Ухвала суду № 10072146, 03.06.2010, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2-а-2238/09/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Шелест С.Б.

Суддя-доповідач: Данилова М. В.

У Х В А Л А

Іменем України

"03" червня 2010 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Данилової М. В.,

суддів: Бистрик Г.М. та Бєлової Л.В.,

при секретарі судового засідання Горбачовій Ю.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва на постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 29 квітня 2009 року у справі за адміністративним позовом Дочірнього підприємства «Продмережа»до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про скасування податкового повідомлення-рішення, -

в с т а н о в и л а:

Позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва (далі по тексту ДПІ) від 23 грудня 2005 року, №1260/23-3/0 в частині визначення податкового зобовязання за платежем податок на додану вартість у розмірі 3 198061 грн. 18 коп., з яких 1 599 030, 59 грн. основний платіж та 1 559 030, 59 штрафні санкції.

Постановою господарського суду м. Києва від 20 жовтня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27 лютого 2007 року, задоволено позовні вимоги ДП «Продмережа»та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ №1260/23-3/0 від 23 грудня 2005 року в частині визначення податкового зобовязання за платежем «податок на додану вартість».

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 27 січня 2009 року вищезазначені рішення скасовані, справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 29 квітня 2009 року позов задоволено.

Не погоджуючись з винесеною постановою відповідач подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову постанову, якою у позові ДП «Продмережа»відмовити.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що ДПІ було проведено планову документальну перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства позивачем за період з 01 січня 2004 року по 01 липня 2005 року, за результатами якої було складено акт №656/23-3/30929444 від 14 грудня 2005 року (далі по тексту Акт).

В ході перевірки було виявлено порушення позивачем п.п. 3.1.1, п.п.3.1.2 п. 3.1 ст. 3, п. 4.9 ст. 4, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР. У звязку з цим було занижено суму податкових зобовязань по податку на додану вартість на суму 1611513 грн. 00 коп., в тому числі: за 2004 рік на суму 801810 грн. 00 коп. та за перше півріччя 2005 року на суму 809703 грн. 00 коп.

На підставі Акту ДПІ винесено податкове повідомлення - рішення від 23 грудня 2005 року №1260/23-3/0, яким позивачу визначено податкове зобовязання за платежем податок на додану вартість в сумі 3 223 026, 00 грн., з яких 1 611 513, 00 грн. основний платіж та 1 611 513,00 грн. штрафні (фінансові) санкції.

З матеріалів справи вбачається, що 16 лютого 2004 року між позивачем (ліцензіатом) та фірмою «Ансуса Лімітед»(ліцензіаром) укладено ліцензійний договір №ТМ 04/01, відповідно до якого ліцензіар надає на оплатній основі невиключну ліцензію на використання Знаку для товарів та послуг (за свідоцтвом України №27207, виданим 16 вересня 2002 року). Територією дії Договору є територія України.

Відповідно до п. 8 договору ліцензіат не може видавати субліцензію на використання знаку іншим особам. Будь-яка уступка прав чи переведення зобовязань за договором не допускається.

Згідно з п. 10.1 договору, оплата за використання знаку (роялті) встановлюється на рівні 3% від обсягу реалізації за відповідний календарний квартал року.

Відповідно до п. 1.30 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року №334/94-ВР роялті платежі будь-якого виду, одержані як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи компютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо чи телевізійного мовлення; за придбання будь-якого патенту, зареєстрованого знака на товари і послуги чи торгової марки, дизайну, секретного креслення, моделі, формули, процесу, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

Не вважаються роялті платежі за отримання обєктів власності, визначених у частині першій цього пункту, у володіння або розпорядження чи власність особи або якщо умови користування такими обєктами власності надають право користувачу продати або відчужити іншим способом такий обєкт власності або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), за винятком випадків, коли таке оприлюднення (розголошування) є обовязковим згідно із законодавством України.

Разом з тим, ст. 419 Цивільного кодексу України передбачено, що право інтелектуальної власності та право власності на річ не залежать одне від одного, а перехід права на обєкт права інтелектуальної власності не означає переходу права власності на річ.

Незалежно від того, належать зазначені платежі до роялті чи ні, їх обкладання податком на прибуток відбувається на загальних підставах, тобто вони включаються до складу валового доходу підприємства - отримувача на підставі пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», та в разі, якщо сплата цих платежів повязана із веденням господарської діяльності користувача обєкта інтелектуальної власності (ліцензіата), вони включаються до складу валових витрат на підставі пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 даного Закону.

При цьому, відповідно до пп. «в»п. 13.1 ст. 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»доходи у вигляді роялті, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях) оподатковуються в порядку і за ставками, визначеними цією статтею.

Придбання зареєстрованого знака на товари і послуги чи торгової марки, про яке йдеться у п. 1.30 з урахуванням вимог Цивільного кодексу України включає в себе придбання (передачу) майнового права на використання обєкта права інтелектуальної власності (зареєстрованого знака на товари і послуги) без надання користувачу права продати або відчужити цей знак, зважаючи на обмеження, встановлені ч.2 п.1.30. Закону.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що сплачувані позивачем платежі повністю відповідають визначенню «роялті»згідно з п. 1.30 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

З матеріалів справи вбачається та судом першої інстанції підтверджується, що у сфері своєї господарської діяльності, позивач належним чином використовував Знак для товарів та послуг «Фуршет»шляхом нанесення цього Знаку на товари та упаковки.

Суми нарахованої оплати за фактичне використання Знаку (роялті), встановленої Ліцензійним договором від 16 лютого 2004 року ТМ 04/01, згідно з актами виконання взаємних зобовязань від 31 березня 2004 року №1, від 30 червня 2004 року №2, від 30 вересня 2004 року №3, 31 грудня 2004 року №4 від, від 31 березня 2005 року №1, від 30 червня 2005 року № 2, були включені позивачем до складу його валових витрат виробництва, як це передбачено ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та відображені в деклараціях з податку на прибуток підприємства.

Судом першої інстанції також встановлено, що виконання грошових зобовязань позивачем підтверджується довідкою АКБ «Правекс-банку»від 11 жовтня 2006 року №61800/82, відповідно до якої ДП «Продмережа»через АКБ «Правекс-банку»здійснювало платежі - перерахування валютних цінностей за використання Знаку (роялті).

У Актах ДПІ не зазначено зауважень щодо невірного формування позивачем валових витрат та віднесення до валових витрат сум нарахованої оплати за використання Знаку (роялті).

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і апеляційним судом відхиляються.

Відповідно до статті 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів, вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення відповідно до норм матеріального та процесуального права. За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва залишити без задоволення.

Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 29 квітня 2009 року залишити без змін.

Повний текст ухвали виготовлено 07 червня 2010 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий:

Судді:

< Текст >