Рішення № 10079521, 14.06.2010, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 303

РІШЕННЯ

Іменем України

14.06.2010Справа №2-17/2247-2010 За позовом Державної податкової інспекції у м. Ялта

До відповідачів:

1.Державного підрядного спеціалізованого ремонтно-будівельного тресту «Кримспецгідрорембуд»

2.ТОВ «Ялтаморбуд»

Треті особи без самостійних вимог на предмет позову:

1.          Таврійська товарно-сировинну біржа

2.          Регіональне агентство по питанням банкрутства в АР Крим та м. Севастополі

про визнання недійсним договорів

Суддя В.І. Гайворонський

П Р Е Д С Т А В Н И К И:

Від позивача - Кузьмін В.В., представник

Від Державного підрядного спеціалізованого ремонтно-будівельного тресту «Кримспецгідрорембуд» - Петровичева К.С., представник

Від ТОВ «Ялтаморбуд» - Чепур М.О., представник, Петров М.Л., представник, Іванов А.Б., представник

Від третьої особи без самостійних вимог на предмет спору – Таврійської товарно-сировинної біржі - Іванов А.Б, представник, керівник

Від регіонального агентства з питань банкурства в АР Крим та м. Севастополі – Петров Н.Л., представник, довіреність у справі

Суть спору: Позивач згідно позову просить визнати недійсним договір-доручення № 22 від 08.09.2009 року, яким доручено директору «Регіонального агентства з питань банкрутства в АРК та м. Севастополі» Ільїну А.Н. продати на Таврійській товарно-сировинній біржі плавучий кран «Чорноморець-39» та його обладнання, визнати недійсним біржовий договір між Регіональним агентством з питань банкрутства в АРК та м. Севастополі, що діяв в інтересах ДПСРБТ «Кримспецгідрорембуд» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ялтаморбуд» від 30.12.2009 року, у зв’язку з порушенням п. 13 статті 13 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», та суттєвим порушенням інтересів кредиторів, в результаті чого кредиторам можуть бути завдані збитки.

Відповідач у відзиві проти позову заперечує, та вказує, що права позивача не порушені, збитки ним не понесені, оспорювані договори були укладені з настанням реальних правових наслідків відповідно до законодавства України. Окрім цього, позивачем не надані безпосередні докази щодо порушення його права у зв’язку з- укладенням оспорюваних договорів.

Суд вважає за необхідне розглянути справу за наявними у ній матеріалами, при цьому виходить із того, що згідно ст.129 Конституції України надання доказів є правом стороні, а не обов’язком.

В засіданні суду, що відбулося 03.06.2010 року оголошена перерва до 14.06.2010 року.

По справі проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи, суд –

ВСТАНОВИВ:

Згідно п. 1.2 Договору-доручення № 22 від 08 вересня 2009 року Замовник (Державний підрядний спеціалізований ремонтно-будівельний трест «Кримспецгідрорембуд») доручає, а Виконавець (Регіональне агентство з питань банкрутства в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі в особі в.о. директора Ільїна О.М.) приймає на себе зобов’язання по організації проведення продажу майна підприємства Замовника, по пошуку покупців та юридичному супроводу договорів купівлі-продажу майна.

Згідно п. 1.1 Біржевого договору купівлі-продажу плавучого крану «Чорноморець-39» та додаткового обладнання до нього згідно Переліку за результатами аукціону від 30.12.2009 року Продавець (Державний підрядний спеціалізований ремонтно-будівельний трест «Кримспецгідрорембуд») зобов’язується передати у власність Покупця (ТОВ «Ялтаморбуд»), а Покупець зобов’язується прийняти та оплатити вартість плавучого крану «Чорноморець-39» 1985 року споруди в м. Севастополь, інвентарний № 854, регістровий номер № 843126, порт приписки м. Севастополь, довжиною 38,82 м, шириною 20,00 м, осадка 2,05 м, валова місткість 778,0 тон, чиста місткість 233,0 тон, двигуни ДВС 6ЧН25/34, два 662 квт, основний матеріал сталь, та його додаткового обладнання, указаного в Переліку до цього договору.

Згідно п. 1.2 договору Плавучий кран «Чорноморець-39» належить Державному підрядному спеціалізованому ремонтно-будівельному тресту «Кримспецгідрорембуд», ЗКПО 05457033 на підставі свідоцтва про право власності на судно PV 02937, виданого Севастопольським морським торгівельним портом та зареєстрованого в Державному судовому реєстрі 10.11.2008 року за № 314.

