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Бердянська від Виробничого об`єднання «Азовкабель» будівлі гуртожитку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно акту приймання-передачі від 08 квітня 2002 року вказаний гуртожиток прийнятий до комунальної власності територіальної громади міста Бердянська. Під час прийому-передачі гуртожитку ВАТ «»Азовкабель» не передавало, а структурні підрозділи, що обслуговують комунальну власність територіальної громади м. Бердянська, не приймали ордер на вселення позивачки в гуртожиток. 21 квітня 2021 року ОСОБА_1 звернулась із заявою до відповідача з проханням оформити передачу у приватну власність кімнати № НОМЕР_1 вказаного гуртожитку. Листом від 01 червня 2021 року Управлінням житлово-комунального господарства виконавчого комітету Бердянської ради їй відмовлено в оформленні передачі у приватну власність кімнати, яку вона займає на умовах найму, у зв`язку з тим, що у наданому заявницею пакеті документів було встановлено відсутність копії ордера на жиле приміщення. На даний час гуртожиток знаходиться на балансі ТОВ «Керуюча компанія «Коменерго-Бердянськ». Між позивачкою та товариством укладено договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкової території. З 09 вересня 1993 року місце проживання ОСОБА_1 зареєстровано в зазначеній кімнаті гуртожитку. Позивачка приватизаційні житлові чеки не використала. Просила визнати за нею право на приватизацію кімнати у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2 без наявності копії ордеру та зобов`язати Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Бердянської міської ради вчинити необхідні дії по передачі у приватну власність (приватизації) кімнати у гуртожитку у відповідності до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» без надання копії ордеру.

Позивачка та її представник - адвокат Калаянов В.М. у судове засідання не з`явились. Представник позивачки надав заяву про розгляд справи без їх участі, в якій просив позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився. До суду надійшов відзив Управління ЖКГ виконкому Бердянської міської ради, в якому відповідач визнає такі обставини: позивачка зареєстрована за адресою розташування спірного житлового приміщення з 09 вересня 1993 року. 21 квітня 2021 року вона звернулась до управління із заявою про передачу їй у власність кімнати АДРЕСА_3 . За інформацією ПАТ «Державний ощадний банк України» ОСОБА_1 не використала належний їй житловий чек, в тому числі, на приватизацію житла. Проте, під час передання у власність територіальній громаді м. Бердянська в особі Бердянської міської ради вказаного будинку документи щодо права користування житловими приміщеннями не передані. Зазначив, що відповідно до п. 18 Положення «Про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян», затвердженого Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396, передбачено перелік документів, які подаються громадянином для здійснення приватизації до органу приватизації, зокрема, копія ордера на жиле приміщення. Виключень щодо його ненадання не передбачено. Крім того, відповідно до Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР і Української республіканської ради профспілок від 11 грудня 1984 року № 470, ордер на жиле приміщення видається громадянинові лише на вільне жиле приміщення та дійсний протягом 30 днів. При вселенні в надане жиле приміщення громадянин здає такий ордер у житлово-експлуатаційну організацію, або відповідному підприємству, установі, організації. Враховуючи, що позивачкою при подачі заяви на приватизацію не надано копію ордеру на житлове приміщення – кімнату АДРЕСА_3 , відповідачем було відмовлено в задоволенні заяви позивачки. Просив відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

З паспорту громадянина України НОМЕР_2 , виданого 10 вересня 1997 року на ім`я позивачки ОСОБА_1 , та довідки про склад сім`ї громадянина, що мешкає у житловому приміщенні (кімнаті, кімнатах) у гуртожитку, та займані ним приміщення від 15 квітня 2021 року вбачається, що з 09 вересня 1993 року проживання останньої зареєстроване за адресою: АДРЕСА_2 .

Позивачка на законних підставах користується вказаною кімнатою, уклавши з ТОВ «Керуюча компанія «Коменерго-Бердянськ», на балансі якого перебуває гуртожиток, договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкової території.

Судом встановлено, що гуртожиток, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Бердянська на підставі рішення Бердянської міської ради № 13 Бердянської міської ради від 21 лютого 2002 року «Про надання згоди щодо прийняття майна до міської комунальної власності» та акту приймання-передачі гуртожитку ВАТ «Азовкабель» в комунальну власність від 08 квітня 2002 року.

