Рішення № 100738244, 01.11.2021, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

01 листопада 2021 року Справа № 335/2887/20 ЗП/280/77/21 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Конишевої О.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )

до Держави Україна в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр.Соборний, буд. 158-Б, код ЄДРПОУ 20490012)

Головного управління Державної казначейської служби України в Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 168, код ЄДРПОУ 37941997)

Державної казначейської служби України (01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6, код ЄДРПОУ 37567646)

про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної у сфері нормотворчої діяльності (в результаті прийняття органом державної влади нормативно – правового акту, що був визнаний незаконним та скасований),-

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Головного управління Державної казначейської служби України в Запорізькій області, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної у сфері нормотворчої діяльності (в результаті прийняття органом державної влади нормативно-правового акту, що був визнаний незаконним та скасований), в якому просив суд стягнути з Державного бюджету України відшкодування заподіяної в результаті прийняття органом державної влади нормативно-правового акту – закону, визнаного неконституційним, матеріальної шкоди у виді недоотриманої пенсії внаслідок утримання сум податку на доходи фізичних осіб та військового збору за період з 01.02.2015 по 30.06.2016 у загальному розмірі 10 255,71 грн. шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Головним управлінням Державної казначейської служби України в Запорізькій області та Державною казначейською службою України. В обґрунтування позову позивач зазначив, що з 01.09.2014 року він є пенсіонером за вислугою років та обслуговується у Головному управлінні ПФУ в Запорізькій області. Згідно з довідкою № 221/02.31-10 від 04.02.2020, виданою відповідачем Головним управлінням ПФУ в Запорізькій області, починаючи з 01.02.2015 року по 30.06.2016 року з пенсії позивача здійснювались відрахування податку на доходи фізичної особи у розмірі 9 323,45 грн. та військового збору у розмірі 932,26 грн., а всього на загальну суму 10 255,71 грн. Таким чином, пенсія, яка нараховувалася позивачу, щомісячно зменшувалася на суми ПДФО та військового збору, які утримував відповідач Головне управління ПФУ в Запорізькій області. Вказане відрахування ПДФО та військового збору з пенсії позивача здійснювалось відповідачем Головним управлінням ПФУ в Запорізькій області на підставі підп. 164.2.19 п. 164.2. ст. 164 Податкового кодексу України, яким передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати. Це положення ПК України було доповнено Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 №1166-VII. Внаслідок застосування даної норми відбулось фактичне звуження змісту та обсягу прав позивача на майно, зокрема, пенсійні виплати, на які він міг очікувати відповідно до норм законодавства чинного на момент виникнення відповідних прав. Рішенням від 27.02.2018 №1-р/2018 Конституційного суду України положення Податкового кодексу України визнано неконституційними, у зв`язку із чим, позивач вважає, що йому заподіяно матеріальну шкоду у виді утриманих податків з доходів фізичних осіб та військового збору в сумі 10255, 71 грн. за період з 01.02.2015 року по 30.06.2016 року, тому позивач просив позов задовольнити та стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Головним управлінням Державної казначейської служби України в Запорізькій області та Державною казначейською службою України на його користь шкоду, завдану законом, що визнаний неконституційним.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 06 січня 2021 року, позов ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Головного управління Державної казначейської служби України в Запорізькій області, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної у сфері нормотворчої діяльності (в результаті прийняття органом державної влади нормативно-правового акту, що був визнаний незаконним та скасований) - задоволено.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) відшкодування заподіяної в результаті прийняття органом державної влади нормативно-правового акту – закону, визнаного неконституційним, матеріальної шкоди у виді недоотриманої пенсії внаслідок утримання сум податку на доходи фізичних осіб та військового збору за період з 01.02.2015 року по 30.06.2016 року у загальному розмірі 10 255,71 гривень шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Головним управлінням Державної казначейської служби України в Запорізькій області та Державною казначейською службою України.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області, Державна казначейська служба України подали апеляційні скарги, в яких посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просили рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 29 червня 2021 року, апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області, Державної казначейської служби України задоволені частково. Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 06 січня 2021 року у цій справі скасовано. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Головного управління Державної казначейської служби України в Запорізькій області, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної у сфері нормотворчої діяльності (в результаті прийняття органом державної влади нормативно – правового акту, що був визнаний незаконним та скасований) - закрито.

