Рішення № 100710132, 03.09.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Копія ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2021 року Справа № 160/9781/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Озерянської С.І. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи в письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кам`янської районної ради про стягнення середнього заробітку, -

ВСТАНОВИВ:

17.06.2021 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить стягнути з Кам`янської районної ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 11.01.2021 року до повного розрахунку 02.06.2021 року.

В обґрунтування заявленого позову позивач зазначив, що в день звільнення з ним не було проведено остаточний розрахунок по виплаті заробітної плати та матеріальної допомоги. Натомість розрахунок проведено лише 02.06.2021 року, тобто з запізненням, а отже відповідач повинен виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку з 11.01.2021 року.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.07.2021 року відкрито провадження у справі. Призначено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Копію даної ухвали направлено на адресу відповідача, зазначену в позовній заяві засобами поштового зв`язку "Укрпошта", яку ним отримано 09.07.2021 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення відправлення з відповідною відміткою.

Відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався та у встановлений ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.07.2021 року строк відзиву на позовну заяву не надав.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 в період з 02.03.2020 року по 11.01.2021 року (включно) працював на посаді провідного спеціаліста загального відділу виконавчого апарату Верхньодніпровської районної ради.

Розпорядження голови Кам`янської районної ради від 11.01.2021 року «Про звільнення ОСОБА_1 » позивача було звільнено з посади провідного спеціаліста загального відділу виконавчого апарату Верхньодніпровської районної ради за п. 1 ст. 40 КЗпП України 11 січня 2021 року у зв`язку з реорганізацією Верхньодніпровської районної ради; постановлено здійснити повний розрахунок та виплатити вихідну допомогу при звільненні у розмірі середньомісячної заробітної плати, а також відповідно до ст. 24 Закону України «Про відпустки» здійснити нарахування та виплату компенсації за невикористані 9 календарних днів щорічної відпустки.

Довідкою відповідача від 20.01.2021 року № 30-вих. позивача повідомлено, про те, що йому нараховано компенсацію за 9 календарних днів невикористаної щорічної відпустки в сумі 4 268, 34 грн. та вихідну допомогу в сумі 12 203, 83 грн. Зазначено, що остаточний розрахунок буде проведено після затвердження бюджету та кошторису Кам`янської районної ради Дніпропетровської області на 2021 рік.

Довідкою відповідача від 20.01.2021 року № 31-вих. позивача повідомлено, про те, що йому за 6 робочих днів у січні 2021 року нараховано заробітну плату в сумі 1 468, 42 грн. Остаточний розрахунок буде проведено після затвердження бюджету та кошторису Кам`янської районної ради Дніпропетровської області на 2021 рік.

16.02.2021 року позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою про стягнення з Кам`янської районної ради на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі та належним виплатам в розмірі 17940 грн. 59 коп. відповідно до довідок № 30-вих від 20.01.2021 року та № 31-вих від 20.01.2021 року та стягнення з Кам`янської районної ради на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з 11.01.2021 року до повного розрахунку.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.06.2021 року в адміністративній справі №160/2260/21 позовну заяву ОСОБА_1 до Кам`янської районної ради Дніпропетровської області про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку задоволено частково: стягнуто з Кам`янської районної ради Дніпропетровської області на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі та належним виплатам в розмірі 17940 (сімнадцять тисяч дев`ятсот сорок) грн. 59 коп. відповідно до довідок № 30-вих від 20.01.2021 року та № 31-вих від 20.01.2021 року; у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

02.06.2021 року з позивачем проведено остаточний розрахунок, шляхом перерахунку заробітної плати на його рахунок у сумі 14 048, 15 грн., що підтверджується довідкою АТ КБ "ПриватБанк".

Отже, судом встановлено, що з позивачем при звільненні не проведено повного розрахунку сум заробітної плати, що належать позивачу до виплати і такий розрахунок здійснено 02.06.2021 року.

Вважаючи, що з боку відповідача мало місце порушення строків розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Правовідносини, що виникли між сторонами врегульовано нормами Конституції України, Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" та Кодексу законів про працю України.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові, організаційні, матеріальні та соціальні умови реалізації громадянами України права на службу в органах місцевого самоврядування, загальні засади діяльності посадових осіб місцевого самоврядування, їх правовий статус, порядок та правові гарантії перебування на службі в органах місцевого самоврядування регулює та визначає Закон України "Про службу в органах місцевого самоврядування".

Статтею 1 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування", встановлено, що служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.