З листа Управління житлово-комунального господарства виконкому Бердянської міської ради від 01 червня 2021 року № 683 вбачається, що заява ОСОБА_1 від 21 квітня 2021 року про приватизацію вищезазначеного житлового приміщення залишена без розгляду, оскільки нею не надано копію ордеру про надання житлової площі у відповідності до вимог Положення «Про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян», затвердженим Наказом Міністерства з питань жилого-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396.

Ч. 1, 3 ст. 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та іншими міжнародно-правовими документами про права людини закріплено право на повагу до житла. Так, цією нормою закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У п. 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» ЄСПЛ визначив, що концепція «житла» за змістом ст. 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі п. 1 ст. 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ у справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11.01.1995, пункт 63).

Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні ст. 8 Конвенції.

Принцип пропорційності у розумінні Європейській суд з прав людини полягає в оцінці справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням у право людини на повагу до житла, й інтересами особи, яка зазнає негативних наслідків від цього втручання. Пошук такого балансу не означає обов`язкового досягнення соціальної справедливості у кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між легітимною метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа внаслідок втручання в її право на повагу до житла несе надмірний тягар. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були би менш обтяжливими для прав і свобод цієї особи, оскільки обмеження її прав не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для досягнення вказаної мети.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

У ст. 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Ч.1 ст. 386 ЦК України врегульовано, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

За правилами ст. 345 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності.

Відповідно до п. 11 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» спори, що виникають при приватизації квартир (будинків) та житлових приміщень у гуртожитках державного житлового фонду, вирішуються судом.

Відповідно до вимог ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України. Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ. Особливості приватизації житлових приміщень у гуртожитках визначаються законом.

Згідно ст. 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» об`єктом приватизації є квартири, які перебувають в віданні місцевих Рад, державних підприємств, установ, організацій, незалежно від їх відомчої належності.

Відповідно до ст. 3 цього Закону приватизація здійснюється шляхом: безоплатної передачі громадянам квартир (будинків) з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена сім`ї та додатково 10 квадратних метрів на сім`ю; продажу надлишків загальної площі квартир (будинків) громадянам України, що мешкають в них або перебувають в черзі потребуючих поліпшення житлових умов.

Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку.

Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 15 Житлового кодексу Української РСР до компетенції виконавчих комітетів районних, міських, районних у містах рад народних депутатів належить видача ордерів на жилі приміщення.

Відповідно до ст. 58 ЖК УРСР ордер є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.

Згідно з п.п. 69, 72 правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджених постановою Ради Міністрів УРСР і Української Республіканської Ради професійних спілок від 11 грудня 1984 року № 470, на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення. Ордер дійсний протягом 30 днів.

При вселенні в надане жиле приміщення громадянин здає ордер у житлово-експлуатаційну організацію, а за її відсутності відповідному підприємству, установі, організації. Одночасно подаються паспорти усіх членів сім`ї, включених до ордера, з відміткою про виписку з попереднього місця проживання.

Таким чином, ордер не підлягає зберіганню у наймача квартири та є документом з обмеженим строком дії (30 днів), який лише дає право на вселення у квартиру (кімнату).

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивачки про визнання за нею права на приватизацію квартири без ордеру та зобов`язання відповідача вчинити дії по приватизації зазначеної кімнати гуртожитку без надання копії ордеру є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 4, 13, 18, 141, 259, 263-265, 280, 352, 354 ЦПК України, суд

вирішив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Бердянської міської ради про визнання права на приватизацію задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ( АДРЕСА_4 ) право на приватизацію кімнати у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2 без наявності копії ордеру та зобов`язати Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Бердянської міської ради, код ЄДРПОУ 25969699 (пл. Єдності, буд.2, м. Бердянськ, Запорізька область, 71118)вчинити необхідні дії по передачі у приватну власність (приватизації) кімнати у гуртожитку, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , у відповідності до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» без надання копії ордеру.

Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 28 жовтня 2021 року.

Суддя О. М. Вірченко