Рішення № 100785447, 01.11.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

01 листопада 2021 р. справа № 520/13236/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Старосєльцевої О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування наказу та зобов`язання вчинити певні дії, -

встановив:

Позивач, ОСОБА_1 , у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) скасування наказу №173 Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 16.07.2021 про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; 2) зобов`язання відповідача прийняти до розгляду заяву громадянина Республіки Гамбія ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Аргументуючи заявлені вимоги послався на те, що має обґрунтовані побоювання за своє життя у разі повернення до Гамбії у зв`язку з нововиявленими обставинами пов`язаними з поширенням на батьківщини нападів на сенегальців, а також громадян Гамбії, які мають сенегальське коріння, що стосується позивача та через що він повторно звернувся до відповідача з заявою про захист. Проте, спірним наказом, на думку позивача, безпідставно відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та з порушенням правил розгляду цієї заяви.

Відповідач, Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області, з поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що іноземець під час повторного звернення до тероргану міграційної служби не навів будь-яких нових доводів, котрі б засвідчували наявність підстав для визнання або біженцем, або особою, котра потребує додаткового захисту.

Період відпустки з 20.09.2021р. по 26.09.2021р. зумовив розгляд справи по суті - 18.10.2021р.

Суд, вивчивши доводи позову і заперечень проти позову, повно виконавши процесуальний обов`язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, заслухавши представників сторін, з`ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Судовим розглядом встановлено, що позивач, ОСОБА_1 , народився в ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Брікама, Республіки Гамбія, є громадянином Республіки Гамбія.

14.05.2017 року прибув до України літаком транзитом через територію Туреччини з території Сенегалу, де проживав з 06.01.2017р.

У період до 22.08.2017р. заявник навчався у НТУ "ХПІ", проте був відрахований за порушення умов контракту.

Вперше, ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту 23.01.2020р. з підстав побоювання за життя через загрозу небезпеки з боку влади Республіки Гамбія у зв`язку з членством у опозиційній політичної партії «Альянс за патріотичну переорієнтацію і відтворення Гамбії».

Рішенням Державної міграційної служби України (далі - ДМС) від 07.07.2020р. № 275-20 позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі, стосовно якої встановлено відсутність умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 № 3671-VI (далі - Закон).

Зазначене рішення позивачем оскаржено у судовому порядку.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 23.09.2020р. по справі №520/10808/2020, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 18.03.2021р., позов ОСОБА_1 залишено без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 05.05.2021р. по справі №520/10808/2020 відмолено у відкритті касаційного провадження за скаргою позивача.

Позивач залишився на території України.

Вказані обставини сторонами визнані та не заперечуються.

Вдруге із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, ОСОБА_1 звернувся до ГУ ДМС України в Харківській області 16.07.2021 року.

Наказом ГУ ДМС України в Харківській області від 16.07.2021р. № 173 відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину Республіки Гамбія ОСОБА_1 , оскільки заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», не змінилися.

У заяві від 16.07.2020 року заявник стверджує, що повернутися на батьківщину не може через побоювання, поряд з політичними переслідуваннями з боку нової влади Республіки Гамбія за свої політичні переконання, як члена опозиційної політичної партії «Альянс за патріотичну переорієнтацію і відтворення Гамбії», стати жертвою переслідувань пов`язаних з поширенням на батьківщини нападів на сенегальців, а також громадян Гамбії, які мають сенегальське коріння, як і заявник. 23.05.2021р. у м. Брікама Гамбія, де народився позивач, націоналістами було здійснено жорстокий напад на будинок заявника та сильно побили його брата ОСОБА_3 . У зв`язку з вказаними обставинами позивач просив захист в Україні.

16.07.2021 року позивач отримав повідомлення від Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області № 30 від 16.07.2021 р. про те, що згідно з ч. 6 ст. 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» йому відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Не погоджуючись із таким рішенням Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області, позивач звернувся до суду.

Як з`ясовано судом, підставою для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту стали судження владного суб`єкта про відсутність будь-яких нових обставин, котрі б засвідчували наявність підстав для визнання або біженцем, або особою, котра потребує додаткового захисту відповідно п. 1 ст. 1 та п.13 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Перевіряючи відповідність закону оскарженого рішення владного суб`єкта, суд зазначає, що правовідносини з приводу набуття іноземним громадянином статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту унормовані приписами Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі за текстом Закон).