Відповідно статті 2 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування", посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету. Дія цього Закону не поширюється на технічних працівників та обслуговуючий персонал органів місцевого самоврядування.

За приписами статті 3 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування", посадами в органах місцевого самоврядування, є: виборні посади, на які особи обираються на місцевих виборах; виборні посади, на які особи обираються або затверджуються відповідною радою; посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України.

Судом встановлено, що позивач працював на посаді провідного спеціаліста загального відділу виконавчого апарату Верхньодніпровської районної ради, а отже був посадовою особою органу місцевого самоврядування в розумінні положень ст. ст. 2, 3 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування".

За змістом ч. 1 ст. 7 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування", правовий статус посадових осіб місцевого самоврядування визначається Конституцією України, законами України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про статус депутатів місцевих рад", "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів", цим та іншими законами України.

Частина 3 ст. 7 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" встановлює, що на посадових осіб місцевого самоврядування поширюється, зокрема, дія законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.

Статтею 9 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" передбачено, що посадова особа місцевого самоврядування має право, в тому числі, на оплату праці залежно від посади, яку вона займає, рангу, який їй присвоєно, якості, досвіду та стажу роботи; на соціальний і правовий захист.

Питання щодо проходження служби в органах місцевого самоврядування, звільнення із неї, права та обов`язки таких осіб визначені та урегульовані спеціальним законодавством, зокрема, Законом України "Про службу в органах місцевого самоврядування".

Однак, вищезазначеним нормативно-правовим актом не визначено порядку проведення розрахунку при звільненні зі служби в органах місцевого самоврядування, а, отже, в даному випадку необхідно застосовувати загальні норми трудового законодавства.

Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Статтею 3 КЗпП України регламентовано, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно зі ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені ст. 116 КЗпП України.

У ст. 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Положеннями ст. 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, зміст наведених норм дає підстави для висновку, що на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок при звільненні провести повний розрахунок з працівником та виплатити всі належні йому суми. У разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу, наступає передбачена ст. 117 КЗпП України, відповідальність.

Тобто, за такого правового врегулювання, передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України.

Верховний Суд України у постанові від 15.09.2015 року у справі № 21-1765а15 зазначав, що аналіз ст.ст. 116-117 КЗпП України дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені уст. 116 КЗпП, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Також Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 року у справі № 821/1083/17 було висловлено правову позицію, що під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Велика Палата Верховного Суду в постанові в справі № 810/451/17 зауважила, що за змістом ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Таким чином, виходячи із системного тлумачення положень ст.ст. 233, 116, 117 КЗпП України, враховуючи Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року в справі № 4-рп/2012, а також правові позиції Великої Палати Верховного Суду, наведені вище, можна дійти висновку, що з моменту звільнення у роботодавця виникає обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать. Якщо роботодавець не виконує цей обов`язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке визначена ст. 117 КЗпП України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто, реальне виконання цього обов`язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові).

Судом встановлено, що на момент звільнення з позивачем не було проведено остаточного розрахунку.

При цьому, розмір середньої заробітної плати визначається згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100.

Відповідно до п.п. 5, 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

При обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Отже період з 11.01.2021 року по 02.06.2021 року є часом затримки розрахунку при звільненні.

При цьому, позивачем заявлено вимогу про стягнення з Кам`янської районної ради на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з 11.01.2021 року до повного розрахунку 02.06.2021 року.

Відповідно до ч.2 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

На підставі вищевикладеного, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у не виплаті позивачу середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з дня звільнення за період з 11.01.2021 року до повного розрахунку 02.06.2021 року та зобов`язати його провести розрахунок та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.01.2021 року до повного розрахунку 02.06.2021 року.

У резолютивній частині суд не визначає конкретний розмір середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, що належить до виплати позивачу, адже проведення таких розрахунків є повноваженням відповідача, що має бути реалізоване на виконання цього рішення суду.

Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

В силу ч. ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне частково задовольнити позовні вимоги позивача.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262, Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Кам`янської районної ради (51925, Дніпропетровська обл., м. Кам`янське, пр. Свободи, 2/1, ЄДРПОУ 43995432) про стягнення середнього заробітку – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Кам`янської районної ради яка полягає у не виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.01.2021 року до 02.06.2021 року.

Зобов`язати Кам`янську районну раду провести розрахунок та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.01.2021 року до 02.06.2021 року.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Cтягнути за рахунок бюджетних асигнувань Кам`янської районної ради на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 908 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.І. Озерянська