Рішення № 100712299, 28.10.2021, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2021 року м. Кропивницький Справа № 340/3444/21

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Хилько Л.І., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини 2269 Національної гвардії України (також - відповідач) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач (через представника) звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом, якому просить визнати протиправною бездіяльність відповідача та стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.08.2015 (день звільнення) по 09.11.2020 (день фактичного розрахунку) включно.

В обґрунтування позовних вимог вказано, що у день звільнення позивача з військової служби з ним не проведено остаточного розрахунку, а саме не була виплачена грошова компенсація за невикористанні ним календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 рік. Виплату даної компенсації здійснено лише 09.11.2020, а тому відповідач повинен сплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив в задоволенні позову відмовити (а.с.44-45).

Дослідивши подані сторонами документи, суд зазначає наступне.

Так, наказом командування Національної гвардії України від 30.06.2015 № 106 о/с позивача було звільнено з військової служби у запас за станом здоров`я.

Наказом т.в.о. командира військової частини №2269 від 07.08.2015 №185 позивача з 07.08.2015 було виключено зі списків особового складу частини, з 08.08.2015 - з усіх видів забезпечення (а.с.45).

При звільнені позивачу нараховано та виплачено: грошове забезпечення - 8992,62 грн.; грошову компенсацію - 1720,58 грн.; вихідну допомогу - 82673,90 грн.; премію командуючого - 1250,00 грн.; індексацію грошового забезпечення - 209,02 грн. (а.с.48).

Як встановлено судом, на виконання рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 26.10.2020 у адміністративній справі №340/2704/20 відповідачем було нараховано позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 рік в розмірі 2451,77 грн., виплату якої проведено на картковий рахунок позивача 09.11.2020 (а.с.16-17, 47).

Відтак, позивач звернувся до суду з цим позовом, стверджуючи, що відповідач всупереч вимогам статті 117 КЗпП України у день проведення повного розрахунку не виплатив йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.08.2015 по 09.11.2020.

Вирішуючи спір, суд виходив з того, що спірні правовідносини стосуються питання проходження та звільнення з військової служби та відповідальності відповідача за затримку розрахунку при звільненні позивача зі служби.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно з частиною 2 статті 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбоця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Розділом XXXVII Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11.06.2008 року №260, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 14.07.2008 року за №638/15329 (яка була чинна на момент звільнення позивача з військової служби), установлені правила виплати військовослужбовцям грошового забезпечення у разі звільнення з військової служби.

Згідно з п. 37.11 цієї Інструкції особам офіцерського складу та особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, зазначеним у пунктах 37.9 та 37.10 цієї Інструкції, що мають право на щорічні додаткові відпустки відповідно до законодавства України, виплачується компенсація за всі календарні дні невикористаної додаткової відпустки, яка надається в повному обсязі або пропорційно часу, прослуженому в році звільнення. При цьому особам, які одночасно мають право на дві додаткові відпустки зі збереженням грошового забезпечення, компенсація виплачується за однією на їх вибір.

Суд установив, що позивачу, який був звільнений з військової служби у запас, при його звільненні не була виплачена грошова компенсація за невикористані ним у 2015 році дні додаткової відпустки, на яку він мав право як учасник бойових дій відповідно до ст.16-2 Закону України "Про відпустки" та п.12 ч.1 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Стягнення цієї грошової компенсації було предметом спору в адміністративній справі №340/2704/20. Кошти грошової компенсацій виплачені відповідачем 09.11.2021, що сторонами не заперечується.

Позивач стверджує те, що оскільки з ним при звільненні не проведено повний розрахунок, а тому відповідач повинен нести відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, передбачену ст.117 КЗпП України, у вигляді відшкодування середнього заробітку.

Статтями 1, 3, 4 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) установлено, що цей Кодекс регулює трудові відносини всіх працівників.

Законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Так, Верховний Суд у постановах від 31.10.2019 у справі №825/598/17 та від 31.10.2019 у справі №2340/4192/18 зазначив, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини. Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд прийшов до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Статтею 47 КЗпП України встановлено правило, за яким власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму (частина 2 статті 116 КЗпП України).

Згідно з частиною 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Частиною 2 статті 117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до правової позиції, сформульованої у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України і статей 1, 2 Закону України "Про оплату праці" середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 також вказала, що під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Чинне законодавство передбачає обов`язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки, на день виключення зі списків особового складу військової частини.

Отже, грошова компенсація за невикористані військовослужбовцем дні додаткової відпустки належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України.

Таким чином, застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється у разі невиплати згаданої компенсації на день виключення особи зі списків особового складу військової частини. Виключенням із цього правила є надання військовослужбовцем на те відповідної згоди, передбаченої пунктом 242 Положення №1153/2008.

Таке правозастосування відповідає правовій позиції, сформульованій у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30.11.2020 у справі №480/3105/19.