Суд відзначає, що за наведеними у п. 1 ч. 1 ст. 1, п. 13 ч. 1 ст. 1, п. 14 ч. 1 ст. 1 Закону визначеннями законодавець розрізняє як окремі категорії фізичних осіб за критеріями 1) для визнання громадянина біженцем, 2) для визнання громадянина особою, яка потребує додаткового захисту, 3) для визнання громадянина особою, яка потребує тимчасового захисту.

Так, п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону передбачено, що біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Отже, до категорії біженців можуть належати громадяни іноземці (особи без громадянства), відносно яких у Батьківщині чи країні попереднього постійного проживання існують ризики переслідування з причин раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України від 08.07.2011 р. №3671-VI "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Отже, до категорії осіб, які потребують додаткового захисту, можуть належати громадяни іноземці (особи без громадянства), котрі знаходяться в Україні через те, що на Батьківщині існує загроза життю, загроза безпеці, загроза свободі з причини застосування смертної кари, виконання вироку про смертну кару, застосування тортур, застосування нелюдського поводження, застосування поводження, котре принижує гідність, застосування нелюдського покарання, застосування покарання, котре принижує гідність, застосування загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту, систематичного порушення прав людини.

Згідно з п. 14 ч. 1 ст. 1 Закону України від 08.07.2011 р. №3671-VI "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" особи, які потребують тимчасового захисту, - іноземці та особи без громадянства, які масово вимушені шукати захисту в Україні внаслідок зовнішньої агресії, іноземної окупації, громадянської війни, зіткнень на етнічній основі, природних чи техногенних катастроф або інших подій, що порушують громадський порядок у певній частині або на всій території країни походження.

Отже, до категорії осіб, які потребують тимчасового захисту, можуть належати громадяни іноземці (особи без громадянства), котрі знаходяться в Україні через те, що на Батьківщині триває зовнішня агресія, іноземна окупація, громадянська війна, зіткнення на етнічній основі, природні катастрофи, техногенні катастрофи, інші події, які порушують громадський порядок у будь-які частині території країни походження.

При цьому, за правилами ст.ст. 18-25 Закону України від 08.07.2011 р. №3671-VI "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" цей режим може поширюватись лише на випадки прибуття громадян із суміжних з Україною держав.

Обставини, що унеможливлюють набуття особою перелічених вище правових статусів, викладені законодавцем у ст.6 Закону України від 08.07.2011р. №3671-VI "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Відповідно до ч. 6 ст. 5 ст.6 Закону України від 08.07.2011р. №3671-VI "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Таким чином, при вирішенні питання про надання правового статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту владному суб`єкту належить повно, вичерпно та з достовірністю поза розумним сумнівом встановити, насамперед, обставини існування ризику переслідування громадянина за кожним окремим включеним до закону приводом.

При цьому, якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися, може бути підставою для прийняття рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до Положень Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців Управління Верхового комісара ООН у справах біженців (1992 рік) (далі - УВКБ ООН), особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками (п. п. 45, 66).

Згідно з Позицією УВКБ ООН "Про обов`язки та стандарти доказів у біженців" 1998 року, факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного, які можуть бути як усні, так і документальні.

Суд зауважує, що єдиним критерієм для набуття міжнародного захисту особою є наявність у неї обґрунтованих побоювань у разі повернення до країни громадянської належності: стати жертвою переслідувань за однією чи кількома ознаками, наведеними у Конвенції про статус біженців 1951 року та у пункті 1 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" або зазнати серйозної шкоди, пов`язаної з умовами, зазначеними у статті 3 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Кваліфікаційній Директиві ЄЄ 2011/95/ЕU, та пункті 13 частини 1 статті 1 Закону № 3671-VI.

Приписами п. 5 ст. 4 Директиви Ради Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається" від 27 квітня 2004 року № 8043/04 передбачено, що заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

У ході розгляду справи судом встановлено, що з усіх вище перелічених ознак позивач вважає можливим політичне переслідування та переслідування у країні громадянської належності з підстав сенегальського походження прізвища Нджіє.

Будь-яких інших причин та ризиків іноземець не наводить.

