Рішення № 100750770, 18.10.2021, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/8568/20

Провадження № 2/161/895/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 жовтня 2021 року Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого – судді Кихтюка Р.М.,

секретаря – Демчук Т.В.,

з участю позивача – ОСОБА_1 ,

представника позивача – ОСОБА_2 ,

представників відповідачів – Романішиної Т.Л., Соловей В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Луцька цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції у Волинській області, прокуратури Волинської області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органами досудового розслідування і прокуратури, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся в суд з позовом до Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції у Волинській області, прокуратури Волинської області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органами досудового розслідування і прокуратури.

Свої вимоги мотивує тим, що згідно наказу управління охорони здоров`я Волинської державної адміністрації №463-ос від 03.12.2014 року він був призначений на посаду генерального директора Волинського обласного територіального медичного протитуберкульозного об`єднання на контрактній основі з 01.12.2014 року по 01.12.2017 року.

Крім того, маючи наукову ступінь доктора медичних наук зі спеціальності «фтизіатрія» у вказаний період працював за сумісництвом викладачем у Львівському національному університеті ім. Д. Галицького (волинська філія), Східноєвропейському національному університеті ім. Л. Українки і Луцькому базовому медичному коледжі.

Вказує, що 22.01.2016 року працівником ГУНП у Волинській області за матеріалами, що надійшли з Управління СБУ у Волинській області було зареєстровано щодо нього в ЄДРДР кримінальне провадження №12016030000000012 за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.

26.01.2016 року в його робочому кабінеті за основним місцем роботи слідчою групою було незаконно проведено огляд місця події, його особистий обшук, а також в цей день йому було вручено повідомлення про підозру та о 18.10 год. він був затриманий і поміщений в камеру попереднього ув`язнення Луцького МВ ГУНП у Волинській області.

Зазначає, що ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27.01.2016 року його було відсторонено від роботи на посаді генерального директора – головного лікаря Волинського обласного територіального медичного протитуберкульозного об`єднання терміном на 2 місяці.

Крім того, за поданням слідчого був накладений арешт на належне йому рухоме і нерухоме майно.

26.02.2016 року йому було пред`явлена остаточна підозра за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України та в подальшому, після ознайомлення з матеріалами справи, матеріали досудового розслідування з обвинувальним висновком були направлені до Луцького міськрайонного суду Волинської області для розгляду по суті.

При цьому, згідно ухвали Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11.04.206 року його надалі було відсторонено від роботи на посаді генерального директора – головного лікаря Волинського обласного територіального медичного протитуберкульозного об`єднання строком на 60 днів., у зв`язку з чим з 11.04.2016 року по 08.06.2016 року він працював лише лікарем-ординатором.

Вказує, що вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05.05.2017 року, який ухвалою Волинського апеляційного суду від 25.10.2019 року та постановою Касаційного кримінального суду у складі Верховного суду від 08.04.2020 року залишений в силі, його було виправдано в інкримінованому йому обвинуваченні за ст. 368 ч. КК України за недоведеністю його вини.

Зазначає, що за вказаний період часу, незаконними діями працівників досудового слідства, прокурорів, що здійснювали нагляд за розслідуванням справи, а також підтримували обвинувачення, він постійно перебував під постійним стресом і його здоров`я значно погіршилось, внаслідок чого йому було встановлено третю групу інвалідності.

Крім того, під час проведення з його участю огляду місця події – службового кабінету, особистого обшуку, освідування, пред`явлення підозри і затримання 26.01.2016 року він переніс великий стрес, внаслідок якого у нього стався серцевий напад.

В подальшому, після обрання йому запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту і відсторонення від займаної посади, був порушений його звичний спосіб життя і змінилися у негативну сторону його життєві зв`язки.

Через відсторонення від посади, він працював в якості лікаря-ординатора і змушений був постійно пояснювати підлеглим і знайомим, що інформація про підозру безпідставна, а всі дії – провокація.

Також, через проведення слідства, він не міг приймати участь у конкурсі щодо зайняття посади керівника медичного закладу, оскільки його звинувачували у хабарництві.

Всі вказані дії призвели до погіршення його самопочуття та здоров`я, йому були завдані страждання у вигляді відчуття образи та приниження, йому обиралися запобіжні заходи, відсторонили від роботи, принижено честь, гідність та ділова репутація, тривалий час він був позбавлений можливості вести звичний спосіб життя.