Як установлено судом, 07.08.2015 позивача було виключено зі списків особового складу військової частини у зв`язку зі звільненням у запас. У цей день військова частина не провела з позивачем повний розрахунок та не виплатила йому грошову компенсацію за невикористані у 2015 дні додаткової відпустки, на яку позивач мав право як учасник бойових дій, що встановлено рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 26.10.2020 у справі №340/2704/20, яке набрало законної сили 24.02.2021.

Доказів того, що позивач надавав згоду на виключення його зі списків особового складу військової частини без проведення з ним усіх необхідних розрахунків, суду не надано. На виконання рішення суду у справі №340/2704/20 позивачу виплачено грошову компенсацію 09.11.2020, тобто поза межами строку, встановленого ст. 116 КЗпП України, що є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України.

Враховуючи те, що на день виключення зі списків особового складу військової частини 07.08.2015 позивачу не була виплачена грошова компенсація за невикористані ним дні додаткової відпустки, а тому він має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.08.2015 по день фактичного розрахунку 09.11.2020.

Частиною 1 статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частин 1, 2 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Повноваження суду при вирішенні справи передбачені статтею 245 КАС України.

Відповідно до пункту 10 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може визначити інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Наведене свідчить про те, що адміністративний суд не обмежений у виборі способів захисту прав та інтересів особи, порушених суб`єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення та фактичним обставинам справи.

Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту).

Суд вважає, що у спірних правовідносинах захист порушених прав позивача має здійснюватися у спосіб стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, з врахуванням справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (надалі - Порядок №100).

Згідно з підпунктом "л" пункту 1 Порядку №100 цей Порядок застосовується у випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

Відповідно до пункту 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктами 5, 8 Порядку №100 передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно з пунктом 7 розділу I Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 року №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 року за №745/32197, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Відтак, за правилами вищевказаного Порядку №100 у розрахунок середньої заробітної плати для цілей визначення розміру відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця включаються виплати, які були нараховані йому за останні 2 календарні місяці роботи перед звільненням, виходячи з кількості календарних днів за ці місяці.

Згідно довідки №290 від 28.07.2021, наданої суду відповідачем, середньоденний заробіток позивача, розрахований виходячи із його грошового забезпечення (10667,50 грн.) за період червень-липень 2015 та кількості календарних днів за ці місяці (61 дні), складає 349,76 грн. (а.с.48)

На період затримки виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, а саме з 07.08.2015 по 09.11.2020 припадає 1921 календарних днів.

Розрахований за правилами Порядку №100 середній заробіток за цей період становить 671888,96 грн. (1921 днів х 349,76 грн.), що в 274 рази перевищує суму грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки (2451,77 грн.).

Як свідчить надана відповідачем довідка №290 від 28.07.2021, при звільненні з військової служби позивачу нараховано та виплачено: грошове забезпечення - 8992,62 грн.; грошову компенсацію - 1720,58 грн.; вихідну допомогу - 82673,90 грн.; премію командуючого - 1250,00 грн.; індексацію грошового забезпечення - 209,02 грн., усього - 94846,12 грн. (а.с.48).

Разом із тим, з урахуванням грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у сумі 2451,77 грн., загальний розмір такої виплати, належної позивачу при звільненні, становить 97297,89 грн. (94846,12 грн. + 2451,77 грн.), а частка грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у цих виплатах складає 2,52%

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц вказала, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Аналогічні правові висновки також викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, від 18.03.2020 у справі №711/4010/13-ц.

Визначаючи у цій справі розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, суд приймає до уваги, що на момент звільнення позивача з військової служби він не звертався до відповідача з вимогою виплатити належну йому грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки. Вирішення спору про нарахування та виплату позивачу даних сум у судовому порядку позивач ініціював лише у липні 2020 року, тобто майже через п`ять років після свого звільнення з військової служби, що також вплинуло на тривалість періоду затримки (прострочення) виплати сум компенсації.

Таким чином, виходячи з принципів співмірності, розумності та справедливості, враховуючи розмір недоплаченої суми та істотність зазначеної частки порівняно із розміром сум, належних до виплати при звільненні, суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь 16931,60 грн. як середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (671888,96 грн. х 2,52% / 100).

Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про задоволення позову частково.

Судові витрати сторонами у справі не понесені.

Керуючись ст.ст.139, 242-246, 250, 251, 255, 262, 263, 291, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов - задовольнити частково.

2. Стягнути з Військової частини 2269 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ - 14322859) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) середній заробіток весь за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 16 931,60 грн. (шістнадцять тисяч дев`ятсот тридцять одна гривня 60 копійок).

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, визначені ст.ст.255, 295 КАС України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції в 30-денний строк з дня отримання його копії. Згідно до пп.15.5 п.1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Кіровоградський окружний адміністративний суд.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду Л.І. Хилько