У своєму першому зверненні від 23.01.2020 року, заявник визначив побоювання зазнати переслідувань з боку нової влади Республіки Гамбія, за свої політичні переконання, як члена опозиційної політичної партії «Альянс за патріотичну переорієнтацію і відтворення Гамбії» («А.Р.К.С.»).

У своєму зверненні від 16.07.2021 року, заявник також визначив побоювання зазнати переслідувань з боку нової влади Республіки Гамбія, за свої політичні переконання, як члена опозиційної політичної партії «Альянс за патріотичну переорієнтацію і відтворення Гамбії» («А.Р.К.С.») (переслідування за політичні переконання).

Суд зазначає, що задекларовані заявником обставини наявності побоювань за життя через загрозу небезпеки з боку влади Республіки Гамбія, у зв`язку із тим, що заявник є членом опозиційної політичної партії «Альянс за патріотичну переорієнтацію і відтворення Гамбії» вже були предметом розгляду в рамках судової справи №520/10808/2020, за результатами розгляду якої адміністративний позов заявника залишено без задоволення.

Стосовно побоювань стати жертвою переслідувань пов`язаних з поширенням на батьківщини нападів на сенегальців, а також громадян Гамбії, які мають сенегальське коріння, суд зазначає наступне.

Зі змісту спірного наказу судом встановлено, що під час вирішення питання про прийняття заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, владним суб`єктом проведено аналіз існуючої політичної системи Республіки Гамбія з різних джерел інформації, у тому числі, Інтернет - ресурсу (дата доступу: 16.07.2021р.). Встановлено, що останні конфлікти у Гамбії, документовані у 2017 році. Також, немає підстав вважати, що в разі повернення до країни громадянської належності, на яких відсутні військові дії та протистояння між терористичними угрупуваннями, опозиційними силами з одного боку та урядовими силами з іншого, стосовно заявника буде порушено статтю 15 Директиви №2011/95/EU від 13.12.2011 Європейського Парламенту та Ради Європейського Союзу «Про стандарти визначення громадян третіх країн або осіб без громадянства в якості бенефіціарів міжнародного захисту, про єдиний статус біженців або осіб, які мають право на додатковий захист, а також про зміст захисту, що надається», а саме завдано серйозну шкоду, що включає в себе смертну кару, тортури, нелюдське або принизливе поводження чи покарання, серйозну та індивідуальну загрозу життю цивільних осіб через загальнопоширене насильство в ситуації міжнародних або внутрішніх збройних конфліктів.

Заявник не надав жодного підтвердження можливості будь-яких, навіть ймовірних, переслідувань щодо нього.

Таких обставин, судом під час розгляду справи також не встановлено.

Основним доводом позову є те, що оскаржуваний наказ було прийнято без урахування оновленої інформації та порушено п.п. "е" п. 2.1 Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 №649.

Проте, вказані доводи спростовані змістом оскаржуваного наказу, відповідно до якого під час вирішення питання про прийняття заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, владним суб`єктом проведено аналіз існуючої політичної системи Республіки Гамбія з Інтернет - ресурсу саме на дату звернення заявника - 16.07.2021р.

Таким чином, територіальним органом ДМС належним чином досліджено відомості, які Нджіє Ламін А. зазначив під час попереднього звернення та факти, викладені ним у повторній заяві і на підставі частини шостої статті 5 Закону, прийнято правомірне рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст. 72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить висновку, що у спірних правовідносинах владний суб`єкт забезпечив реалізацію управлінської функції відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України.

Факт порушення прав та інтересів позивача у спірних правовідносинах у галузі міграційної справи за вимогою про скасування рішення владного суб`єкта не знайшов своє підтвердження, що є визначеною процесуальним законом обставиною для відмови у задоволенні позовних вимог.

При розв`язанні спору суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі Гарсія Руїз проти Іспанії, від 22.02.2007р. у справі Красуля проти Росії, від 05.05.2011р. у справі Ільяді проти Росії, від 28.10.2010р. у справі Трофимчук проти України, від 09.12.1994р. у справі Хіро Балані проти Іспанії, від 01.07.2003р. у справі Суомінен проти Фінляндії, від 07.06.2008р. у справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії) і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

У ході розгляду справи суд надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст.ст.139, 143 КАС України та Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.72-77, 211, 241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду; підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).

Суддя О.В. Старосєльцева