У відповідності до вимог ст.256 ЦПК України, роз`яснено позивачу його право на звернення з вказаним позовом до адміністративного суду та про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

26 липня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Запорізького апеляційного суду із заявою про передачу справи за встановленою юрисдикцією, зазначивши, що копія постанови апеляційного суду отримана ним 16 липня 2021 року.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу №335/2887/20 передано до Запорізького окружного адміністративного суду за підсудністю.

28.08.2021 до Запорізького окружного адміністративного суду відповідно до ухвали Запорізького апеляційного суду від 12.08.2021 надійшла адміністративна справа №335/2887/20 за позовною заявою ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Головного управління Державної казначейської служби України в Запорізькій області, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної у сфері нормотворчої діяльності (в результаті прийняття органом державної влади нормативно-правового акту, що був визнаний незаконним та скасований), в якому просив суд стягнути з Державного бюджету України відшкодування заподіяної в результаті прийняття органом державної влади нормативно-правового акту – закону, визнаного неконституційним, матеріальної шкоди у виді недоотриманої пенсії внаслідок утримання сум податку на доходи фізичних осіб та військового збору за період з 01.02.2015 по 30.06.2016 у загальному розмірі 10 255,71 грн. шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Головним управлінням Державної казначейської служби України в Запорізькій області та Державною казначейською службою України.

На підставі автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №335/2887/20 передано на розгляд судді Конишевій О.В.

Ухвалою суду від 01.09.2021 прийнято до провадження справу №335/2887/20 (Провадження № ЗП/280/77/21). Сторонам повідомлено про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні). Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.

13.09.2021 року на адресу суду від представника Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області надійшов відзив на позов, відповідно до якого відповідач проти позову заперечує та просить відмовити у його задоволенні у повному обсязі, посилаючись на те, що дії відповідача за вказаний позивачем період є правомірними, а тому позовні вимоги є необґрунтованими.

20.09.2021 року на адресу суду від представника Головного управління Державної казначейської служби України в Запорізькій області, надійшов відзив на позов, відповідно до якого відповідач проти позову заперечує та просить відмовити у його задоволенні у повному обсязі, посилаючись на те що до прийняття Конституційним Судом України рішення від 27.02.2018 по справі № 1-р/2018, положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України підлягали застосуванню у відповідності до чинного на той момент законодавства. Крім того, справу просить розглядати в порядку загального провадження.

20.09.2021 року на адресу суду від представника Державної казначейської служби України надійшов відзив на позов, відповідно до якого відповідач проти позову заперечує та просить відмовити у його задоволенні у повному обсязі, посилаючись на аналогічні обставини зазначені у відзиві представником Головного управління Державної казначейської служби України в Запорізькій області.

Щодо розгляду справи з викликом (повідомленням) сторін, суд зазначає наступне.

Порядок вирішення клопотань про розгляд справи за правилами загального позовного провадження визначений в статті 260 Кодексу адміністративного судочинства України, вимоги якого не застосовуються до справ, визначених пунктами 1-9 частини шостої статті 12 цього Кодексу.

Дана адміністративна справа згідно пункту 10 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України відноситься до справ незначної складності, тому клопотання представника відповідача про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін є безпідставним та не підлягає задоволенню.

Частиною п`ятою статті 262 КАС України встановлено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін; з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи приписи ч. 5 ст. 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.

Судом встановлено, що з 01.09.2014 року ОСОБА_1 є пенсіонером за вислугою років та перебуває на обліку в Головному управлінні ПФУ в Запорізькій області.

Згідно з довідкою Головного управління ПФУ в Запорізькій області № 221/02.31-10 від 04.02.2020, з 01.02.2015 року по 30.06.2016 з пенсії позивача здійснювались відрахування податку на доходи фізичної особи у розмірі 9 323,45 грн. та військового збору у розмірі 932,26 грн., а всього на загальну суму 10 255,71 грн.

27.02.2018 Конституційний Суд України ухвалив рішення № 1-р/2018, яким визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним) положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України, якими передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати.

На думку позивача, визнання неконституційними змін, внесених до Податкового кодексу України Законом України Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні і втратою ними чинності з мотивів ухвалення Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2018 від 27.02.2018 свідчить про незаконне утримання коштів з його пенсії за період з 01.02.2015 року по 30.06.2016. У зв`язку із чим, позивач вважає, що йому заподіяно матеріальну шкоду у виді утриманих податків з доходів фізичних осіб та військового збору в сумі 10255,71 грн., тому позивач просить позов задовольнити та стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Головним управлінням Державної казначейської служби України в Запорізькій області та Державною казначейською службою України.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.