У зв`язку з чим, просить стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України на його користь 1 000 000,00 грн. у відшкодування моральної шкоди, а також 12000,00 грн. за надання правничої допомоги та 120.00 грн. сплачених за послуги банку.

В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали з підстав, викладених у заяві та просили їх задовольнити.

Представники відповідачів в судовому засіданні просили відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених у відзиві.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові докази в справі, суд прийшов до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Судом з`ясовано, що вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05.07.2017 року ОСОБА_1 у пред`явленому обвинуваченні за ст. 386 ч. 3 КК України виправдано за недоведеністю його вини (а.с. 14-23).

Ухвалою Волинського апеляційного суду від 25.10.2019 року та постановою Касаційного кримінального суду у складі Верховного суду від 08.04.2020 року вказаний вирок суду залишений в силі (а.с. 24-32, 34-37).

У відповідності до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Ст. 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування майнової шкоди і відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 1167 ЦК України, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.

Статтею 1173 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією або бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування, незалежно від вини цих органів.

Згідно з ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства прокуратури або суду, встановлюється законом.

Положеннями ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, встановлено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. Завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

Відповідно до ст. 3 Закону України у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): моральна шкода (пункт 5).

Статтею 4 Закону України встановлено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 3 цього Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Як зазначає позивач та сторонами не оспорюється, за час незаконного перебування під слідством та судом, позивач зазнав моральної шкоди, яка полягає у психічних стражданнях, перебування у стані безперервного нервового стресу.

Як з`ясовано судом, позивачу був встановлений діагноз: «Цукровий діабет тип 2, важка форма. Метаболічний синдром. Важка форма змішаної (діабетично+вертеброгенної) дистальної симетричної сенсо-моторної нейропатії верхніх та нижніх кінцівок. Діабетична мікроангіопатія нижніх кінцівок. ДАР, препроліферативна форма, геморагічна фаза ОД, геморагічно-ексуалативна фаза ОS».

Крім того, 30.09.2019 року згідно довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААБ №194509 було встановлено ІІІ групу інвалідності довічно (а.с. 50).

При цьому, за час досудового розслідування справи і її розгляду в суді близько 50 місяців, у ОСОБА_1 сталися неодноразові серцеві напади, внаслідок чого останній змушений проходити курси лікування. Дані факти підтверджуються виписками з медичних карток стаціонарного хворого та історій хвороб (а.с. 42-49).

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

При визначенні періоду перебування позивача під слідством і судом, суд враховує положення п. 14 ч. 1 ст. 3 КПК України, згідно якого притягнення до кримінальної відповідальності - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.

Такий правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 132/1436/17.

З аналізу практики ЄСПЛ щодо тлумачення положення «розумний строк» вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ і було б неприродно встановлювати один строк у конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин (рішення у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства»).

У розумінні ЄСПЛ для визначення того, чи була тривалість певного строку розумною, передусім встановлюється початок цього строку та його закінчення. Строк, який слід брати до уваги у зазначеному відношенні, охоплює весь період провадження.

У кримінальному провадженні відлік часу, на думку ЄСПЛ, починається з моменту висунення обвинувачення в широкому розумінні цих слів. Тобто сюди включається й арешт, і початок слідства, коли особу притягують як підозрювану, і повідомлення про кримінальне переслідування, й «інші дії, що мають на увазі схожі твердження і що істотно впливають на становище підозрюваного» (справа «Екле проти ФРН»). У п. 253 рішення ЄСПЛ від 21.04.2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» йдеться: «Суд зазначає, що момент, з якого ст. 6 починає застосовуватись до «кримінальних» питань, залежить від обставин справи. Провідне місце, яке займає в демократичному суспільстві право на справедливий судовий розгляд, спонукає Суд віддавати перевагу «сутнісній», а не «формальній» концепції «обвинувачення», про яке йдеться у п. 1 ст. 6 (див. п. 62 рішення ЄСПЛ від 18.01.2007 року у справі «Шубінський проти Словенії»)».

Пунктом 9 постанови ПВСУ від 31.03.1995 № 4 передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних, тощо) та з урахуванням інших обставин.