Згідно п. 1.8 договору біржова сума цього договору складає 2887296,00 грн. з врахуванням ПДВ.

Суд вважає, що позов задоволенню не підлягає, при цьому виходить з наступних обставин:

Пунктом 13 статті 13 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» передбачено, що керівник або орган управління боржника виключно за погодженням з розпорядником майна укладає угоди щодо: передачі нерухомого майна в оренду, заставу, внесення зазначеного майна як внеску до статутного фонду господарського товариства або розпорядження таким майном іншим чином; розпорядження іншим майном боржника, балансова вартість якого складає понад один відсоток баланcової вартості активів боржника.

Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» не встановлює форму такої згоди.

Сенс змісту вказаної норми у тому, що відчуження майна не повинно здійснюватись без такої згоди.

Згода щодо відчуження майна згідно листа від 24.09.2009 року (вих. № 191) – є.

Окрім цього, не може бути прийняте до уваги посилання позивача про те, що суттєво порушуються інтереси кредиторів.

Згідно ст. 7 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» інтереси всіх кредиторів представляє комітет кредиторів.

Про це також вказується в п. 56 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 15 від 18 грудня 2009 року «Про судову практику в справах про банкрутство».

Таким чином, права кредиторів захищає комітет кредиторів.

Позивачем не надано доказів того, що комітетом кредиторів прийнято рішення про звернення з позовом до суду.

Так, ст. 129 Конституції України передбачено, що сторона вільна в наданні суду доказів та доказуванні перед судом їх переконливості, а також закріплений принцип змагальності сторін, та їх рівності перед Законом та судом.

Згідно ст. 8 Конституції України вона має вищу юридичну силу та її норми являються нормами прямої дії.

Про необхідність дотримання принципу диспозитивності сторін також указується в постанові Верховного Суду України від 20.05.2002 року № 02/132. (справа № Д12/12), а в постанові Пленуму Верховного суду України від 01.11.1996 року “Про застосування норм Конституції України при здійсненні правосуддя” вказується, що суди вправі застосовувати безпосередньо норми Конституції як норми прямої дії.

Таким чином, суд вправі розглядати справу по тим матеріалам, яки надані зацікавленими особами.

Таким чином, права та інтереси позивача, не порушені.

Згідно ст. 15 ЦК України позивачем може бути особа, права та інтереси якої порушені, що також відповідає практиці розгляду вказаних питань Вищим Господарським Судом України (постанова Вищого Господарського Суду України від 15 листопада 2007 року № 2-29/7035-2007).

Оскільки права та інтереси позивача не порушені, відповідно, підстав для задоволення його позову не існує.

Окрім цього, не може бути прийняте до уваги посилання позивача на те, що кредиторам можуть бути завдані збитки.

Так, сам позивач вказує про те, що спірними угодами можуть бути завдані збитки.

Однак, рішення суду не може бути засноване на припущенні.

Завдання збитків позивачем не доведене.

Більш того, згідно Постанови про відмову в порушенні кримінальної справи від 31.05.2010 року, винесеної Прокуратурою м. Севастополя, спірними угодами збитки не завдані.

Оскільки підстав для задоволення позову не існує, відповідно, в позові відмовляється.

Таким чином, по тим підставам, якими обґрунтовується позов, він задоволенню не підлягає.

При цьому також необхідно відмітити, що згідно ч. 4 статті 22 ГПК України змінювати підстави позову можливо лише до прийняття рішення по справі.

Також необхідно відмітити, що виходячи із закріпленого ст. 129 Конституції України принципу диспозитивності сторін, суд не вправі з власної ініціативи розглядати інші підстави позову.

Більш того, такий розгляд буде порушенням прав інших учасників процесу, які вправі знати про підстави позову, та заперечувати щодо них.

Також необхідно відмітити, що існує декілька обставин, кожна з яких є самостійною підставою для відмови у позові.

Підстав для відшкодування (стягнення) судових витрат згідно ч. 5 ст. 49 ГПК України не існує.

На підставі вищевикладеного, а також керуючись ст.ст. 44, 49, 82, 84, 85, ГПК України, суд –

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Гайворонський В.І.