Згідно з пп. 162.1.1 п. 162.1 ст. 162 Податкового кодексу України (далі - ПК України) платниками податку є фізична особа-резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи. Об`єктом оподаткування збору є доходи, визначені пунктом 163.1 статті 163 ПК України, тобто доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання). Ставка податку на доходи фізичних осіб становить 15 відсотків об`єкта оподаткування щодо доходів.

Пунктом 164.1 статті 164 ПК України передбачено, що базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Відповідно до пп. 164.1.1 ст. 164 ПК України загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.

Перелік доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, визначено пунктом 164.2 статті 164 ПК України.

Законом України від 28.12.2014 № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», який набрав чинності з 01.01.2015, підпункт 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України викладено в наступній редакції: «суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує три розміри мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), встановленої на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати».

Відповідно до ст. 7 Закону України від 28 грудня 2014 року № 80 «Про Державний бюджет на 2015 рік» у 2015 році мінімальну заробітну плату встановлено у місячному розмірі: з 1 січня - 1218 грн.

Таким чином, у 2015 році до бази оподаткування податком на доходи фізичних осіб було включено суми пенсій або щомісячного довічного грошового утримання в частині, що перевищує 3654 грн на місяць.

Крім того, згідно зі змінами, внесеними до підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України Законом України від 2 червня 2016 року № 1411-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо звільнення від оподаткування пенсій», базою оподаткування податком на доходи фізичних осіб є суми пенсій або щомісячного довічного грошового утримання у частині, що перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - в частині такого перевищення.

Статтею 38 ПК України передбачено, що виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк. Сплата податку та збору здійснюється платником податку безпосередньо, а у випадках, передбачених податковим законодавством, - податковим агентом або представником платника податку.

Відповідно до п. 164.3 ст. 164 ПК України при визначенні бази оподаткування враховуються всі доходи платника податку, отримані ним як у грошовій, так і не грошовій формах.

Крім того, з 01.01.2015 на підставі пункту 16-1 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» Податкового кодексу України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлено військовий збір. Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу. Об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу. Ставка збору становить 1,5 відсотка від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.

Отже, об`єктом оподаткування військового збору є розмір доходу, з якого справляється податок на доходи фізичних осіб. Водночас базою оподаткування щодо позивача у спірний період став загальний розмір пенсії.

Відповідно до матеріалів справи, на виконання вищезазначених норм податкового закону з 01.02.2015 року по 30.06.2016 з пенсії позивача було утримано податок на доходи фізичних осіб в сумі 9 323,45 грн. та військового збору у розмірі 932,26 грн., а всього на загальну суму 10 255,71 грн.

27.02.2018 Конституційний Суд України ухвалив рішення № 1-р/2018, яким визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним) положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України, якими передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати.

На думку позивача, визнання неконституційними змін, внесених до Податкового кодексу України Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» і втратою ними чинності з мотивів ухвалення Рішення Конституційного Суду України №1-р/2018 від 27.02.2018 свідчить про незаконне утримання коштів з його пенсії за період з 01.02.2015 року по 30.06.2016 року, а тому його порушене право підлягає захисту шляхом компенсації відповідачем недоотриманих сум пенсії в розмірі 10255,71 грн. в порядку статті 152 Конституції України та статей 22, 1175 Цивільного кодексу України за рахунок Державного бюджету України.

Суд зазначає, що частиною другою статті 152 Конституції України визначено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Окрім того, відповідно до ст. 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13 липня 2017 року № 2136-VIII (далі - Закон № 2136-VIII) закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Згідно з ч. 1 ст. 97 Закону № 2136-VIII суд у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання, а також зобов`язати відповідні державні органи забезпечити контроль за виконанням рішення, додержанням висновку.

Проте додаткове визначення (чи не визначення) у рішеннях Конституційного Суду України порядку їх виконання, не скасовує і не підміняє загальної обов`язковості їх виконання. Незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність (абзац 6 пункту 4 Рішення Конституційного Суду України у справі № 1-31/2000 про порядок виконання рішень Конституційного Суду України).