Згідно ч. 3 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди. Якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

При цьому, розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більше аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

Відповідно до роз`яснення Пленуму Верховного Суду України п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної /немайнової/ шкоди» (далі постанови Пленуму ВСУ) моральна шкода може полягати, зокрема, у моральних переживаннях у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Таким чином, позивачу було завдано моральну /немайнову/ шкоду, яка полягає у душевних стражданнях, яких він зазнав у зв`язку з незаконним притягнення до кримінальної відповідальності.

Суд погоджується з позивачем та наданими останнім докази, що в залежності від запобіжного заходу, застосованого до нього, різнився характер і обсяг моральних страждань позивача, оскільки саме з цим пов`язані вимушеність змін стосунків з оточуючими людьми, що тепер вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя та настанні інших негативних наслідків у виді переживань через позбавлення можливостей реалізації позивачем своїх звичок і бажань, спілкування з працівниками правоохоронних органів, тривалий відрив від сім`ї, невизначеності щодо майбутнього.

Відповідно до п. 9 постанови Пленуму ВСУ у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

При цьому, суд зважає на висновок експерта за результатами проведення судової психологічної експертизи №8870 від 28.05.2021 року, згідно якого розмір грошового відшкодування за завдану шкоду визначено в сумі 749100,00 грн. (а.с. ).

Отже, зважаючи на всі ці обставини у сукупності, суд приходить до висновку, що спричинену позивачу моральну шкоду слід визначити у розмірі 500 000,00 грн., оскільки саме такий розмір буде достатнім для розумного задоволення позивача, як потерпілої особи.

Відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою за рахунок коштів державного бюджету відповідно до Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 р. № 845.

Статтею 25 Бюджетного кодексу України встановлено, що казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою у порядку, визначеному законом.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 43 Бюджетного кодексу України Державна казначейська служба України, забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України.

Згідно з ст. 44 Бюджетного кодексу України державний бюджет України виконується за розписом, який затверджується Міністром фінансів України відповідно до бюджетних призначень у місячний строк з дня прийняття закону про Державний бюджет України. Міністерство фінансів України протягом бюджетного періоду забезпечує відповідність розпису Державного бюджету України встановленим бюджетним призначенням, а також відповідність розподілу бюджетних асигнувань головним розпорядникам бюджетних коштів за загальним фондом державного бюджету за визначеними цим розписом періодами року відповідному прогнозу надходжень загального фонду державного бюджету протягом бюджетного періоду.

Зважаючи на викладене, беручи до уваги те, що внаслідок незаконних дій органів досудового розслідування, які погоджені службовими особами прокуратури позивачу спричинено моральну шкоду, яка перебуває в причинному зв`язку з неправомірними діями органів досудового розслідування і прокуратури, то суд приходить до висновку, що визначена судом сума підлягає стягненню з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 .

Крім цього, до часткового задоволення підлягають вимоги позивача про стягнення витрат на правничу допомогу.

Відповідно до ст. 133 ч. 1, 3 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу та витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Як вбачається із договору про надання правової допомоги від №26/20 від 15.05.2020 року (а.с. 53), актом виконаних робіт, іншим адвокатом, який не приймав участь у справі, надавалася професійна правнича допомога ОСОБА_1 у справі про стягнення моральної шкоди і вартість витрат визначена у сумі 12000,00 грн.

Разом з тим, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача слід стягнути такі витрати пропорційно до задоволених вимог та з врахуванням кількості і тривалості судових засідань, вважає, що їх слід стягнути в розмірі 5000 грн., розмір яких є також обґрунтованим та співмірним із предметом спору.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, беручи до уваги, що позивач був звільнений від сплати судового збору за подання цього позову до суду, його позов задоволений, то суд вважає необхідним судові витрати зі сплати судового збору у цій справі віднести на рахунок держави.

Керуючись ст. ст. 4, 7, 8, 10, 11, 12, 13, 77, 81, 82, 89, 133, 141, 247, 258, 259, 263 - 265, 268 ЦПК України, ст. ст. 16, 22, 1176 ЦК України, Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 500000 (п`ятсот тисяч) грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури.

Стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 5000 (п`ять тисяч) грн. витрат за надання правничої допомоги.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 28 жовтня 2021 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області Р.М. Кихтюк