Як зазначив Конституційний Суд України у рішенні від 14.12.2000 (вказана вище справа № 1-31/2000), рішення Конституційного Суду України мають пряму дію і для набрання чинності не потребують підтверджень з боку будь-яких органів державної влади.

Поняття прямої дії рішень Конституційного Суду у Законі не розкрито. Водночас у абзаці 2 пункту 2 рішення від 09.02.1999 у справі № 1-7/99 про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів, Конституційний Суд України зазначив, що принцип прямої дії у часі закону чи іншого нормативно-правового акту потрібно розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отже, рішення Конституційного Суду від 27.02.2018 № 1-р/2018 не може бути застосовано до правовідносин з приводу списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України на користь позивача 10255,71 грн. майнової шкоди у вигляді недоотриманої пенсії, що завдана законом, який визнано неконституційним, оскільки на час утримання податків та зборів з пенсії позивача, а саме в період з 01.02.2015 року по 30.06.2016 року положення абз. 1 пп. 164.2.19 п. 164.2 ст. 164 ПК України були чинними та втратили чинність лише з 27.02.2018.

Додатково суд враховує висновки Верховного Суду, наведені в постановах від 22.05.2018 у справі № 755/3939/15-а (К/9901/1250/18), від 24.10.2018 у справі № 552/1027/15-а (К/9901/1477/18), від 20.11.2018 у справі у справі № 825/552/18 (К/9901/53744/18), від 05.12.2018 у справі № 453/686/15-а (К/9901/6794/18), від 16.04.2019 у справі №318/2132/14-а (2а/318/97/2014) та від 16.05.2019 у справі № 336/5032/15-а (К/9901/5208/19). У вказаних рішеннях суд касаційної інстанції зазначив, що фактичне оподаткування пенсій припинено з 27.02.2018, тобто з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення у справі № 1-6/2018. Отже, на час виникнення спірних правовідносин положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України були чинними та підлягали застосуванню.

Крім того, згідно з ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Відповідно до ч. 1 ст. 1175 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.

Відповідно до ст. 25 Бюджетного кодексу України Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Водночас відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.

Згідно з пунктом 9 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України до законодавчого врегулювання безспірного списання коштів бюджету та відшкодування збитків, завданих бюджету відноситься відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) за рахунок коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) в межах бюджетних призначень за рішенням суду у розмірі, що не перевищує суми реальних збитків, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи те, що суми утриманого податку на доходи фізичних осіб і військового збору з пенсії позивача не є збитками, вони не можуть бути відшкодовані в порядку статті 25 Бюджетного кодексу України за рахунок коштів Державного бюджету.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

В цьому контексті суд зазначає, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Під час розгляду справ за вказаною статтею Конвенції Європейський суд з прав людини наводить наступні критерії, за якими може здійснюватися втручання у право: (1) «на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права», (2) воно повинне мати легітимну мету («в інтересах суспільства») та (3) бути пропорційним (тобто має бути забезпечений справедливий баланс між інтересами особи з одного боку та інтересами суспільства з іншого. Інакше кажучи, на особу при втручанні в її права за статтею 1 Протоколу № 1 не повинен бути покладений «надмірний індивідуальний тягар».

Суд враховує, що згідно з ч. 1 ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. У спірний період положення абз. 1 пп. 164.2.19 п. 164.2 ст. 164 ПК України були чинними, а отже підлягали застосуванню. За цих обставин відсутні підстави вважати, що утримання податків та зборів з пенсії позивача здійснювалось не відповідно до закону.

Крім того, в цьому випадку не можна стверджувати і про наявність «особистого та надмірного тягара» для позивача, оскільки відповідні законодавчі норми щодо утримання з пенсії податку на доходи фізичних осіб та військового збору застосовувались до невизначеного кола осіб.

Таким чином, перевіривши обґрунтованість доводів сторін на підтримку своїх вимог та заперечень, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що у задоволенні позову належить відмовити повністю.

З урахуванням статті 139 КАС України витрати позивача на сплату судового збору відшкодуванню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 14, 90, 139, 143, 241-246, 250, 262 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Держави Україна в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр.Соборний, буд. 158-Б, код ЄДРПОУ 20490012), Головного управління Державної казначейської служби України в Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 168, код ЄДРПОУ 37941997), Державної казначейської служби України (01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6, код ЄДРПОУ 37567646)-відмовити у повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення виготовлено в повному обсязі 01.11.2021.

Суддя О.В. Конишева